У середині серпня російський прем’єр Володимир Путін пообіцяв сусідній Білорусі «інтеграційну знижку» на російський газ. Образ настільки сподобався іншому учасникові тандему, президентові Дмитру Медведєву, що він порадив Україні звернутися за знижкою на білоруських умовах.
«Мінськ отримав так звану інтеграційну знижку як приз за участь у Митному союзі і згоду продати Росії «Белтрансгаз». Хоча наші колеги відразу ж відхрестилися від цього, …я вважаю, що тут поспішати не треба. Тому що з Білоруссю у нас теж були свої проблеми, і дуже серйозні, в газовому співробітництві, але ми вийшли на нормальний рівень взаєморозуміння. Білорусь сьогодні є членом Митного союзу, і ми домовилися про те, що Росія набуває «Белтрансгаз» фактично на 100%. Це створює нові умови », – сказав Дмитро Медведєв після зустрічі з північнокорейським лідером Кім Чен Іром.
Як відомо, українське керівництво не поспішає до Митного союзу і не прагне віддавати Москві контроль над «Нафтогазом». Але якщо припустити теоретично, що Київ виявив би інтерес до російських пропозицій, перше питання, яке задали б на російсько-українських переговорах, було б вкрай простим: скільки? І яку відповідь вони б отримали?
Немає ніякої відповіді. Ніхто не знає, яким буде «інтеграційний понижувальний коефіцієнт», про який говорив Володимир Путін.
Російський прем’єр відмовився озвучити будь-які подробиці, коли розповідав про перспективи енергетичної співпраці з Білоруссю. Він лише зазначив, що конкретне рішення буде залежати від переговорів між компаніями двох країн.
Якщо згадати, що лише днями Євразійське економічне співтовариство вирішило почекати з другим траншем кредиту для Мінська, то можна припустити, що і знижку на газ може очікувати та ж доля: компанії не домовляться – або домовляться не про те. Або Москва і Мінськ по-різному будуть сприймати зниження.
Тим часом сьогодні газова ціна для Мінська – з його членством у Митному союзі і готовністю розлучитися з другою половиною акцій в енергетичній монополії – не так вже й відрізняється від ціни, яку платять у Києві. У другому кварталі 2011 року газ поставлявся до Білорусі за 244,7 долара за тисячу кубометрів. В Україну паливо постачалося майже по 300 доларів за той же обсяг.
Інша справа, що газ до Білорусі і України поставляється за різними формулами, так що в кінці цього року ціна для України може значно зрости. У четвертому кварталі, за офіційними даними, вона може скласти 347 доларів за тисячу кубів. Українські чиновники говорили про 467–500 доларів. Мінус 100 доларів знижки за Харківськими угодами.
З такою ціною соціальна політика української влади просто самознищується, а бюджетоутворювальні галузі промисловості втрачають прибутковість. Але Москва не хоче вести переговорів з Києвом без переходу на білоруські рейки.
Тільки в цьому випадку Україна може розраховувати на понижувальний коефіцієнт за білоруським зразком. Але на який? Цього не знають ні росіяни, ні білоруси…
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
«Мінськ отримав так звану інтеграційну знижку як приз за участь у Митному союзі і згоду продати Росії «Белтрансгаз». Хоча наші колеги відразу ж відхрестилися від цього, …я вважаю, що тут поспішати не треба. Тому що з Білоруссю у нас теж були свої проблеми, і дуже серйозні, в газовому співробітництві, але ми вийшли на нормальний рівень взаєморозуміння. Білорусь сьогодні є членом Митного союзу, і ми домовилися про те, що Росія набуває «Белтрансгаз» фактично на 100%. Це створює нові умови », – сказав Дмитро Медведєв після зустрічі з північнокорейським лідером Кім Чен Іром.
Як відомо, українське керівництво не поспішає до Митного союзу і не прагне віддавати Москві контроль над «Нафтогазом». Але якщо припустити теоретично, що Київ виявив би інтерес до російських пропозицій, перше питання, яке задали б на російсько-українських переговорах, було б вкрай простим: скільки? І яку відповідь вони б отримали?
Немає ніякої відповіді. Ніхто не знає, яким буде «інтеграційний понижувальний коефіцієнт», про який говорив Володимир Путін.
Російський прем’єр відмовився озвучити будь-які подробиці, коли розповідав про перспективи енергетичної співпраці з Білоруссю. Він лише зазначив, що конкретне рішення буде залежати від переговорів між компаніями двох країн.
Якщо згадати, що лише днями Євразійське економічне співтовариство вирішило почекати з другим траншем кредиту для Мінська, то можна припустити, що і знижку на газ може очікувати та ж доля: компанії не домовляться – або домовляться не про те. Або Москва і Мінськ по-різному будуть сприймати зниження.
Тим часом сьогодні газова ціна для Мінська – з його членством у Митному союзі і готовністю розлучитися з другою половиною акцій в енергетичній монополії – не так вже й відрізняється від ціни, яку платять у Києві. У другому кварталі 2011 року газ поставлявся до Білорусі за 244,7 долара за тисячу кубометрів. В Україну паливо постачалося майже по 300 доларів за той же обсяг.
Інша справа, що газ до Білорусі і України поставляється за різними формулами, так що в кінці цього року ціна для України може значно зрости. У четвертому кварталі, за офіційними даними, вона може скласти 347 доларів за тисячу кубів. Українські чиновники говорили про 467–500 доларів. Мінус 100 доларів знижки за Харківськими угодами.
З такою ціною соціальна політика української влади просто самознищується, а бюджетоутворювальні галузі промисловості втрачають прибутковість. Але Москва не хоче вести переговорів з Києвом без переходу на білоруські рейки.
Тільки в цьому випадку Україна може розраховувати на понижувальний коефіцієнт за білоруським зразком. Але на який? Цього не знають ні росіяни, ні білоруси…
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
