Перш ніж відповісти на це питання, не зайве буде нагадати, що майже всі українські електронні ЗМІ та найтиражніші газети підконтрольні нашим олігархам, народним депутатам і тому ж таки уряду.
Не дивно, що вся ця публіка в захваті від майбутнього Євро, і цей захват, природно, вона намагається передати й нам через ті свої підконтрольні ЗМІ.
Але чи таке вже насправді благо для середньостатистичного українця – цей фестиваль європейського футболу?
Євро понад усе
Загальні витрати з нашого держбюджету на підготовку до Євро-2012 склали 10 мільярдів доларів США. При цьому очікуваних інвестицій закордонного капіталу, на відміну від тієї ж Польщі, не виявилося зовсім. Були, щоправда, інвестиції з боку великого вітчизняного бізнесу. Але вони мали лише епізодичний характер – як-от будівництво стадіону в Донецьку й участь у будівництві стадіону в Харкові.
Загалом же, бюджетні витрати на Євро цілком порівнянні з річними витратами на всю українську систему охорони здоров’я. Воно б усе нічого, якби в нас у країні від дефіциту ліків у лікарнях у той самий час не вмирали діти. Випадок у Луганській дитячій обласній лікарні, про який я свого часу писав на сайті Радіо Свобода на початку цього року, – тому пряме підтвердження.
Пам’ятаю, тоді «батьки» області й підконтрольні їм обласні ЗМІ (а інших сьогодні на Луганщині практично нема) обвинуватили в цій трагедії скупердяїв-лікарів, які, нібито маючи у своєму розпорядженні необхідні ліки, тим не менше зажадали від нещасних батьків, щоб ті придбали їх в аптеках за свій кошт. Погодьтеся, що не треба бути Шерлоком Холмсом, щоб побачити всю облудність цього твердження.
Але уряд Азарова, незважаючи на першочергові для нього витрати на Євро-2012, усе ж таки по-своєму опікується і нашою системою охорони здоров’я. Але ця опіка на тлі тієї луганської трагедії виглядає, м’яко кажучи, якось дивно. Як заявила нещодавно перший заступник Адміністрації Президента Ірина Акімова, вже з початку наступного року заробітна платня українським лікарям буде підвищена удвічі, а взагалі ж у найближчі роки її заплановано підняти у 5 (!) разів.
Про збільшення ж витрат на оснащення наших лікарень медичним обладнанням та ліками ця чиновниця не сказала жодного слова. Мабуть, Акімова все ж таки розраховує на прискорення реформації вітчизняної системи охорони здоров’я (про яку вона неодноразово також заявляла). І схоже, та реформація взагалі звільнить наш футбольний уряд від видатків на забезпечення всім необхідним українських лікарень, виключаючи хіба що депутатсько-урядову «Феофанію»…
Згадуючи ж на цьому безрадісному тлі про нічим і ніким не обмежене бюджетне фінансування Євро-2012, починаєш розуміти, що неадекватна щедрість нашого уряду на, так би мовити, одноразове видовище і при цьому злочинна жадібність на безкоштовні ліки першої необхідності для українських дітей породжена не стільки аморальністю самих урядовців, скільки відсутністю в Україні чіткої державної ідеології та громадянського суспільства, що й робить у кінцевому підсумку можливими ці асоціальні парадокси в нашій країні.
Євро закінчиться, а витрати на нього залишаться
Далі. Кому будуть потрібні всі ці заново відбудовані п’ятизіркові та чотиризіркові готелі в Донецьку та Харкові, з огляду на ту обставину, що міжнародний туризм у цих українських мегаполісах відсутній як такий? Але ж утримання цих порожніх готелів, тим часом, влетить у копієчку, як можна передбачити, не тільки харківським і донецьким платникам податків, але й усім нам.
Та ж сама доля очікує й на нові українські летовища, побудовані в розрахунку на величезний пасажиропотік уболівальників із Європи в цих та в інших українських містах, зважаючи на те, що 75% українців живуть у бідності та злиднях і взагалі не користуються авіатранспортом.
Єдине, що принесе користь українцям по закінченні Євро, це відреставровані автошляхи між нашими містами-мільйонниками, що його прийматимуть. Але, враховуючи трохи не злочинну схильність уряду Азарова до визиску українців, можна майже не сумніватися в тому, що він не упустить єдиної можливості відбити бюджетні гроші на їхнє будівництво. Тож українським водіям слід очікувати на платний проїзд між Львовом та Києвом, Києвом та Харковом і Харковом та Донецьком. Тим більше, що розмови про платні шляхи в уряді вже ведуться не перший рік.
І наостанок – про самі стадіони, побудовані до Євро-2012, як і все інше, з величезними відкатами за наш з вами рахунок. Така багата відносно України держава, як Португалія, змушена була демонтувати половину своїх стадіонів, побудованих там до Євро-2004.
Південноафриканська республіка (ПАР) сьогодні готується вже до зносу 75% своїх стадіонів, побудованих до чемпіонату світу 2010 року. Причина всюди одна й та сама – неможливість утримання дуже затратних сучасних футбольних споруд муніципальними та державними бюджетами цих країн. Погодьтеся, що тільки невиправні оптимісти можуть сподіватися на те, що українські євро-стадіони очікує інша доля, враховуючи сміховинний рівень відвідуваності української футбольної першості. Принаймні ті з них, які побудовані до Євро-2012 винятково за державний рахунок і в утриманні яких за особистий кошт немає зацікавленості в місцевих олігархів (стадіони в Києві та Львові).
Але й тут можна припустити, що для уряду Азарова ті стадіони після Євро стануть значно важливішими за добробут власних співгромадян, і ми, як казав один класик марксизму-ленінізму, підемо, на відміну, від ПАР та Португалії, іншим (своїм) шляхом – цільовим підвищення податків для населення.
Враховуючи ту обставину, що левова частка прибутку від реалізації квитків на матчах Євро надійде до скарбниці УЄФА, а зовсім не до нашого державного кошторису, можна буде очікувати різкого погіршення рівня життя в Україні вже по завершенні першості Європи. Адже тих 80 мільярдів гривень, що були витрачені з держбюджету на Євро-2012, не дорахувалася не тільки українська медицина, але й освіта з поки що залежним від держбюджету пенсійним фондом.
Не даремно ж такий собі нібито незалежний аналітик, як Ігор Беркут, який, за його власним зізнанням, «поработал на благо родины в разных странах под разными фамилиями», пророкує соціальний вибух в Україні саме в 2013 році – як наслідок нездатності економіки України перетравити це свято європейського футболу й наших футбольних олігархів…
Олександр Крамаренко – публіцист, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Не дивно, що вся ця публіка в захваті від майбутнього Євро, і цей захват, природно, вона намагається передати й нам через ті свої підконтрольні ЗМІ.
Але чи таке вже насправді благо для середньостатистичного українця – цей фестиваль європейського футболу?
Євро понад усе
Загальні витрати з нашого держбюджету на підготовку до Євро-2012 склали 10 мільярдів доларів США. При цьому очікуваних інвестицій закордонного капіталу, на відміну від тієї ж Польщі, не виявилося зовсім. Були, щоправда, інвестиції з боку великого вітчизняного бізнесу. Але вони мали лише епізодичний характер – як-от будівництво стадіону в Донецьку й участь у будівництві стадіону в Харкові.
Загалом же, бюджетні витрати на Євро цілком порівнянні з річними витратами на всю українську систему охорони здоров’я. Воно б усе нічого, якби в нас у країні від дефіциту ліків у лікарнях у той самий час не вмирали діти. Випадок у Луганській дитячій обласній лікарні, про який я свого часу писав на сайті Радіо Свобода на початку цього року, – тому пряме підтвердження.
Пам’ятаю, тоді «батьки» області й підконтрольні їм обласні ЗМІ (а інших сьогодні на Луганщині практично нема) обвинуватили в цій трагедії скупердяїв-лікарів, які, нібито маючи у своєму розпорядженні необхідні ліки, тим не менше зажадали від нещасних батьків, щоб ті придбали їх в аптеках за свій кошт. Погодьтеся, що не треба бути Шерлоком Холмсом, щоб побачити всю облудність цього твердження.
Але уряд Азарова, незважаючи на першочергові для нього витрати на Євро-2012, усе ж таки по-своєму опікується і нашою системою охорони здоров’я. Але ця опіка на тлі тієї луганської трагедії виглядає, м’яко кажучи, якось дивно. Як заявила нещодавно перший заступник Адміністрації Президента Ірина Акімова, вже з початку наступного року заробітна платня українським лікарям буде підвищена удвічі, а взагалі ж у найближчі роки її заплановано підняти у 5 (!) разів.
Про збільшення ж витрат на оснащення наших лікарень медичним обладнанням та ліками ця чиновниця не сказала жодного слова. Мабуть, Акімова все ж таки розраховує на прискорення реформації вітчизняної системи охорони здоров’я (про яку вона неодноразово також заявляла). І схоже, та реформація взагалі звільнить наш футбольний уряд від видатків на забезпечення всім необхідним українських лікарень, виключаючи хіба що депутатсько-урядову «Феофанію»…
Згадуючи ж на цьому безрадісному тлі про нічим і ніким не обмежене бюджетне фінансування Євро-2012, починаєш розуміти, що неадекватна щедрість нашого уряду на, так би мовити, одноразове видовище і при цьому злочинна жадібність на безкоштовні ліки першої необхідності для українських дітей породжена не стільки аморальністю самих урядовців, скільки відсутністю в Україні чіткої державної ідеології та громадянського суспільства, що й робить у кінцевому підсумку можливими ці асоціальні парадокси в нашій країні.
Євро закінчиться, а витрати на нього залишаться
Далі. Кому будуть потрібні всі ці заново відбудовані п’ятизіркові та чотиризіркові готелі в Донецьку та Харкові, з огляду на ту обставину, що міжнародний туризм у цих українських мегаполісах відсутній як такий? Але ж утримання цих порожніх готелів, тим часом, влетить у копієчку, як можна передбачити, не тільки харківським і донецьким платникам податків, але й усім нам.
Та ж сама доля очікує й на нові українські летовища, побудовані в розрахунку на величезний пасажиропотік уболівальників із Європи в цих та в інших українських містах, зважаючи на те, що 75% українців живуть у бідності та злиднях і взагалі не користуються авіатранспортом.
Єдине, що принесе користь українцям по закінченні Євро, це відреставровані автошляхи між нашими містами-мільйонниками, що його прийматимуть. Але, враховуючи трохи не злочинну схильність уряду Азарова до визиску українців, можна майже не сумніватися в тому, що він не упустить єдиної можливості відбити бюджетні гроші на їхнє будівництво. Тож українським водіям слід очікувати на платний проїзд між Львовом та Києвом, Києвом та Харковом і Харковом та Донецьком. Тим більше, що розмови про платні шляхи в уряді вже ведуться не перший рік.
І наостанок – про самі стадіони, побудовані до Євро-2012, як і все інше, з величезними відкатами за наш з вами рахунок. Така багата відносно України держава, як Португалія, змушена була демонтувати половину своїх стадіонів, побудованих там до Євро-2004.
Південноафриканська республіка (ПАР) сьогодні готується вже до зносу 75% своїх стадіонів, побудованих до чемпіонату світу 2010 року. Причина всюди одна й та сама – неможливість утримання дуже затратних сучасних футбольних споруд муніципальними та державними бюджетами цих країн. Погодьтеся, що тільки невиправні оптимісти можуть сподіватися на те, що українські євро-стадіони очікує інша доля, враховуючи сміховинний рівень відвідуваності української футбольної першості. Принаймні ті з них, які побудовані до Євро-2012 винятково за державний рахунок і в утриманні яких за особистий кошт немає зацікавленості в місцевих олігархів (стадіони в Києві та Львові).
Але й тут можна припустити, що для уряду Азарова ті стадіони після Євро стануть значно важливішими за добробут власних співгромадян, і ми, як казав один класик марксизму-ленінізму, підемо, на відміну, від ПАР та Португалії, іншим (своїм) шляхом – цільовим підвищення податків для населення.
Враховуючи ту обставину, що левова частка прибутку від реалізації квитків на матчах Євро надійде до скарбниці УЄФА, а зовсім не до нашого державного кошторису, можна буде очікувати різкого погіршення рівня життя в Україні вже по завершенні першості Європи. Адже тих 80 мільярдів гривень, що були витрачені з держбюджету на Євро-2012, не дорахувалася не тільки українська медицина, але й освіта з поки що залежним від держбюджету пенсійним фондом.
Не даремно ж такий собі нібито незалежний аналітик, як Ігор Беркут, який, за його власним зізнанням, «поработал на благо родины в разных странах под разными фамилиями», пророкує соціальний вибух в Україні саме в 2013 році – як наслідок нездатності економіки України перетравити це свято європейського футболу й наших футбольних олігархів…
Олександр Крамаренко – публіцист, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
