Неможливо забути, як стрибали люди з палаючих дев’яностих поверхів, не витримавши пекельного вогню, як шаром попелу було вкрито цілі квартали прилеглих вулиць Нижнього Манхеттена, і символом жахливої трагедії стирчав на горі металевого брухту сталевий хрест із перекриття – ніби пам’ятник на могилі майже трьох тисяч невинних жертв.
Пізніше той хрест благословив католицький священик і хрест встановили у церкві Святого Петра на сусідній вулиці. У липні місяці хрест передали Меморіальному музеєві, який наступного року буде відкрито на місці Світового торговельного центру. Цікаво, що проти цього виступила спілка «Американських атеїстів», мовляв, цей хрест є релігійним символом, а музей стоїть на державній території, а релігія, як відомо, відокремлена від держави. Поки що нічого з їхнього судового позову не вийшло.
Іще один позов подали противники спорудження мусульманської мечеті за квартал від місця трагедії. Землю під мечеть придбала ісламська організація, яка планує збудувати там свій Центр. Більшість ньюйоркців, як показують опитування громадської думки, десь 70 відсотків населення міста, виступають проти мечеті, вважаючи її спорудження наругою над пам’яттю загиблих. Тим не менше, комісія міськради і мер Нью-Йорка Майкл Блумберг дозвіл на будівництво дали і підкреслено активно підтримують право мусульман будувати свій храм там, де вони хочуть.
Ньюйоркці й сьогодні у розмовах подекуди запитують один-одного: де ти був уранці 11 вересня 2001-го? Мені довелося бути зовсім неподалік, я запаркувався на Гренд-стріт, біля майстерні Ернста Нєізвестного, відомого скульптора. Я їхав на інтерв’ю з ним. Того дня інтерв’ю не відбулося...
«Історію пишуть переможці»
Сучасну історію Сполучених Штатів, а може й не тільки власне їхню, я б умовно розділив на два періоди – до й після 11 вересня 2001-го. До – був період святої простоти. Хоча у лютому 1993 року була ісламістська спроба підірвати Світовий торговельний центр, то вважали войовничим винятком із мирного правила. Не дуже винахідливих злочинців на чолі зі сліпим шейхом швидко схопили, бо вони шахідами не були. Сидітимуть до другого пришестя.
Але 11 вересня ми всі отримали недвозначний сигнал: міжнародний тероризм відтак прагне нав’язати людству свою гру без правил. Очевидно, ісламісти вважали відкрите західне суспільство вдячною мішенню, «the free game», як мисливці визначають законну здобич на вільному полюванні. Але тисячі людей, які зібралися у котловані Світового торговельного центру, скандували: «U-S-A!, U-S-A!» І тодішній президент Джордж Буш сказав їм: «Я вас чую. І західний світ вас чує. І ті, хто надіслав злочинців, невдовзі нас почують». То було фактично, проголошення війни тероризмові.
Ну, то добре, але з ким воювати? Ворог відомий – терористична мережа «Аль-Каїда». Ленін казав свого часу, що у пролетаріату нема вітчизни. Так само й у терористів «Аль-Каїди» не було вітчизни, але домівка була – в Афганістані. Тодішній уряд Афганістану був у руках печерних ісламістів руху «Талібан». Таліби гостювали «Аль-Каїду», яка створила там мережу тренувальних таборів, і відкинули вимогу Вашингтона видати фюрера «Аль-Каїди» Усаму бін Ладена. Тож восени 2001 року американські війська повалили уряд талібів. Ця війна з «Аль-Каїдою» й талібами триває вже 10 років і в ній є ті, що почуваються у виграші, і ті, кому, як то преферансисти кажуть, «погано пишуть».
Ті, хто «у плюсі» внаслідок війни
Насамперед, у виграшу оборонний комплекс США. Упродовж десяти років Вашингтон витратив на потреби Пентагона, на розвідку і на ведення воєн в Іраку та Афганістані понад 7 трильйонів доларів. Створено Міністерство внутрішньої безпеки. Розбудова оборонних управлінь за обсягом дорівнює приблизно 22 новим будинкам Конгресу.
Посилено роль адміністрації Білого дому. Упродовж кількох тижнів після терактів Конгрес ухвалив два закони, що надають значні повноваження Білому домові у веденні війни. Відтак, президент має право «використовувати усі необхідні засоби» проти терористів. Другий, під назвою «Патріотичний закон», надає федеральному урядові право застосовувати засоби стеження за власними громадянами з метою запобігання майбутнім терактам.
Війна з тероризмом виявилася вигідною для російського уряду. Москва домовилася про обмін розвідданими з Вашингтоном і про співробітництво щодо Афганістану, оскільки постачання американських військ здійснюється через колишні радянські республіки. Відповідно дещо принишкла американська критика порушень прав людини на Кавказі з боку Росії.
Нові технології посідають нині важливе місце у війні з тероризмом. Це стосується насамперед непілотованих мініатюрних бомбардувальників, здатних нищити цілі за командою з відстані тисяч кілометрів. Військово-повітряні сили США нині тренують більшу кількість операторів непілотованих бомбардувальників, аніж пілотів звичайних винищувачів. На наших очах фактично змінюється характер воєнних дій.
Кому «погано пишуть»
А «погано пишуть», насамперед, мережі «Аль-Каїда». В Афганістані було знищено американськими військами тренувальні табори терористів. Відтак організація не змогла відновити колишню силу. Крім того, її позбавили «фюрера» – Усами Бін Ладена, зліквідованого у Пакистані десантом американського спецназу. А його перший помічник Халід Шейх Мохамед очікує суду в Америці. Значну кількість оперативників бін Ладена схоплено живцем або знищено, що перетворило колись широку мережу на бліду тінь минулої потуги. Разом з тим, як зауважують експерти, ідеї тероризму далі живуть, тож цілковиту перемогу святкувати дещо зарано.
Програли у цій війні й помірковані мусульмани в Америці й Великій Британії, непричетні до ідеології та злочинів екстремістів. До них ставляться з підозрою й упередженням і не дуже дослухаються до тих мусульман, які засуджують діяльність «Аль-Каїди».
До числа тих, кому «погано пишуть» належимо і ми з вами – авіапасажири, які змушені на летовище прибувати за 2-3 години перед рейсом і проходити найретельнішу перевірку особи й багажу, включно зі зніманням взуття. Але американці ставляться до цього з розумінням, мовляв, «better safe than sorry», тобто, «краще витримати перевірку, ніж потім шкодувати».
І все це – наслідки 11 вересня 2001 року. Наше життя ніколи не повернеться до простоти старого часу.
Юрій Дулерайн – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Пізніше той хрест благословив католицький священик і хрест встановили у церкві Святого Петра на сусідній вулиці. У липні місяці хрест передали Меморіальному музеєві, який наступного року буде відкрито на місці Світового торговельного центру. Цікаво, що проти цього виступила спілка «Американських атеїстів», мовляв, цей хрест є релігійним символом, а музей стоїть на державній території, а релігія, як відомо, відокремлена від держави. Поки що нічого з їхнього судового позову не вийшло.
Іще один позов подали противники спорудження мусульманської мечеті за квартал від місця трагедії. Землю під мечеть придбала ісламська організація, яка планує збудувати там свій Центр. Більшість ньюйоркців, як показують опитування громадської думки, десь 70 відсотків населення міста, виступають проти мечеті, вважаючи її спорудження наругою над пам’яттю загиблих. Тим не менше, комісія міськради і мер Нью-Йорка Майкл Блумберг дозвіл на будівництво дали і підкреслено активно підтримують право мусульман будувати свій храм там, де вони хочуть.
Ньюйоркці й сьогодні у розмовах подекуди запитують один-одного: де ти був уранці 11 вересня 2001-го? Мені довелося бути зовсім неподалік, я запаркувався на Гренд-стріт, біля майстерні Ернста Нєізвестного, відомого скульптора. Я їхав на інтерв’ю з ним. Того дня інтерв’ю не відбулося...
«Історію пишуть переможці»
Сучасну історію Сполучених Штатів, а може й не тільки власне їхню, я б умовно розділив на два періоди – до й після 11 вересня 2001-го. До – був період святої простоти. Хоча у лютому 1993 року була ісламістська спроба підірвати Світовий торговельний центр, то вважали войовничим винятком із мирного правила. Не дуже винахідливих злочинців на чолі зі сліпим шейхом швидко схопили, бо вони шахідами не були. Сидітимуть до другого пришестя.
Але 11 вересня ми всі отримали недвозначний сигнал: міжнародний тероризм відтак прагне нав’язати людству свою гру без правил. Очевидно, ісламісти вважали відкрите західне суспільство вдячною мішенню, «the free game», як мисливці визначають законну здобич на вільному полюванні. Але тисячі людей, які зібралися у котловані Світового торговельного центру, скандували: «U-S-A!, U-S-A!» І тодішній президент Джордж Буш сказав їм: «Я вас чую. І західний світ вас чує. І ті, хто надіслав злочинців, невдовзі нас почують». То було фактично, проголошення війни тероризмові.
Ну, то добре, але з ким воювати? Ворог відомий – терористична мережа «Аль-Каїда». Ленін казав свого часу, що у пролетаріату нема вітчизни. Так само й у терористів «Аль-Каїди» не було вітчизни, але домівка була – в Афганістані. Тодішній уряд Афганістану був у руках печерних ісламістів руху «Талібан». Таліби гостювали «Аль-Каїду», яка створила там мережу тренувальних таборів, і відкинули вимогу Вашингтона видати фюрера «Аль-Каїди» Усаму бін Ладена. Тож восени 2001 року американські війська повалили уряд талібів. Ця війна з «Аль-Каїдою» й талібами триває вже 10 років і в ній є ті, що почуваються у виграші, і ті, кому, як то преферансисти кажуть, «погано пишуть».
Ті, хто «у плюсі» внаслідок війни
Насамперед, у виграшу оборонний комплекс США. Упродовж десяти років Вашингтон витратив на потреби Пентагона, на розвідку і на ведення воєн в Іраку та Афганістані понад 7 трильйонів доларів. Створено Міністерство внутрішньої безпеки. Розбудова оборонних управлінь за обсягом дорівнює приблизно 22 новим будинкам Конгресу.
Посилено роль адміністрації Білого дому. Упродовж кількох тижнів після терактів Конгрес ухвалив два закони, що надають значні повноваження Білому домові у веденні війни. Відтак, президент має право «використовувати усі необхідні засоби» проти терористів. Другий, під назвою «Патріотичний закон», надає федеральному урядові право застосовувати засоби стеження за власними громадянами з метою запобігання майбутнім терактам.
Війна з тероризмом виявилася вигідною для російського уряду. Москва домовилася про обмін розвідданими з Вашингтоном і про співробітництво щодо Афганістану, оскільки постачання американських військ здійснюється через колишні радянські республіки. Відповідно дещо принишкла американська критика порушень прав людини на Кавказі з боку Росії.
Нові технології посідають нині важливе місце у війні з тероризмом. Це стосується насамперед непілотованих мініатюрних бомбардувальників, здатних нищити цілі за командою з відстані тисяч кілометрів. Військово-повітряні сили США нині тренують більшу кількість операторів непілотованих бомбардувальників, аніж пілотів звичайних винищувачів. На наших очах фактично змінюється характер воєнних дій.
Кому «погано пишуть»
А «погано пишуть», насамперед, мережі «Аль-Каїда». В Афганістані було знищено американськими військами тренувальні табори терористів. Відтак організація не змогла відновити колишню силу. Крім того, її позбавили «фюрера» – Усами Бін Ладена, зліквідованого у Пакистані десантом американського спецназу. А його перший помічник Халід Шейх Мохамед очікує суду в Америці. Значну кількість оперативників бін Ладена схоплено живцем або знищено, що перетворило колись широку мережу на бліду тінь минулої потуги. Разом з тим, як зауважують експерти, ідеї тероризму далі живуть, тож цілковиту перемогу святкувати дещо зарано.
Програли у цій війні й помірковані мусульмани в Америці й Великій Британії, непричетні до ідеології та злочинів екстремістів. До них ставляться з підозрою й упередженням і не дуже дослухаються до тих мусульман, які засуджують діяльність «Аль-Каїди».
До числа тих, кому «погано пишуть» належимо і ми з вами – авіапасажири, які змушені на летовище прибувати за 2-3 години перед рейсом і проходити найретельнішу перевірку особи й багажу, включно зі зніманням взуття. Але американці ставляться до цього з розумінням, мовляв, «better safe than sorry», тобто, «краще витримати перевірку, ніж потім шкодувати».
І все це – наслідки 11 вересня 2001 року. Наше життя ніколи не повернеться до простоти старого часу.
Юрій Дулерайн – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
