«Приїхали ми з матусею на її батьківщину, – розповідає мій київський приятель. – То мама схотіла погуляти у тому лісі, який вони школярами садили. Дісталися до того лісу, а він стовпчиками обнесений, через які дріт натягнуто. І написи скрізь: «Приватна власність. Вхід заборонено». І шлагбаум із «мордоворотом» при кобурі. То мама й заплакала. Ми ж тут кожне деревце не лише своїми руками посадили, а й потім поливали, бо кілька років сапали ліс від бур’янів! А тепер нам сюди зась! Хлопців малих сільських якось спіймали ті «мордовороти», – продовжує Сашко… То люди всім миром ходили визволяти... Ставок теж тепер приватний. Дітлахам навіть купатися вже нема де».
Почув таку розповідь, і пригадався сумнозвісний мисливець на людей екс-регіонал та екс-б'ютівець Лозинський. Ще згадалися кати-родичі голови райдержадміністрації регіонала Бойчука із Заставної у Чернівецькій області, які покалічили чотирьох рибалок. Від донбаських історій взагалі волосся дибки стає. Бандити безкарно катують і вбивають селян. А регіоналка Радзишевська приватизувала… ціле село. При цьому любить повторювати одну фразу: «Янукович всю країну купив, а я не можу одне село?».
Пересічних українців – у резервації
І от на такому тлі у жовтні головний поборник стабільності в Україні вимагає від Верховної Ради терміново розглянути урядовий законопроект про ринок земель. Гарант обґрунтовує: «Земля має отримати ефективного власника». А півроку тому, у травні, він поставив аналогічне завдання щодо державного майна: «Ми ближчим часом ухвалимо рішення про роздержавлення тієї власності, яка ще залишилася в держави», бо продовження процесу приватизації сприятиме переходу державної власності до «ефективних господарів».
Ефективний у загальнозрозумілому сенсі – це такий, що призводить до розвитку, до прогресу. Ефективність же донбаської влади стосовно української промисловості можна визначити як ефективність тактики «випаленої землі». Це видобуток та продаж ресурсів і сировини. Нічим іншим, ніж сировиною, не є також металопрокат – головна продукція приватизованої промисловості. А виробництва готової продукції або нищаться на металобрухт, або продаються з перспективою знищення.
Свіжий приклад. Одним із перших економічних кроків проФФесіоналів у 2010 році став продаж російському бізнесу «Луганськтепловозу». Тепер «ефективні власники» з російського «Трансмашхолдингу» відсторонили українське підприємство від мільярдного замовлення «Укрзалізниці».
От і виникає запитання: що означатиме у перекладі зі владної «фєні» слово «ефективний» стосовно землі?
Про сумні перспективи ухвалення урядового закону про землю говорилося вже неодноразово. Одна з них – перетворення українців у націю вигнанців. На колись власній землі. Незалежно від того, хто стане її власником. Головне, що лобійований Президентом закон про ринок землі створює дуже ефективний механізм концентрації землі в одних руках.
По-перше, ціну встановлюватимуть якісь незрозумілі оцінювачі, які, зрозуміло, оцінять так, як у нас пишуться приватизаційні умови на стратегічні об’єкти: під конкретного покупця. По-друге, той, хто став власником 75% території, законом надається правом зігнати з землі усіх, хто ще на ній залишився. Аж до стирання з карти цілих сел. Як це вже випробувано у Донбасі. Тобто, ось вам по 300 доларів за гектар та забирайтеся геть. Куди? А в резервації міського типу. І усе законно!
«Дайош» китайців!
І який ефект дасть утворення класу великих землевласників? Усе дуже просто. По-перше, землевласниками стануть особи, далекі від земелеробства, проте близькі до влади, грошей та криміналу. Що робити, вони, зрозуміло, не знають. Тому тактика буде такою: землі здаватимуться в оренду з умовою отримання максимального прибутку. А це сьогодні дає експорт. За рентабельністю тут соняшник, ріпак, пшениця. Як наслідок, остаточне знищення вітчизняного тваринництва, овочівництва. Сьогодні ми спостерігаємо лише перші тривожні ознаки цього. Бразильське та китайське м’ясо по 15 гривень проти вітчизняного по 30. Китайський часник по 16 гривень проти вітчизняного по 25. Індійські та в’єтнамські консервовані овочі та фрукти. Турецькі, польські та голандські – свіжі. Єгипетська та турецька рання картопля. І при цьому чим більші врожаї вітчизняної городини, тим більші збитки фермерів. То ж, при ефективному (у донецькому сенсі) власнику про вітчизняні овочі та м’ясо «пересічному українцеві» доведеться забути. Ефективний власник нагодує колишніх землеробів дешевим імпортом!
Інша ж частина земель, зокрема несільськогосподарські – ліси, береги річок – просто будуть обнесені парканами. Від Карпат до Донбасу з’являться сотні «Межигір’їв» – дрібнішого масштабу. З «мордоворотами» при кобурі й з собаками. Нащадки нинішніх володарів земельних паїв після отримання жалюгідної компенсації просто будуть витіснені у задушливі міста. Де при нинішніх «ефективних» власниках, звичайно ж, роботи не знайдуть. І поповнюватимуть вони лави заробітчан за кордоном, вітчизняних охоронців, міліції, на яких попит зростатиме, а також криміналітету, повій та… донорів органів. Обробка ж землі стане рабською працею, до якої стануть або ті, хто ще лишився у селі, або мігранти з найбідніших країн світу. Які значно вигідніші від українців, адже не бунтуватимуть. І біс із тим, що Україна отримує перспективи російського Сибіру, який, за деякими прогнозами, років так через 75 буде заселений китайцями!
Люди, яким найважче, мовчать, терплять і чекають
Виникає логічне запитання. То чому ж такий поспіх усе приватизувати? Відповідь, на жаль, існує лише одна й дуже категорична: економічний крах нинішнього кримінально-шахрайського шляху України очевидний. Ніяких реальних планів розвитку немає. Перспективи розвитку в економіки колоніального типу (експорт сировини) відсутні. Простіше кажучи, завтра красти буде вже нічого. Але земля – цінність вічна. На відміну від долара, євро і, тим більше, гривні. Тому, очевидно, молодша білявладна генерація знайшла спосіб забезпечити собі стабільне майбутнє у віддаленій перспективі. А у перспективі найближчій – це можливість суттєво поповнити держбюджет, відтерміновуючи неминучий «дефолт», «колапс»... Які там ще евфемізми існують щодо загальновідомого поняття?
Саме цим шляхом упевнено крокують нинішні проФФесіонали. Завдання лише одне: закріпити режим до 2020 року. І за цей термін структуру населення країни «оптимізувати» таким чином, що вона підтримуватиме ту саму цвинтарну «стабільність», яка, на їхню думку, є видатним досягненням нинішньої влади.
Що ж, підстави для таких планів справді існують. Так, на думку гаранта, «люди, яким найважче, мовчать, терплять і чекають». То ж, немудряща логіка підказує: щоб краще забезпечити стабільність, виходить, просто слід постійно розширювати коло тих, кому найважче. Саме цій меті, вочевидь, і підпорядкована економічна стратегія влади. А також перетворення України на суцільне Межигір’я.
Петро Матвієнко – заступник головного редактора харківської газети «Новий стиль»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Почув таку розповідь, і пригадався сумнозвісний мисливець на людей екс-регіонал та екс-б'ютівець Лозинський. Ще згадалися кати-родичі голови райдержадміністрації регіонала Бойчука із Заставної у Чернівецькій області, які покалічили чотирьох рибалок. Від донбаських історій взагалі волосся дибки стає. Бандити безкарно катують і вбивають селян. А регіоналка Радзишевська приватизувала… ціле село. При цьому любить повторювати одну фразу: «Янукович всю країну купив, а я не можу одне село?».
Пересічних українців – у резервації
І от на такому тлі у жовтні головний поборник стабільності в Україні вимагає від Верховної Ради терміново розглянути урядовий законопроект про ринок земель. Гарант обґрунтовує: «Земля має отримати ефективного власника». А півроку тому, у травні, він поставив аналогічне завдання щодо державного майна: «Ми ближчим часом ухвалимо рішення про роздержавлення тієї власності, яка ще залишилася в держави», бо продовження процесу приватизації сприятиме переходу державної власності до «ефективних господарів».
Ефективний у загальнозрозумілому сенсі – це такий, що призводить до розвитку, до прогресу. Ефективність же донбаської влади стосовно української промисловості можна визначити як ефективність тактики «випаленої землі». Це видобуток та продаж ресурсів і сировини. Нічим іншим, ніж сировиною, не є також металопрокат – головна продукція приватизованої промисловості. А виробництва готової продукції або нищаться на металобрухт, або продаються з перспективою знищення.
Свіжий приклад. Одним із перших економічних кроків проФФесіоналів у 2010 році став продаж російському бізнесу «Луганськтепловозу». Тепер «ефективні власники» з російського «Трансмашхолдингу» відсторонили українське підприємство від мільярдного замовлення «Укрзалізниці».
От і виникає запитання: що означатиме у перекладі зі владної «фєні» слово «ефективний» стосовно землі?
Про сумні перспективи ухвалення урядового закону про землю говорилося вже неодноразово. Одна з них – перетворення українців у націю вигнанців. На колись власній землі. Незалежно від того, хто стане її власником. Головне, що лобійований Президентом закон про ринок землі створює дуже ефективний механізм концентрації землі в одних руках.
По-перше, ціну встановлюватимуть якісь незрозумілі оцінювачі, які, зрозуміло, оцінять так, як у нас пишуться приватизаційні умови на стратегічні об’єкти: під конкретного покупця. По-друге, той, хто став власником 75% території, законом надається правом зігнати з землі усіх, хто ще на ній залишився. Аж до стирання з карти цілих сел. Як це вже випробувано у Донбасі. Тобто, ось вам по 300 доларів за гектар та забирайтеся геть. Куди? А в резервації міського типу. І усе законно!
«Дайош» китайців!
І який ефект дасть утворення класу великих землевласників? Усе дуже просто. По-перше, землевласниками стануть особи, далекі від земелеробства, проте близькі до влади, грошей та криміналу. Що робити, вони, зрозуміло, не знають. Тому тактика буде такою: землі здаватимуться в оренду з умовою отримання максимального прибутку. А це сьогодні дає експорт. За рентабельністю тут соняшник, ріпак, пшениця. Як наслідок, остаточне знищення вітчизняного тваринництва, овочівництва. Сьогодні ми спостерігаємо лише перші тривожні ознаки цього. Бразильське та китайське м’ясо по 15 гривень проти вітчизняного по 30. Китайський часник по 16 гривень проти вітчизняного по 25. Індійські та в’єтнамські консервовані овочі та фрукти. Турецькі, польські та голандські – свіжі. Єгипетська та турецька рання картопля. І при цьому чим більші врожаї вітчизняної городини, тим більші збитки фермерів. То ж, при ефективному (у донецькому сенсі) власнику про вітчизняні овочі та м’ясо «пересічному українцеві» доведеться забути. Ефективний власник нагодує колишніх землеробів дешевим імпортом!
Інша ж частина земель, зокрема несільськогосподарські – ліси, береги річок – просто будуть обнесені парканами. Від Карпат до Донбасу з’являться сотні «Межигір’їв» – дрібнішого масштабу. З «мордоворотами» при кобурі й з собаками. Нащадки нинішніх володарів земельних паїв після отримання жалюгідної компенсації просто будуть витіснені у задушливі міста. Де при нинішніх «ефективних» власниках, звичайно ж, роботи не знайдуть. І поповнюватимуть вони лави заробітчан за кордоном, вітчизняних охоронців, міліції, на яких попит зростатиме, а також криміналітету, повій та… донорів органів. Обробка ж землі стане рабською працею, до якої стануть або ті, хто ще лишився у селі, або мігранти з найбідніших країн світу. Які значно вигідніші від українців, адже не бунтуватимуть. І біс із тим, що Україна отримує перспективи російського Сибіру, який, за деякими прогнозами, років так через 75 буде заселений китайцями!
Люди, яким найважче, мовчать, терплять і чекають
Виникає логічне запитання. То чому ж такий поспіх усе приватизувати? Відповідь, на жаль, існує лише одна й дуже категорична: економічний крах нинішнього кримінально-шахрайського шляху України очевидний. Ніяких реальних планів розвитку немає. Перспективи розвитку в економіки колоніального типу (експорт сировини) відсутні. Простіше кажучи, завтра красти буде вже нічого. Але земля – цінність вічна. На відміну від долара, євро і, тим більше, гривні. Тому, очевидно, молодша білявладна генерація знайшла спосіб забезпечити собі стабільне майбутнє у віддаленій перспективі. А у перспективі найближчій – це можливість суттєво поповнити держбюджет, відтерміновуючи неминучий «дефолт», «колапс»... Які там ще евфемізми існують щодо загальновідомого поняття?
Саме цим шляхом упевнено крокують нинішні проФФесіонали. Завдання лише одне: закріпити режим до 2020 року. І за цей термін структуру населення країни «оптимізувати» таким чином, що вона підтримуватиме ту саму цвинтарну «стабільність», яка, на їхню думку, є видатним досягненням нинішньої влади.
Що ж, підстави для таких планів справді існують. Так, на думку гаранта, «люди, яким найважче, мовчать, терплять і чекають». То ж, немудряща логіка підказує: щоб краще забезпечити стабільність, виходить, просто слід постійно розширювати коло тих, кому найважче. Саме цій меті, вочевидь, і підпорядкована економічна стратегія влади. А також перетворення України на суцільне Межигір’я.
Петро Матвієнко – заступник головного редактора харківської газети «Новий стиль»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
