Київ – Перспектива членства в Європейському Союзі – стратегічний вибір України. І за останні 15 років цей вибір незмінний попри те, хто очолює уряд і хто працює в країні її Президентом. Незадовго до анонсованого грудневого саміту Україна – ЄС, на якому має йтися про угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі, актуалізуються питання: а навіщо Євросоюзові Україна та навіщо Україні Євросоюз?
Питання гострі, як обопільно гострий меч, який може розрубати «гордіїв вузол» проблем, що ховаються за словами «можливий статус кандидата».
То які ж можливості відкриваються перед Україною, якщо вона зробить крок у бік ЄС та їй зроблять крок назустріч? Винісши за дужки питання, навіщо Євросоюзові Україна, поміркуймо, навіщо Україні Євросоюз?
Спроба покинути роздоріжжя
Прадавні казки наче закодували українцям можливість вибору на століття, коли «ліворуч підеш – голову втратиш, праворуч – долю, а прямо – назад не вернешся». Проте завжди стояти на роздоріжжі, звідки не проглядається майбутнє, неможливо: скінчився час на роздуми. А, послуговуючись реальною термінологією, слід визнати: Україні пора визначатися з дорогою, по якій іти.
Громадяни її при цьому розділені: одні надають перевагу відносинам з Росією, інші вважають пріоритетними відносини з Євросоюзом. Кількість прихильників проросійського напряму донедавна була впродовж багатьох років стабільно вищою. Та цього року, починаючи з квітня, спостерігається приблизно однакова кількість прихильників обох напрямів. Про це свідчать результати досліджень Центру Разумкова, які проводилися з 2000 по жовтень 2011 року.
Примітний приклад: у листопаді 2009 року 50,9% респондентів із Центрального регіону надавали перевагу відносинам із Росією, а 25,9% – з країнами ЄС; у жовтні 2011-го ситуація змінилася: 47,7% мешканців регіону вважали пріоритетним розвиток відносин з ЄС та 29,1% – із Росією. Європейський напрям підтримують молодші, до 50 років; старші – здебільшого прихильники проросійського напряму руху.
Експерти схильні вбачати причини змін у тому, що велика частина населення країни розчарувалася в можливості паритетних, плідних стосунків з Росією на декларованих засадах дружби, рівності й правди.
Тож необхідність зійти з роздоріжжя усвідомлює все більше людей. Але ті з них, хто уявляє собі, що перспектива вступу до ЄС відразу змінить їхнє життя на «по-європейському райське», теж можуть бути розчаруватися невдовзі. Річ у тім, що шлях України в Євросоюз передбачає зміни поступові й неоднозначні. І ціна питання – не миттєве зростання зарплат і якості життя.
А що ж тоді головне?
А що ж головне? Перш ніж відповісти на це питання, слід пригадати дещо: те, що до 17-го століття Україна вже була частиною євроцивілізації. Хоч і була її маргінесами, але перебувала в європейському цивілізаційному просторі.
Відтоді все змінилося. Країна, в силу історичних та інших обставин, втрапила в інакший цивілізаційний простір. Дуже специфічний – спершу Російська імперія, потім СРСР, тепер – вплив сучасної Росії та наявність у менталітеті горезвісного вірусу «совка». Цей простір не був альтернативою, він був безальтернативним. І позбутися його тенет, або, кажучи відверто, цивілізаційної ями, в яку втрапила Україна так надовго, можна саме шляхом повернення до європейської цивілізації.
Чому слід вибиратися з такої ями, пояснювати, мабуть, не потрібно. Як і – чому варто долучитися до європейських цінностей?
Переваги європейської цивілізації
Європейські цінності – то передусім правова свідомість, домінанта права, правова захищеність громадянина і суспільства. (Історія наводить безліч прикладів, коли у європейських країнах з 18-го століття й найбідніші наймити могли оскаржити панське ставлення до себе в суді та домогтися справедливості. Тим часом барчуки в Російській імперії, до якої входила тодішня Україна, безкарно розважалися полюванням на людей. Згадується різниця в цінностях ще й тому, що і в 21-му столітті, уже на теренах незалежної України, «лозінські» розважаються, полюючи на людей).
Європейська цивілізація – це громадянське суспільство, зі свободами та пріоритетом прав людини. Громадянське суспільство дає змогу сформувати відповідальну і ефективну владу. Таку, яка не може собі дозволити розкішних палаців із золотими унітазами чи подібного демонстративного й апріорі аморального «банкету під час чуми» – посеред злиднів, які обсіли мільйони «підвладних» . Євроцивілізація дає змогу сформувати й ефективну економіку, основою якої є конкурентність і креативність.
Шлях євроінтеграції для України – це єдиний шлях повернення до європейської цивілізації, з усіма її цінностями. А ще – повернення й до християнської цивілізації. Не декоративно-ритуальної, а – з морально-етичною домінантою. (Без альтернативи так званої «гундяївщини»). Хоч це питання окреме.
Примарність перспектив і безперспективність зволікань
Чим ближче до грудневого саміту Україна – ЄС, тим більше виникає питань: чи відбудеться саміт, чи буде присутній на ньому Президент України Віктор Янукович, чи справді хоче Європа європейських перспектив України, чи буде Україна наполягати на фіксації європейської перспективи в угоді про асоціацію з ЄС…
Експерти моделюють сценарії розвитку подій. Є й скептики – вони ставлять питання: «А в який ЄС хоче Україна?». Мовляв, сьогодні в Євросоюзі досить своїх проблем, і факт подальшого існування ЄС виглядає сумнівним, бо можливий крах євро і розпад ЄС на співмірніші за економічним статусом союзи…
А європейські політики не втомлюються наголошувати: перспективи України залежать від неї самої. Від політики її зверхників і волі народу, який має усвідомити, що євроінтеграція – найкоротший і найефективніший шлях до модернізації країни.
Слід при цьому розуміти, що євроінтеграція – не миттєва панацея, коли після підписання документів про асоціацію все зміниться – на краще і назавжди. Варто замислитися над вимогами, які виставляє до України Євросоюз. Над тим, як на них реагують декотрі українські політики та посадовці.
ЄС вимагає – не красти, позбутися корупції, не знущатися з власних громадян, дати їм правовий захист (не зразка українських сумнозвісних судів), бути цивілізованими людьми. Звісно, це непросто. Але це єдиний шлях.
Хоч у цивілізаційній ямі багато кому з українських очільників зручно й затишно, але ця яма не має майбутнього. Навіть і для них, що й казати про багатомільйонну решту – народ.
Надія Степула – письменниця, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Питання гострі, як обопільно гострий меч, який може розрубати «гордіїв вузол» проблем, що ховаються за словами «можливий статус кандидата».
То які ж можливості відкриваються перед Україною, якщо вона зробить крок у бік ЄС та їй зроблять крок назустріч? Винісши за дужки питання, навіщо Євросоюзові Україна, поміркуймо, навіщо Україні Євросоюз?
Спроба покинути роздоріжжя
Прадавні казки наче закодували українцям можливість вибору на століття, коли «ліворуч підеш – голову втратиш, праворуч – долю, а прямо – назад не вернешся». Проте завжди стояти на роздоріжжі, звідки не проглядається майбутнє, неможливо: скінчився час на роздуми. А, послуговуючись реальною термінологією, слід визнати: Україні пора визначатися з дорогою, по якій іти.
Громадяни її при цьому розділені: одні надають перевагу відносинам з Росією, інші вважають пріоритетними відносини з Євросоюзом. Кількість прихильників проросійського напряму донедавна була впродовж багатьох років стабільно вищою. Та цього року, починаючи з квітня, спостерігається приблизно однакова кількість прихильників обох напрямів. Про це свідчать результати досліджень Центру Разумкова, які проводилися з 2000 по жовтень 2011 року.
Примітний приклад: у листопаді 2009 року 50,9% респондентів із Центрального регіону надавали перевагу відносинам із Росією, а 25,9% – з країнами ЄС; у жовтні 2011-го ситуація змінилася: 47,7% мешканців регіону вважали пріоритетним розвиток відносин з ЄС та 29,1% – із Росією. Європейський напрям підтримують молодші, до 50 років; старші – здебільшого прихильники проросійського напряму руху.
Експерти схильні вбачати причини змін у тому, що велика частина населення країни розчарувалася в можливості паритетних, плідних стосунків з Росією на декларованих засадах дружби, рівності й правди.
Тож необхідність зійти з роздоріжжя усвідомлює все більше людей. Але ті з них, хто уявляє собі, що перспектива вступу до ЄС відразу змінить їхнє життя на «по-європейському райське», теж можуть бути розчаруватися невдовзі. Річ у тім, що шлях України в Євросоюз передбачає зміни поступові й неоднозначні. І ціна питання – не миттєве зростання зарплат і якості життя.
А що ж тоді головне?
А що ж головне? Перш ніж відповісти на це питання, слід пригадати дещо: те, що до 17-го століття Україна вже була частиною євроцивілізації. Хоч і була її маргінесами, але перебувала в європейському цивілізаційному просторі.
Відтоді все змінилося. Країна, в силу історичних та інших обставин, втрапила в інакший цивілізаційний простір. Дуже специфічний – спершу Російська імперія, потім СРСР, тепер – вплив сучасної Росії та наявність у менталітеті горезвісного вірусу «совка». Цей простір не був альтернативою, він був безальтернативним. І позбутися його тенет, або, кажучи відверто, цивілізаційної ями, в яку втрапила Україна так надовго, можна саме шляхом повернення до європейської цивілізації.
Чому слід вибиратися з такої ями, пояснювати, мабуть, не потрібно. Як і – чому варто долучитися до європейських цінностей?
Переваги європейської цивілізації
Європейські цінності – то передусім правова свідомість, домінанта права, правова захищеність громадянина і суспільства. (Історія наводить безліч прикладів, коли у європейських країнах з 18-го століття й найбідніші наймити могли оскаржити панське ставлення до себе в суді та домогтися справедливості. Тим часом барчуки в Російській імперії, до якої входила тодішня Україна, безкарно розважалися полюванням на людей. Згадується різниця в цінностях ще й тому, що і в 21-му столітті, уже на теренах незалежної України, «лозінські» розважаються, полюючи на людей).
Європейська цивілізація – це громадянське суспільство, зі свободами та пріоритетом прав людини. Громадянське суспільство дає змогу сформувати відповідальну і ефективну владу. Таку, яка не може собі дозволити розкішних палаців із золотими унітазами чи подібного демонстративного й апріорі аморального «банкету під час чуми» – посеред злиднів, які обсіли мільйони «підвладних» . Євроцивілізація дає змогу сформувати й ефективну економіку, основою якої є конкурентність і креативність.
Шлях євроінтеграції для України – це єдиний шлях повернення до європейської цивілізації, з усіма її цінностями. А ще – повернення й до християнської цивілізації. Не декоративно-ритуальної, а – з морально-етичною домінантою. (Без альтернативи так званої «гундяївщини»). Хоч це питання окреме.
Примарність перспектив і безперспективність зволікань
Чим ближче до грудневого саміту Україна – ЄС, тим більше виникає питань: чи відбудеться саміт, чи буде присутній на ньому Президент України Віктор Янукович, чи справді хоче Європа європейських перспектив України, чи буде Україна наполягати на фіксації європейської перспективи в угоді про асоціацію з ЄС…
Експерти моделюють сценарії розвитку подій. Є й скептики – вони ставлять питання: «А в який ЄС хоче Україна?». Мовляв, сьогодні в Євросоюзі досить своїх проблем, і факт подальшого існування ЄС виглядає сумнівним, бо можливий крах євро і розпад ЄС на співмірніші за економічним статусом союзи…
А європейські політики не втомлюються наголошувати: перспективи України залежать від неї самої. Від політики її зверхників і волі народу, який має усвідомити, що євроінтеграція – найкоротший і найефективніший шлях до модернізації країни.
Слід при цьому розуміти, що євроінтеграція – не миттєва панацея, коли після підписання документів про асоціацію все зміниться – на краще і назавжди. Варто замислитися над вимогами, які виставляє до України Євросоюз. Над тим, як на них реагують декотрі українські політики та посадовці.
ЄС вимагає – не красти, позбутися корупції, не знущатися з власних громадян, дати їм правовий захист (не зразка українських сумнозвісних судів), бути цивілізованими людьми. Звісно, це непросто. Але це єдиний шлях.
Хоч у цивілізаційній ямі багато кому з українських очільників зручно й затишно, але ця яма не має майбутнього. Навіть і для них, що й казати про багатомільйонну решту – народ.
Надія Степула – письменниця, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
