Справа не у Ейфелевій вежі, а у профспілках. Профспілки – це реальна друга влада у Франції. І не тому, що хтось з профспілкових діячів старається з усіх сил потрапити у велику політику, як і не тому, що певній політичній силі захотілося через профспілки шантажують владу.
Профспілки мають реальну владу, тому що їм довіряють люди.
Ця довіра обраховується у конкретних цифрах – кожен член профспілки сплачує внески самостійно шляхом їх перерахування на відповідний банківський рахунок відповідної членської організації. Розмір внеску складає 1% від зарплати після відрахувань для працюючих, 0,5% – для пенсіонерів.
Керівні органи профспілок централізовано отримують внески і пропорційно розподіляють їх на потреби профспілкових організацій нижчого рівня.
Для прикладу, бюджет Загальної конфедерації профспілок Франції у 2008 році складав понад 114 мільйонів євро, з них профспілкові внески склали майже 70%, а решту профспілки заробили на продажі профспілкової преси та корпоративної атрибутики.
Ці цифри прямо вказують на усталену систему стосунків, у якій робітник/працівник/службовець, довіряє профспілкам справу захисту своїх інтересів, сплачуючи за це їм відповідні кошти.
Інтереси французів цілком аналогічні інтересам усіх інших європейців: заробітна плата, достатня для нормального життя, відпочинку й розвитку; нормальні умови праці; не триваліший, аніж 40 годин на тиждень робочий день; відпустка й можливість захищати свої права.
Французи не хочуть поступатися своїми правами, але ще більше вони обурені тим, що влада не хоче домовлятися з профспілками.
В Україні ж права працівника так як і права людини визначаються зовсім не пакетом законодавчих документів, що в ідеалі мали б їх захищати. Ці права вже давно потрапили в кабалу до працедавця.
І кожен з нас веде свою боротьбу, або мовчки терпить.
Профспілки мають реальну владу, тому що їм довіряють люди.
Ця довіра обраховується у конкретних цифрах – кожен член профспілки сплачує внески самостійно шляхом їх перерахування на відповідний банківський рахунок відповідної членської організації. Розмір внеску складає 1% від зарплати після відрахувань для працюючих, 0,5% – для пенсіонерів.
Керівні органи профспілок централізовано отримують внески і пропорційно розподіляють їх на потреби профспілкових організацій нижчого рівня.
Для прикладу, бюджет Загальної конфедерації профспілок Франції у 2008 році складав понад 114 мільйонів євро, з них профспілкові внески склали майже 70%, а решту профспілки заробили на продажі профспілкової преси та корпоративної атрибутики.
Ці цифри прямо вказують на усталену систему стосунків, у якій робітник/працівник/службовець, довіряє профспілкам справу захисту своїх інтересів, сплачуючи за це їм відповідні кошти.
Інтереси французів цілком аналогічні інтересам усіх інших європейців: заробітна плата, достатня для нормального життя, відпочинку й розвитку; нормальні умови праці; не триваліший, аніж 40 годин на тиждень робочий день; відпустка й можливість захищати свої права.
Французи не хочуть поступатися своїми правами, але ще більше вони обурені тим, що влада не хоче домовлятися з профспілками.
В Україні ж права працівника так як і права людини визначаються зовсім не пакетом законодавчих документів, що в ідеалі мали б їх захищати. Ці права вже давно потрапили в кабалу до працедавця.
І кожен з нас веде свою боротьбу, або мовчки терпить.
