Після початку протестів підприємців проти драконівського Податкового кодексу Президент видавав щось малозрозуміле. Потім зробив вигляд, що він кодекс не читав і поняття не має, про що йде мова у протестах. Потім прочитав і начебто обурився. Сходив до народу в намети, випив чайку з тими, кого він раніше називав корупціонерами, почув нібито кожного. Потім наклав на кодекс вето. При цьому хлопці з його команди влаштували на майдані Незалежності феєрверк, покликаний продемонструвати радість підприємців від такої великодушності глави держави. Телевізійна картинка вийшла ефектна.
А потім ті ж депутати з більшості, які хором і бездумно віддали голоси за кодекс, взяли і під керівництвом «диригента» Михайла Чечетова проголосували за нібито поправки Президента. Вийшло те ж лайно, тільки меншого обсягу. Але зробили вигляд, що підприємці задоволені.
А потім міліція взяла й акуратно, «цілком демократично» знесла протестне наметове містечко на Майдані – те саме, куди Янукович напередодні ходив пити чай. Виконала рішення цілком підконтрольного Януковичу суду. І, нарешті, Президент повідомив народу по телевізору, що киянам, виявляється, набагато більше подобається ходити до ялинки, ніж протестувати. Звичайно ж, думкою самих киян він не цікавився.
Зад стирчить на поверхні
Коли громадянам кажуть, що пройдуть болючі реформи і треба затягти паски, то громадяни хоча б мінімально повинні довіряти владі. Лише за цієї умови реформи мають шанс на успіх. А як можна довіряти політику, котрий спочатку вдає, що він не в курсі справи, а потім проштовхує все той же документ із незначними скороченнями?
Крім того, у народній пам`яті закарбувалося прибране до рук Межигір’я, купівля найдорожчого серед глав держав цивілізованого світу вертольота, ліфт майже за мільйон гривень для Адміністрації Президента, дорога від Межигір’я до Києва, в яку вгатили грошей стільки ж, скільки в усі київські вулиці, разом узяті. Після всього цього постає питання: «Якщо нам треба затягти паски, то чому глава держави так розкошує?» Про яку довіру до «реформатора» може іти мова?
Але Україна доборолася до самого краю. Запас жирку, що залишався з часів СРСР, майже вичерпано. Реформи треба реально проводити, а не імітувати. Спроби вкотре провести їх за рахунок малого і середнього бізнесу викликали масові протести по всій Україні, навіть у «своїх» Донецькій і Луганській областях. Подальші намагання діяти в тому ж напрямку приведуть до ще більших протестів, котрі можуть перерости в бунти. І міліція вкупі із СБУ не допоможе, коли на арену вийдуть розгнівані маси народу. Киргизстан – наочний тому приклад.
Отож, за реформу має платити все суспільство – не лише малий і середній бізнес, але й олігархи, яким новий Податковий кодекс аж ніяк не перешкоджає виводити зароблені в Україні кошти до офшорних зон. А для того, щоб вони засвітили свої прибутки і пустили їх на корись суспільству, глава держави має виявити волю. Але він воліє просто вдати, що все відбувається належним чином. Тобто заховати голову в пісок. Але ж зад при цьому стирчить на поверхні. Це значить, що можна дістати міцного копняка.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
А потім ті ж депутати з більшості, які хором і бездумно віддали голоси за кодекс, взяли і під керівництвом «диригента» Михайла Чечетова проголосували за нібито поправки Президента. Вийшло те ж лайно, тільки меншого обсягу. Але зробили вигляд, що підприємці задоволені.
А потім міліція взяла й акуратно, «цілком демократично» знесла протестне наметове містечко на Майдані – те саме, куди Янукович напередодні ходив пити чай. Виконала рішення цілком підконтрольного Януковичу суду. І, нарешті, Президент повідомив народу по телевізору, що киянам, виявляється, набагато більше подобається ходити до ялинки, ніж протестувати. Звичайно ж, думкою самих киян він не цікавився.
Зад стирчить на поверхні
Коли громадянам кажуть, що пройдуть болючі реформи і треба затягти паски, то громадяни хоча б мінімально повинні довіряти владі. Лише за цієї умови реформи мають шанс на успіх. А як можна довіряти політику, котрий спочатку вдає, що він не в курсі справи, а потім проштовхує все той же документ із незначними скороченнями?
Крім того, у народній пам`яті закарбувалося прибране до рук Межигір’я, купівля найдорожчого серед глав держав цивілізованого світу вертольота, ліфт майже за мільйон гривень для Адміністрації Президента, дорога від Межигір’я до Києва, в яку вгатили грошей стільки ж, скільки в усі київські вулиці, разом узяті. Після всього цього постає питання: «Якщо нам треба затягти паски, то чому глава держави так розкошує?» Про яку довіру до «реформатора» може іти мова?
Але Україна доборолася до самого краю. Запас жирку, що залишався з часів СРСР, майже вичерпано. Реформи треба реально проводити, а не імітувати. Спроби вкотре провести їх за рахунок малого і середнього бізнесу викликали масові протести по всій Україні, навіть у «своїх» Донецькій і Луганській областях. Подальші намагання діяти в тому ж напрямку приведуть до ще більших протестів, котрі можуть перерости в бунти. І міліція вкупі із СБУ не допоможе, коли на арену вийдуть розгнівані маси народу. Киргизстан – наочний тому приклад.
Отож, за реформу має платити все суспільство – не лише малий і середній бізнес, але й олігархи, яким новий Податковий кодекс аж ніяк не перешкоджає виводити зароблені в Україні кошти до офшорних зон. А для того, щоб вони засвітили свої прибутки і пустили їх на корись суспільству, глава держави має виявити волю. Але він воліє просто вдати, що все відбувається належним чином. Тобто заховати голову в пісок. Але ж зад при цьому стирчить на поверхні. Це значить, що можна дістати міцного копняка.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
