Севастополь належить до тих регіонів України, де Партія регіонів і особисто Віктор Янукович мали особливо велику підтримку на виборах, порівнянну хіба що з підтримкою на «історичній батьківщині» Партії регіонів – на Донбасі.
Звісно, крім хворобливих українофобів, готових на будь-які жертви, аби Україні було гірше, за Партію регіонів та її лідера проголосувало чимало тих, хто сподівався, що життя справді поліпшиться «вже сьогодні», що після ющенківсько-тимошенківських некерованості й хаосу настане довгоочікуваний порядок. Але позитивні настрої електорату протягом 11 місяців перебування при владі регіоналів почали не дуже швидко, але цілком помітно змінюватися на протилежні.
По-перше, севастопольці не побачили жодного соціально-економічного позитиву від перемоги регіоналів. По-друге, почався фактичний наступ на життєві інтереси людей і підвищення тарифів на ЖКГ, податковий кодекс вплине на чималу частину жителів міста, яка змушена якось виживати на місцевих ринках завдяки дрібним торговельним оборудкам, цілком імовірне підвищення пенсійного віку тощо. По-третє, вкрай неприємне враження на місцевий «бомонд» справила патологічна схильність Партії регіонів на всі ключові посади призначати людей «донецької національності» (зокрема, шефом севастопольського СБУ та міським прокурором стали надійні «донецькі кадри»).
Севастопольська верхівка не звикла до такої поведінки «варягів». Місцеві жартівники коментують це так: «У нас влада не совєтська, у нас влада – донецька». У керівних кабінетах Севастополя поширюються чутки, що незабаром можуть зняти з посади голову державної адміністрації міста Валерія Саратова, щоб звільнити місце якомусь макіївському чи горлівському хлопцеві.
Кадрова політика регіоналів дуже нагадує те, що в Африці називають «трайбалізмом», себто призначення на посаду не за діловими якостями, а за фактом приналежності до племені президента чи прем’єра.
Надзвичайно важким ударом для містян стало обіцяне зниження на 50% зарплати для пенсіонерів, що працюють, а таких у Севастополі багато, адже навіть на офіцерську пенсію (що є вищою від середньої) за цінової вакханалії прожити вельми важко.
Невдоволення зростає
Цікаво, що найпалкішими критиками Партії регіонів у Севастополі виступають її формальні політичні союзники – комуністи. Севастопольська міська організація КПУ на чолі з Василем Пархоменком опинилася в дуже своєрідній ситуації після того, як центральне керівництво КПУ спробувало розгромити кримський республіканський комітет Компартії на чолі з Леонідом Грачем. Ті настрої, виразником яких став Грач, у Севастополі поширені принаймні не менше, ніж в Автономній республіці Крим.
Проте, на відміну від «автономних» комуністів Криму, севастопольська партійна організація напряму підпорядковується ЦК КПУ, себто Петрові Симоненку. Тому товаришеві Пархоменку треба дуже талановито балансувати між емоціями своїх членів та севастопольського червоного електорату, а з іншого боку не дратувати київських партійних начальників, яких не влаштовує радикалізм і опозиційність Грача.
Справді, а чому це повинно їх влаштовувати, адже керівних комуністів й без того непогано «годують»… А те, що Партія регіонів нечемно поводиться з місцевими партійними осередками комуністів – ну, то вже справа місцевих кадрів, найвище керівництво не повинно від того потерпати.
Тому вибрано тактику: найжорстокіша вербальна критика Партії регіонів без жодних практично-організаційних кроків, спрямованих проти неї. Та й ця критика здійснюється головно на провінційному рівні.
Дуже показовою в цьому сенсі є місцева партійна газета комуністів «Севастопольськая правда», де дуже різко виступив проти спікера Партії регіонів, народного депутата Вадима Колесніченка депутат міської ради від комуністів Володимир Демченко. Читаючи його інвективи, маєш враження, що це написано не комуністом, а як мінімум рухівцем. Наприклад, таке звинувачення на адресу регіонала: «слуга народу», що заробляє, напевно, лише на вербальних спекуляціях на темі російської мови і псевдотурботі про російськомовне населення України», «ми, севастопольці, посадили цього «попа Гапона» у нардепівське крісло, напевно, лише задля того, щоб він на всю країну нас ганьбив».
Але у цій статті пролунали й інші вельми показові інтонації: «Прикро інше – відреагували належним чином і закликали балакуна до відповіді лише опозиційні нардепи… І неприємно, що на фоні ось таких «наших» «біло-блакитних» навіть далеко чужі нам «помаранчеві» виглядають значно нормальнішими людьми»…
Ось коли прийшло розуміння навіть у комуністичні голови. Пересічних громадян тривожить також масове скорочення бюджетників, а їх у місті чимало. Звільнені навряд чи зможуть знайти собі роботу, враховуючи доволі обмежений ринок праці в Севастополі.
Інші автори комуністичної газети також погрожують владі Партії регіонів, частиною якої комуністи самі є: «Якщо вони зараз не зупиняться – те, що відбувається в Греції, Франції, Англії, Португалії, Румунії тощо, видасться їм дитячою грою у «козаки-розбійники». Тому що європейці спочатку виходять на маніфестації, попереджаючи уряд. А в нас на Русі потерплять, постогнуть – та й візьмуться за вила».
Найчарівніше в усьому цьому те, що, гнівно критикуючи, зокрема, Податковий кодекс регіоналів, комуністична газета жодного слова не сказала про те, що фракція КПУ в повному складі проголосувала у Верховній Раді саме за цей кодекс, проти якого комуністи тепер закликають боротися. Що це, політична проституція чи політична шизофренія?
Але назагал комуністи доволі точно віддзеркалюють настрої розчарування, що панують нині в Севастополі. Можливо, комуністи розраховують привласнити певну частину електорату Партії регіонів, скориставшись таким політичним розчаруванням.
Важкі часи для українства
У найважчому стані перебуває українська громадськість, що змушена переживати тотальний наступ регіоналів на слабку українську освітню та культурну інфраструктуру в Севастополі.
Всі нечисленні проекти (як-от будівництво першої і єдиної української школи-колегіуму), що мали б зміцнити українство в місті, заморожено. Українська мова де-факто вже перестала бути державною, бо регіональні «вожді» забороняють використовувати її в адміністративному обігу (наприклад, спікер Верховної Ради Автономної Республіки Крим, представник Партії регіонів Володимир Константінов заборонив кримським чиновникам вести ділове листування українською). Хоча севастопольські керівники, що напряму підпорядковуються Києву, не дозволяють собі заявляти такого публічно, але чиновники добре розуміють, що означають демарші Володимира Константінова в Криму і Олексія Костусєва в Одесі (новообраний мер Одеси заборонив подавати йому українськомовні документи).
Севастопольським українцям було важко всі роки незалежності, але такої глупої ночі ще не було ніколи. Залишається тільки сподіватися, що саме така ніч буває перед світанком, і незабаром мають проспівати треті півні, даючи знак нечистій силі, що вже час тікати…
Якщо раніше можна було апелювати (хоча й без особливого успіху) до влади в Києві, то тепер це абсолютно безглуздо. Влада в Києві перебуває у зворушливій єдності з владою місцевих антиукраїнських сил, які давно і професійно спекулюють на українофобії. Спостерігається відкочування до стандартів совєтських часів, що не обіцяє нічого доброго місцевому українству.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Звісно, крім хворобливих українофобів, готових на будь-які жертви, аби Україні було гірше, за Партію регіонів та її лідера проголосувало чимало тих, хто сподівався, що життя справді поліпшиться «вже сьогодні», що після ющенківсько-тимошенківських некерованості й хаосу настане довгоочікуваний порядок. Але позитивні настрої електорату протягом 11 місяців перебування при владі регіоналів почали не дуже швидко, але цілком помітно змінюватися на протилежні.
По-перше, севастопольці не побачили жодного соціально-економічного позитиву від перемоги регіоналів. По-друге, почався фактичний наступ на життєві інтереси людей і підвищення тарифів на ЖКГ, податковий кодекс вплине на чималу частину жителів міста, яка змушена якось виживати на місцевих ринках завдяки дрібним торговельним оборудкам, цілком імовірне підвищення пенсійного віку тощо. По-третє, вкрай неприємне враження на місцевий «бомонд» справила патологічна схильність Партії регіонів на всі ключові посади призначати людей «донецької національності» (зокрема, шефом севастопольського СБУ та міським прокурором стали надійні «донецькі кадри»).
Севастопольська верхівка не звикла до такої поведінки «варягів». Місцеві жартівники коментують це так: «У нас влада не совєтська, у нас влада – донецька». У керівних кабінетах Севастополя поширюються чутки, що незабаром можуть зняти з посади голову державної адміністрації міста Валерія Саратова, щоб звільнити місце якомусь макіївському чи горлівському хлопцеві.
Кадрова політика регіоналів дуже нагадує те, що в Африці називають «трайбалізмом», себто призначення на посаду не за діловими якостями, а за фактом приналежності до племені президента чи прем’єра.
Надзвичайно важким ударом для містян стало обіцяне зниження на 50% зарплати для пенсіонерів, що працюють, а таких у Севастополі багато, адже навіть на офіцерську пенсію (що є вищою від середньої) за цінової вакханалії прожити вельми важко.
Невдоволення зростає
Цікаво, що найпалкішими критиками Партії регіонів у Севастополі виступають її формальні політичні союзники – комуністи. Севастопольська міська організація КПУ на чолі з Василем Пархоменком опинилася в дуже своєрідній ситуації після того, як центральне керівництво КПУ спробувало розгромити кримський республіканський комітет Компартії на чолі з Леонідом Грачем. Ті настрої, виразником яких став Грач, у Севастополі поширені принаймні не менше, ніж в Автономній республіці Крим.
Проте, на відміну від «автономних» комуністів Криму, севастопольська партійна організація напряму підпорядковується ЦК КПУ, себто Петрові Симоненку. Тому товаришеві Пархоменку треба дуже талановито балансувати між емоціями своїх членів та севастопольського червоного електорату, а з іншого боку не дратувати київських партійних начальників, яких не влаштовує радикалізм і опозиційність Грача.
Справді, а чому це повинно їх влаштовувати, адже керівних комуністів й без того непогано «годують»… А те, що Партія регіонів нечемно поводиться з місцевими партійними осередками комуністів – ну, то вже справа місцевих кадрів, найвище керівництво не повинно від того потерпати.
Тому вибрано тактику: найжорстокіша вербальна критика Партії регіонів без жодних практично-організаційних кроків, спрямованих проти неї. Та й ця критика здійснюється головно на провінційному рівні.
Дуже показовою в цьому сенсі є місцева партійна газета комуністів «Севастопольськая правда», де дуже різко виступив проти спікера Партії регіонів, народного депутата Вадима Колесніченка депутат міської ради від комуністів Володимир Демченко. Читаючи його інвективи, маєш враження, що це написано не комуністом, а як мінімум рухівцем. Наприклад, таке звинувачення на адресу регіонала: «слуга народу», що заробляє, напевно, лише на вербальних спекуляціях на темі російської мови і псевдотурботі про російськомовне населення України», «ми, севастопольці, посадили цього «попа Гапона» у нардепівське крісло, напевно, лише задля того, щоб він на всю країну нас ганьбив».
Але у цій статті пролунали й інші вельми показові інтонації: «Прикро інше – відреагували належним чином і закликали балакуна до відповіді лише опозиційні нардепи… І неприємно, що на фоні ось таких «наших» «біло-блакитних» навіть далеко чужі нам «помаранчеві» виглядають значно нормальнішими людьми»…
Ось коли прийшло розуміння навіть у комуністичні голови. Пересічних громадян тривожить також масове скорочення бюджетників, а їх у місті чимало. Звільнені навряд чи зможуть знайти собі роботу, враховуючи доволі обмежений ринок праці в Севастополі.
Інші автори комуністичної газети також погрожують владі Партії регіонів, частиною якої комуністи самі є: «Якщо вони зараз не зупиняться – те, що відбувається в Греції, Франції, Англії, Португалії, Румунії тощо, видасться їм дитячою грою у «козаки-розбійники». Тому що європейці спочатку виходять на маніфестації, попереджаючи уряд. А в нас на Русі потерплять, постогнуть – та й візьмуться за вила».
Найчарівніше в усьому цьому те, що, гнівно критикуючи, зокрема, Податковий кодекс регіоналів, комуністична газета жодного слова не сказала про те, що фракція КПУ в повному складі проголосувала у Верховній Раді саме за цей кодекс, проти якого комуністи тепер закликають боротися. Що це, політична проституція чи політична шизофренія?
Але назагал комуністи доволі точно віддзеркалюють настрої розчарування, що панують нині в Севастополі. Можливо, комуністи розраховують привласнити певну частину електорату Партії регіонів, скориставшись таким політичним розчаруванням.
Важкі часи для українства
У найважчому стані перебуває українська громадськість, що змушена переживати тотальний наступ регіоналів на слабку українську освітню та культурну інфраструктуру в Севастополі.
Всі нечисленні проекти (як-от будівництво першої і єдиної української школи-колегіуму), що мали б зміцнити українство в місті, заморожено. Українська мова де-факто вже перестала бути державною, бо регіональні «вожді» забороняють використовувати її в адміністративному обігу (наприклад, спікер Верховної Ради Автономної Республіки Крим, представник Партії регіонів Володимир Константінов заборонив кримським чиновникам вести ділове листування українською). Хоча севастопольські керівники, що напряму підпорядковуються Києву, не дозволяють собі заявляти такого публічно, але чиновники добре розуміють, що означають демарші Володимира Константінова в Криму і Олексія Костусєва в Одесі (новообраний мер Одеси заборонив подавати йому українськомовні документи).
Севастопольським українцям було важко всі роки незалежності, але такої глупої ночі ще не було ніколи. Залишається тільки сподіватися, що саме така ніч буває перед світанком, і незабаром мають проспівати треті півні, даючи знак нечистій силі, що вже час тікати…
Якщо раніше можна було апелювати (хоча й без особливого успіху) до влади в Києві, то тепер це абсолютно безглуздо. Влада в Києві перебуває у зворушливій єдності з владою місцевих антиукраїнських сил, які давно і професійно спекулюють на українофобії. Спостерігається відкочування до стандартів совєтських часів, що не обіцяє нічого доброго місцевому українству.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
