«Юлія Тимошенко попросила передати їй в СІЗО…"Війну кінця світу" Маріо Варгаса Льоси» (із незалежної української преси)
Взагалі-то Варгас Льоса вважав згаданий роман головним доробком своєї творчості. А головне для автора у цьому романі було те, що він сам відійшов урешті від власних лівацьких, комуністичних поглядів і перейшов до своєрідного ліберального анархізму. Чого варті лише слова з роману «Війну кінця світу», які вклав Льоса у вуста одного з героїв – Галілео Галя: «Він (Галь) пояснював всім, що, якщо буття ґрунтується на розумі, а не на вірі, на світі немає нічого невиясненого, що істинний князь свободи – не Господь Бог, а сатана, перший бунтар, що, коли революція змете колишній світовий порядок, на його руїнах само собою розквітне нове, вільне і справедливе суспільство. Люди слухали його , але всерйоз не сприймали…»
З роману Льоси також відомо, до чого призводить дешевий лівацький популізм, спроби скасування приватної власності чи її перерозподілу, і як від цього страждають невинні люди, маси людей. У цьому розлогому творі змальовані несумісні картини світу, що ми можемо нині спостерігати в абсурдній реальності України, коли людям «пудрять мозок» «солодкими обіцянками» негайних змін, лише треба прогнати кількох «недобрих дядь» … Одним словом Льоса розвінчує тут чимало соціальних, політичних міфів, якими, до речі, й сьогодні «годують» українців чимало політиків, включно з яскраво-опозиційними.
Цей роман дозволяє, якщо його уважно прочитати, охолонути деяким дуже вже революційним республіканцям та полум’яним «жаннам д’арк» та врешті подумати, до чого можуть призвести їхні заклики на барикади, коли жертвами стануть, насамперед, наївні люди. Недарма Льоса наголосив про подібні проповіді: «Люди слухали…але не сприймали всерйоз».
Тому роман цей лікує. Але лише при уважному читанні… Мало віриться, що будь-яка «гаряча читачка», а тим більш – «полум’яна революціонерка», все ж знайде в собі сили дочитати його до кінця, майже тисячу сторінок досить плутаного, містичного, філософського тексту. Особливо красномовний кінець роману - про стару бабусю, дуже подібну, до речі, на українку, яка прийшла зі своїми тапочками під Печерський суд із Сумщини та яка бачила початок, за романом, і кінець міфічного чуда Апостола, котрий обіцяв людям рай на Землі.
Взагалі-то Варгас Льоса вважав згаданий роман головним доробком своєї творчості. А головне для автора у цьому романі було те, що він сам відійшов урешті від власних лівацьких, комуністичних поглядів і перейшов до своєрідного ліберального анархізму. Чого варті лише слова з роману «Війну кінця світу», які вклав Льоса у вуста одного з героїв – Галілео Галя: «Він (Галь) пояснював всім, що, якщо буття ґрунтується на розумі, а не на вірі, на світі немає нічого невиясненого, що істинний князь свободи – не Господь Бог, а сатана, перший бунтар, що, коли революція змете колишній світовий порядок, на його руїнах само собою розквітне нове, вільне і справедливе суспільство. Люди слухали його , але всерйоз не сприймали…»
З роману Льоси також відомо, до чого призводить дешевий лівацький популізм, спроби скасування приватної власності чи її перерозподілу, і як від цього страждають невинні люди, маси людей. У цьому розлогому творі змальовані несумісні картини світу, що ми можемо нині спостерігати в абсурдній реальності України, коли людям «пудрять мозок» «солодкими обіцянками» негайних змін, лише треба прогнати кількох «недобрих дядь» … Одним словом Льоса розвінчує тут чимало соціальних, політичних міфів, якими, до речі, й сьогодні «годують» українців чимало політиків, включно з яскраво-опозиційними.
Цей роман дозволяє, якщо його уважно прочитати, охолонути деяким дуже вже революційним республіканцям та полум’яним «жаннам д’арк» та врешті подумати, до чого можуть призвести їхні заклики на барикади, коли жертвами стануть, насамперед, наївні люди. Недарма Льоса наголосив про подібні проповіді: «Люди слухали…але не сприймали всерйоз».
Тому роман цей лікує. Але лише при уважному читанні… Мало віриться, що будь-яка «гаряча читачка», а тим більш – «полум’яна революціонерка», все ж знайде в собі сили дочитати його до кінця, майже тисячу сторінок досить плутаного, містичного, філософського тексту. Особливо красномовний кінець роману - про стару бабусю, дуже подібну, до речі, на українку, яка прийшла зі своїми тапочками під Печерський суд із Сумщини та яка бачила початок, за романом, і кінець міфічного чуда Апостола, котрий обіцяв людям рай на Землі.
