Коментатори у Нью-Йорку подейкують, що популярний тижневик Time, який за традицією у передноворічному випуску визначає «людину року», цього разу примістить на обкладинці портрет Джуліана Ассанжа. Важко уявити собі, що цей 39-річний австралієць, засновник скандального вебсайту WikiLeaks, стане поруч з такими видатними людьми, як Альберт Ейнштейн, Уїнстон Черчіль, генерал Дуайт Ейзенхауер, президент Франклін Рузвельт, єгипетський лідер Анвар Садат, гробокопач радянського режиму Михайло Горбачов.
Одначе, «людина року», за визначенням журналу Time, справляє найбільший вплив на світові події, нехай навіть негативним чином. Отож, із обкладинки Time свого часу дивилися на читача такі чорні генії, як Гітлер, Сталін, Мао-Дзедун, Хрущов, Андропов.
Герой чи злодій?
Ну, а Джуліан Ассанж, хто він – герой чи злодій? Публікація його вебсайтом понад чверті мільйона конфіденційних і секретних американських дипломатичних депеш – це подвиг чи підлість? Чи Ассанж ризикував життям? Він поки що сидить у лондонській в’язниці, поки триває оформлення документів на його екстрадицію до Швеції, де інтернет-видавця судитимуть за згвалтування. Але, коли його виводили з будинку суду, то на вулиці вирувала юрба його прихильників. Вони тримали плакати «We love you, Julian!»
Гілларі Клінтон, державний секретар США, заявила, що оприлюднення документів може коштувати життя тим людям, які допомагають військам НАТО в Афганістані поборювавти талібів – ісламістських повстанців. Радник зовнішньополітичного відомства Гарольд Кох попереджав Ассанжа, що документи, опубліковані ним, отримано з порушенням законів США.
Сенатор Джо Ліберман сказав у телевізійному інтерв’ю, що Ассанж грає на руку міжнародним терористам, зокрема тим, що він опублікував список найвразливіших для терору пунктів. Ліберман пропонує судити Ассанжа в Америці за крадіжку державних таємниць. Разом із тим, законодавець нагадує, що розслідування мусить брати під увагу Першу поправку до Конституції США, яка забороняє обмежувати свободу слова й преси.
Ерік Холдер, міністр юстиції США, визнав, що йому важко знайти відповідну статтю, щоб звинуватити Ассанжа у шпигунстві. Але, за його словами, розслідування активно ведеться, підкреслюючи при цьому кримінальний харакер дій Ассанжа. Міністр спирається на старий закон періоду ще Першої світової війни. Там мовиться, що «незаконне посідання й поширення інформації стосовно національної оборони є злочином». Але разом з тим, Холдер сказав на прес-конференції у Вашингтоні, що є також інші статті, що їх можна буде застосувати.
Інший впливовий законодавець, сенатор Дайан Файнстайн, пише у газеті The Wall Street Journal : «Пан Ассанж вважає себе журналістом і спирається на Першу поправку (до Конституції) для виправдання своїх дій. Але він не журналіст. Він є агітатором, що має на меті завдати шкоди нашому урядові, з чиєю політикою він незгодний».
Між тим, прихильники у багатьох країнах, не лише в Англії, волають: «Ми тебе кохаємо, Джуліане!» Соціалістичні та інші ліві партії та угруповання Європи й Америки стоять беззастережно на боці Ассанжа. Для них він – герой, критик американського капіталізму. Заангажовані багатії дають грубі гроші на підтримку WikiLeaks, стверджуючи, що вебсайт Ассанжа – це орган преси і що громадськість має право знати все. Мовляв, справа уряду – ховати свої таємниці, а справа преси – знаходити й оприлюднювати їх. Ассанж підводить під цей принцип теоретичну базу в опублікованому кілька років тому опусі під назвою «Державні та терористичні змови». Він вважає адміністрацію США урядом авторитарної змови. Там читаємо: «Щоб радикально змінити поведінку режиму... (антиурядові) змовники повинні брати інформацію звідусіль, де вони оперують, переказувати її всім змовникам і потім діяти відповідно до результатів».
Тепер придивіться уважніше до чільних діючих осіб цієї драми.
З екранів телебачення споглядає на нас рядовий армії США Бредлі Меннінг. Цей усміхнений молодик із обличчям, «не позначеним печаткою розуму», як казав Ходжа Насреддин, зітер зі свого диску пісні Леді Гага і, будучи військовим аналітиком першого класу (!), записав усе, до чого мав доступ (чому цей солдатик мав доступ до дипломатичного листування – ніхто не пояснює), перекинув на WikiLeaks, і заробив собі у ділянці матеріального зиску приблизно 53 роки ув’язнення. Судячи з портрету, це інтелектуально невинне дитя поняття зеленого не мало про якусь різницю між тим, що добре і що погано.
Ну, ОК, юний телепень міг не знати, на що наражається, та ще й друзям охоче розповідав, але чи має поняття його духовний бос і натхненник Джуліан Ассанж? Чи він має якусь політичну мету, ідеологічне спрямування, кредо своєї діяльності?
«Мета – досягти справедливішого суспільства»
В інтерв’ю журналові Timе, яке Ассанж дав напередодні арешту в Лондоні, він виклав це своє кредо: «Наша мета – не створення прозорішого суспільства. Наша мета – досягти справедливішого суспільства». Він прагне зробити американську політику «менш ефективною, ніж вона була досі».
Суперечки навколо діяльності Ассанжа тривають. Ані лівиця, ані праві не можуть похвалитися перемогою. Але уявімо собі на хвилинку, що Ассанж діяв не на Заході, а на Сході, скажімо, в Україні, як Георгій Гонгадзе, чи у Росії, як Анна Політковська чи Наталія Естемірова...
Скільки днів чи тижнів минуло б від останньої публікації до останнього дня життя цього дисидента? Зверніть увагу: жодний уряд чи видання Заходу, що найкритичніше сприймають публікацій WikiLeaks, не радить фізично покласти край діяльності Ассанжа. Це може зробити лише суд – шведський або американський. І навряд чи вплине на цей суд можливий вибір журналу Time назвати його «людиною року».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Одначе, «людина року», за визначенням журналу Time, справляє найбільший вплив на світові події, нехай навіть негативним чином. Отож, із обкладинки Time свого часу дивилися на читача такі чорні генії, як Гітлер, Сталін, Мао-Дзедун, Хрущов, Андропов.
Герой чи злодій?
Ну, а Джуліан Ассанж, хто він – герой чи злодій? Публікація його вебсайтом понад чверті мільйона конфіденційних і секретних американських дипломатичних депеш – це подвиг чи підлість? Чи Ассанж ризикував життям? Він поки що сидить у лондонській в’язниці, поки триває оформлення документів на його екстрадицію до Швеції, де інтернет-видавця судитимуть за згвалтування. Але, коли його виводили з будинку суду, то на вулиці вирувала юрба його прихильників. Вони тримали плакати «We love you, Julian!»
Гілларі Клінтон, державний секретар США, заявила, що оприлюднення документів може коштувати життя тим людям, які допомагають військам НАТО в Афганістані поборювавти талібів – ісламістських повстанців. Радник зовнішньополітичного відомства Гарольд Кох попереджав Ассанжа, що документи, опубліковані ним, отримано з порушенням законів США.
Сенатор Джо Ліберман сказав у телевізійному інтерв’ю, що Ассанж грає на руку міжнародним терористам, зокрема тим, що він опублікував список найвразливіших для терору пунктів. Ліберман пропонує судити Ассанжа в Америці за крадіжку державних таємниць. Разом із тим, законодавець нагадує, що розслідування мусить брати під увагу Першу поправку до Конституції США, яка забороняє обмежувати свободу слова й преси.
Ерік Холдер, міністр юстиції США, визнав, що йому важко знайти відповідну статтю, щоб звинуватити Ассанжа у шпигунстві. Але, за його словами, розслідування активно ведеться, підкреслюючи при цьому кримінальний харакер дій Ассанжа. Міністр спирається на старий закон періоду ще Першої світової війни. Там мовиться, що «незаконне посідання й поширення інформації стосовно національної оборони є злочином». Але разом з тим, Холдер сказав на прес-конференції у Вашингтоні, що є також інші статті, що їх можна буде застосувати.
Інший впливовий законодавець, сенатор Дайан Файнстайн, пише у газеті The Wall Street Journal : «Пан Ассанж вважає себе журналістом і спирається на Першу поправку (до Конституції) для виправдання своїх дій. Але він не журналіст. Він є агітатором, що має на меті завдати шкоди нашому урядові, з чиєю політикою він незгодний».
Між тим, прихильники у багатьох країнах, не лише в Англії, волають: «Ми тебе кохаємо, Джуліане!» Соціалістичні та інші ліві партії та угруповання Європи й Америки стоять беззастережно на боці Ассанжа. Для них він – герой, критик американського капіталізму. Заангажовані багатії дають грубі гроші на підтримку WikiLeaks, стверджуючи, що вебсайт Ассанжа – це орган преси і що громадськість має право знати все. Мовляв, справа уряду – ховати свої таємниці, а справа преси – знаходити й оприлюднювати їх. Ассанж підводить під цей принцип теоретичну базу в опублікованому кілька років тому опусі під назвою «Державні та терористичні змови». Він вважає адміністрацію США урядом авторитарної змови. Там читаємо: «Щоб радикально змінити поведінку режиму... (антиурядові) змовники повинні брати інформацію звідусіль, де вони оперують, переказувати її всім змовникам і потім діяти відповідно до результатів».
Тепер придивіться уважніше до чільних діючих осіб цієї драми.
З екранів телебачення споглядає на нас рядовий армії США Бредлі Меннінг. Цей усміхнений молодик із обличчям, «не позначеним печаткою розуму», як казав Ходжа Насреддин, зітер зі свого диску пісні Леді Гага і, будучи військовим аналітиком першого класу (!), записав усе, до чого мав доступ (чому цей солдатик мав доступ до дипломатичного листування – ніхто не пояснює), перекинув на WikiLeaks, і заробив собі у ділянці матеріального зиску приблизно 53 роки ув’язнення. Судячи з портрету, це інтелектуально невинне дитя поняття зеленого не мало про якусь різницю між тим, що добре і що погано.
Ну, ОК, юний телепень міг не знати, на що наражається, та ще й друзям охоче розповідав, але чи має поняття його духовний бос і натхненник Джуліан Ассанж? Чи він має якусь політичну мету, ідеологічне спрямування, кредо своєї діяльності?
«Мета – досягти справедливішого суспільства»
В інтерв’ю журналові Timе, яке Ассанж дав напередодні арешту в Лондоні, він виклав це своє кредо: «Наша мета – не створення прозорішого суспільства. Наша мета – досягти справедливішого суспільства». Він прагне зробити американську політику «менш ефективною, ніж вона була досі».
Суперечки навколо діяльності Ассанжа тривають. Ані лівиця, ані праві не можуть похвалитися перемогою. Але уявімо собі на хвилинку, що Ассанж діяв не на Заході, а на Сході, скажімо, в Україні, як Георгій Гонгадзе, чи у Росії, як Анна Політковська чи Наталія Естемірова...
Скільки днів чи тижнів минуло б від останньої публікації до останнього дня життя цього дисидента? Зверніть увагу: жодний уряд чи видання Заходу, що найкритичніше сприймають публікацій WikiLeaks, не радить фізично покласти край діяльності Ассанжа. Це може зробити лише суд – шведський або американський. І навряд чи вплине на цей суд можливий вибір журналу Time назвати його «людиною року».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
