Одне із найпопулярніших сьогодні слів у лексиконі опозиційних політиків – «зрада». Щонайменше з одним, а то і з трьома знаками оклику. Причому стосується це слово дій не представників влади, не функціонерів «п’ятої колони» російського імперіалізму, а таких самих українських опозиціонерів. Точніше, майже таких самих, бо ті, кого звинувачують у зраді, належать до БЮТ-«Батьківщини» чи «Фронту змін» і підконтрольної йому частини НУНС, а ті, хто звинувачує у зраді, – до інших партій і громадських рухів.
І справді: мало того, що майже дві третини народних депутатів із фракції БЮТ і половина фракції НУНС проголосували у Верховній Раді за такий закон про вибори, який зафіксував фактично всі основні нововведення, запропоновані Партією регіонів (а говорили ж – ніколи! нізащо! не здамося!), так іще й цим підставили підніжку менш потужним опозиційним партіям, піднявши аж до 5% прохідний бар’єр на парламентських виборах.
Як зауважив журналіст Сергій Лещенко, цинізм певних політичних сил перейшов усі межі. «Нинішня парламентська опозиція руками регіоналів вирішила одну задачу – вони зрізали шанси на проходження до парламенту своїх конкурентів з партії «Свобода» та «УДАР»… Фактично, закон про вибори з 5-відсотковим бар’єром – це змова великих партій проти дрібніших. Такий прохідний шлагбаум може призвести до того, що в наступний парламент потраплять лише три політичних сили – Партія регіонів, «Батьківщина» та «Фронт змін». Решта має шанс провести депутатів лише за мажоритарними округами», – зазначає Лещенко.
Ще різкішим в оцінках є народний депутат Анатолій Гриценко, котрий голосував проти нового виборчого закону. «Опозиція підіграла Банковій у її бажанні законсервувати нинішній склад парламенту, не допустити притоку в Раду нових політичних сил і нових людей. При тому, що лідери більшості публічно заявляли про готовність дещо зменшити прохідний бар’єр задля пошуку компромісу… Очевидно збіглися інтереси Партії регіонів, «Батьківщини» і «Фронту змін» – законом відсікти обрання до Верховної Ради представників інших партій», – написав Гриценко у блозі.
А лідер партії «УДАР» Віталій Кличко незворушно (як і належить чемпіонові з боксу) констатував стратегічні небезпеки, пов’язані з новим законом. «У політично неструктурованому суспільстві така висока планка спотворює вибір громадян… Багато хто з тих, кому симпатизують виборці, залишаться поза парламентом. За оцінками експертів, майже третина українських виборців не матиме свого представництва у парламенті при бар’єрі у 5 відсотків», – зазначив Кличко.
«Реєстрова» опозиція: хотіли, як краще?
Звісно, представники провідних опозиційних партій мають у запасі чимало виправдань. Серед найголовніших – те, що регіонали мали змогу своїми голосами ухвалити значно гірший закон про вибори; цей же є компромісним, куди на вимогу опозиції вписано норми, які ускладнюють фальсифікацію виборів. І навіть цинізм можна за бажання виправдати: політична система України потребує структурування, укрупнення партій, злиття ідеологічно близьких сил, і в ім’я цього доводиться чимось (і кимось) жертвувати.
Проте, як видається, і речники «реєстрової» опозиції (тієї, що підтримала закон про вибори), і представники тих, хто вважає себе зрадженими, не враховують щонайменше одного, але надзвичайно важливого чинника, який здатний істотно змінити картину наступних виборів до Верховної Ради (звісно, якщо вони відбуватимуться без тотальних фальсифікацій на користь «партії влади»). А тим часом за вмілого використання цей чинник істотно змінить розклади в опозиційному таборі.
Справді: популярність «партії влади», згідно з усіма соціологічними даними, продовжує падати, кількість громадян, які налаштовані критично проти і нинішніх, і колишніх можновладців, невпинно зростає, а графа «проти всіх» у бюлетенях для голосування, згідно із новим законом про вибори, скасована. Що робитиме цей електорат? І що робитимуть ті виборці, котрі підтримували досі БЮТ-«Батьківщину» як непримиренну опозицію? Зрештою, як стануть реагувати громадяни на майбутні порушення виборчих правил «партією влади» (а що їх виявиться чимало, сумнівів немає – досить поглянути на сусідню Росію, де команда Путіна-Медведєва має беззаперечні шанси чесно набрати більшість у новій Думі, проте систематично порушує виборче законодавство – так би мовити, діє на рівні умовних рефлексів)?
Усіма вигодами, які дає цей комплекс ситуацій, має шанс скористатися саме та опозиція, яка сьогодні виявилася «нереєстровою» і скривдженою. Бо ж вона не йшла на компроміс із чинною владою (може, й пішла б, але…), не намагалася «відсунути» когось, не заявляла про фактичне унеможливлення фальсифікацій на виборах, і головне, не легітимізувала своїми діями у Верховній Раді всі ті неподобства з боку влади, які неодмінно супроводжуватимуть (така вже традиція у регіоналів) виборчі перегони. Отож незалежно від того, якими є «нереєстрові» опозиціонери насправді, на виборах вони зможуть представити себе чесними і послідовними, білими і пухнастими.
Ну, а якщо до цього додати ще мінімум зусиль для побудови позитивної програми, то результат не змусить себе чекати. Принаймні, подвоїти свої показники у порівнянні з нинішніми можна навіть не надто напружуючись.
Шанси, які ще треба зуміти використати
Звісно, у тих, чиї виборчі рейтинги сьогодні становлять менше відсотка-двох, шансів пройти до Верховної Ради як не було, так і не буде. А от «Свобода» та «УДАР» можуть виявитися справжніми бенефіціарами завдяки новому законові про вибори.
Радикальна громадська опозиція, яка не приймає компромісів із чинною владою, просто-таки змушена буде розділити свої голоси між ними. І з «противсіхами» неважко попрацювати – он, дивіться, скільки в Росії ваших колег, але ж за умов відсутності відповідної графи у виборчих бюлетенях небажання приходити на вибори тільки підіграє владі – голосуйте за тих, хто не зраджував і не йшов на уклін! Ба, навіть «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка здатна вийти за таких умов із затінку сильніших політичних сил.
Але найбільші шанси тут цілком об’єктивно відкриваються перед «УДАРом» та його лідером Віталієм Кличком. Чесно зароблені репутація та гроші; знання іноземних мов; певні організаторські здібності і вміння «тримати удар», зв’язки із знаними західними політиками та громадськими діячами – все це плюси лідера партії, які можуть стати партійними плюсами.
Мінуси також наявні, але їх легко зліквідувати, час іще лишився. По-перше, треба вже зараз показати загалові свою команду, принаймні, її ядро, і ця команда повинна вписатися в парадигму «довгоочікуваної незнайомки». По-друге, сам Кличко мусить, нарешті, почати публічні виступи українською мовою (яку він знає, і непогано, але не може подолати якийсь психологічний бар’єр, що, до речі, коштувало йому посади мера Києва, бо певне число виборців ніколи не стане голосувати за політика, котрий ігнорує українську мову, які б чесноти не мав цей політик). По-третє, час починати називати всі речі своїми іменами, а не лише говорити загальники на кшталт: «Можна прогнозувати, що менше, ніж за рік, у розпал виборчої кампанії ті, хто підтримав нові правила виборчої гри, кричатимуть про системні порушення. Та передумови цих порушень вони заклали самі».
Я навмисно оминаю тут питання щодо кандидатів у мажоритарних округах. Це окрема тема. Бо ж у деяких регіонах перевагу завжди матимуть «свої», добрані ледь не за трайбалістськими ознаками; в інших – господарі якнайбільших «мішків із гречкою», себто вільних грошей та адмінресурсу. Але знайдеться чимало округів, де значне, а то й переважне число виборців не захоче підтримувати тих опозиціонерів, хто надто далеко зайшов шляхом компромісів із чинною владою. І використати свій шанс тут якнайкраще зможе саме «нереєстрова» опозиція. Якщо, звісно, не наробить дурниць іще більших, аніж уже встигла їх зробити опозиція «реєстрова»…
Але, повторюю, все сказане вище має шанси здійснитися тільки за умови відсутності під час виборчих перегонів тотальних фальсифікацій на користь «партії влади». Якщо ж такі фальсифікації стануть фактом, то політичне життя України зміститься у зовсім іншу площину, і це знов-таки окрема тема.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
І справді: мало того, що майже дві третини народних депутатів із фракції БЮТ і половина фракції НУНС проголосували у Верховній Раді за такий закон про вибори, який зафіксував фактично всі основні нововведення, запропоновані Партією регіонів (а говорили ж – ніколи! нізащо! не здамося!), так іще й цим підставили підніжку менш потужним опозиційним партіям, піднявши аж до 5% прохідний бар’єр на парламентських виборах.
Як зауважив журналіст Сергій Лещенко, цинізм певних політичних сил перейшов усі межі. «Нинішня парламентська опозиція руками регіоналів вирішила одну задачу – вони зрізали шанси на проходження до парламенту своїх конкурентів з партії «Свобода» та «УДАР»… Фактично, закон про вибори з 5-відсотковим бар’єром – це змова великих партій проти дрібніших. Такий прохідний шлагбаум може призвести до того, що в наступний парламент потраплять лише три політичних сили – Партія регіонів, «Батьківщина» та «Фронт змін». Решта має шанс провести депутатів лише за мажоритарними округами», – зазначає Лещенко.
Ще різкішим в оцінках є народний депутат Анатолій Гриценко, котрий голосував проти нового виборчого закону. «Опозиція підіграла Банковій у її бажанні законсервувати нинішній склад парламенту, не допустити притоку в Раду нових політичних сил і нових людей. При тому, що лідери більшості публічно заявляли про готовність дещо зменшити прохідний бар’єр задля пошуку компромісу… Очевидно збіглися інтереси Партії регіонів, «Батьківщини» і «Фронту змін» – законом відсікти обрання до Верховної Ради представників інших партій», – написав Гриценко у блозі.
А лідер партії «УДАР» Віталій Кличко незворушно (як і належить чемпіонові з боксу) констатував стратегічні небезпеки, пов’язані з новим законом. «У політично неструктурованому суспільстві така висока планка спотворює вибір громадян… Багато хто з тих, кому симпатизують виборці, залишаться поза парламентом. За оцінками експертів, майже третина українських виборців не матиме свого представництва у парламенті при бар’єрі у 5 відсотків», – зазначив Кличко.
«Реєстрова» опозиція: хотіли, як краще?
Звісно, представники провідних опозиційних партій мають у запасі чимало виправдань. Серед найголовніших – те, що регіонали мали змогу своїми голосами ухвалити значно гірший закон про вибори; цей же є компромісним, куди на вимогу опозиції вписано норми, які ускладнюють фальсифікацію виборів. І навіть цинізм можна за бажання виправдати: політична система України потребує структурування, укрупнення партій, злиття ідеологічно близьких сил, і в ім’я цього доводиться чимось (і кимось) жертвувати.
Проте, як видається, і речники «реєстрової» опозиції (тієї, що підтримала закон про вибори), і представники тих, хто вважає себе зрадженими, не враховують щонайменше одного, але надзвичайно важливого чинника, який здатний істотно змінити картину наступних виборів до Верховної Ради (звісно, якщо вони відбуватимуться без тотальних фальсифікацій на користь «партії влади»). А тим часом за вмілого використання цей чинник істотно змінить розклади в опозиційному таборі.
Справді: популярність «партії влади», згідно з усіма соціологічними даними, продовжує падати, кількість громадян, які налаштовані критично проти і нинішніх, і колишніх можновладців, невпинно зростає, а графа «проти всіх» у бюлетенях для голосування, згідно із новим законом про вибори, скасована. Що робитиме цей електорат? І що робитимуть ті виборці, котрі підтримували досі БЮТ-«Батьківщину» як непримиренну опозицію? Зрештою, як стануть реагувати громадяни на майбутні порушення виборчих правил «партією влади» (а що їх виявиться чимало, сумнівів немає – досить поглянути на сусідню Росію, де команда Путіна-Медведєва має беззаперечні шанси чесно набрати більшість у новій Думі, проте систематично порушує виборче законодавство – так би мовити, діє на рівні умовних рефлексів)?
Усіма вигодами, які дає цей комплекс ситуацій, має шанс скористатися саме та опозиція, яка сьогодні виявилася «нереєстровою» і скривдженою. Бо ж вона не йшла на компроміс із чинною владою (може, й пішла б, але…), не намагалася «відсунути» когось, не заявляла про фактичне унеможливлення фальсифікацій на виборах, і головне, не легітимізувала своїми діями у Верховній Раді всі ті неподобства з боку влади, які неодмінно супроводжуватимуть (така вже традиція у регіоналів) виборчі перегони. Отож незалежно від того, якими є «нереєстрові» опозиціонери насправді, на виборах вони зможуть представити себе чесними і послідовними, білими і пухнастими.
Ну, а якщо до цього додати ще мінімум зусиль для побудови позитивної програми, то результат не змусить себе чекати. Принаймні, подвоїти свої показники у порівнянні з нинішніми можна навіть не надто напружуючись.
Шанси, які ще треба зуміти використати
Звісно, у тих, чиї виборчі рейтинги сьогодні становлять менше відсотка-двох, шансів пройти до Верховної Ради як не було, так і не буде. А от «Свобода» та «УДАР» можуть виявитися справжніми бенефіціарами завдяки новому законові про вибори.
Радикальна громадська опозиція, яка не приймає компромісів із чинною владою, просто-таки змушена буде розділити свої голоси між ними. І з «противсіхами» неважко попрацювати – он, дивіться, скільки в Росії ваших колег, але ж за умов відсутності відповідної графи у виборчих бюлетенях небажання приходити на вибори тільки підіграє владі – голосуйте за тих, хто не зраджував і не йшов на уклін! Ба, навіть «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка здатна вийти за таких умов із затінку сильніших політичних сил.
Але найбільші шанси тут цілком об’єктивно відкриваються перед «УДАРом» та його лідером Віталієм Кличком. Чесно зароблені репутація та гроші; знання іноземних мов; певні організаторські здібності і вміння «тримати удар», зв’язки із знаними західними політиками та громадськими діячами – все це плюси лідера партії, які можуть стати партійними плюсами.
Мінуси також наявні, але їх легко зліквідувати, час іще лишився. По-перше, треба вже зараз показати загалові свою команду, принаймні, її ядро, і ця команда повинна вписатися в парадигму «довгоочікуваної незнайомки». По-друге, сам Кличко мусить, нарешті, почати публічні виступи українською мовою (яку він знає, і непогано, але не може подолати якийсь психологічний бар’єр, що, до речі, коштувало йому посади мера Києва, бо певне число виборців ніколи не стане голосувати за політика, котрий ігнорує українську мову, які б чесноти не мав цей політик). По-третє, час починати називати всі речі своїми іменами, а не лише говорити загальники на кшталт: «Можна прогнозувати, що менше, ніж за рік, у розпал виборчої кампанії ті, хто підтримав нові правила виборчої гри, кричатимуть про системні порушення. Та передумови цих порушень вони заклали самі».
Я навмисно оминаю тут питання щодо кандидатів у мажоритарних округах. Це окрема тема. Бо ж у деяких регіонах перевагу завжди матимуть «свої», добрані ледь не за трайбалістськими ознаками; в інших – господарі якнайбільших «мішків із гречкою», себто вільних грошей та адмінресурсу. Але знайдеться чимало округів, де значне, а то й переважне число виборців не захоче підтримувати тих опозиціонерів, хто надто далеко зайшов шляхом компромісів із чинною владою. І використати свій шанс тут якнайкраще зможе саме «нереєстрова» опозиція. Якщо, звісно, не наробить дурниць іще більших, аніж уже встигла їх зробити опозиція «реєстрова»…
Але, повторюю, все сказане вище має шанси здійснитися тільки за умови відсутності під час виборчих перегонів тотальних фальсифікацій на користь «партії влади». Якщо ж такі фальсифікації стануть фактом, то політичне життя України зміститься у зовсім іншу площину, і це знов-таки окрема тема.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
