Частина перша
Частина друга
Ірина Штогрін: Останнім часом все більше видається, що планета усвідомлює, що ті, хто володіє можливістю виробляти продукти харчування, фактично стануть володіти світом.
Пане Безуглий, чи це не так?
Проблема продовольчої безпеки у найближчі часи буде проблемою №1. Більша частка доходів населення використовується на купівлю продуктів харчування. Ця тенденція буде тільки поширюватися
– Я хочу підтвердити Вашу позицію, пані Ірино, з того, що проблема продовольчої безпеки у найближчі часи буде проблемою №1 не тільки для бідних країн чи тих, що розвиваються, а й навіть для абсолютно благополучних країн. Бо все більша частка доходів населення використовується саме на купівлю продуктів харчування.
А оскільки,3 приріст населення на планеті Земля йде швидше набагато, ніж зростають обсяги виробництва, то ця тенденція буде тільки поширюватися.
– Щойно надійшли повідомлення (наші журналісти так само знімали на відео), що прийшли люди з величезною косою і вилами спочатку під Кабмін, а потім під Верховну Раду. У них є вимоги. Вони кажуть: «Бюджет селам, а не олігархам!», «Ні – знищенню села!»
Чого вони вимагають, власне?
– Я тільки що повернувся із засідання Верховної Ради, де було засідання Бюджетного комітету, де, до речі, якраз розподілялися кошти для АПК…
– Тому, мабуть, вони туди й прийшли.
Мені не зрозуміла позиція українського фермера, якщо він проти ринку земель. Який українець-господар, хазяїн не хоче мати більше землі або не мати права продати землю, якщо він вирішив не працювати в аграрному секторі?
Ринок землі, який запроваджує уряд, я думаю, що Верховна Рада підтримає ті законопроекти, що зараз є у Верховній Раді України, дозволить значно покращити ситуацію в сільському господарстві, у сільських територіях.
Взагалі, з нашої точки зору, це практично єдиний шлях залучення інвестицій, що залишився зараз в української держави.
– Але, мабуть, фермери кажуть так, тому що вони розуміють, що в них немає грошей, щоб купити цю землю.
Чи отримають вони можливість мати кредитування, яке їм дозволить купувати цю землю?
– Перш за все для того, щоб виробляти сільськогосподарську продукцію в Україні, не потрібно бути власником землі. Як і зараз, так і в найближчі десятиліття, я особисто глибоко переконаний, що орендні відносини будуть складати основу відносин між власниками землі і виробниками. Ринок землі, який запроваджується, – це не тільки і не стільки купівля-продаж. Зняття мораторію необхідне тільки для того, щоб власник міг реалізувати своє конституційне право продати землю або купити при бажанні.
У першу чергу ринок землі – це фінансовий інструмент, який дозволить під іпотеку землі або під право оренди землі взяти кредит у банку. Сама земля або право її оренди буде заставою для банківських установ, для спеціалізованої державної іпотечної установи – Земельного банку, який на пільгових умовах буде кредитувати сільськогосподарських товаровиробників для організації виробництва. Для закупівлі землі також можна буде заставити ту землю, яку ти маєш з тим, щоб докупити ще певну частину землі.
Якраз для дрібних виробників, для фермерів це надзвичайно ефективний механізм залучення обігових коштів чи залучення коштів для інвестицій, у тому числі для купівлі земель.
На превеликий жаль, немає бажання у певної частини сільськогосподарських товаровиробників, у тому числі й в Асоціації фермерів прислухатися і хоча б уважно прочитати законопроект, який подав уряд. На превеликий жаль, ця організація зараз політизувалася і замість економічних вимог до законопроекту, як це роблять інші громадські організації нашої держави, вони висувають чисто політичні вимоги: «Ні – ринку землі при цій владі!» А якщо буде інша влада, то, значить, ринок землі потрібен?
– Я думаю, що ми запросимо учасників цих акцій і знатимемо їхню думку.
Останній раунд переговорів з приводу узгодження питань щодо створення так званої зони вільної торгівлі з ЄС, яка є невід’ємною частиною угоди про асоціацію, і на цьому всі наголошують, що окремо ніщо підписуватися не буде, а тільки в комплексі, єдиною угодою, був дуже успішним. Кажуть, що тим, хто вів ці переговори, зокрема і міністр АПК Микола Присяжнюк, вдалося переконати наших колег у тому, що ми маємо право захищати наших виробників так само, як і європейці своїх.
Які основні перемоги тут?
– Микола Присяжнюк, міністр АПК, надзвичайно активну участьбрав у переговорному процесі. Але так склався його робочий графік, що на останньому раунді Міністерство АПК представляв саме я. Тому я був свідком усіх тих перемов, які проводилися з паном Карелом де Гухтом, комісаром торгівлі, і паном Дачіаном Чолошем, комісаром по сільському господарству.
Документ доволі великий, угода про зону вільної торгівлі. Я його розбив би умовно на три частини. Це фінансові відносини: субсидії, мита і інші фінансові механізми. Другий блок – це квоти на продукцію, які ми можемо в умовах так званої зони вільної торгівлі продавати або купувати без додаткових фінансових обтяжень. І питання щодо співпраці в галузі біопалива.
Я особисто вважаю, що найголовніша перемога української сторони на останньому раунді переговорів – це те, що ЄС погодився, до речі, вперше за історію свого існування, відмінити повністю субсидії на експорт сільськогосподарської продукції з країн ЄС до України ще до повної лібералізації наших відносин. Як правило, ЄС це робив тільки після того, як була повна лібералізація торговельних відносин.
– А на це може й десятиліття піти.
– Безумовно! Але для України зроблений виняток. І це підтвердили високі комісари ЄС, що у разі підписання угоди субсидії будуть відмінені. Це принципово важливо для наших сільгоспвиробників, особливо по окремих напрямах.
Наприклад, якщо на сьогоднішній день свинина з ЄС, у першу чергу з Польщі, імпортується в Україну по ціні 2,3 долари за кілограм, то більше одного долара польський фермер отримує субсидії. Якщо зараз її не буде, то реально свинина повинна буде продаватися не менше ніж 3,3 долара і вона вже стає неконкурентоспроможною з українською свининою, що виробляють українські сільськогосподарські товаровиробники. Це стосується і інших продуктів харчування чи сільськогосподарської продукції.
Другий блок питань, якому були присвячені довготривалі переговори (це вже був 18 раунд у Брюсселі), – це визначення квот, у межах яких ми можемо торгувати без певних обмежень, тобто без мит або будь-яких субсидій. Перелік продукції, який квотується, надзвичайно великий.
Більше того, я сказав би, що чому й називаємо так звану зону вільної торгівлі, бо практично переважна більшість продукції квотується.
– По суті, це просто система домовленостей, коли ЄС і Україна домовляються, яку групу товарів вони зможуть продавати, але квотують кількість товарів, які зможуть продавати всередині цієї так званої зони вільної торгівлі.
– Ми домовилися, що після підписання угоди про зону вільної торгівлі Україна зможе експортувати 2 мільйони тонн зернових. З них мільйон тонн пшениці, 650 тисяч кукурудзи і 350 тисяч тонн ячменю. Два мільйони – це не так і багато для держави. Це 8% цьогорічного експорту. Але якщо сказати, що перемови почалися з 12 тисяч тонн ячменю, а закінчилися двома мільйонами, то це, напевне, певна перемога!
Ця квота буде розвиватися в часі. Стартова квота – це 1 650 тисяч. І протягом 5 років загальний обсяг безмитної торгівлі експорту зернових з України в країни ЄС буде складати два мільйони тонн. Для нас це принципово важливо як можливість українським виробникам, зернотрейдерам працювати на європейському ринку.
Хоча, по великому рахунку, ми без проблем продаємо це зерно в інших країнах, зокрема в Північній Африці і Східній Європі.
– Якраз із зерном у нас трошки іншого характеру проблеми. У нас проблеми з тим, що наші аграрії не змогли продати, чого хотіли, цього року.
– Поки що! Ми поки що продаємо набагато менше, ніж нам потрібно експортувати.
Другий блок питань, який стосується продукції тваринництва. Також ми досягли певних результатів. Ми будемо продавати 40 тисяч тонн м’яса птиці. Перемови починалися з 5 тисяч тонн. З них 20 тисяч тонн – це каркасів заморожених, тобто тушок птиці, і 20 тисяч тонн м’яса птиці, яке розроблене вже. Причому друга позиція буде зростати від 16 тисяч тонн по тисячі тонн до 20 тисяч протягом найближчих 5 років.
Що стосується продукції птахівництва, то тут також ми можемо поставляти 3 тисячі тонн яйця у шкаралупці і 3 тисячі тонн продуктів переробки: меланжу, яєчних порошків, що значно більше ніж 3 тисячі сирого яйця. Причому друга позиція буде зростати від 1,5 тисячі тонн продуктів переробки яйця до 3 тисяч тонн упродовж 5 наступних років по 300 тонн кожен рік.
Також ми домовилися, що Україна зможе експортувати 40 тисяч свинини. З них 20 тисяч тонн – як чверть або напівтуші, і 20 тисяч тонн свинини, яка є розроблена вже. Це непогані показники, особливо по свинині. Хоча по м’ясу птиці ми хотіли б мати показники набагато вищі.
Але як по цих квотах, так і по інших ми домовилися, що через 5 років ці квоти можуть бути переглянуті після того, як наш аграрний бізнес запрацює на ринку ЄС.
І останнє. Це те, що стосується цукру. Ми прорвалися на цукровий ринок Європи, який є одним із найбільш регульованих як у Європі, так і в усьому світі. Ми можемо продавати 30 тисяч тонн цукру і 27 тисяч патоки і сиропів, які робляться з цукру чи з продуктів, які містять цукор. У принципі, це не так і багато, але це прорив на той ринок, який є абсолютно закритим.
І останнє надзвичайно важливе. Це вже стосується не продуктів, а біопалива. Ми домовилися, що ЄС згоден буде купувати 100 тисяч тонн біоетанолу. Як правило, спирт в Україні вимірюється в декалітрах, то це сума еквівалентна 12,5 мільйонам декалітрів. Це 50% всього спирту, що зараз виробляється в Україні. Почнеться експорт з 27 тисяч тонн і упродовж 5 років буде додаватися майже по 15 тисяч тонн і дійде до 100 тисяч через 5 років.
Для нас це принципово важливо, що частину сільгосппродукції ми будемо продавати вже не сировиною (!), а у вигляді біопалива, на яке є великий попит у ЄС.
– Зауважу, що пан Безуглий, всі ці цифри називає, не зазираючи у папірець, який просто пустий, білий лежить перед ним.
Усі ці товари, усі ці продукти, усі ці речі, які може виробляти Україна і постачати на європейський ринок, мають відповідати певним вимогам, певним стандартам, якщо ця угода буде підписана.
Наскільки це може бути прогресивним і стимулюючим фактором для України?
– Аграрний бізнес очікував від Міністерства АПК, від уряду підписання цих угод і орієнтувався на ці цифри.
– МЗС каже, що навіть у жовтні вони можуть бути підписані.
– Можливо, що й так. Але бізнес готувався до цього. І він уже працює над цим. Наприклад, ми знаємо, що у нас на світовому рівні наша птахівнича галузь. І сьогодні самі виробники м’яса птиці, виробники яєць надзвичайно активно працюють на всіх ринках, у тому числі і на європейському.
Як тільки угода про зону вільної торгівлі буде підписана, я думаю, що ВАТ «Миронівський хлібопродукт» запропонує європейському ринку відразу декілька десятків тисяч тонн м’яса птиці, а наш найкрупніший виробник яєць і яєчної продукції «Авангард» запропонує тисячі тонн яйця і продуктів його переробки.
І що надзвичайно важливо, що проведені необхідні перемови з ветеринарними, фітосанітарними службами, які підтверджують високу якість продукції. Я думаю, що в нас в Україні не буде проблем з якістю зернових, які ми експортуємо зараз у десятки країн світу.
А в цілому підписання цієї угоди буде змушувати аграрний бізнес України підтягуватися до міжнародних стандартів за якістю продукції, за якістю упаковки. І таким чином ми будемо мати кращу продукцію, у тому числі в Україні.
– У нас є слухач.
Слухач: Нам всі обіцяли «золоті гори», коли йшла приватизація підприємств. Зараз ми бачимо, що підприємства розвалені, промисловість «убита». Зараз нам обіцяють «золоті гори» при приватизації землі.
Чи не вважаєте Ви, що злодійська влада, відставки якої вимагають фермери, доведе до того, що закуплять землі, культура яких знищить землю, доведе Україну, як кажуть, до повної... поставить повну крапку, ця бандитська влада?
– Взагалі, пане Безуглий, як держава контролюватиме використання земель, щоб земля залишалася землею?
– Земля у приватній власності від 1999 року. Вона у приватній власності селян. Просто вони не можуть реалізувати своє конституційне право розпоряджатися землею. Тому мова про черговий етап приватизації не йде. Мова йде про певну лібералізацію ринку земель.
Друге питання, яке стосується саме умов використання землі. Ми говоримо зараз не лише про один законопроект, ринок земель чи про земельний кадастр. Мова йде про блок законів, у тому числі частина з них буде регулювати не тільки земельні відносини, а й умови експлуатації землі. Це закон про посилення відповідальності за збереження родючості ґрунтів, це закон про сільське господарство, де будуть описані умови роботи сільгоспвиробників і фермерів на землі.
Зокрема пропонується законодавчо затвердити аграрний паспорт кожної адміністративної одиниці, де буде затверджено на законодавчому рівні структуру посівних площ, сівозміни, мінімальна щільність поголів’я, з тим, щоб комплексно розвивалася сільська територія і не було перекосів, як вони є зараз щодо виробництва окремих культур, наприклад, олійних, як соняшнику чи ріпаку.
Все це передбачено в комплексі тих законопроектів, які розроблені Міністерством аграрної політики, аграрною наукою і від імені уряду внесені і будуть вноситися найближчий місяць до Верховної Ради України…
– Радіо Свобода повідомив Урядовий уповноважений з питань європейської інтеграції Валерій П’ятницький, що по суті, якщо угода про зону вільної торгівлі буде підписана, українські аграрії отримають не просто європейські, а світові перспективи.
Валерій П’ятницький: Українські виробники товарів і послуг сьогодні працюють досить успішно з країнами ЄС. Інше питання, що правила відрізняються в Україні і країнах ЄС, то їм доводиться по одних правилах прилаштовуватися і працювати на українському ринку, а по інших правилах прилаштовуватися і працювати на європейському ринку і так далі. Ну, наприклад, санітарні, фітосанітарні вимоги, технічне регулювання.
Якщо ми будемо працювати в інших площинах, то зрозуміло, що ні про яку конкурентоздатність, про підвищення якості продукції ми не можемо говорити. Якщо ми гармонізуємо ці сфери, то, по-перше, це полегшує доступ на ринок ЄС, а по-друге, європейські стандарти поширені у всьому світі, європейські і міжнародні.
Якщо ми говоримо, що стандарти, то це означає, що визнання в ЄС вам автоматично відкриває визнання вашої продукції в інших країнах, які працюють з ЄС.
ЄС сьогодні присутній фактично скрізь. Це машина для завоювання ринків. Якщо вони свої правила просувають так або інакше на міжнародних ринках, то адаптація до цих правил відкриває вам ці ринки.
– Пане Безуглий, чи розуміють українські агровиробники, люди, які працюють у сфері агробізнесу, важливість підписання цієї угоди? Чи відбувається діалог з Міністерством агрополітики, щоб відстоювали інтереси, які потім будуть реалізовуватися задля блага усієї країни?
– Безумовно, що так.
Ну, по-перше, я хотів би прокоментувати висловлювання пана П’ятницького. Він торкнувся надзвичайно важливої проблеми. Але Міністерство аграрної політики не чекало, поки буде підписана угода. І гармонізація українських стандартів до міжнародних вимог триває упродовж останніх трьох років. Надзвичайно наполегливо працюють наукові установи нашої держави, зокрема Національна академія аграрних наук, які зараз адаптують стандарти, які є в Україні, по яких виробляється продукція українська, до міжнародних правил, у тому числі до правил ЄС. До 2013 року ця робота буде повністю закінчена.
Питання, щоб уряд виділив тільки необхідні кошти, бо ця робота вимагає певної напруги залучення додаткових фахівців. Але це буде зроблено. І по значній частині продукції ми вже маємо стандарти, які гармонізовані з європейськими стандартами.
Що стосується співпраці з українським бізнесом, то перше, що я зробив після повернення з Брюсселя, ми зібрали представників асоціацій найкрупніших виробників сільгосппродукції і проінформували їх про результати перемов. Зараз проводиться надзвичайно велика роз’яснювальна робота в громадських організаціях стосовно тих умов, за якими аграрний бізнес може зайти на аграрний ринок ЄС.
Я думаю, що бізнес надзвичайно позитивно відреагував на результати перемов і напрацьовуються конкретні механізми співпраці українського аграрного бізнесу з торгівельним і аграрним бізнесом країн ЄС.
– Ви нічого не говорили про молочні продукти. Якісь домовленості були чи досягаються? Чи тут у нас такі стандарти, що поки що немає про що домовлятися?
– Щодо стандартів, то я так не сказав би, бо ми пройшли надзвичайно серйозну школу випробувань і перевірок якості продукції під час торгівлі з Російською Федерацією. Ми знаємо, що всі підприємства, які поставляють продукти переробки молока в Російську Федерацію, пройшли контроль ветеринарної, фітосанітарної служби Росії. А деякі підприємства це робили неодноразово. Тому я вважаю, що переважна частина підприємств готові постачати молочні продукти в країни ЄС.
Тут ситуація дещо в іншому. Серед багатьох галузей молочна галузь одна з тих, яку нам необхідно надзвичайно активно розвивати для задоволення внутрішніх потреб.
На превеликий жаль, поки що молочне скотарство не задовольняє науково-обґрунтовані норми споживання молока і молочних продуктів безпосередньо для України. Тому проблема експорту нашої продукції, з моєї особистої точки зору, і як науковця, і як українського громадянина, повинна бути на другому місці. Ми повинні спочатку запропонувати необхідну кількість якісної молочної продукції безпосередньо для українців, а для цього треба удвічі більше молока виробляти.
– А як швидко ми це зможемо зробити?
– Молочна галузь – це надзвичайно консервативна галузь. Теоретично, щоб народити корову, щоб телиця стала коровою, то треба 3 роки. Фактично це проходить 4-5 років. Тому і програма, яка зараз розроблена, вона до 2020 року. Цей рік – стабілізації поголів’я. З наступного року ми почнемо збільшувати виробництво молока з тим, щоб до 2020 року виробляти його в кількості, яка буде достатня, в тому числі і для експорту в країни ЄС.
– Про досягнення Ви сказали. Але нам довелося й чимось поступитися. Зокрема географічними назвами. Це суттєвий для нас момент чи, можливо, не так важливо, чи ми п’ємо «Шампанське», чи «Ігристе вино», наприклад, на етикетці написано?
– Що стосується географічних назв, то врешті-решт перемогла та позиція, яка повинна бути правильною. Бо інтелектуальна власність, у тому числі й географічні назви, зокрема окремих сирів чи напоїв, вин чи коньяків, має велику історію. І та позиція, яка була за часів СРСР, тобто «що хочу, те й роблю» у межах «залізної завіси», напевне, не є правильною.
У нас є деякі речі, які ми повинні захищати. Наприклад, сорти, гібриди української селекції, щоб їх незаконно не використовували в інших країнах, коли ми експортуємо насіння. То тут ми повинні визнати, що в УРСР були порушені міжнародні правила використовування географічних назв. Зараз по великому рахунку історична справедливість усе поставить на свої місця.
Але ми дещо домоглися від країн ЄС, щоб втрати від можливих змін назв були мінімальними. Вони стосуються двох речей. По-перше, мова йде про перехідний період після підписання угоди. Ми просимо 30 років, нам дають 10 років уже, коли ми ще можемо продовжувати старі назви. Я думаю, що ми зупинимося на 15-18 роках.
І друге питання. Ми вимагаємо від країн ЄС, по-перше, технічної допомоги, тобто коштів, які ми використаємо на пропаганду зміни назв. І друге питання. Ми просимо від ЄС сотні мільйонів гривень кредитів дешевих для того, щоб переоснастити наші підприємства. Я думаю, що наша виноробна і коньячна галузі справляться з цим питанням.
