Львів – Про те, на яких автомобілях їздять українські політики й чиновники та їхні рідні, прості громадяни дізнаються лише тоді, коли «слуги народу» потрапляють в аварії (здебільшого, у нетверезому стані), когось травмують або гинуть самі. Тому навіть такі світові автомобільні бренди як Lexus, Porsche Carrera, Maybach, Toyota, Bentley відомі українцям, які гаруючи усе своє життя на батьківщині чи за кордоном, не можуть доробитись до таких автівок.
Але у турецьких портах стоять ще розкішніші «забавки» українських політиків і державних службовців – дорогі й прекрасні яхти. Мало хто може знати про таке захоплення обранців чи представників влади, бо для більшості громадян відпочинок у Туреччині не по кишені. А ще ті яхти плавають під панамськими, американськими та британськими прапорами. Втім, відсутність державного прапора України не є перепоною, щоб розпізнати власника тієї чи іншої яхти. А видає власників їхня поведінка, тобто повна відсутність культури і тотальний брак виховання. Зрештою, як поводяться у сесійному залі, Кабміні, Адміністрації чи за кермом машини, так чинять і в морі.
Серед яхтсменів існує загальновідоме правило: вітатись при зустрічі звуковим сигналом. Як скажімо, водій дякує аварійкою, коли його пропускає інший. Мені, наприклад, це завжди додає гарного настрою.
Мільйонери із Заходу на яхтах не лише вітаються сигналом, але й можуть вклонитись чи махнути рукою усміхаючись. Українські ж – не зауважують нікого довкола себе.
До того ж, походження власників яхт видає і їхнє спілкування по радіозв’язку, незнання правил навігації, а ще – обов’язково найдорожча команда для обслуговування і голосна музика.
Про неймовірні ґеци українських «слуг» на Середземному морі я наслухалась від знайомого художника зі Львова, який організовує прогулянки морем.
Але у Кончі-Заспі відбуваються ще більші ґеци, аніж на хвилях Середземного моря. Місцеві яхтсмени, а це ті ж депутати та чиновники, скаржаться на «пробки», мовляв, їхнім яхтам важко розминутися на Дніпрі.
Але річ не в тім, хто на чому їздить чи плаває, а ЯК він це робить. І це «як» є віддзеркаленням складної суспільної проблеми, яка називається «не дай Боже з Івана пана» або ж, як казала моя бабця, «нема ніц гіршого, як з діда пан»…
Але у турецьких портах стоять ще розкішніші «забавки» українських політиків і державних службовців – дорогі й прекрасні яхти. Мало хто може знати про таке захоплення обранців чи представників влади, бо для більшості громадян відпочинок у Туреччині не по кишені. А ще ті яхти плавають під панамськими, американськими та британськими прапорами. Втім, відсутність державного прапора України не є перепоною, щоб розпізнати власника тієї чи іншої яхти. А видає власників їхня поведінка, тобто повна відсутність культури і тотальний брак виховання. Зрештою, як поводяться у сесійному залі, Кабміні, Адміністрації чи за кермом машини, так чинять і в морі.
Серед яхтсменів існує загальновідоме правило: вітатись при зустрічі звуковим сигналом. Як скажімо, водій дякує аварійкою, коли його пропускає інший. Мені, наприклад, це завжди додає гарного настрою.
Мільйонери із Заходу на яхтах не лише вітаються сигналом, але й можуть вклонитись чи махнути рукою усміхаючись. Українські ж – не зауважують нікого довкола себе.
До того ж, походження власників яхт видає і їхнє спілкування по радіозв’язку, незнання правил навігації, а ще – обов’язково найдорожча команда для обслуговування і голосна музика.
Про неймовірні ґеци українських «слуг» на Середземному морі я наслухалась від знайомого художника зі Львова, який організовує прогулянки морем.
Але у Кончі-Заспі відбуваються ще більші ґеци, аніж на хвилях Середземного моря. Місцеві яхтсмени, а це ті ж депутати та чиновники, скаржаться на «пробки», мовляв, їхнім яхтам важко розминутися на Дніпрі.
Але річ не в тім, хто на чому їздить чи плаває, а ЯК він це робить. І це «як» є віддзеркаленням складної суспільної проблеми, яка називається «не дай Боже з Івана пана» або ж, як казала моя бабця, «нема ніц гіршого, як з діда пан»…
