Є три категорії колишніх ув’язнених. В першу входять люди, які мають родину і яким є куди повернутися. В другу – люди, які мають спеціальність і після певних труднощів все ж знаходять роботу і можуть заробити собі на хліб. Третя група – це самотні люди, більшість з яких не мають ні житла, ні документів, ні професії.
Колишнім в’язням допомагають приватні центри
За законодавством, колишнім ув’язненим має надаватися медична допомога, соціальний патронаж після виходу на волю і навіть житло, говорить депутат Верховної Ради Володимир Олійник. Однак більшість цих програм не фінансується, зауважує він. «Забезпечення багатьох напрямків покладене на місцеві органи влади і місцеві служби зайнятості. Повного фінансового забезпечення цієї програми немає. Головна проблема – це відсутність фінансування майже усіх законів, що направлені на соціальний захист, соціальну адаптацію», – зауважує депутат.
Саме тому допомогу колишнім в’язням надають приватні центри, які існують на благочинні кошти, говорить директор регіонального центру соціальної адаптації Ігор Гнат. Комуна соціальної адаптації була створена у Львові за його ініціативи ще в 1994 році. І за цей час у закладі допомогли понад двом тисячам людей, розповідає керівник центру.
«Людина приходить з колонії до нас.У першу чергу ми направляємо цю людину в поліклініку, другим кроком є поселення в гуртожиток. Цій людині надається повний об’єм санітарно-гігієнічних засобів, одяг, взуття. Наступним кроком є поновлення документів: паспорта, трудової книжки, водійських прав. Далі ми дивимося, чи є у цієї людини професія, чи можна з цією професією працевлаштуватися».
Соціальна адаптація має починатися ще в місцях позбавлення волі, говорить правозахисник Володимир Гройсман. І робота з ув’язненим повинна відбуватися кожного дня.
«Служби, які мають забезпечувати соціальну адаптацію, треба повністю виділити з системи виконання покарань, яка має забезпечувати лише охорону та безпеку осіб. Там мають працювати незалежні від людей в погонах, повністю цивільні люди, які будуть забезпечувати соціальні служби та сервіси для ув’язнених. Цього в Україні немає, у нас все об’єднано, тому ця система взагалі не працює на адаптацію людей».
Тож реальних дій, які б полегшували життя людини після виходу на свободу українська пенітенціарна система не робить, стверджує експерт. Навчання та тренінги в закладах позбавлення волі носять переважно формальний характер. А робота в’язнів – це зазвичай просто їх експлуатація, вважає він.
Неповнолітні правопорушники вчаться і працюють
Як готують до вільного життя засуджених підлітків, розповідає кореспондент Радіо Свобода, який побував у Куряжській виховній колонії для підлітків на Харківщині. «Цілий день понад сто тридцять вихованців Куряжської колонії працюють і вчаться. Як пояснюють співробітники установи, щільний графік – профілактика дурних думок. Тут працює загальноосвітня школа, професійно-технічне училище, а також навчально-виробничі майстерні. В училищі засуджені можуть опанувати автослюсарський фах, стати слюсарем механоскладальних робіт і токарем».
У майстернях хлопці збирають пластикові вікна, виготовляють мітли з пластику, залізобетонні огорожі, а також приладдя для рибалок. Кожен із вихованців має заробітну плату – приблизно двісті гривень на місяць. У магазині, що на території цього закладу, можна купити товари першої необхідності та солодощі. Цигарки тут не продають, куріння заборонене.
Куди піти вчитися, де шукати роботу, які документи треба оформити, як одягтися на співбесіду з керівником підприємства і як поводитися під час перемов, – ці та інші питання засуджені можуть з'ясувати в кабінеті інформатики. Тут нещодавно встановили мультимедійний термінал із виходом в інтернет, розповідає заступник директора школи з навчально-виховної роботи Анатолій Бажан.
«Ми вирішили, що всі, хто має перспективу в найближчі 4 місяці умовно-достроково звільнитися, працювали з терміналом. До нас з тренінгами для хлопців навіть приїжджали представники Дергачівського районного центру занятості», – зазначив він.
Дехто з хлопців уже знає, ким хоче працювати, коли вийде на волю. Наприклад, Іван, який пробув у колонії шість років, мріє вступити до училища чи технікуму й стати будівельником. «Почати треба з пошуку роботи. Вчитися, закінчити навчання, а далі вже й про сім’ю думати», – говорить він.
У країнах Євросоюзу намагаються якомога рідше позбавляти волі неповнолітніх правопорушників і широко застосовувати альтернативні методи покарання, говорять експерти. Там є широка мережа державних реабілітаційних центрів, де по виході на волю колишній засуджений одержує підтримку психологів, соціальних працівників та інших фахівців.
Матеріальна невлаштованість і психологічні проблеми
Згідно із законодавством працедавці не мають права відмовити в роботі колишньому засудженому на підставі того, що він відбув покарання. Однак на практиці так і відбувається. «Я не маю часу вчити колишніх бандитів», – ось як відповів на пропозицію працевлаштувати колишнього в’язня керівник одного з автотранспортних підприємств.
Лише лічені власники фірм згодні з генеральним директором будівельної компанії Евеліною Нестеренко. «Перестрахуватися? Не брати людину через те, що вона була у колонії? Кожна людина має право на помилку. Не можна відкидати когось лише через те, що раз спіткнувся. Якщо в нас буде необхідність у трудових ресурсах, то, на роботу візьмемо, але, безумовно, після випробувального терміну. Спершу подивлюся, як новий співробітник проявить себе в колективі».
Окрім матеріальної невлаштованості, у більшості колишніх ув’язнених є психологічні проблеми, говорять експерти. Абсолютна зневіреність, впевненість у неможливості змінити своє життя на краще, занижена самооцінка, схильність до суїциду… Крім цього, життя за ґратами позбавляє людей почуття самостійності й відповідальності. І особливо це стосується неповнолітніх, каже доктор психологічних наук Наталія Максимова.
«Якщо їх запитуєш: «Як ти уявляєш себе через 5 років? Що ти робитимеш? Де працюватимеш? Які в тебе будуть друзі?»– то вони щиро дивуються: «А звідки я знаю? Хіба це від мене залежить?». Небезпека полягає в тому, що така людина не бере на себе відповідальність за власні вчинки. Вона вважає,що коли щось не так відбулося, то якісь зірки на небі не так зійшлися».
Тож більшості цих людей необхідна психологічна, а часто навіть психіатрична допомога, говорять фахівці. Водночас, чи не найбільшою перепоною на шляху повернення в’язнів до нормального життя є якраз недостатня кількість психологів в українських закладах виконання покарань.
Колишнім в’язням допомагають приватні центри
За законодавством, колишнім ув’язненим має надаватися медична допомога, соціальний патронаж після виходу на волю і навіть житло, говорить депутат Верховної Ради Володимир Олійник. Однак більшість цих програм не фінансується, зауважує він. «Забезпечення багатьох напрямків покладене на місцеві органи влади і місцеві служби зайнятості. Повного фінансового забезпечення цієї програми немає. Головна проблема – це відсутність фінансування майже усіх законів, що направлені на соціальний захист, соціальну адаптацію», – зауважує депутат.
Саме тому допомогу колишнім в’язням надають приватні центри, які існують на благочинні кошти, говорить директор регіонального центру соціальної адаптації Ігор Гнат. Комуна соціальної адаптації була створена у Львові за його ініціативи ще в 1994 році. І за цей час у закладі допомогли понад двом тисячам людей, розповідає керівник центру.
«Людина приходить з колонії до нас.У першу чергу ми направляємо цю людину в поліклініку, другим кроком є поселення в гуртожиток. Цій людині надається повний об’єм санітарно-гігієнічних засобів, одяг, взуття. Наступним кроком є поновлення документів: паспорта, трудової книжки, водійських прав. Далі ми дивимося, чи є у цієї людини професія, чи можна з цією професією працевлаштуватися».
Соціальна адаптація має починатися ще в місцях позбавлення волі, говорить правозахисник Володимир Гройсман. І робота з ув’язненим повинна відбуватися кожного дня.
«Служби, які мають забезпечувати соціальну адаптацію, треба повністю виділити з системи виконання покарань, яка має забезпечувати лише охорону та безпеку осіб. Там мають працювати незалежні від людей в погонах, повністю цивільні люди, які будуть забезпечувати соціальні служби та сервіси для ув’язнених. Цього в Україні немає, у нас все об’єднано, тому ця система взагалі не працює на адаптацію людей».
Тож реальних дій, які б полегшували життя людини після виходу на свободу українська пенітенціарна система не робить, стверджує експерт. Навчання та тренінги в закладах позбавлення волі носять переважно формальний характер. А робота в’язнів – це зазвичай просто їх експлуатація, вважає він.
Неповнолітні правопорушники вчаться і працюють
Як готують до вільного життя засуджених підлітків, розповідає кореспондент Радіо Свобода, який побував у Куряжській виховній колонії для підлітків на Харківщині. «Цілий день понад сто тридцять вихованців Куряжської колонії працюють і вчаться. Як пояснюють співробітники установи, щільний графік – профілактика дурних думок. Тут працює загальноосвітня школа, професійно-технічне училище, а також навчально-виробничі майстерні. В училищі засуджені можуть опанувати автослюсарський фах, стати слюсарем механоскладальних робіт і токарем».
У майстернях хлопці збирають пластикові вікна, виготовляють мітли з пластику, залізобетонні огорожі, а також приладдя для рибалок. Кожен із вихованців має заробітну плату – приблизно двісті гривень на місяць. У магазині, що на території цього закладу, можна купити товари першої необхідності та солодощі. Цигарки тут не продають, куріння заборонене.
Куди піти вчитися, де шукати роботу, які документи треба оформити, як одягтися на співбесіду з керівником підприємства і як поводитися під час перемов, – ці та інші питання засуджені можуть з'ясувати в кабінеті інформатики. Тут нещодавно встановили мультимедійний термінал із виходом в інтернет, розповідає заступник директора школи з навчально-виховної роботи Анатолій Бажан.
«Ми вирішили, що всі, хто має перспективу в найближчі 4 місяці умовно-достроково звільнитися, працювали з терміналом. До нас з тренінгами для хлопців навіть приїжджали представники Дергачівського районного центру занятості», – зазначив він.
Дехто з хлопців уже знає, ким хоче працювати, коли вийде на волю. Наприклад, Іван, який пробув у колонії шість років, мріє вступити до училища чи технікуму й стати будівельником. «Почати треба з пошуку роботи. Вчитися, закінчити навчання, а далі вже й про сім’ю думати», – говорить він.
У країнах Євросоюзу намагаються якомога рідше позбавляти волі неповнолітніх правопорушників і широко застосовувати альтернативні методи покарання, говорять експерти. Там є широка мережа державних реабілітаційних центрів, де по виході на волю колишній засуджений одержує підтримку психологів, соціальних працівників та інших фахівців.
Матеріальна невлаштованість і психологічні проблеми
Згідно із законодавством працедавці не мають права відмовити в роботі колишньому засудженому на підставі того, що він відбув покарання. Однак на практиці так і відбувається. «Я не маю часу вчити колишніх бандитів», – ось як відповів на пропозицію працевлаштувати колишнього в’язня керівник одного з автотранспортних підприємств.
Лише лічені власники фірм згодні з генеральним директором будівельної компанії Евеліною Нестеренко. «Перестрахуватися? Не брати людину через те, що вона була у колонії? Кожна людина має право на помилку. Не можна відкидати когось лише через те, що раз спіткнувся. Якщо в нас буде необхідність у трудових ресурсах, то, на роботу візьмемо, але, безумовно, після випробувального терміну. Спершу подивлюся, як новий співробітник проявить себе в колективі».
Окрім матеріальної невлаштованості, у більшості колишніх ув’язнених є психологічні проблеми, говорять експерти. Абсолютна зневіреність, впевненість у неможливості змінити своє життя на краще, занижена самооцінка, схильність до суїциду… Крім цього, життя за ґратами позбавляє людей почуття самостійності й відповідальності. І особливо це стосується неповнолітніх, каже доктор психологічних наук Наталія Максимова.
«Якщо їх запитуєш: «Як ти уявляєш себе через 5 років? Що ти робитимеш? Де працюватимеш? Які в тебе будуть друзі?»– то вони щиро дивуються: «А звідки я знаю? Хіба це від мене залежить?». Небезпека полягає в тому, що така людина не бере на себе відповідальність за власні вчинки. Вона вважає,що коли щось не так відбулося, то якісь зірки на небі не так зійшлися».
Тож більшості цих людей необхідна психологічна, а часто навіть психіатрична допомога, говорять фахівці. Водночас, чи не найбільшою перепоною на шляху повернення в’язнів до нормального життя є якраз недостатня кількість психологів в українських закладах виконання покарань.
