Про Бабин Яр сказано все. Чи майже все – з того, що можна сказати на підставі документів та спогадів очевидців. А водночас багато що про нього залишається невідомим – і навряд чи взагалі коли-небудь стане відомим.
Власне, невідомо навіть те, скільки людей загинуло від рук нацистів та їхніх поплічників у Бабиному Ярі. Пунктуальними офіцерами айнзацкоманди 4а групи С зафіксовано, що під час «очищення Києва» 29 і 30 вересня 1941 року там розстріляли 33.771 єврея. Але ж розстріли почалися раніше: 19-20 вересня, вступаючи до Києва, польові частини Вермахту мимохідь повністю знищили у видолинках Яру два невеликі циганські табори. Основна ж маса розстріляних припадає на пізніший період нацистської окупації: від жовтня 1941 до жовтня 1943 року. Спершу розстрілювали рештки євреїв, потім – полонених командирів Червоної армії, потім – матросів Пінської флотилії, потім – українських націоналістів, потім – усіх підряд, хто чимось завинив перед окупаційною владою або просто потрапив під гарячу руку. А насамкінець – тих, кого нацисти мобілізували замітати сліди своїх злочинів...
Скільки їх було загалом, знищених? Історики обережно називають цифру: понад 100 тисяч. На 400 тисяч киян, які залишилися під окупацією. Але гинули не лише кияни. І не тільки у Бабиному Ярі: у Дарницькому концтаборі загинуло понад 130 тисяч військовополонених та мирних громадян, ще десятки тисяч – у Сирецькому таборі. Вбивали й просто на вулицях і площах Києва, вбивали і на шляху до Німеччини – тих, хто прагнув утекти з поїздів (вивезено було близько 100 тисяч киян), і в самій Німеччині.
Іншими словами, понад три роки Київ був «зоною смерті», і Бабин Яр цілком закономірно став одним із її головних символів.
Київ як зона тоталітарного терору
Утім, і до того у ХХ столітті Київ не раз перетворювався на «зону смерті». Червоний більшовицький терор 1918-21 років з його жахіттями – і «зразково-показові» єврейські погроми, здійснені білою Добровольчою армією 1919 року. Голодомор 1932-33 років, коли на київських вулицях щодня збирали сотні трупів селян, які намагалися порятуватися у місті. «Велика чистка» 1937-38 років, жертвою якої міг стати кожен, чиї анкетні дані вкладалися у щойно одержану із Москви «рознарядку».
Власне, Києву не треба було звикати й до окупації: 1938 року його окупувала прибула з Москви «команда» Хрущова, призначеного першим секретарем ЦК КП(б)У. Так, саме окупувала – прийшли не тільки поїзди з номенклатурою, а й ешелони з військами НКВД, були зайняті всі установи, зміщені зацілілі місцеві кадри (а на той момент внаслідок ретельної «зачистки» майже не залишилося членів ЦК і не було кому збиратися на засідання Раднаркому), і... Велика Чистка продовжилася. Тільки й різниці, що розстрілювали тоді не в Бабиному Ярі, а в інших місцях, а трупи звозили у ліс під Биківнею. До речі, і число похованих жертв терору у Бабиному Ярі та під Биківнею дуже близьке – і там, і там понад 100 тисяч. Нічого дивного: діяли два червонопрапорних тоталітарних режими з претензією на світове панування.
Та і щодо етнічних чисток нацисти не були першими. Перед тим, у 1937-38 роках, по УРСР пройшла ціла хвиля репресій щодо поляків – заарештовано було кожну п’яту людину польського походження, кількість поляків-жителів радянської України з 1926 по 1937 роки скоротилася на 58 тисяч осіб (це – наслідки Голодомору і першої хвилі репресій), а з 1937 по 1939 роки – ще на 60 тисяч осіб (і це попри високу, крім початку 1930-х, народжуваність). І з «неправильними» (з погляду більшовиків) євреями «компетентні органи» вміли розбиратися. Сучасні польські дослідники вважають, що з осені 1939 до літа 1941 року на радянських Галичини та Волині цими «органами» було знищено приблизно вдвічі більше євреїв, ніж у «генерал-губернаторстві» (тобто окупованій Польщі) відповідними нацистськими «органами». Десятки тисяч євреїв («буржуазія та антирадянські елементи») були депортовані із Західної України в 1939-41 роках за Урал та відправлені до ҐУЛАҐу, де й загинули майже всі лютої зими 1941-42 років. Ці й подібні акції були надто масштабними, щоб приховати їх, отож до мешканців столиці УРСР у тому чи іншому вигляді інформація про них доходила.
А коли більшовики улітку 1941 року тікали з Західної України, вони вчинили страшну різанину у в’язницях, при цьому близько 10% закатованих там були євреями, звинуваченими чи запідозреними в «антирадянській діяльності». Загалом же ЧК-ҐПУ-НКВД-НКҐБ-МҐБ-КҐБ не тільки впевнено випередило аналогічні за функціями нацистські відомства за числом знищених українців; ця організація за кількістю знищених у ХХ столітті євреїв впевнено посідає друге місце після СС-СД-Ґестапо.
Іншими словами, якби киян (і взагалі – всіх жителів УРСР) упродовж кількох періодів більшовицька влада не привчала до нормативного характеру масового терору, знищуючи як найбільш активних у громадському плані міських мешканців, так і звичайних обивателів (треба було виконувати план по «ворогам народу»), то чи пішли б так слухняно київські євреї до Бабиного Яру за фактичного мовчання міста?
Символи Бабиного Яру
Попри те, що в Бабиному Ярі більшість убитих нацистами – це не євреї, сам Яр став одним із головних символів Голокосту. Це зрозуміло і закономірно.
Адже, скажімо, Катинь є символом знищення польських офіцерів, хоча там поруч трохи раніше – у 1937-38 роках – були розстріляні десятки тисяч росіян і білорусів Але тільки поляків там убивали лише за сам факт національної приналежності.
Так само й Бабин Яр – це символ нищення євреїв під час нацистської окупації Києва, один із провідних символів жахіть Голокосту, хоча там справді загинуло значно більше українців та росіян, ніж євреїв. Але тільки євреїв (та ще циган-ромів) там знищували за сам факт етнічного походження.
А ще Бабин Яр є символом своєрідного експерименту з «остаточного розв’язання єврейського питання» у Третьому Рейху. Відомо, що рішення стосовно такого «розв’язання» було ухвалене 20 січня 1942 року під час сумнозвісної наради високих чиновників нацистських спецслужб у Ґроссен-Ванзеє, передмісті Берліна. Та методи вже були випробувані. І тут особливого слова заслуговує командувач 6-ю німецькою армією, яка увійшла до Києва, генерал-фельдмаршал Вальтер фон Райхенау. Це був ідейний нацист, щиро і послідовно перейнятий «боротьбою з азійсько-єврейською чумою», масовими розстрілами та повішеннями як засобами спілкування з «тубільцями». Райхенау суворо заборонив своїм військам не тільки годувати цивільне населення і військовополонених, якщо вони в даний конкретний момент не працюють на благо Райху, – він заборонив солдатам дарувати хліб, цигарки і шоколад «унтерменшам». Це, мовляв, «помилкова людяність». І Бабин Яр – перша такого роду гекатомба у Другій світовій війні – це теж значною мірою «творчість» цього родовитого прусського аристократа, який просто-таки насичував свої тили айнзатцгрупами. Божа кара спинила кар’єру генерал-фельдмаршала 15 січня 1942 року – інсульт; а 6-та армія Вермахту переможно дійшла до Сталінграда і назавжди там залишилася...
Та Бабин Яр містить ще один символічний заряд. 29 вересня 1966 року, у 25-ті роковини початку розстрілів, коли вже закінчилася «відлига» і знову підняла голову сталінщина, з ініціативи київської інтелігенції всупереч волі партійних органів там був проведений чи не перший після доби УНР вільний велелюдний мітинг, на якому виступили Діна Пронічева (яка дивом уціліла у Ярі і змогла вибратися звідти), молодий тоді літературний критик Іван Дзюба та письменник-фронтовик Віктор Некрасов.
Той мітинг став знаком початку відродження в Україні громадянського суспільства і неспотвореної різного роду ідеологемами історичної пам’яті.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Власне, невідомо навіть те, скільки людей загинуло від рук нацистів та їхніх поплічників у Бабиному Ярі. Пунктуальними офіцерами айнзацкоманди 4а групи С зафіксовано, що під час «очищення Києва» 29 і 30 вересня 1941 року там розстріляли 33.771 єврея. Але ж розстріли почалися раніше: 19-20 вересня, вступаючи до Києва, польові частини Вермахту мимохідь повністю знищили у видолинках Яру два невеликі циганські табори. Основна ж маса розстріляних припадає на пізніший період нацистської окупації: від жовтня 1941 до жовтня 1943 року. Спершу розстрілювали рештки євреїв, потім – полонених командирів Червоної армії, потім – матросів Пінської флотилії, потім – українських націоналістів, потім – усіх підряд, хто чимось завинив перед окупаційною владою або просто потрапив під гарячу руку. А насамкінець – тих, кого нацисти мобілізували замітати сліди своїх злочинів...
Іншими словами, понад три роки Київ був «зоною смерті», і Бабин Яр цілком закономірно став одним із її головних символів.
Київ як зона тоталітарного терору
Утім, і до того у ХХ столітті Київ не раз перетворювався на «зону смерті». Червоний більшовицький терор 1918-21 років з його жахіттями – і «зразково-показові» єврейські погроми, здійснені білою Добровольчою армією 1919 року. Голодомор 1932-33 років, коли на київських вулицях щодня збирали сотні трупів селян, які намагалися порятуватися у місті. «Велика чистка» 1937-38 років, жертвою якої міг стати кожен, чиї анкетні дані вкладалися у щойно одержану із Москви «рознарядку».
Власне, Києву не треба було звикати й до окупації: 1938 року його окупувала прибула з Москви «команда» Хрущова, призначеного першим секретарем ЦК КП(б)У. Так, саме окупувала – прийшли не тільки поїзди з номенклатурою, а й ешелони з військами НКВД, були зайняті всі установи, зміщені зацілілі місцеві кадри (а на той момент внаслідок ретельної «зачистки» майже не залишилося членів ЦК і не було кому збиратися на засідання Раднаркому), і... Велика Чистка продовжилася. Тільки й різниці, що розстрілювали тоді не в Бабиному Ярі, а в інших місцях, а трупи звозили у ліс під Биківнею. До речі, і число похованих жертв терору у Бабиному Ярі та під Биківнею дуже близьке – і там, і там понад 100 тисяч. Нічого дивного: діяли два червонопрапорних тоталітарних режими з претензією на світове панування.
Та і щодо етнічних чисток нацисти не були першими. Перед тим, у 1937-38 роках, по УРСР пройшла ціла хвиля репресій щодо поляків – заарештовано було кожну п’яту людину польського походження, кількість поляків-жителів радянської України з 1926 по 1937 роки скоротилася на 58 тисяч осіб (це – наслідки Голодомору і першої хвилі репресій), а з 1937 по 1939 роки – ще на 60 тисяч осіб (і це попри високу, крім початку 1930-х, народжуваність). І з «неправильними» (з погляду більшовиків) євреями «компетентні органи» вміли розбиратися. Сучасні польські дослідники вважають, що з осені 1939 до літа 1941 року на радянських Галичини та Волині цими «органами» було знищено приблизно вдвічі більше євреїв, ніж у «генерал-губернаторстві» (тобто окупованій Польщі) відповідними нацистськими «органами». Десятки тисяч євреїв («буржуазія та антирадянські елементи») були депортовані із Західної України в 1939-41 роках за Урал та відправлені до ҐУЛАҐу, де й загинули майже всі лютої зими 1941-42 років. Ці й подібні акції були надто масштабними, щоб приховати їх, отож до мешканців столиці УРСР у тому чи іншому вигляді інформація про них доходила.
Іншими словами, якби киян (і взагалі – всіх жителів УРСР) упродовж кількох періодів більшовицька влада не привчала до нормативного характеру масового терору, знищуючи як найбільш активних у громадському плані міських мешканців, так і звичайних обивателів (треба було виконувати план по «ворогам народу»), то чи пішли б так слухняно київські євреї до Бабиного Яру за фактичного мовчання міста?
Символи Бабиного Яру
Попри те, що в Бабиному Ярі більшість убитих нацистами – це не євреї, сам Яр став одним із головних символів Голокосту. Це зрозуміло і закономірно.
Адже, скажімо, Катинь є символом знищення польських офіцерів, хоча там поруч трохи раніше – у 1937-38 роках – були розстріляні десятки тисяч росіян і білорусів Але тільки поляків там убивали лише за сам факт національної приналежності.
Так само й Бабин Яр – це символ нищення євреїв під час нацистської окупації Києва, один із провідних символів жахіть Голокосту, хоча там справді загинуло значно більше українців та росіян, ніж євреїв. Але тільки євреїв (та ще циган-ромів) там знищували за сам факт етнічного походження.
Та Бабин Яр містить ще один символічний заряд. 29 вересня 1966 року, у 25-ті роковини початку розстрілів, коли вже закінчилася «відлига» і знову підняла голову сталінщина, з ініціативи київської інтелігенції всупереч волі партійних органів там був проведений чи не перший після доби УНР вільний велелюдний мітинг, на якому виступили Діна Пронічева (яка дивом уціліла у Ярі і змогла вибратися звідти), молодий тоді літературний критик Іван Дзюба та письменник-фронтовик Віктор Некрасов.
Той мітинг став знаком початку відродження в Україні громадянського суспільства і неспотвореної різного роду ідеологемами історичної пам’яті.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
