Пам’ятаю, як років з десять тому чи більше європейське жіноцтво зібралося у Києві на якусь конференцію. Громадські діячки, парламентарки та чиновниці європейських інституцій обговорювали в Українському домі наскільки важливо, щоб жінки мали реальні рівні права з чоловіками в політиці та управлінні державою.
Щось палко про це говорила зі сцени і Юлія Тимошенко – у строгому костюмі й чи не вперше з «кошичком» на голові.
Я пила каву у холі, коли почула, як чоловіцтво за моєю спиною – народні депутати з різних фракцій – з такими упізнаваними нотками «мужчин-господарів життя» підсміювалися з цієї «спіднички», що «лізе у владу». Жінка ж бо, у владу потрапляє тільки якщо переспить з тим, хто захоче її до якогось крісла допустити. Вона ж, жінка, й у владу пхається тільки, щоб мати де свої сукні та прикраси демонструвати. А «юлька така борза, ніби до Самого у будуар ходила».
Не знаю, куди ходила чи не ходила Тимошенко, але у тому, що на своєму шляху їй, окрім іншого, ще й довелося долати і цей стереотип – цілком переконана.
У неї, у Тимошенко, за плечима багато перемог. І треба віддати їй належне, вона здобувала їх не відсиджуючись у теплому кріслі, а в реальній і дуже жорсткій боротьбі. Та зараз настав час, коли наступна перемога буде можливою лише тоді, коли вона зможе осмислити свої поразки.
Чи можна досягнути благої мети неблагими методами? Чи можна дозволяти ототожнювати себе з Україною (ВОНА-Україна працює), якщо для того, хто хоче справді щось зробити – державні інтереси мають бути вище особистих. Хіба можна слухати тих, хто хвалить (а потім зраджує) й не слухати критики?
Чи думаєте Ви над цим зараз Юліє Володимирівно? Чи зрозуміли чому не набрали істотну більшість на минулих виборах? Чи маєте в собі сили не йти шляхом Віктора Ющенка, звинувачуючи народ у тому, що «не зрозумів, не обрав»? Чи відчуваєте на собі провину, що не зібрали усіх здорових на голову правників й не зруйнували через усі можливі законні способи цю кляту систему – вибивальне слідство, криве судочинство, страшні тюрми та ще страшніші СІЗО?
Осінь зронила сльозу на шибку. Ваше віконце заґратоване. Воно заґратоване для усіх тих, кого ув’язнили ще на етапі досудового слідства (тобто суд ще НЕ визнав їхньої вини). Воно заґратоване й для тих, хто обмовив себе не витримавши катувань або втрапив у судову пастку. Воно заґратоване й для тих, хто лише хоче змінити свої життя й вийшовши на волю, розпочати все по-іншому.
Усі повинні мати шанс на справедливість. Ви, Юліє Володимирівно, можете бути серед тих, хто здатний цей шанс дати!
Щось палко про це говорила зі сцени і Юлія Тимошенко – у строгому костюмі й чи не вперше з «кошичком» на голові.
Я пила каву у холі, коли почула, як чоловіцтво за моєю спиною – народні депутати з різних фракцій – з такими упізнаваними нотками «мужчин-господарів життя» підсміювалися з цієї «спіднички», що «лізе у владу». Жінка ж бо, у владу потрапляє тільки якщо переспить з тим, хто захоче її до якогось крісла допустити. Вона ж, жінка, й у владу пхається тільки, щоб мати де свої сукні та прикраси демонструвати. А «юлька така борза, ніби до Самого у будуар ходила».
Не знаю, куди ходила чи не ходила Тимошенко, але у тому, що на своєму шляху їй, окрім іншого, ще й довелося долати і цей стереотип – цілком переконана.
У неї, у Тимошенко, за плечима багато перемог. І треба віддати їй належне, вона здобувала їх не відсиджуючись у теплому кріслі, а в реальній і дуже жорсткій боротьбі. Та зараз настав час, коли наступна перемога буде можливою лише тоді, коли вона зможе осмислити свої поразки.
Чи можна досягнути благої мети неблагими методами? Чи можна дозволяти ототожнювати себе з Україною (ВОНА-Україна працює), якщо для того, хто хоче справді щось зробити – державні інтереси мають бути вище особистих. Хіба можна слухати тих, хто хвалить (а потім зраджує) й не слухати критики?
Чи думаєте Ви над цим зараз Юліє Володимирівно? Чи зрозуміли чому не набрали істотну більшість на минулих виборах? Чи маєте в собі сили не йти шляхом Віктора Ющенка, звинувачуючи народ у тому, що «не зрозумів, не обрав»? Чи відчуваєте на собі провину, що не зібрали усіх здорових на голову правників й не зруйнували через усі можливі законні способи цю кляту систему – вибивальне слідство, криве судочинство, страшні тюрми та ще страшніші СІЗО?
Осінь зронила сльозу на шибку. Ваше віконце заґратоване. Воно заґратоване для усіх тих, кого ув’язнили ще на етапі досудового слідства (тобто суд ще НЕ визнав їхньої вини). Воно заґратоване й для тих, хто обмовив себе не витримавши катувань або втрапив у судову пастку. Воно заґратоване й для тих, хто лише хоче змінити свої життя й вийшовши на волю, розпочати все по-іншому.
Усі повинні мати шанс на справедливість. Ви, Юліє Володимирівно, можете бути серед тих, хто здатний цей шанс дати!
