Біографічна довідка:
Віра Іванівна Ульянченко народилася 1 лютого 1958 року в селі Озеряни Бобровицького району на Чернігівщині. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
Трудову діяльність розпочала викладачем української мови та літератури. Потім перебувала на виборній комсомольській роботі. Була депутатом районної ради Радянського району міста Києва та заступником голови Радянського райвиконкому міста Києва, а згодом перейшла в Радянський райком Комуністичної партії України.
В перші два роки незалежності України Віра Ульянченко працювала в апараті Верховної Ради України, Кабінеті Міністрів України та Адміністрації Президента України, потім у Генеральному представництві Акціонерної судноплавної компанії «Бласко» у Києві.
Свого часу очолювала відділ організаційного та інформаційного забезпечення зв’язків із державними органами та підприємствами «Укрсоюзсервісу», потім працювала в Кабінеті Міністрів України в службі Прем’єр-міністра Віктора Ющенка. Згодом стала завідувачем секретаріату фракції «Наша Україна» у парламенті.
У 2005 році Віра Ульянченко була обрана народним депутатом від «Нашої України», а вже через рік очолила Київську обласну державну адміністрацію.
У травні минулого року Віру Ульянченко було призначено на посаду голови Секретаріату Президента України, де вона перебувала до переобрання нового голови держави, до лютого цього року.
– Ось така наша героїня – Віра Іванівна Ульянченко, яку всі політики або більшість називали просто «ВірВанна» або просто Віра Іванівна.
Ви ж про це знаєте чудово?
– Так, це правда.
– А з чим Ви це пов’язуєте? Це Ваші ділові якості, чи Ваш діловий вплив, чи як?
– Дуже часто доводилося багатьом людям звертатися до мене. Звертатися ж не будеш по прізвищу. Через те люди й говорили так: ми дзвонили до Віри Іванівни, ми були у Віри Іванівни, вона нам сказала. Мабуть, те, що дійсно я могла спілкуватися і з політиками, і просто з громадянами, і з виконавцями справи чи керівниками виконавчих служб – мабуть, це й дало такий широкий резонанс і таке знайомство зі мною.
– Ви ж знаєте, що Ви стали певною постаттю в українській політиці. Ну, якщо людину називають «Віра Іванівна», то всі знають, про кого йдеться. Якщо б вона мала прізвище, скажімо, «Віра Іванівна Гончарук», то Вас плутати не могли б. Тому Ви все ж таки уособлена «Віра Іванівна».
– Мало того, я Вам більше скажу, що коли Ви на Київщині запитаєте, чи знаєте ви хто така Ульянченко, то, мабуть, із 10 чоловік 5 скаже, що ні, а 5 скаже, що знаю. А коли Ви скажете про те, чи знаєте ви Віру Іванівну, то скажуть: так, це наша «губернаторша». Так на мене говорять. Так на мене і зараз говорять.
– Зараз у нас на порядку денному місцеві вибори. У Києві вони не відбуваються, але вони відбуваються в Київській області. Я так розумію, Ви берете участь.
– Звичайно.
– У нас тиждень лишився до дня голосування, але тривожні сигнали не те що приходять, а ситуація загострюється, і дедалі більше політичних діячів, у тому числі й ваших соратників, які тепер очолюють інші партії, я маю на увазі пана Балогу в першу чергу, ну, і решта з демократичного табору, навіть не з демократичного так званого табору, а ті, хто при владі, навіть комуністи, скаржаться на те, що на них дуже сильно тисне Партія регіонів. Чи є це так?
– Я сьогодні взяла в руки газету «Дзеркало тижня», і там є ціла сторінка така «Влада». Коли я читаю ці заголовки, то там повідомлення про вибори як повідомлення з фронтів. Чи це Дніпропетровщина, чи це Київщина там записана, чи Кіровоградщина, то там скрізь надзвичайно тривожні сигнали дійсно по діях партії влади.
Але мені здається, що воно закладено ще в самому законі про вибори. І те, що попереджали і казали, що цей закон буде спричиняти дуже багато таких рішень, які ми сьогодні маємо, – це сьогодні сталося. Перш за все це формування комісій. Звичайно, партія влади скористалася тим, що, маючи тоді ще коаліцію, маючи декілька політичних сил, які є в парламенті і входили до коаліції, – вони сформували такі комісії, які повністю контролюють усю ситуацію.
Звичайно, це привело до такого вибуху невдоволення в усіх політичних силах, в тому числі й навіть у тих (Ви правильно говорите), які були причетні до Партії регіонів: комуністів, Партії промисловців і підприємців.
От узяти сьогодні місто Васильків, то я Вам скажу, що у Василькові у міську раду не зареєстровані кандидати не лише від партії «Наша Україна», а й від Партії промисловців і підприємців, частина від комуністів, частина від «Фронту змін». І проходять тільки провладні, абсолютно провладні кандидати.
– Так, може, тут дається взнаки надзвичайна слабкість партії «Наша Україна»?
– Я й Вам говорю, що питання не лише в «Нашій Україні».
– Це значить, що є слабкі партії, які не можуть висунути своїх людей у виборчі комісії.
– Закон так написаний, що дуже легко можна маніпулювати і говорити про те, що ви неправильно подали документи, ви, наприклад, невчасно це зробили.
Якщо ми сьогодні говоримо, що не оприлюднені, наприклад, списки ДВК. В законі написано дуже чітко: до 15 числа партії подають свої кандидатури. І далі дуже цікавий запис: «Невідкладно мають бути оприлюднені списки складу ТВК».
Що таке «невідкладно»? «Невідкладно» – це від 15 числа рахувати чи тоді, коли засідання не пройшло ТВК, чи «невідкладно» – це до початку виборів? І через те є можливість у тих партій, які сьогодні є при владі, а влада завжди працює на підготовку до виборів (Ви ж це розумієте) і по-різному може це інтерпретувати, – є можливість використовувати ці неточності в законі, перш за все на свою користь. Це звичайно.
– Маємо запитання від радіослухача.
Слухач: Пані Ульянченко, хто Вам заважає вже зараз посприяти в проведенні справедливих, законних виборів, залучивши для цього справедливих, мудрих людей, оголосивши, що можна здійснити це волевиявлення невідкладно навіть після 31 жовтня поточного року? Яким шляхом? Шляхом консолідації збирання заяв про злочини правоохоронців, щоб Україна очистилася від влади злочинців. Зокрема, ви вкинули б цей клич і сказали б, що ми можемо себе проявити героїчно з цього огляду.
До речі, чому Віктор Андрійович Ющенко як Президент України проігнорував мої заяви стосовно мене, журналіста? Мене катували стільки разів. Він 7 документальних президентських доручень здійснив, але злочини Генпрокурора ігнорували.
Відносно мене які фальсифікації були? Вбивали людей правоохоронці ще при кучмівському бандитському режимі, скільки було оприлюднень по «Радіо Свобода», BBC, в газетах і загальнореспубліканських! Нічого ніде.
– По-перше, за волевиявленням треба слідкувати не лише політикам, які йдуть на вибори, але й громадянам разом із політиками. І сьогодні, зустрічаючись із виборцями, я якраз говорю про те, що місцеві вибори – це дуже великий шанс і для самих громадян прослідкувати за своїм волевиявленням, тому що у членах ТВК, у членах ДВК є їхні сусіди, є їхні друзі, знайомі, родичі, люди, які живуть поруч, і контроль за тим, як вони поводяться, як вони фальсифікують вибори, якщо такі факти є, як вони продаються тим чи іншим політикам, нам люди про це говорять, – то це справа не тільки політиків, це і відповідальність самих виборців.
Ми повинні бути замовниками влади, а не тихо, спокійно йти за владою, яка нам диктує ті чи інші умови. Люди дуже часто бояться.
– Ви дуже красиво говорите про замовників влади, але ж Ви самі чудово розумієте, що виборче законодавство для місцевих виборів не передбачає як такого замовлення.
Ви чудово знаєте, що виборче законодавство було ухвалене в парламенті з огляду на інтереси провідних політичних сил, в тому числі і не лише Партії регіонів, оскільки воно здобуло більшість голосів необхідну, було підписано і в принципі ЦВК ніяк на ситуацію вплинути не може, тому що там більшість є теж, яка належить до Партії регіонів, – контрольну функцію свою не може виконати. Ну, а по всій Україні буде так, як є.
– Я з Вами не згодна, що буде так, як є, тому що я сьогодні з людьми спілкуюся. Повірте мені, що в дуже багатьох населених пунктах, коли я зустрічаюся, люди самі під контроль ставлять діяльність у тому числі і провідних політичних сил, як Ви їх називаєте, під час виборчої кампанії.
Люди багато чого не дозволяють, люди стають дуже активними, дуже відповідальними, люди розуміють, що їм багато обіцяли, і насправді вони нічого не одержали. Люди сьогодні хочуть бачити дійсно справжні свої волевиявлення. Це не скрізь є. Але сьогодні люди перестали боятися так, як вони боялися раніше.
Сьогодні я знаю, як залякують учителів, лікарів, як примушують їх писати заяви про зняття своїх кандидатур на мажоритарних округах. Повірте мені, що по Київщині я знаю сьогодні дуже багато прикладів, коли люди цього не роблять. Вони готові сказати, що ми напишемо заяви, навіть ми підемо у ЗМІ, будемо говорити про те, що ми склали свої повноваження не по професійних мотивах, а саме з політичного тиску. І влада відступає.
– Чи є на Вас якийсь тиск? Чи відчували Ви якийсь тиск із боку влади під час цієї виборчої кампанії? Конкретні приклади, якщо можна.
– Тиску на мене не було ніякого.
– Спробуй натисни на Віру Іванівну.
– Можливо.
Але я разом із тим змушена захищати свою команду, людей, які йдуть у районні ради, наприклад, по мажоритарних округах. Ми сьогодні дуже серйозно заявили, що ми знаємо, що під іменем «Нашої України», а це не тільки нашої партії стосується, наприклад, у ДВК є люди, яких ми не подавали. І, звичайно, ми не можемо відповідати за дії цих людей у ДВК.
Ми зробили певні заяви у ці ТВК. У нас є люди, яких, я вважаю, невиправдано зняли з мажоритарних округів. Це три особи. І ми сьогодні в судах дійсно захищаємо цей свій вибір.
І ще інше. Ви знаєте, ми все-таки відчуваємо тиск на місцеві ЗМІ з боку влади.
– Він нікуди ж не зникав. Якщо для Вас це не таємниця.
– Ні, для мене це не таємниця.
– Навіть за президентства Ющенка він завжди використовувався як зручний інструмент тиску на місцях. Якщо в нас була свобода слова десь там у центральних ЗМІ, то на місцях цензура нікуди не зникала, або, точніше, тиск із боку влади або власників. Причому надзвичайно сильний тиск.
– Я була три роки головою адміністрації обласної. І я Вас запевняю, що в Київській області Вам жоден редактор газети не скаже, що я змушувала…
– Я не Київ мав на увазі.
– Це столична область. І тут багато чого визначається. Я жодну, наприклад, людину, чи то вчителя, чи то лікаря, чи будь-якого керівника, не закликала стати членом «Нашої України», нікого не змушувала тим більше, нікого не лякала тим, що він не є членом партії «Наша Україна».
Для мене не було навіть питання при призначеннях те, яка партійність людини. Я не використовувала свою посаду для цього. Сьогодні цей тиск є на виробничників, на промисловців, на агрокерівників, на керівників у соціальній сфері.
– Їх хочуть бачити в Партії регіонів?
– Звичайно.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач (переклад): Віро Іванівно, як зараз поживає екс-Президент? Чим він зараз займається? Де він живе? Чи повернув він державну дачу у Конча-Заспі? На які гроші побудована у Безрадичах? Це за гроші платників податків?
– Та ні, у Безрадичах він іще раніше будував. Я не думаю, що він витяг наші з вами гроші.
Слухач: Це дуже дороге житло, яке він сам собі збудував.
– Воно насправді не дороге.
Слухач: Розкішне життя було у його сина. Ми не знаємо досі, чим він займався, чим він собі забезпечив таке розкішне життя? Його донька аналогічно: чим вона займалася, яка зарплата?
І ще таке риторичне запитання. Наскільки хороший керівник в державі, то можна визначити наступним висновком. Якщо при правлінні цього керівника народ поліпшив свій добробут, значить, добре, а якщо при правлінні цього керівника поліпшив свій добробут лише керівник, тобто Віктор Ющенко, тобто у нього будівництво відмінне йшло, син його гарно почувався, донька, значить, це поганий керівник. Це моя особиста думка.
Просто нехай Віра Іванівна це прокоментує. Згодна вона зі мною чи ні?
– У принципі в нас можновладці, якщо говорити загалом (перепрошую, Віро Іванівно, якщо я помиляюся, то Ви поправите) ні в чому собі не відмовляють узагалі.
Якщо говорити про Безрадичі, то ми маємо з іншого боку Межигір’я, ми маємо гектари землі, відведені для сім’ї Януковича зараз.
Нічого не міняється в цій державі. Ті, хто нагорі, мають усе і доступ до всіх ресурсів і почуваються досить добре. Завжди. Правильно?
Чи в нас є такі, хто служить голий, бідний, безкартузий країні і готовий пожертвувати собою?
– Я не думаю, що є взагалі такі приклади у світі, де бідні і безкартузі служать державі.
– Чому? Я наведу Вам приклади моральних авторитетів у Східній Європі, які ставали президентами і не хапали зірок із неба, і мільйони собі в кишені не клали.
– Я не знаю, чи хто довів про те, що клалися мільйони в кишені, але я не знаю навіть серед моральних авторитетів людей, які жили б у маленьких хижках чи їздили б на велосипедах, чи ходили б у якихось стоптаних туфлях. Це все одно були люди, які зробили свою кар’єру, зробили її за рахунок освіти, зробили за рахунок конкретних справ.
Так, я з Вами згодна, що, можливо, ці моральні авторитети, про які Ви будете говорити (я навіть приблизно знаю, про кого Ви будете говорити), – це люди, які не мають по 140 гектарів землі. Це правда.
– Я можу Вам пару прикладів навести. Це Лех Валенса, це Вацлав Гавел як мінімум, найближчі сусіди наші.
– Так. Але я не скажу, що це люди, які живуть в однокімнатних квартирах, їздять на велосипедах чи носять якісь стоптані свої черевики. Це теж люди, які мають нормальні середні статки.
Але я не хочу бути нічиїм адвокатом сьогодні. І адвокатом в тому числі Віктора Андрійовича Ющенка. Тому що в мене не та професія і не це заняття. І про це вже говорили дуже багато всі абсолютно журналісти. І в мене немає такої мети сьогодні займатися очищенням персони Віктора Андрійовича Ющенка.
– Від чого?
– Від усіх цих запитань, які сьогодні були сказані. Тому що на дачі Віктора Андрійовича Ющенка у Безрадичах, мені здається, Романе, що немає такого журналіста, який не був би там і не бачив би, що це за будівлі, що там зроблено.
– Я Вам скажу чесно: я там не був.
– Можливо, Ви не були, але більшість українських журналістів була. Ви це знаєте не гірше за мене. І ніяких там мільйонних будинків немає. Це будівлі привезені, частина їх із різних куточків України, розібрані дерев’яні будівлі і зібрані. Це зовсім різне будівництво.
Що стосується його дачі, то це все, що він одержав, як і інші Президенти України…
– Це Ви про Конча-Заспу?
– Так. Згідно з нашим законодавством.
Іще раз повторюю: мені не хотілося б бути сьогодні адвокатом Віктора Андрійовича Ющенка. Я навіть і не займалася цими. Я дійсно з ним працювала і працюю, і поважаю цю людину. Сьогодні Віктор Андрійович займається й політикою, в тому числі. Він є лідером партії «Наша Україна». Він сьогодні займається і громадською діяльністю як екс-Президент. Це його право. Він екс-Президент країни.
– А Вас запрошували в Партію регіонів?
– Ні. Мене ніколи не запрошували в інші партії, крім «Нашої України», куди я вступила ще у громадську організацію «Наша Україна» в 2002 році, потім у політичну силу «Наша Україна» в 2004 році, тому що, мабуть, ні в кого й не виникало такої думки, що я можу змінити свою партійність заради чогось.
Але я хочу сказати, що, разом із тим, коли я працювала на будь-яких посадах, я нікого не агітувала за свою партію, я могла тільки своїми справами показувати, як я виконую ті ідеологічні засади, які сповідує партія «Наша Україна». А те, що це ідеологічна партія, я про це сьогодні буду говорити.
– Так?
– Звичайно.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач (переклад): Пан Огризко у прямому ефірі пообіцяв гарячі телефони вашої партії. Будь ласка, допоможіть у виконанні обіцяного.
– Тут є одна проблема – я абсолютно не пам’ятаю цифр. Я можу тільки єдине: взяти свій мобільний телефон і продиктувати Вам звідти. Але я можу дати Вам телефон свій мобільний для того, щоб Ви могли дізнатися про гарячі телефони партії «Наша Україна». 067-430-01-11. Будь ласка.
– Ви прямо, як Кернес. Той у Харкові роздає свій телефон.
– Я не боюся насправді роздавати свій телефон, тому що цей телефон знає пів України. Я ніколи не боялася давати свої телефони. Мені завжди дзвонили люди з різних абсолютно причин.
– Стосовно Віктора Ющенка, дійсно виникає питання: чому він живе на дачі в Конча-Заспі? Там живуть інші Президенти колишні.
– На це вже давав відповіді сам Віктор Андрійович Ющенко, і давали відповідь усі інші Президенти з цього питання.
– Є логіка яка? В цивілізованих країнах, коли є апартаменти, фактично резиденція Президента, куди він в’їжджає і виїжджає після закінчення своєї каденції. Ви знаєте, це відбувається у Білому Домі. І цим забезпечується, можливо, відсутність заторів у Вашингтоні. Анґела Меркель у Німеччині живе там, де живе канцлер, де його кабінет, нікуди не відходячи від робочого місця, ночуючи, а потім їде у свою хату, там, де вона живе.
Можна було б так в Україні зробити. Просто у нас не вистачить, очевидно, цих престижних районів для всіх наступних Президентів. Уявляєте, таке собі президентське містечко.
– Для цього є Верховна Рада, для цього є закони, для цього, Ви правильно кажете, має бути політична воля, щоб щось змінювати.
– Якщо Президент Ющенко позиціонує себе як Президент-демократ, то він мав би виїхати і сказати…
– Давайте не ставити претензії тільки одному Президентові. І не тільки одному Вікторові Андрійовичу треба було б за 5 років свого президентства кардинально поміняти все те, до чого ми звикли, з чим ми живемо і що нам треба було робити.
– Ну, от Ви приїхали. У Вас «Мерседес». Номери: А70А.
– Це не мій «Мерседес».
– Значить, я поплутав. А я хотів запитати, що це за номери такі красиві?
– Це абсолютно не мій «Мерседес». І я на таких номерах ніколи не їжджу.
– А яка у Вас машина?
– Боже, як же називається марка цієї машини?!
– Не «Таврія», очевидно.
– Ні, це точно, що не «Таврія».
Романе, я ж ніколи не говорю того, щоб сподобатися. Я завжди говорю правду, і я ніколи не приховую того, що я ніколи не була бідною. Жодного разу. Я завжди, коли я почала працювати, навіть відразу після університету, я працювала на дві ставки. І повірте мені, що я тоді, коли отримувала 140 карбованців, то це були дуже великі гроші.
– Ні, я знаю, що таке викладач за радянських часів, яка зарплата…
– І у мене жодної не було такої роботи, де б я одержувала зарплату дуже низькою. Мало того, я працюю…
– Тим більше комсомольська робота, партійна робота.
– Так. Але я, навіть працюючи на комсомольській роботі, продовжувала викладати, тому що для мене це була моя професія, яку я дуже поважала, за якою я сьогодні скучаю. До речі, з тим колективом, з яким я починала працювати у профтехучилищі № 4, я до цього часу спілкуюся.
– А Ви досі не викладаєте?
– Ні, зараз уже не викладаю.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач: Наливайченко у вас голова ради партії. Чому він займається зараз тільки саме Голодомором?
– Я не зовсім зрозуміла, чому Ви вважаєте, що він займається тільки Голодомором. Але ті гуманітарні програми, які були при Президенті Ющенку, які були програмними для «Нашої України», вони й залишилися, в тому числі й питання національної історії, національної спадщини, культури, звичайно, і Голодомор. Вони залишилися і в партії «Наша Україна».
І я не думаю, що Наливайченко, слухаючи його сьогодні і виступи, і звернення, коментарі, що він займається тільки Голодомором. Сьогодні партія займається серйозно місцевими виборами. Наливайченко недавно оголосив про те, що ми будемо…
І відкрита дійсно гаряча лінія по виборах. Для нас сьогодні дуже важливо захистити вибір наших громадян на місцевому рівні в тих областях, де партія «Наша Україна» йде на вибори. Я б не обмежувала діяльність Наливайченка виключно питаннями Голодомору.
– А для чого Наливайченко з’явився? Як певна особа в партії? Голова політичної ради, так?
– Так.
– А де ж голова партії, тобто Віктор Андрійович? Це питання прозвучало, а я його повторю: де Ющенко, що він робить?
– Романе, по-перше, мені не подобається взагалі Ваше запитання. Що значить: для чого з’явився в партії? Людину на з’їзді обрали головою ради партії. Що значить: для чого? Для того, щоб партія розвивалася. Ми про це дуже багато в партії говорили, що ми хочемо в партії провести процес оновлення.
Ті люди, які керували партією, мається на увазі президія, я як голова ради партії, – то ми пішли у відставку. Ми це заявили, про те, що партія програла вибори, хоча це були не партійні вибори, а президентські, але це був наш лідер, ішов на вибори.
Це європейська абсолютно практика. У багатьох європейських партіях, коли партія програє вибори, то керівництво партії йде, шукають нові шляхи донесення своєї ідеології, нових людей, які змогли б це зробити, яким вірять люди.
Сьогодні рейтинг Валентина Наливайченка досить високий у суспільстві. І на з’їзді він обраний головою ради партії. Не бачу в цьому нічого поганого. Навпаки, йде оновлення партії.
– Я ж не сказав, що це погано. Виникає питання: де лідер партії Ющенко? Він же лідером партії лишився?
– Він і був лідером партії, і є лідером партії.
– Де лідер вашої партії? Його немає ніде.
– Це неправда, абсолютно неправда. Зовсім недавно, може, тижнів зо три, він давав прес-конференцію, говорив якраз про питання тиску на свободу слова, про місцеві вибори. Те, що кожен день він не з’являється сьогодні у ЗМІ, це теж, скажемо так, певна політична технологія, я Вам скажу відкрито.
– Цікаво. Тому що, якщо людина говорить про те, що є певні утиски, якщо він уособлює певну опозицію до поточної влади, то він мусить очолювати процес, а не збирати прес-конференцію і говорити, що ось так погано.
Ми самі знаємо, що погано. Ми всі можемо зібрати прес-конференцію. Треба щось робити.
– І ми багато над цим працюємо. Ми йдемо на вибори, на виборах ми зустрічаємося з виборцями. Це не тільки один Ющенко має говорити. Це велика політична сила.
– А Ющенко з виборцями зустрічається?
– Так, зустрічається. Зовсім недавно був в Івано-Франківську. Рівно на минулому тижні.
– Ви знаєте про рейтинг вашої партії? За останніми соціологічними опитуваннями, якби вибори відбулися в наступну неділю… Центр Разумкова провів опитування. Ви знаєте це?
– Так, звичайно.
– Скільки це?
– До речі, в різних областях різне.
– По Україні 1,4%.
– І нічого не бачу в цьому страшного. Мене дивує, коли журналісти запитують одне і теж запитання вже протягом 7 місяців: чи знаєте ви свій рейтинг? Звичайно, знаємо.
– Я уточнив лише.
– Так, ми його знаємо, чудово знаємо, з чим це пов’язано. І ми багато робимо сьогодні для того, щоб не за рейтингом своїм слідкувати, а щоб донести виборцям усе-таки ту свою ідеологію, і впевнені в тому, що ми маємо рацію. Ми маємо рацію в тому, що ми захищали українські цінності.
– На який результат ви сподіваєтеся в результаті місцевих виборів, якщо загалом по Україні рейтинг 1,4%? Ви говорите, що в різних регіонах різне.
– Так, абсолютно.
– На який результат, зокрема, на Київщині, «Наша Україна» розраховує?
–У всякому випадку, на Київщині «Наша Україна» буде мати свою фракцію в обласній раді. Це раз.
Ми будемо мати своїх депутатів у районних радах. У нас є мажоритарні кандидати, які обов’язково пройдуть у районні і обласні ради. І ми будемо присутні на Київщині як політична сила, яка буде працювати заради Київщини. Це для нас важливо сьогодні.
– Який результат у відсотках?
– Я не люблю гадати на якісь там кавовій гущі. Поживемо – побачимо. Залишився тиждень.
Але я абсолютно впевнена у тому, що ми будемо присутні і в обласній раді, і в районних радах. І ми будемо мати навіть своїх мерів, повірте мені, на Київщині.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач (переклад): Віро Іванівно, Віктор Ющенко був при владі 5 років, провладна партія була «Наша Україна». На мій погляд, за 5 років не було досягнуто нічого. Для чого ще раз іти на вибори? І чому Ви вирішили, що Наливайченко користується такою популярністю?
– Є соціологічні дослідження по політиках, в тому числі і по політику Наливайченку. Це перше. Якщо немає його рейтингу, наприклад, у Донецьку, то є інші області, які дійсно його високо оцінюють як політика.
По-друге, політична партія завжди має йти на вибори, щоб свої ідеологічні засади проводити і, можливо, треба буде мати мужність і підніматися тоді, коли немає рейтингу.
Я наведу Вам приклад, коли партія Віктора Орбана, нинішнього прем’єр-міністра Угорщини, 8 років назад пішла з політики з дуже низьким рейтингом, але через 8 років із великим відсотком прийшла до влади, і Віктор Орбан став прем’єр-міністром.
– Дивіться, що відбулося у Києві. Ви бачили. Для чого Ющенко тримав Черновецького або пасивно підтримував, якщо хочете так? Оскільки були кандидати, які розраховували на підтримку Президента у тому числі, зокрема, Віталій Кличко, але Черновецький лишився на своїй посаді після дострокових виборів.
Зараз Ви бачите дії Партії регіонів. Що сталося? У нас є номінальний мер. Прізвище мера є Черновецький. Але насправді містом керує Олександр Попов, якого призначено заступником Черновецького з подання самого Черновецького. Тобто, десь Партія регіонів взяла за якесь місце Черновецького, щоб він на це погодився.
І взагалі поговорюють про те, що пан Попов стане повновласним очільником КМДА.
У Ющенка або у вашої партії (Ви тоді були в Секретаріаті Президента), можливо, не вистачило політичної волі позбавитися від…
– Романе, вибачте, що я Вас переб’ю. Вам подобаються такі методи діяльності Партії регіонів, про які Ви говорите?
– Ви бачите, що вони вписуються у закон чинний?
– Романе, я Вас запитала: Вам подобаються такі методи діяльності?
– Я – прихильник більш ліберальних поглядів, звичайно, і демократичних виборів.
– Абсолютно справедливо. І от я прихильниця демократичних виборів.
– Питання в іншому. Чому, можливо, не вистачило політичної волі впоратися з таким явищем, як Черновецький у Києві, панові Ющенку? Для чого він тоді його тримав, підтримував і подекуди захищав?
– Романе, Ви одне з іншим вже переплутали, сказавши мені, що Ви – прихильник більш ліберальних і демократичних принципів, далі ж задаєте питання: чому Ющенко тримав?
– Був політичний момент підтримати інших кандидатів на мера, а цього не було, з боку Президента була пасивна підтримка Черновецького.
– Ніякої пасивної підтримки Черновецького не було. Перш за все давайте згадаємо, як відбувалися вибори мера в Києві.
Перше, проти чого був Ющенко, то це проти політичної доцільності – без запиту суспільства проводити дочасні вибори. І вибір киян на користь Черновецького був не тому, що вони підтримували Черновецького, а тому, що вони протестували, Романе, якраз проти тих методів, якими Ви сьогодні захоплюєтеся.
– Я захоплююся?!
– Так, розказуєте, що саме Партія регіонів доцільністю своєю так зробила.
– Вони в межах закону зробили те, що зробили.
– Кияни зробили свій вибір, продемонструвавши, що вони проти того, щоб без їхньої волі їм нав’язували політичну доцільність. І якщо ми хочемо говорити про побудову демократичного суспільства, про демократичні принципи, то давайте йти цими демократичними принципами.
Подобається нам це чи ні, ми маємо виховувати це не тільки в громадян, але й у політиків. І допомагати нам це робити повинні й журналісти, в тому числі, тому що це не була підтримка Ющенка, це була підтримка волі киян, бо вони протестували проти нав’язаних виборів їм.
– І ще один такий епізод, який, можливо, призвів до певних результатів.
Я досі не можу зрозуміти роль «РосУкрЕнерго» у всій цій речі, в газових схемах. Зрештою, чому Ющенко призначав пана Хорошковського на заступника голови СБУ?
– Я теж, Романе, не розумію ролі «РосУкрЕнерго» і не збираюся в цьому розбиратися.
– Ну, Вас же називають «мама олігархів».
– Але я, слава Богу, не в «РосУкрЕнерго».
Я з олігархами мала справу зовсім по інших питаннях. Для мене важливо було, щоб ці люди ділилися з суспільством, щоби ці люди підтримували соціально спрямовані проекти. І вони це чудово робили. І це, до речі, вони дуже добре робили в Київській області.
У мене був звіт голови обласної державної адміністрації перед обласною радою. Так от, там прозвучав факт, який беззаперечний був, і ніхто його не міг заперечити, що за 3 роки перебування на посаді 280 мільйонів у соціальну сферу Київської області було вкладено бізнесом, який працював на Київщині.
– А на яких умовах вони це робили?
– На дуже простих умовах. Не треба шукати тут, Романе, якихось підводних каменів. Я Вам скажу, на яких умовах. Коли влада є партнером на законних умовах бізнесу, коли влада не мучить бізнес тим, що треба довідка, вилежатися має на столі 3 місяці в якогось чиновника, а допомагає їм працювати, тоді владі дуже легко говорити, що це територія, на якій ви працюєте, вона й ваша територія з тими соціальними проблемами, які там є.
Я говорила з бізнесом про те, що ви майте на увазі, що ви сюди можете привести вашу дитину і отут вашій дитині сказати: це зробив твій батько.
Повірте мені, я жодного разу не відкривала ні одну лікарню, ні одну школу, ні один стадіон, щоб біля мене не стояли мої партнери – бізнес, які вносили хоча б невеличку часточку.
– Добровільні пожертви?
– Абсолютно. Це, до речі, дуже впливало на формування відповідальної громади Київщини.
Стосовно Хорошковського, то я не призначала Хорошковського. Я тоді не була, слава Богу, головою Секретаріату Президента, коли він призначався.
– Можливо, Ви знаєте мотивацію?
– Не знаю я цієї мотивації. Знаю я тільки одне, що Хорошковський із однієї державної служби перейшов на іншу державну службу. І сьогодні очолює СБУ.
При чому тут «РосУкрЕнерго»? Я Вам пояснити не зможу, Романе.
– Як? Є ж зв’язок! Тому що Хорошковський був партнером Фірташа, точніше, Фірташ пана Хорошковського, коли той очолював надзвичайно величезну…
– Романе, це не до мене питання з цим зв’язком. Я у цих бізнесових схемах жодного разу не розбиралася.
Я знаю тільки одне, що для мене важливий бізнес був тільки в одному варіанті: для мене важливо, щоб влада розвивала бізнес, для мене важливо, щоб влада і бізнес були партнерами.
Сьогодні гірша ситуація, коли до бізнесу приходять силові структури і диктують умови, коли силові структури займаються невластивими їм функціями. Сьогодні ви бачите, що бізнес іде в тінь, перестає платити податки. Як приклад, на 63% наповнені бюджети областей. Оце питання сьогодні до чиновників, влади.
Віра Іванівна Ульянченко народилася 1 лютого 1958 року в селі Озеряни Бобровицького району на Чернігівщині. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
Трудову діяльність розпочала викладачем української мови та літератури. Потім перебувала на виборній комсомольській роботі. Була депутатом районної ради Радянського району міста Києва та заступником голови Радянського райвиконкому міста Києва, а згодом перейшла в Радянський райком Комуністичної партії України.
В перші два роки незалежності України Віра Ульянченко працювала в апараті Верховної Ради України, Кабінеті Міністрів України та Адміністрації Президента України, потім у Генеральному представництві Акціонерної судноплавної компанії «Бласко» у Києві.
Свого часу очолювала відділ організаційного та інформаційного забезпечення зв’язків із державними органами та підприємствами «Укрсоюзсервісу», потім працювала в Кабінеті Міністрів України в службі Прем’єр-міністра Віктора Ющенка. Згодом стала завідувачем секретаріату фракції «Наша Україна» у парламенті.
У 2005 році Віра Ульянченко була обрана народним депутатом від «Нашої України», а вже через рік очолила Київську обласну державну адміністрацію.
У травні минулого року Віру Ульянченко було призначено на посаду голови Секретаріату Президента України, де вона перебувала до переобрання нового голови держави, до лютого цього року.
– Ось така наша героїня – Віра Іванівна Ульянченко, яку всі політики або більшість називали просто «ВірВанна» або просто Віра Іванівна.
Ви ж про це знаєте чудово?
– Так, це правда.
– А з чим Ви це пов’язуєте? Це Ваші ділові якості, чи Ваш діловий вплив, чи як?
– Дуже часто доводилося багатьом людям звертатися до мене. Звертатися ж не будеш по прізвищу. Через те люди й говорили так: ми дзвонили до Віри Іванівни, ми були у Віри Іванівни, вона нам сказала. Мабуть, те, що дійсно я могла спілкуватися і з політиками, і просто з громадянами, і з виконавцями справи чи керівниками виконавчих служб – мабуть, це й дало такий широкий резонанс і таке знайомство зі мною.
– Ви ж знаєте, що Ви стали певною постаттю в українській політиці. Ну, якщо людину називають «Віра Іванівна», то всі знають, про кого йдеться. Якщо б вона мала прізвище, скажімо, «Віра Іванівна Гончарук», то Вас плутати не могли б. Тому Ви все ж таки уособлена «Віра Іванівна».
– Мало того, я Вам більше скажу, що коли Ви на Київщині запитаєте, чи знаєте ви хто така Ульянченко, то, мабуть, із 10 чоловік 5 скаже, що ні, а 5 скаже, що знаю. А коли Ви скажете про те, чи знаєте ви Віру Іванівну, то скажуть: так, це наша «губернаторша». Так на мене говорять. Так на мене і зараз говорять.
– Зараз у нас на порядку денному місцеві вибори. У Києві вони не відбуваються, але вони відбуваються в Київській області. Я так розумію, Ви берете участь.
– Звичайно.
– У нас тиждень лишився до дня голосування, але тривожні сигнали не те що приходять, а ситуація загострюється, і дедалі більше політичних діячів, у тому числі й ваших соратників, які тепер очолюють інші партії, я маю на увазі пана Балогу в першу чергу, ну, і решта з демократичного табору, навіть не з демократичного так званого табору, а ті, хто при владі, навіть комуністи, скаржаться на те, що на них дуже сильно тисне Партія регіонів. Чи є це так?
…Повідомлення про вибори як повідомлення з фронтів. …скрізь надзвичайно тривожні сигнали дійсно по діях партії влади
– Я сьогодні взяла в руки газету «Дзеркало тижня», і там є ціла сторінка така «Влада». Коли я читаю ці заголовки, то там повідомлення про вибори як повідомлення з фронтів. Чи це Дніпропетровщина, чи це Київщина там записана, чи Кіровоградщина, то там скрізь надзвичайно тривожні сигнали дійсно по діях партії влади.
Але мені здається, що воно закладено ще в самому законі про вибори. І те, що попереджали і казали, що цей закон буде спричиняти дуже багато таких рішень, які ми сьогодні маємо, – це сьогодні сталося. Перш за все це формування комісій. Звичайно, партія влади скористалася тим, що, маючи тоді ще коаліцію, маючи декілька політичних сил, які є в парламенті і входили до коаліції, – вони сформували такі комісії, які повністю контролюють усю ситуацію.
Звичайно, це привело до такого вибуху невдоволення в усіх політичних силах, в тому числі й навіть у тих (Ви правильно говорите), які були причетні до Партії регіонів: комуністів, Партії промисловців і підприємців.
От узяти сьогодні місто Васильків, то я Вам скажу, що у Василькові у міську раду не зареєстровані кандидати не лише від партії «Наша Україна», а й від Партії промисловців і підприємців, частина від комуністів, частина від «Фронту змін». І проходять тільки провладні, абсолютно провладні кандидати.
– Так, може, тут дається взнаки надзвичайна слабкість партії «Наша Україна»?
– Я й Вам говорю, що питання не лише в «Нашій Україні».
– Це значить, що є слабкі партії, які не можуть висунути своїх людей у виборчі комісії.
– Закон так написаний, що дуже легко можна маніпулювати і говорити про те, що ви неправильно подали документи, ви, наприклад, невчасно це зробили.
Якщо ми сьогодні говоримо, що не оприлюднені, наприклад, списки ДВК. В законі написано дуже чітко: до 15 числа партії подають свої кандидатури. І далі дуже цікавий запис: «Невідкладно мають бути оприлюднені списки складу ТВК».
Що таке «невідкладно»? «Невідкладно» – це від 15 числа рахувати чи тоді, коли засідання не пройшло ТВК, чи «невідкладно» – це до початку виборів? І через те є можливість у тих партій, які сьогодні є при владі, а влада завжди працює на підготовку до виборів (Ви ж це розумієте) і по-різному може це інтерпретувати, – є можливість використовувати ці неточності в законі, перш за все на свою користь. Це звичайно.
– Маємо запитання від радіослухача.
Слухач: Пані Ульянченко, хто Вам заважає вже зараз посприяти в проведенні справедливих, законних виборів, залучивши для цього справедливих, мудрих людей, оголосивши, що можна здійснити це волевиявлення невідкладно навіть після 31 жовтня поточного року? Яким шляхом? Шляхом консолідації збирання заяв про злочини правоохоронців, щоб Україна очистилася від влади злочинців. Зокрема, ви вкинули б цей клич і сказали б, що ми можемо себе проявити героїчно з цього огляду.
До речі, чому Віктор Андрійович Ющенко як Президент України проігнорував мої заяви стосовно мене, журналіста? Мене катували стільки разів. Він 7 документальних президентських доручень здійснив, але злочини Генпрокурора ігнорували.
Відносно мене які фальсифікації були? Вбивали людей правоохоронці ще при кучмівському бандитському режимі, скільки було оприлюднень по «Радіо Свобода», BBC, в газетах і загальнореспубліканських! Нічого ніде.
– По-перше, за волевиявленням треба слідкувати не лише політикам, які йдуть на вибори, але й громадянам разом із політиками. І сьогодні, зустрічаючись із виборцями, я якраз говорю про те, що місцеві вибори – це дуже великий шанс і для самих громадян прослідкувати за своїм волевиявленням, тому що у членах ТВК, у членах ДВК є їхні сусіди, є їхні друзі, знайомі, родичі, люди, які живуть поруч, і контроль за тим, як вони поводяться, як вони фальсифікують вибори, якщо такі факти є, як вони продаються тим чи іншим політикам, нам люди про це говорять, – то це справа не тільки політиків, це і відповідальність самих виборців.
Ми повинні бути замовниками влади, а не тихо, спокійно йти за владою, яка нам диктує ті чи інші умови. Люди дуже часто бояться.
– Ви дуже красиво говорите про замовників влади, але ж Ви самі чудово розумієте, що виборче законодавство для місцевих виборів не передбачає як такого замовлення.
Ви чудово знаєте, що виборче законодавство було ухвалене в парламенті з огляду на інтереси провідних політичних сил, в тому числі і не лише Партії регіонів, оскільки воно здобуло більшість голосів необхідну, було підписано і в принципі ЦВК ніяк на ситуацію вплинути не може, тому що там більшість є теж, яка належить до Партії регіонів, – контрольну функцію свою не може виконати. Ну, а по всій Україні буде так, як є.
– Я з Вами не згодна, що буде так, як є, тому що я сьогодні з людьми спілкуюся. Повірте мені, що в дуже багатьох населених пунктах, коли я зустрічаюся, люди самі під контроль ставлять діяльність у тому числі і провідних політичних сил, як Ви їх називаєте, під час виборчої кампанії.
Люди багато чого не дозволяють, люди стають дуже активними, дуже відповідальними, люди розуміють, що їм багато обіцяли, і насправді вони нічого не одержали. Люди сьогодні хочуть бачити дійсно справжні свої волевиявлення. Це не скрізь є. Але сьогодні люди перестали боятися так, як вони боялися раніше.
Сьогодні я знаю, як залякують учителів, лікарів, як примушують їх писати заяви про зняття своїх кандидатур на мажоритарних округах. Повірте мені, що по Київщині я знаю сьогодні дуже багато прикладів, коли люди цього не роблять. Вони готові сказати, що ми напишемо заяви, навіть ми підемо у ЗМІ, будемо говорити про те, що ми склали свої повноваження не по професійних мотивах, а саме з політичного тиску. І влада відступає.
– Чи є на Вас якийсь тиск? Чи відчували Ви якийсь тиск із боку влади під час цієї виборчої кампанії? Конкретні приклади, якщо можна.
– Тиску на мене не було ніякого.
– Спробуй натисни на Віру Іванівну.
Але я разом із тим змушена захищати свою команду, людей, які йдуть у районні ради, наприклад, по мажоритарних округах. Ми сьогодні дуже серйозно заявили, що ми знаємо, що під іменем «Нашої України», а це не тільки нашої партії стосується, наприклад, у ДВК є люди, яких ми не подавали. І, звичайно, ми не можемо відповідати за дії цих людей у ДВК.
Ми зробили певні заяви у ці ТВК. У нас є люди, яких, я вважаю, невиправдано зняли з мажоритарних округів. Це три особи. І ми сьогодні в судах дійсно захищаємо цей свій вибір.
І ще інше. Ви знаєте, ми все-таки відчуваємо тиск на місцеві ЗМІ з боку влади.
– Він нікуди ж не зникав. Якщо для Вас це не таємниця.
– Ні, для мене це не таємниця.
– Навіть за президентства Ющенка він завжди використовувався як зручний інструмент тиску на місцях. Якщо в нас була свобода слова десь там у центральних ЗМІ, то на місцях цензура нікуди не зникала, або, точніше, тиск із боку влади або власників. Причому надзвичайно сильний тиск.
– Я була три роки головою адміністрації обласної. І я Вас запевняю, що в Київській області Вам жоден редактор газети не скаже, що я змушувала…
– Я не Київ мав на увазі.
– Це столична область. І тут багато чого визначається. Я жодну, наприклад, людину, чи то вчителя, чи то лікаря, чи будь-якого керівника, не закликала стати членом «Нашої України», нікого не змушувала тим більше, нікого не лякала тим, що він не є членом партії «Наша Україна».
Для мене не було навіть питання при призначеннях те, яка партійність людини. Я не використовувала свою посаду для цього. Сьогодні цей тиск є на виробничників, на промисловців, на агрокерівників, на керівників у соціальній сфері.
– Їх хочуть бачити в Партії регіонів?
– Звичайно.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач (переклад): Віро Іванівно, як зараз поживає екс-Президент? Чим він зараз займається? Де він живе? Чи повернув він державну дачу у Конча-Заспі? На які гроші побудована у Безрадичах? Це за гроші платників податків?
– Та ні, у Безрадичах він іще раніше будував. Я не думаю, що він витяг наші з вами гроші.
Слухач: Це дуже дороге житло, яке він сам собі збудував.
– Воно насправді не дороге.
Слухач: Розкішне життя було у його сина. Ми не знаємо досі, чим він займався, чим він собі забезпечив таке розкішне життя? Його донька аналогічно: чим вона займалася, яка зарплата?
І ще таке риторичне запитання. Наскільки хороший керівник в державі, то можна визначити наступним висновком. Якщо при правлінні цього керівника народ поліпшив свій добробут, значить, добре, а якщо при правлінні цього керівника поліпшив свій добробут лише керівник, тобто Віктор Ющенко, тобто у нього будівництво відмінне йшло, син його гарно почувався, донька, значить, це поганий керівник. Це моя особиста думка.
Просто нехай Віра Іванівна це прокоментує. Згодна вона зі мною чи ні?
– У принципі в нас можновладці, якщо говорити загалом (перепрошую, Віро Іванівно, якщо я помиляюся, то Ви поправите) ні в чому собі не відмовляють узагалі.
Якщо говорити про Безрадичі, то ми маємо з іншого боку Межигір’я, ми маємо гектари землі, відведені для сім’ї Януковича зараз.
Нічого не міняється в цій державі. Ті, хто нагорі, мають усе і доступ до всіх ресурсів і почуваються досить добре. Завжди. Правильно?
Чи в нас є такі, хто служить голий, бідний, безкартузий країні і готовий пожертвувати собою?
– Я не думаю, що є взагалі такі приклади у світі, де бідні і безкартузі служать державі.
– Чому? Я наведу Вам приклади моральних авторитетів у Східній Європі, які ставали президентами і не хапали зірок із неба, і мільйони собі в кишені не клали.
– Я не знаю, чи хто довів про те, що клалися мільйони в кишені, але я не знаю навіть серед моральних авторитетів людей, які жили б у маленьких хижках чи їздили б на велосипедах, чи ходили б у якихось стоптаних туфлях. Це все одно були люди, які зробили свою кар’єру, зробили її за рахунок освіти, зробили за рахунок конкретних справ.
Так, я з Вами згодна, що, можливо, ці моральні авторитети, про які Ви будете говорити (я навіть приблизно знаю, про кого Ви будете говорити), – це люди, які не мають по 140 гектарів землі. Це правда.
– Я можу Вам пару прикладів навести. Це Лех Валенса, це Вацлав Гавел як мінімум, найближчі сусіди наші.
– Так. Але я не скажу, що це люди, які живуть в однокімнатних квартирах, їздять на велосипедах чи носять якісь стоптані свої черевики. Це теж люди, які мають нормальні середні статки.
Але я не хочу бути нічиїм адвокатом сьогодні. І адвокатом в тому числі Віктора Андрійовича Ющенка. Тому що в мене не та професія і не це заняття. І про це вже говорили дуже багато всі абсолютно журналісти. І в мене немає такої мети сьогодні займатися очищенням персони Віктора Андрійовича Ющенка.
– Від чого?
– Від усіх цих запитань, які сьогодні були сказані. Тому що на дачі Віктора Андрійовича Ющенка у Безрадичах, мені здається, Романе, що немає такого журналіста, який не був би там і не бачив би, що це за будівлі, що там зроблено.
– Я Вам скажу чесно: я там не був.
– Можливо, Ви не були, але більшість українських журналістів була. Ви це знаєте не гірше за мене. І ніяких там мільйонних будинків немає. Це будівлі привезені, частина їх із різних куточків України, розібрані дерев’яні будівлі і зібрані. Це зовсім різне будівництво.
Що стосується його дачі, то це все, що він одержав, як і інші Президенти України…
– Це Ви про Конча-Заспу?
– Так. Згідно з нашим законодавством.
Іще раз повторюю: мені не хотілося б бути сьогодні адвокатом Віктора Андрійовича Ющенка. Я навіть і не займалася цими. Я дійсно з ним працювала і працюю, і поважаю цю людину. Сьогодні Віктор Андрійович займається й політикою, в тому числі. Він є лідером партії «Наша Україна». Він сьогодні займається і громадською діяльністю як екс-Президент. Це його право. Він екс-Президент країни.
– А Вас запрошували в Партію регіонів?
Але я хочу сказати, що, разом із тим, коли я працювала на будь-яких посадах, я нікого не агітувала за свою партію, я могла тільки своїми справами показувати, як я виконую ті ідеологічні засади, які сповідує партія «Наша Україна». А те, що це ідеологічна партія, я про це сьогодні буду говорити.
– Так?
– Звичайно.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач (переклад): Пан Огризко у прямому ефірі пообіцяв гарячі телефони вашої партії. Будь ласка, допоможіть у виконанні обіцяного.
– Тут є одна проблема – я абсолютно не пам’ятаю цифр. Я можу тільки єдине: взяти свій мобільний телефон і продиктувати Вам звідти. Але я можу дати Вам телефон свій мобільний для того, щоб Ви могли дізнатися про гарячі телефони партії «Наша Україна». 067-430-01-11. Будь ласка.
– Ви прямо, як Кернес. Той у Харкові роздає свій телефон.
– Я не боюся насправді роздавати свій телефон, тому що цей телефон знає пів України. Я ніколи не боялася давати свої телефони. Мені завжди дзвонили люди з різних абсолютно причин.
– Стосовно Віктора Ющенка, дійсно виникає питання: чому він живе на дачі в Конча-Заспі? Там живуть інші Президенти колишні.
– На це вже давав відповіді сам Віктор Андрійович Ющенко, і давали відповідь усі інші Президенти з цього питання.
– Є логіка яка? В цивілізованих країнах, коли є апартаменти, фактично резиденція Президента, куди він в’їжджає і виїжджає після закінчення своєї каденції. Ви знаєте, це відбувається у Білому Домі. І цим забезпечується, можливо, відсутність заторів у Вашингтоні. Анґела Меркель у Німеччині живе там, де живе канцлер, де його кабінет, нікуди не відходячи від робочого місця, ночуючи, а потім їде у свою хату, там, де вона живе.
Можна було б так в Україні зробити. Просто у нас не вистачить, очевидно, цих престижних районів для всіх наступних Президентів. Уявляєте, таке собі президентське містечко.
– Для цього є Верховна Рада, для цього є закони, для цього, Ви правильно кажете, має бути політична воля, щоб щось змінювати.
– Якщо Президент Ющенко позиціонує себе як Президент-демократ, то він мав би виїхати і сказати…
– Давайте не ставити претензії тільки одному Президентові. І не тільки одному Вікторові Андрійовичу треба було б за 5 років свого президентства кардинально поміняти все те, до чого ми звикли, з чим ми живемо і що нам треба було робити.
– Ну, от Ви приїхали. У Вас «Мерседес». Номери: А70А.
– Це не мій «Мерседес».
– Значить, я поплутав. А я хотів запитати, що це за номери такі красиві?
– Це абсолютно не мій «Мерседес». І я на таких номерах ніколи не їжджу.
– А яка у Вас машина?
– Боже, як же називається марка цієї машини?!
– Не «Таврія», очевидно.
– Ні, це точно, що не «Таврія».
Романе, я ж ніколи не говорю того, щоб сподобатися. Я завжди говорю правду, і я ніколи не приховую того, що я ніколи не була бідною. Жодного разу. Я завжди, коли я почала працювати, навіть відразу після університету, я працювала на дві ставки. І повірте мені, що я тоді, коли отримувала 140 карбованців, то це були дуже великі гроші.
– Ні, я знаю, що таке викладач за радянських часів, яка зарплата…
– І у мене жодної не було такої роботи, де б я одержувала зарплату дуже низькою. Мало того, я працюю…
– Тим більше комсомольська робота, партійна робота.
– Так. Але я, навіть працюючи на комсомольській роботі, продовжувала викладати, тому що для мене це була моя професія, яку я дуже поважала, за якою я сьогодні скучаю. До речі, з тим колективом, з яким я починала працювати у профтехучилищі № 4, я до цього часу спілкуюся.
– А Ви досі не викладаєте?
– Ні, зараз уже не викладаю.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач: Наливайченко у вас голова ради партії. Чому він займається зараз тільки саме Голодомором?
– Я не зовсім зрозуміла, чому Ви вважаєте, що він займається тільки Голодомором. Але ті гуманітарні програми, які були при Президенті Ющенку, які були програмними для «Нашої України», вони й залишилися, в тому числі й питання національної історії, національної спадщини, культури, звичайно, і Голодомор. Вони залишилися і в партії «Наша Україна».
І я не думаю, що Наливайченко, слухаючи його сьогодні і виступи, і звернення, коментарі, що він займається тільки Голодомором. Сьогодні партія займається серйозно місцевими виборами. Наливайченко недавно оголосив про те, що ми будемо…
І відкрита дійсно гаряча лінія по виборах. Для нас сьогодні дуже важливо захистити вибір наших громадян на місцевому рівні в тих областях, де партія «Наша Україна» йде на вибори. Я б не обмежувала діяльність Наливайченка виключно питаннями Голодомору.
– А для чого Наливайченко з’явився? Як певна особа в партії? Голова політичної ради, так?
– Так.
– А де ж голова партії, тобто Віктор Андрійович? Це питання прозвучало, а я його повторю: де Ющенко, що він робить?
– Романе, по-перше, мені не подобається взагалі Ваше запитання. Що значить: для чого з’явився в партії? Людину на з’їзді обрали головою ради партії. Що значить: для чого? Для того, щоб партія розвивалася. Ми про це дуже багато в партії говорили, що ми хочемо в партії провести процес оновлення.
Ті люди, які керували партією, мається на увазі президія, я як голова ради партії, – то ми пішли у відставку. Ми це заявили, про те, що партія програла вибори, хоча це були не партійні вибори, а президентські, але це був наш лідер, ішов на вибори.
Це європейська абсолютно практика. У багатьох європейських партіях, коли партія програє вибори, то керівництво партії йде, шукають нові шляхи донесення своєї ідеології, нових людей, які змогли б це зробити, яким вірять люди.
Сьогодні рейтинг Валентина Наливайченка досить високий у суспільстві. І на з’їзді він обраний головою ради партії. Не бачу в цьому нічого поганого. Навпаки, йде оновлення партії.
– Я ж не сказав, що це погано. Виникає питання: де лідер партії Ющенко? Він же лідером партії лишився?
– Він і був лідером партії, і є лідером партії.
– Де лідер вашої партії? Його немає ніде.
– Це неправда, абсолютно неправда. Зовсім недавно, може, тижнів зо три, він давав прес-конференцію, говорив якраз про питання тиску на свободу слова, про місцеві вибори. Те, що кожен день він не з’являється сьогодні у ЗМІ, це теж, скажемо так, певна політична технологія, я Вам скажу відкрито.
– Цікаво. Тому що, якщо людина говорить про те, що є певні утиски, якщо він уособлює певну опозицію до поточної влади, то він мусить очолювати процес, а не збирати прес-конференцію і говорити, що ось так погано.
Ми самі знаємо, що погано. Ми всі можемо зібрати прес-конференцію. Треба щось робити.
– І ми багато над цим працюємо. Ми йдемо на вибори, на виборах ми зустрічаємося з виборцями. Це не тільки один Ющенко має говорити. Це велика політична сила.
– А Ющенко з виборцями зустрічається?
– Так, зустрічається. Зовсім недавно був в Івано-Франківську. Рівно на минулому тижні.
– Ви знаєте про рейтинг вашої партії? За останніми соціологічними опитуваннями, якби вибори відбулися в наступну неділю… Центр Разумкова провів опитування. Ви знаєте це?
– Так, звичайно.
– Скільки це?
– До речі, в різних областях різне.
– По Україні 1,4%.
– І нічого не бачу в цьому страшного. Мене дивує, коли журналісти запитують одне і теж запитання вже протягом 7 місяців: чи знаєте ви свій рейтинг? Звичайно, знаємо.
– Я уточнив лише.
– Так, ми його знаємо, чудово знаємо, з чим це пов’язано. І ми багато робимо сьогодні для того, щоб не за рейтингом своїм слідкувати, а щоб донести виборцям усе-таки ту свою ідеологію, і впевнені в тому, що ми маємо рацію. Ми маємо рацію в тому, що ми захищали українські цінності.
– На який результат ви сподіваєтеся в результаті місцевих виборів, якщо загалом по Україні рейтинг 1,4%? Ви говорите, що в різних регіонах різне.
– Так, абсолютно.
– На який результат, зокрема, на Київщині, «Наша Україна» розраховує?
–У всякому випадку, на Київщині «Наша Україна» буде мати свою фракцію в обласній раді. Це раз.
Ми будемо мати своїх депутатів у районних радах. У нас є мажоритарні кандидати, які обов’язково пройдуть у районні і обласні ради. І ми будемо присутні на Київщині як політична сила, яка буде працювати заради Київщини. Це для нас важливо сьогодні.
– Який результат у відсотках?
– Я не люблю гадати на якісь там кавовій гущі. Поживемо – побачимо. Залишився тиждень.
Але я абсолютно впевнена у тому, що ми будемо присутні і в обласній раді, і в районних радах. І ми будемо мати навіть своїх мерів, повірте мені, на Київщині.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач (переклад): Віро Іванівно, Віктор Ющенко був при владі 5 років, провладна партія була «Наша Україна». На мій погляд, за 5 років не було досягнуто нічого. Для чого ще раз іти на вибори? І чому Ви вирішили, що Наливайченко користується такою популярністю?
– Є соціологічні дослідження по політиках, в тому числі і по політику Наливайченку. Це перше. Якщо немає його рейтингу, наприклад, у Донецьку, то є інші області, які дійсно його високо оцінюють як політика.
По-друге, політична партія завжди має йти на вибори, щоб свої ідеологічні засади проводити і, можливо, треба буде мати мужність і підніматися тоді, коли немає рейтингу.
Я наведу Вам приклад, коли партія Віктора Орбана, нинішнього прем’єр-міністра Угорщини, 8 років назад пішла з політики з дуже низьким рейтингом, але через 8 років із великим відсотком прийшла до влади, і Віктор Орбан став прем’єр-міністром.
– Дивіться, що відбулося у Києві. Ви бачили. Для чого Ющенко тримав Черновецького або пасивно підтримував, якщо хочете так? Оскільки були кандидати, які розраховували на підтримку Президента у тому числі, зокрема, Віталій Кличко, але Черновецький лишився на своїй посаді після дострокових виборів.
Зараз Ви бачите дії Партії регіонів. Що сталося? У нас є номінальний мер. Прізвище мера є Черновецький. Але насправді містом керує Олександр Попов, якого призначено заступником Черновецького з подання самого Черновецького. Тобто, десь Партія регіонів взяла за якесь місце Черновецького, щоб він на це погодився.
І взагалі поговорюють про те, що пан Попов стане повновласним очільником КМДА.
У Ющенка або у вашої партії (Ви тоді були в Секретаріаті Президента), можливо, не вистачило політичної волі позбавитися від…
– Романе, вибачте, що я Вас переб’ю. Вам подобаються такі методи діяльності Партії регіонів, про які Ви говорите?
– Ви бачите, що вони вписуються у закон чинний?
– Романе, я Вас запитала: Вам подобаються такі методи діяльності?
– Я – прихильник більш ліберальних поглядів, звичайно, і демократичних виборів.
– Абсолютно справедливо. І от я прихильниця демократичних виборів.
– Питання в іншому. Чому, можливо, не вистачило політичної волі впоратися з таким явищем, як Черновецький у Києві, панові Ющенку? Для чого він тоді його тримав, підтримував і подекуди захищав?
– Романе, Ви одне з іншим вже переплутали, сказавши мені, що Ви – прихильник більш ліберальних і демократичних принципів, далі ж задаєте питання: чому Ющенко тримав?
– Був політичний момент підтримати інших кандидатів на мера, а цього не було, з боку Президента була пасивна підтримка Черновецького.
– Ніякої пасивної підтримки Черновецького не було. Перш за все давайте згадаємо, як відбувалися вибори мера в Києві.
Перше, проти чого був Ющенко, то це проти політичної доцільності – без запиту суспільства проводити дочасні вибори. І вибір киян на користь Черновецького був не тому, що вони підтримували Черновецького, а тому, що вони протестували, Романе, якраз проти тих методів, якими Ви сьогодні захоплюєтеся.
– Я захоплююся?!
– Так, розказуєте, що саме Партія регіонів доцільністю своєю так зробила.
– Вони в межах закону зробили те, що зробили.
– Кияни зробили свій вибір, продемонструвавши, що вони проти того, щоб без їхньої волі їм нав’язували політичну доцільність. І якщо ми хочемо говорити про побудову демократичного суспільства, про демократичні принципи, то давайте йти цими демократичними принципами.
Подобається нам це чи ні, ми маємо виховувати це не тільки в громадян, але й у політиків. І допомагати нам це робити повинні й журналісти, в тому числі, тому що це не була підтримка Ющенка, це була підтримка волі киян, бо вони протестували проти нав’язаних виборів їм.
– І ще один такий епізод, який, можливо, призвів до певних результатів.
Я досі не можу зрозуміти роль «РосУкрЕнерго» у всій цій речі, в газових схемах. Зрештою, чому Ющенко призначав пана Хорошковського на заступника голови СБУ?
– Я теж, Романе, не розумію ролі «РосУкрЕнерго» і не збираюся в цьому розбиратися.
– Ну, Вас же називають «мама олігархів».
– Але я, слава Богу, не в «РосУкрЕнерго».
Я з олігархами мала справу зовсім по інших питаннях. Для мене важливо було, щоб ці люди ділилися з суспільством, щоби ці люди підтримували соціально спрямовані проекти. І вони це чудово робили. І це, до речі, вони дуже добре робили в Київській області.
У мене був звіт голови обласної державної адміністрації перед обласною радою. Так от, там прозвучав факт, який беззаперечний був, і ніхто його не міг заперечити, що за 3 роки перебування на посаді 280 мільйонів у соціальну сферу Київської області було вкладено бізнесом, який працював на Київщині.
– А на яких умовах вони це робили?
– На дуже простих умовах. Не треба шукати тут, Романе, якихось підводних каменів. Я Вам скажу, на яких умовах. Коли влада є партнером на законних умовах бізнесу, коли влада не мучить бізнес тим, що треба довідка, вилежатися має на столі 3 місяці в якогось чиновника, а допомагає їм працювати, тоді владі дуже легко говорити, що це територія, на якій ви працюєте, вона й ваша територія з тими соціальними проблемами, які там є.
Я говорила з бізнесом про те, що ви майте на увазі, що ви сюди можете привести вашу дитину і отут вашій дитині сказати: це зробив твій батько.
Повірте мені, я жодного разу не відкривала ні одну лікарню, ні одну школу, ні один стадіон, щоб біля мене не стояли мої партнери – бізнес, які вносили хоча б невеличку часточку.
– Добровільні пожертви?
– Абсолютно. Це, до речі, дуже впливало на формування відповідальної громади Київщини.
Стосовно Хорошковського, то я не призначала Хорошковського. Я тоді не була, слава Богу, головою Секретаріату Президента, коли він призначався.
– Можливо, Ви знаєте мотивацію?
– Не знаю я цієї мотивації. Знаю я тільки одне, що Хорошковський із однієї державної служби перейшов на іншу державну службу. І сьогодні очолює СБУ.
При чому тут «РосУкрЕнерго»? Я Вам пояснити не зможу, Романе.
– Як? Є ж зв’язок! Тому що Хорошковський був партнером Фірташа, точніше, Фірташ пана Хорошковського, коли той очолював надзвичайно величезну…
– Романе, це не до мене питання з цим зв’язком. Я у цих бізнесових схемах жодного разу не розбиралася.
Я знаю тільки одне, що для мене важливий бізнес був тільки в одному варіанті: для мене важливо, щоб влада розвивала бізнес, для мене важливо, щоб влада і бізнес були партнерами.
Сьогодні гірша ситуація, коли до бізнесу приходять силові структури і диктують умови, коли силові структури займаються невластивими їм функціями. Сьогодні ви бачите, що бізнес іде в тінь, перестає платити податки. Як приклад, на 63% наповнені бюджети областей. Оце питання сьогодні до чиновників, влади.
