Як це не цинічно прозвучить, але добре, що посадили до слідчого ізолятора Юрія Луценка. Ні, я не радію тому, що йому погано. Я не радію з того, що так зване правосуддя збиткується з нього. Попри те, що він, мабуть, був не найкращий міністр, але я йому співчуваю, оскільки з ним відверто зводять політичні рахунки.
Навіть якщо він винен у тих зловживаннях, в яких його звинувачують, його провина у порівнянні з пацанами з команди Віктора Януковича – просто дитячі іграшки. Та вони ходять на свободі, і ніхто навіть не думає висувати до них претензії.
Але сумний позитив полягає в тому, що на його прикладі суспільство може дуже добре бачити, що можуть зробити з кожним його членом. Якщо таке виробляють з активним політиком, то що казати про рядових громадян, яких нікому захистити!
Страсбурзький суд нашим не указ
Недавно Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Іван Нечипорук проти держави Україна». Суд визнав, що проти мешканця Хмельницького слідство застосовувало тортури. Додам, що таким чином де-факто він визнав, що тортури застосовувалися і до, так би, мовити напарника Нечипорука Олександра Моцного.
Тортури здійснювалися у вигляді приєднання дротів зі слабким електричним струмом до геніталіїв підозрюваних. Це робилося з метою, щоб вони визнали себе винними у вбивстві жінки, яке сталося у березні 2004 року.
Застосування тортур підтверджується результатами незалежної експертизи. Підозрювані зізнання підписали. А хто б на їхньому місці не зробив цього?
Але, крім цього зізнання, у слідства не було жодних доказів, крім вельми суперечливих свічень деяких свідків. І все ж вони отримали по 15 років.
Історія ця становить цілу судову епопею. Хмельницький міськрайонний суд виправдав підсудних, що трапляється вкрай рідко. Ризикну припустити, що суддя не ризикнув навіть відправити її на додаткове розслідування, що часто в практикується в подібних випадках.
Мало того, було винесено окрему ухвалу відносно неправомірних дій слідства. Мабуть, саме від цього міліція озвіріла і вирішила будь-що засадити невинних людей.
Був ще один суд, який відправив справу на дорозслідування, поставивши 26 (!) додаткових запитань, на які слідство мало дати відповідь. Уявляєте собі рівень цього слідства?
«Один із керівників Верховного Суду України раптом почав наполягати чомусь перенести розгляд справи до Тернопільського обласного апеляційного суду, – писав про цю справу правозахисник Семен Глузман. – Пізніше стало зрозуміло, чому. Судовий розгляд у Тернополі під головуванням судді Ольги Демченко відбувався з відвертими порушеннями та нехтуванням закону. Головуюча не задовольняла клопотання захисту, затикала рота свідкам і відверто працювала на те, аби відмити несумлінне слідство».
Ну, і нарешті суддя Верховного Суду Микола Мороз із двома колегами поставили у справі смердючу крапку. Аргументи адвокатів вони просто проігнорували. У вироку немає згадок про них – так, наче їх не було зовсім.
Звична справа в Україні
Ця справа не є чимось винятковим. За ґратами сидить купа людей, яких посадили так само, свавільно навісивши на них чужий злочин. Бездушна система, замість розбиратися і зважувати всі «за» і «проти», механічно проштампувала вирок і поламала людям життя.
Навіть рішення Європейського суду з прав людини не може бути гарантією встановлення справедливості. Наша судова система успішно навчилася ігнорувати такі рішення європейських колег.
Позаторік Верховний Суд, який має бути уособленням справедливості, отримав антипремію за результатами опитування Української Гельсінської спілки з прав людини «Будяк року». Верховний Суд України двічі у справах громадян Яременка і Луценка (не Юрія – Ю. Л.) проігнорував рішення Європейського суду з прав людини.
Це при тому, що він мусить це робити, згідно з нашим же законом, котрий регулює стосунки України з Європейським судом з прав людини. Так що у справі Моцного і Нечипорука наш «справедливий» суд ще матиме шанс виявити послідовність.
Цікаво, що тоді ж віце-чемпіоном антипремії «Будяк року» став тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Тепер він має можливість на власній шкурі відчувати всі принади нашої юридичної системи, вагомою частиною якої він був зовсім недавно. Хочеться сподіватися, що, вийшовши на волю, він докладе всіх зусиль, щоб цю систему демонтувати.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Навіть якщо він винен у тих зловживаннях, в яких його звинувачують, його провина у порівнянні з пацанами з команди Віктора Януковича – просто дитячі іграшки. Та вони ходять на свободі, і ніхто навіть не думає висувати до них претензії.
Але сумний позитив полягає в тому, що на його прикладі суспільство може дуже добре бачити, що можуть зробити з кожним його членом. Якщо таке виробляють з активним політиком, то що казати про рядових громадян, яких нікому захистити!
Страсбурзький суд нашим не указ
Недавно Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Іван Нечипорук проти держави Україна». Суд визнав, що проти мешканця Хмельницького слідство застосовувало тортури. Додам, що таким чином де-факто він визнав, що тортури застосовувалися і до, так би, мовити напарника Нечипорука Олександра Моцного.
Тортури здійснювалися у вигляді приєднання дротів зі слабким електричним струмом до геніталіїв підозрюваних. Це робилося з метою, щоб вони визнали себе винними у вбивстві жінки, яке сталося у березні 2004 року.
Застосування тортур підтверджується результатами незалежної експертизи. Підозрювані зізнання підписали. А хто б на їхньому місці не зробив цього?
Але, крім цього зізнання, у слідства не було жодних доказів, крім вельми суперечливих свічень деяких свідків. І все ж вони отримали по 15 років.
Історія ця становить цілу судову епопею. Хмельницький міськрайонний суд виправдав підсудних, що трапляється вкрай рідко. Ризикну припустити, що суддя не ризикнув навіть відправити її на додаткове розслідування, що часто в практикується в подібних випадках.
Мало того, було винесено окрему ухвалу відносно неправомірних дій слідства. Мабуть, саме від цього міліція озвіріла і вирішила будь-що засадити невинних людей.
Був ще один суд, який відправив справу на дорозслідування, поставивши 26 (!) додаткових запитань, на які слідство мало дати відповідь. Уявляєте собі рівень цього слідства?
«Один із керівників Верховного Суду України раптом почав наполягати чомусь перенести розгляд справи до Тернопільського обласного апеляційного суду, – писав про цю справу правозахисник Семен Глузман. – Пізніше стало зрозуміло, чому. Судовий розгляд у Тернополі під головуванням судді Ольги Демченко відбувався з відвертими порушеннями та нехтуванням закону. Головуюча не задовольняла клопотання захисту, затикала рота свідкам і відверто працювала на те, аби відмити несумлінне слідство».
Ну, і нарешті суддя Верховного Суду Микола Мороз із двома колегами поставили у справі смердючу крапку. Аргументи адвокатів вони просто проігнорували. У вироку немає згадок про них – так, наче їх не було зовсім.
Звична справа в Україні
Ця справа не є чимось винятковим. За ґратами сидить купа людей, яких посадили так само, свавільно навісивши на них чужий злочин. Бездушна система, замість розбиратися і зважувати всі «за» і «проти», механічно проштампувала вирок і поламала людям життя.
Навіть рішення Європейського суду з прав людини не може бути гарантією встановлення справедливості. Наша судова система успішно навчилася ігнорувати такі рішення європейських колег.
Позаторік Верховний Суд, який має бути уособленням справедливості, отримав антипремію за результатами опитування Української Гельсінської спілки з прав людини «Будяк року». Верховний Суд України двічі у справах громадян Яременка і Луценка (не Юрія – Ю. Л.) проігнорував рішення Європейського суду з прав людини.
Це при тому, що він мусить це робити, згідно з нашим же законом, котрий регулює стосунки України з Європейським судом з прав людини. Так що у справі Моцного і Нечипорука наш «справедливий» суд ще матиме шанс виявити послідовність.
Цікаво, що тоді ж віце-чемпіоном антипремії «Будяк року» став тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Тепер він має можливість на власній шкурі відчувати всі принади нашої юридичної системи, вагомою частиною якої він був зовсім недавно. Хочеться сподіватися, що, вийшовши на волю, він докладе всіх зусиль, щоб цю систему демонтувати.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
