Оперативність, із якою була утворена після виборів ця структура, нагадала радянські часи. Тоді проривало каналізацію – і негайно утворювали комісію із каналізаційних проблем. Почалася епідемія нежитю – і засідав надзвичайний комітет боротьби з нежитем.
Так і тут. Пройшли вибори до місцевих органів влади. Вони шокували своєю «демократичністю». Західні політики дали відповідні оцінки цьому дивовижному дійству. Президент Віктор Янукович, який раніше з рішучим блиском у очах запевняв, що він миттєво відреагує на порушення, визнав, що проблеми таки були. І для демонстрації намірів їх подолати взяв і створив комітетик на чолі з Головатим.
Коню зрозуміло, що Президент заздалегідь знав про наслідки ухваленого його командою нового закону про вибори, не сумнівався, що його підлеглі по партії не будуть вигравати за рахунок блиску інтелекту і нових ідей, а лише завдяки тупому і нахабному застосуванню адміністративного ресурсу. Але тепер він прикидається шлангом і каже, що треба щось вдосконалювати.
За часів Президента Леоніда Кравчука Захід із підозрою дивився на колишніх компартійних номенклатурників, які засідали в уряді незалежної України. Але віце-прем’єром з економічних питань призначили молодого і безпартійного вченого Володимира Ланового. Правда, жодних реформ він здійснити не зміг, бо не в цьому полягало його призначення. Він мав, що називається, торгувати своїм фейсом, аби Заходу здавалося, що в Україні відбуваються якісь економічні зміни і він виділив такі жадані кредити. Ймовірно, таку саму функцію виконає і Головатий.
Інтелектуал на службі в любителя Ганни Ахметової
Але ситуація цим не вичерпується. Парадокс полягає в тому, що блискучий юрист, промовець, інтелектуал, щирий поборник людських прав Сергій Головатий пішов на службу до політичної сили, котра уже неодноразово демонструвала нехтування усіма тими принципами, які Головатий поважає. Його призначення – своєрідний сумний символ для цілого покоління українських політиків-демократів.
Свого часу Сергій Головатий був серед засновників Народного руху України – наймасовішої політичної організації, яка підтримала ідею проголошення незалежності України. Вона дотримувалася націонал-демократичної ідеології, себто демократії, помноженої на національне відродження.
Сьогодні він опинився у лавах явно не прихильної до ідей Руху фракції Партії регіонів. Він перейшов туди в результаті багатоходівки. Головатий, ймовірно, вирахував, що Партія регіонів опиниться при владі і впливатиме на процес висунення суддів до Європейського суду з прав людини. Він мав намір висуватися. Тож, почав критикувати Ющенка і опинився в лавах Партії регіонів. Його таки висунули кандидатом на суддю, але він програв вибори іншій кандидатці.
Тож тепер він опинився ніби підвішеним у повітрі. Близькі йому за поглядами політичні сили не лише не при владі, але й переживають жорстоку кризу. Власне, жорстоку кризу переживає і сама демократія в Україні. І дехто зі щирих демократів опиняється на службі у тих сил, які важко назвати демократичними. Так і блискучий Сергій Головатий буде при Президентові, який любить поетесу Ганну Ахметову, фіговим листком, який прикриває відсутність демократії в державі.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Так і тут. Пройшли вибори до місцевих органів влади. Вони шокували своєю «демократичністю». Західні політики дали відповідні оцінки цьому дивовижному дійству. Президент Віктор Янукович, який раніше з рішучим блиском у очах запевняв, що він миттєво відреагує на порушення, визнав, що проблеми таки були. І для демонстрації намірів їх подолати взяв і створив комітетик на чолі з Головатим.
Коню зрозуміло, що Президент заздалегідь знав про наслідки ухваленого його командою нового закону про вибори, не сумнівався, що його підлеглі по партії не будуть вигравати за рахунок блиску інтелекту і нових ідей, а лише завдяки тупому і нахабному застосуванню адміністративного ресурсу. Але тепер він прикидається шлангом і каже, що треба щось вдосконалювати.
За часів Президента Леоніда Кравчука Захід із підозрою дивився на колишніх компартійних номенклатурників, які засідали в уряді незалежної України. Але віце-прем’єром з економічних питань призначили молодого і безпартійного вченого Володимира Ланового. Правда, жодних реформ він здійснити не зміг, бо не в цьому полягало його призначення. Він мав, що називається, торгувати своїм фейсом, аби Заходу здавалося, що в Україні відбуваються якісь економічні зміни і він виділив такі жадані кредити. Ймовірно, таку саму функцію виконає і Головатий.
Інтелектуал на службі в любителя Ганни Ахметової
Але ситуація цим не вичерпується. Парадокс полягає в тому, що блискучий юрист, промовець, інтелектуал, щирий поборник людських прав Сергій Головатий пішов на службу до політичної сили, котра уже неодноразово демонструвала нехтування усіма тими принципами, які Головатий поважає. Його призначення – своєрідний сумний символ для цілого покоління українських політиків-демократів.
Свого часу Сергій Головатий був серед засновників Народного руху України – наймасовішої політичної організації, яка підтримала ідею проголошення незалежності України. Вона дотримувалася націонал-демократичної ідеології, себто демократії, помноженої на національне відродження.
Сьогодні він опинився у лавах явно не прихильної до ідей Руху фракції Партії регіонів. Він перейшов туди в результаті багатоходівки. Головатий, ймовірно, вирахував, що Партія регіонів опиниться при владі і впливатиме на процес висунення суддів до Європейського суду з прав людини. Він мав намір висуватися. Тож, почав критикувати Ющенка і опинився в лавах Партії регіонів. Його таки висунули кандидатом на суддю, але він програв вибори іншій кандидатці.
Тож тепер він опинився ніби підвішеним у повітрі. Близькі йому за поглядами політичні сили не лише не при владі, але й переживають жорстоку кризу. Власне, жорстоку кризу переживає і сама демократія в Україні. І дехто зі щирих демократів опиняється на службі у тих сил, які важко назвати демократичними. Так і блискучий Сергій Головатий буде при Президентові, який любить поетесу Ганну Ахметову, фіговим листком, який прикриває відсутність демократії в державі.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
