Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у червні цього року, 40% планують відпочивати цього літа вдома, 10% – в іншому місті (селі) України. «Кожен шостий українець, скоріше за все, не матиме відпочинку цим літом».
Порівнювати ситуацію з високорозвиненими й багатими країнами світу – річ даремна. У всіх відповідних рейтингах останнім часом Україна – в двійці-трійці «з кінця» за рівнем і якістю життя. А, отже, й за рівнем відпочинку, бо він – теж ознака якості життя. (Цікаво, що так само не пощастило з морями-океанами й мешканцям сусідньої Росії; дивне співпадіння значень, але, за результатами червневих опитувань, кожний шостий росіянин відпочивати не має змоги. Щодо іншої сусідки на пострадянських теренах, то, за підсумками зондування суспільної думки соціологічним центром «Зеркало-ИНФО», у 68% громадян Білорусі – жодних шансів на літній відпочинок).
Ці висновки мають спільний знаменник: загальне зубожіння населення в кожній із країн. В Україні 34% населення взагалі не мають засобів для відпочинку, як з'ясував портал Prostobank на початку липня, а кожний двадцятий може дозволити собі витратити на відпустку не більше 500 гривень.
Соціологи не оприлюднюють «середньостатистичної» вартості відпочинку для тих відсотків українців, які можуть дозволити собі все і ще трішки.
Цю прогалину заповнюють ЗМІ, спорадично доносячи до пересічного загалу інформацію для роздумів. Рік тому депутатські канікули обійшлися платникам податків у 17 мільйонів гривень, парламентарі отримали по 38 тисяч гривень відпускних. Цього року витрати з держбюджету на здоров'я народних обранців сягають 25 мільйонів гривень, тепер вони отримали в середньому по 70 тисяч гривень «відпускних».
Оминають соціологи і моніторинг видатків на відпочинок знаних на весь світ українських олігархів. Народні обранці (не всі) теж належать до новоявленого прошарку (класу?), який успішно розвивається в Україні – олігархату. Уже не «так званого», а справжнього. Бо ж до 35% доходу в країні присвоюється кількома олігархічними сім'ями. Цей доконаний факт змушує прицільніше аналізувати роль і місце олігархату в житті України, в бутті її решти мешканців. Хоч тема ця – особлива і окрема. І 40% , які лишилися без розкоші літнього відпочинку, – промовистий, але не останній аргумент у такому аналізі.
Є ще і 37,7% сімей, їх Представництво програми розвитку ООН (ПРООН) називає «домогосподарствами», які сьогодні перебувають у стані гострого соціального відторгнення.
Просто злидні
В оприлюдненій доповіді ПРООН, до цих 37,7% віднесено тих, які «зіштовхуються з перепонами», долучаючись до участі в житті в економічному, соціальному, політичному й культурному аспектах. Окрім того, що така неймовірна кількість людей перебуває у стані гострого соціального відторгнення, ще 16,9% домашніх господарств у країні перебувають у стані критичного соціального відторгнення.
Це означає низький рівень життя; обмежений, коли не закритий повністю, доступ до якісної освіти, особливо вищої; неможливість отримати необхідні медичні послуги; брак доходів; погані житлові умови; низький статус на ринку праці й відсутність перспектив, безробіття, бідність, злидні. Критичне соціальне відторгнення найпримітніше у селах та «депресивних» малих містах. Надзвичайно високі ризики соціального відторгнення залишаються для сімей, де є бодай один безробітний, пенсіонерів і багатодітних.
Які можливі наслідки і гострого, і критичного соціального відторгнення?
Перший – те населення, яке перебуває на межі або за межею бідності, випадає з цивілізаційного контексту. Цим людям недоступна життєво необхідна інформація, нормальна освіта; їм недоступна соціалізація – вони не можуть входити в дієздатні і перспективні соціальні системи. Ці люди фактично виявляються викинутими з соціального життя суспільства.
Наступним глобальним наслідком такого становища є докорінна зміна системи мотивацій. Якщо перед людиною постало і ніяк не зникає питання, де і як роздобути шматок хліба й не існує цивілізованого розв'язання цього питання, то така людина змінюється в моральних, етичних, ціннісних системах координат разюче і невідворотно. Не в кращий, як правило, бік.
Третій, особливо небезпечний, наслідок – те, що масова люмпенізація значної частини населення знаменує неминучу загибель демократії в Україні. Демократії як такої. Бо демократія – це спосіб політичного устрою економічно незалежних і політично вільних людей. А не голодних кріпаків (рабів), яким достатньо роздати перед виборами по 10 (50, 100…) гривень, або по кілограму гречки, щоб забезпечити «потрібний результат». Рабам нема потреби пропонувати жодних програм, навіть написаних «під кальку», оскільки самі вони й не потребують ні чесних політиків, ні компетентних управлінців. Ось тільки про демократію і її розвиток у цьому випадку не йдеться.
Загрози і виклики
Серед актуальних загроз для України «зачароване коло» соціального відторгнення, з якого поки що безуспішно виборсується мало не половина її населення, є загрозою чи не найбільшою.
Такий висновок підтверджують і дослідження експертів. Так, за підсумками опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у березні, «п'ятірку найбільших загроз для країни формують: економічний занепад (53%), ріст безробіття (47%), знецінення гривні (23%), свавілля влади (23%) та деградація населення (18%)». Далі у рейтингу – погіршення медичного обслуговування (15%), ріст злочинності (13%). Тільки 9% назвали загрозою розкол країни і така ж кількість – можливу втрату незалежності. Не відчувають жодних загроз 2% українців…
Розірвати зачароване коло соціального відторгнення і його наслідків може тільки реальна демократична політична система і конкурентна ринкова економіка. Це виклик усьому українському суспільству, і він за 20 років незалежності України – чи не найактуальніший. Чи замислюються над цим ті 40%, яким не до відпочинку, і ті, хто від викликів та загроз комфортно відпочиває?
Надія Степула – журналіст Радіо Свобода, письменниця
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Порівнювати ситуацію з високорозвиненими й багатими країнами світу – річ даремна. У всіх відповідних рейтингах останнім часом Україна – в двійці-трійці «з кінця» за рівнем і якістю життя. А, отже, й за рівнем відпочинку, бо він – теж ознака якості життя. (Цікаво, що так само не пощастило з морями-океанами й мешканцям сусідньої Росії; дивне співпадіння значень, але, за результатами червневих опитувань, кожний шостий росіянин відпочивати не має змоги. Щодо іншої сусідки на пострадянських теренах, то, за підсумками зондування суспільної думки соціологічним центром «Зеркало-ИНФО», у 68% громадян Білорусі – жодних шансів на літній відпочинок).
Ці висновки мають спільний знаменник: загальне зубожіння населення в кожній із країн. В Україні 34% населення взагалі не мають засобів для відпочинку, як з'ясував портал Prostobank на початку липня, а кожний двадцятий може дозволити собі витратити на відпустку не більше 500 гривень.
Соціологи не оприлюднюють «середньостатистичної» вартості відпочинку для тих відсотків українців, які можуть дозволити собі все і ще трішки.
Цю прогалину заповнюють ЗМІ, спорадично доносячи до пересічного загалу інформацію для роздумів. Рік тому депутатські канікули обійшлися платникам податків у 17 мільйонів гривень, парламентарі отримали по 38 тисяч гривень відпускних. Цього року витрати з держбюджету на здоров'я народних обранців сягають 25 мільйонів гривень, тепер вони отримали в середньому по 70 тисяч гривень «відпускних».
Оминають соціологи і моніторинг видатків на відпочинок знаних на весь світ українських олігархів. Народні обранці (не всі) теж належать до новоявленого прошарку (класу?), який успішно розвивається в Україні – олігархату. Уже не «так званого», а справжнього. Бо ж до 35% доходу в країні присвоюється кількома олігархічними сім'ями. Цей доконаний факт змушує прицільніше аналізувати роль і місце олігархату в житті України, в бутті її решти мешканців. Хоч тема ця – особлива і окрема. І 40% , які лишилися без розкоші літнього відпочинку, – промовистий, але не останній аргумент у такому аналізі.
Є ще і 37,7% сімей, їх Представництво програми розвитку ООН (ПРООН) називає «домогосподарствами», які сьогодні перебувають у стані гострого соціального відторгнення.
Просто злидні
В оприлюдненій доповіді ПРООН, до цих 37,7% віднесено тих, які «зіштовхуються з перепонами», долучаючись до участі в житті в економічному, соціальному, політичному й культурному аспектах. Окрім того, що така неймовірна кількість людей перебуває у стані гострого соціального відторгнення, ще 16,9% домашніх господарств у країні перебувають у стані критичного соціального відторгнення.
Це означає низький рівень життя; обмежений, коли не закритий повністю, доступ до якісної освіти, особливо вищої; неможливість отримати необхідні медичні послуги; брак доходів; погані житлові умови; низький статус на ринку праці й відсутність перспектив, безробіття, бідність, злидні. Критичне соціальне відторгнення найпримітніше у селах та «депресивних» малих містах. Надзвичайно високі ризики соціального відторгнення залишаються для сімей, де є бодай один безробітний, пенсіонерів і багатодітних.
Які можливі наслідки і гострого, і критичного соціального відторгнення?
Перший – те населення, яке перебуває на межі або за межею бідності, випадає з цивілізаційного контексту. Цим людям недоступна життєво необхідна інформація, нормальна освіта; їм недоступна соціалізація – вони не можуть входити в дієздатні і перспективні соціальні системи. Ці люди фактично виявляються викинутими з соціального життя суспільства.
Наступним глобальним наслідком такого становища є докорінна зміна системи мотивацій. Якщо перед людиною постало і ніяк не зникає питання, де і як роздобути шматок хліба й не існує цивілізованого розв'язання цього питання, то така людина змінюється в моральних, етичних, ціннісних системах координат разюче і невідворотно. Не в кращий, як правило, бік.
Третій, особливо небезпечний, наслідок – те, що масова люмпенізація значної частини населення знаменує неминучу загибель демократії в Україні. Демократії як такої. Бо демократія – це спосіб політичного устрою економічно незалежних і політично вільних людей. А не голодних кріпаків (рабів), яким достатньо роздати перед виборами по 10 (50, 100…) гривень, або по кілограму гречки, щоб забезпечити «потрібний результат». Рабам нема потреби пропонувати жодних програм, навіть написаних «під кальку», оскільки самі вони й не потребують ні чесних політиків, ні компетентних управлінців. Ось тільки про демократію і її розвиток у цьому випадку не йдеться.
Загрози і виклики
Серед актуальних загроз для України «зачароване коло» соціального відторгнення, з якого поки що безуспішно виборсується мало не половина її населення, є загрозою чи не найбільшою.
Такий висновок підтверджують і дослідження експертів. Так, за підсумками опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у березні, «п'ятірку найбільших загроз для країни формують: економічний занепад (53%), ріст безробіття (47%), знецінення гривні (23%), свавілля влади (23%) та деградація населення (18%)». Далі у рейтингу – погіршення медичного обслуговування (15%), ріст злочинності (13%). Тільки 9% назвали загрозою розкол країни і така ж кількість – можливу втрату незалежності. Не відчувають жодних загроз 2% українців…
Розірвати зачароване коло соціального відторгнення і його наслідків може тільки реальна демократична політична система і конкурентна ринкова економіка. Це виклик усьому українському суспільству, і він за 20 років незалежності України – чи не найактуальніший. Чи замислюються над цим ті 40%, яким не до відпочинку, і ті, хто від викликів та загроз комфортно відпочиває?
Надія Степула – журналіст Радіо Свобода, письменниця
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
