Газета «День» потішила пишним панегіриком політичного пенсіонера Євгенова Марчука – з нагоди його 70-річного ювілею. Присвячений Євгену Кириловичу спецвипуск потрапив до моїх рук із запізненням, але все одно заслуговує на згадку.
Основна ідея панегірику: в 1999-му громадяни України, виявляється, «не обрали свого де Голля».
У ті часи я щиро підтримував кандидатуру Марчука. Щоправда, виявився абсолютно не готовий до того, що кандидат, який спочатку розповідав про «П’ять років української трагедії», між першим і другим туром підтримає її винуватця Кучму, отримавши натомість посаду секретаря РНБО. Ну, це все одно, якби генерал де Голль пішов на співпрацю з колабораціоністським урядом Лаваля!
Утім, крім банального порівняння з де Голем (в його шати рядився кожен пострадянський генерал-політик), Євген Кирилович наводив і оригінальніші приклади. Наприклад, одне з передвиборних інтерв’ю «Про диктатуру, демократію та популізм» Марчук присвятив популяризації того, яким чином наводив лад у своїй країні тепер уже екс-президент Тунісу Бен Алі:
… З ініціативи нового глави держави в ухваленому в квітні 1988 р. законі про партії було закріплено принцип партійного плюралізму. Всі, за винятком ісламістів, політичні й громадські організації Тунісу відгукнулися на пропозицію глави держави про створення Національного пакту - своєрідного "кодексу чесної поведінки" в основних напрямках зовнішньої і внутрішньої політики.
…На президентських виборах 2 квітня 1989 року за Бен Алі проголосувало 99,27% виборців. А президентська партія на парламентських виборах витіснила всіх конкурентів з числа світських партій. Причому ісламісти, що виступали як "незалежні" кандидати, отримали більш за чверть голосів у 8 округах і більше, ніж 30% голосів - у столиці, що підтверджує коректність парламентських виборів…
Чим закінчилося рекламоване «українським де Голлем» правління Бен Алі – всі ми мали змогу нещодавно спостерігати. Через масові акції протесту «туніський Марчук» втік до Саудівської Аравії, прихопивши півтори тонни золота. А Євросоюз заморозив банківські рахунки екс-президента та його дружини. За оцінками експертів, родина Бен Алі за 23 роки його правління вивела з країни близько $ 20 млрд., що становить десь два річні бюджети країни.
Не знаю, наскільки ґрунтовно Марчук вивчив досвід Тунісу: чи волів не говорити про кланово-корупційну модель, де всім заправляли брати другої дружини президента, чи не розгледів її становлення…
Справа в іншому. Співвітчизникам нарешті варто розпрощатися зі шкідливою вірою в «українських де голлів», «месій» та «залізних господарів», які одним махом спроможні вирішити всі проблеми. Як бачимо, навіть «де Голлі» можуть помилятися та/або чогось не договорювати. За діями влади загалом і глави держави зокрема варто пильно стежити й реагувати на них так, аби в нашого «де Голля» не виникало спокуси стати нашим «Бен Алі».
Основна ідея панегірику: в 1999-му громадяни України, виявляється, «не обрали свого де Голля».
У ті часи я щиро підтримував кандидатуру Марчука. Щоправда, виявився абсолютно не готовий до того, що кандидат, який спочатку розповідав про «П’ять років української трагедії», між першим і другим туром підтримає її винуватця Кучму, отримавши натомість посаду секретаря РНБО. Ну, це все одно, якби генерал де Голль пішов на співпрацю з колабораціоністським урядом Лаваля!
Утім, крім банального порівняння з де Голем (в його шати рядився кожен пострадянський генерал-політик), Євген Кирилович наводив і оригінальніші приклади. Наприклад, одне з передвиборних інтерв’ю «Про диктатуру, демократію та популізм» Марчук присвятив популяризації того, яким чином наводив лад у своїй країні тепер уже екс-президент Тунісу Бен Алі:
… З ініціативи нового глави держави в ухваленому в квітні 1988 р. законі про партії було закріплено принцип партійного плюралізму. Всі, за винятком ісламістів, політичні й громадські організації Тунісу відгукнулися на пропозицію глави держави про створення Національного пакту - своєрідного "кодексу чесної поведінки" в основних напрямках зовнішньої і внутрішньої політики.
…На президентських виборах 2 квітня 1989 року за Бен Алі проголосувало 99,27% виборців. А президентська партія на парламентських виборах витіснила всіх конкурентів з числа світських партій. Причому ісламісти, що виступали як "незалежні" кандидати, отримали більш за чверть голосів у 8 округах і більше, ніж 30% голосів - у столиці, що підтверджує коректність парламентських виборів…
Чим закінчилося рекламоване «українським де Голлем» правління Бен Алі – всі ми мали змогу нещодавно спостерігати. Через масові акції протесту «туніський Марчук» втік до Саудівської Аравії, прихопивши півтори тонни золота. А Євросоюз заморозив банківські рахунки екс-президента та його дружини. За оцінками експертів, родина Бен Алі за 23 роки його правління вивела з країни близько $ 20 млрд., що становить десь два річні бюджети країни.
Не знаю, наскільки ґрунтовно Марчук вивчив досвід Тунісу: чи волів не говорити про кланово-корупційну модель, де всім заправляли брати другої дружини президента, чи не розгледів її становлення…
Справа в іншому. Співвітчизникам нарешті варто розпрощатися зі шкідливою вірою в «українських де голлів», «месій» та «залізних господарів», які одним махом спроможні вирішити всі проблеми. Як бачимо, навіть «де Голлі» можуть помилятися та/або чогось не договорювати. За діями влади загалом і глави держави зокрема варто пильно стежити й реагувати на них так, аби в нашого «де Голля» не виникало спокуси стати нашим «Бен Алі».
