– Сьогодні завершується Нобелівський тиждень. Нобелівський комітет вкотре визначив людей, чиї здібності і наполеглива праця дозволили зробити вагомий внесок у наукову і культурну спадщину людства.
І вкотре експерти зауважують, що навіть те, які люди були виділені Нобелівським комітетом, вказує на те, що світ тепер сприймається людство як цілісне явище. І насправді відкриття, які можуть здійснюватися, корисні для людства, здійснюються на стиках багатьох наук.
Тобто, сучасна людина, сучасний науковець чи сучасний дослідник – це людина, яка може користуватися усім, що створено людством. І для цього існує така річ, як Інтернет.
Давайте уявимо собі ситуацію, що сидить студент за комп’ютером, якщо він, по-перше, вміє цим комп’ютером користуватися, по-друге, знає англійську мову, по-третє, цей комп’ютер поєднаний до мережі, яка дозволяє йому мати доступ до світових електронних бібліотек, провідних наукових центрів, то це означає, що цей студент може стати нобелівським лауреатом.
Чи не так?
Тетяна ЯрошенкоТетяна Ярошенко: Звичайно сучасний світ - глобальний світ. Неможливо робити якісь відкриття без доступу до загальнолюдських, до глобальних результатів наукових досліджень, тому дуже актуальним є доступ до результатів світових досліджень абсолютно для кожного, дуже актуальним є доступ до наукових баз даних, до електронних журналів, до електронних книжок.
Науковий журнал взагалі (ще ніхто не відміняв) є першоджерелом для опублікування наукових ідей. У світі наразі нараховується 45 тисяч назв наукових журналів. Дуже важливо дістатися до цієї інформації для кожного вченого, для кожного студента, для кожного аспіранта, для кожного докторанта, який в майбутньому може стати нобелівським лауреатом.
– Вже рік здійснюється проект під'єднання університетів українських до електронних бібліотек, провідних наукових центрів за сприяння Агенції США з міжнародного розвитку. Києво-Могилянська академія, я так розумію, стала основною базою для цього.
Що ми маємо за цей рік?
Тетяна Ярошенко: Від початку 2009 року, трошки більше року, діє проект «Електронна бібліотека України»: створення центрів знань в університетах України. Проект започаткований Києво-Могилянською Фундацією в Америці у співпраці з першими трьома університетами України, провідними науковими університетами: Чернівецький національний університет імені Федьковича, «Могилянка» і Харківський національний університет імені Каразіна.
За ці 1,5 року до проекту приєдналося ще кілька університетів. Вже наразі 7 університетів України забезпечують доступ для своїх вчених, для своїх студентів до світової наукової інформації.
39 баз даних. Це провідна світова інформація від відомих провайдерів. Це видавництво «Шпрінгер», це провідні журнали з економіки, з бізнесу, природничих наук, техніки, медицини.
Майже 200 тисяч студентів скористалися за цей час доступом до цих ресурсів. Майже 9 тисяч викладачів, дослідників скористалися доступом до цих ресурсів.
– Ці виші платять за те, що користуються?
Тетяна Ярошенко: Ні, звичайно. Проект підтриманий фінансово в ці перші 1,5 року з боку USAID. Але ми маємо надію, що в майбутньому уряд підтримає цей проект також, і держава буде співфінансувати цей доступ до інформації.
Олег Шилюк– Пане Шилюк, як справи у Чернівецькому університеті? Чи насправді ця прекрасна річ існує, а народ ігнорує через лінощі і небажання? Чи насправді є прогрес у цій сфері?
Олег Шилюк: Ситуація не є однозначною, щоб її можна було сформулювати якимсь певним лише реченням.
Бібліотеки завжди були тією інституцією, яка давала інструмент, являючись водночас тим самим інструментом для оволодіння знаннями. Тобто, не завжди та інформація, яка є в бібліотеці чи в мережі Інтернет, наукова інформація є однозначно використованою студентами.
У той же час наші студенти, в першу чергу студенти Чернівецького університету, інших, звичайно, університетів, бували так само, як і викладачі, на навчанні, на стажуванні в університетах Європи, в США. Вони бачать весь потенціал, який надається і бібліотекою, і університетом по доступу до інформаційних ресурсів.
Тому в певній мірі після тієї інформації, що бібліотека нашого університету пропонує викладачам і студентам унікальні інформаційні ресурси світового характеру, звичайно, було і здивування, тому що ці студенти користувалися лише в західних бібліотеках університетів, відповідно вони не думали, що це можливо в Україні.
Ці самі студенти і ці самі молоді викладачі, які вже знайомі з цим процесом, є в певній мірі каталізатором для подальшого розвитку, вони самі нас спонукають до того, щоб ми проводили цю роботу із залучення всіх інформаційних ресурсів до наукового процесу в університеті, до освітнього процесу в університеті.
– Ви якийсь обмін знаннями проводите всередині університету?
Олег Шилюк: Навіть крім того, бібліотека зацікавлена в проведенні спеціалізованих семінарів, спеціалізованих навчань. Буває, що навіть самі викладачі пропонують нам прийти на ту чи іншу лекцію, буває, що цілу лекцію віддають для інформування саме про ці ресурси.
Прикладом є економічний факультет, студенти зі спеціалізації «міжнародна економіка»… У нас були бази даних по економічній інформації. Це ті речі, ті цифри, ті факти, які просто неможливо знайти в друкованих джерелах на російській чи українській мовах. Тобто, це унікальна інформація. Звичайно, після того семінару були і звертання до бібліотеки, якісь уточнення, пояснення.
– Пані Ярошенко, чи технологічно це важко? Чи я, наприклад, як звичайний користувач Інтернету і комп’ютера, можу поставити якесь питання англійською мовою в пошуковій системі «Google», і вона мені скаже, що ця інформація є, наприклад, в Оксфордській електронній бібліотеці, то якщо я є студентом того вишу, який під'єднаний до цієї мережі і має цей доступ, в принципі можу її отримати, базуючись на моєму звичайному вмінні користуватися…?
Тетяна Ярошенко:Абсолютно. Інформаційно-комп’ютерні технології нині забезпечують дуже легкий, зручний, оперативний пошук і доступ. Немає ніяких складнощів у пошукові інформації. Можна шукати і через «Google» цю інформацію. Досить багато ресурсів вільного доступу є, які безкоштовно пропонуються, і отримати цей доступ до безкоштовних ресурсів.
Але, на жаль, поки що світ наукової інформації на 80% все ще є комерційним. Тобто, мова йде про доступ до тих ресурсів, які коштують, які ліцензовані, доступ можливий лише тоді, коли ми сплачуємо провайдеру цієї наукової інформації. Журнали наукові закордонних видавництв дуже дорогі. Наприклад, ельзевірські журнали коштують десятки тисяч доларів (річна передплата). Університети не можуть собі дозволити передплатити друковані джерела. Електронні ресурси дешевші, фінансово вигідніші для університетів і забезпечують необмежений доступ на території університету.
Наприклад, ми передплачуємо річний доступ, і 1,5 тисячі комп’ютерів на території «Могилянки», то хоч з кожного можна доступитися. Тобто, є окремі переваги роботи якраз із електронними ресурсами.
Отже, на жаль, подобається нам чи не подобається, але більшість наукових ресурсів поки що є в платному, комерційному доступі. За це потрібно платити, на це потрібно виділяти гроші, планувати гроші.
– Для цього треба мати аргументи, щоб переконати. Для цього треба побачити, як змінилося щось всередині чи саме студентство.
Скажімо, викладач, який приходить в нову групу чи на новий курс, дає чіткі завдання: ви мусите піти і знайти в електронній бібліотеці ось такі відповіді і за ними скласти реферат чи написати курсову. Ніколи не питають, чи знають вони англійську мову, чи не англійську, чи іншу.
Робиться таке в університеті, пане Шилюк?
Олег Шилюк: Буквально у вересні в мене було два заняття спеціалізованих для студентів історичного факультету по спеціалізації «міжнародні відносини». Там була навіть рекомендація безпосередньо викладача у моїй присутності, коли я закінчував презентацію, що саме за тією тематикою найкраще будуть висвітлені саме ось ці інформаційні ресурси. Тобто, не всі, які має змогу надати бібліотека, а окремі тематичні, зі спеціалізації «міжнародна інформація» саме найкраще будуть висвітлювати ту чи іншу тему.
Тому, звичайно, студенти вже в тому чи в іншому плані, я не хотів би сказати, що це примусово, але все-таки підсовується з боку викладачів, що потрібно використовувати не лише книжку, яка є в бібліотеці, чи якийсь підручник, який написаний 10 років тому, який ходить постійно, чи якісь статті в українських чи в російських джерелах інформації, а й світові ресурси.
– Певний тиск на студента, який не хоче вчитися, завжди був корисний. Мені так здається.
Тетяна Ярошенко:Справа в тому, що навчання, наприклад, у Києво-Могилянській академії (так має бути і в усьому світі) на рівні бакалаврату, на рівні перших років навчання відбувається навколо підручників. Чим старший курс, чим більше науково-дослідної робити, чим більше студій, навчання переміщується у сторону знайомлення з науковими журналами.
Звичайно, це навіть не тиск, а це вимога. Якщо ти не читаєш наукових журналів, ти не можеш слідкувати за розвитком науки. Я навіть на своїх семінарах пропоную студентам. Адже електронний світ живе попереду друкованого. Зараз вже у базах даних присутні статті, які тільки схвалені редакційною радою. Ще не вироблено паперу для того друкованого журналу, який пізніше вийде. Наприклад, ми зараз там можемо знайти за березень 2011 року, за липень 2011 року.
Наші студенти інколи роблять такі реферати, наприклад, огляд якоїсь наукової проблеми у статтях, які з’являться через півроку. Вони завжди радіють, коли я кажу: можливо, ваш професор ще не слідкує за цими публікаціями, можливо, він ще не знає про них, а ви будете знати, ви будете свою студію готувати на найостанніших досягненнях.
А це сьогодні дуже важливо, тому що наука інтернаціональна, глобальна і розвивається одночасно в багатьох країнах. Необхідно мати весь світогляд, абсолютно всі джерела для огляду проблематики якоїсь.
– Зараз в Україні якраз тривають дні європейської освіти. І уряди України, Великобританії, Німеччини, Польщі, Естонії обговорюють тему обміну науковими знаннями і студентами.
За даними Міністерства освіти і науки, найбільше українських студентів навчаються у Великій Британії, Польщі, Німеччині, Франції. Цього року ще збільшиться кількість українців, які поїдуть вчитися до Естонії, Швеції, Нідерландів. Оцей обмін весь час триває, розширюється.
Але буквально цими днями мені колега розповідала, як один із фахівців розказував про таку ситуацію. Приїхали до Києва студенти з одного обласного центру, хороші, розумні хлопці, але коли він їм запропонував попрацювати в спеціалізованій програмі, яка стосується медицини (це були студенти-медики), то вони сказали, що бояться, щоб чогось не зіпсувати.
Ця проблема, що ми ще все відстаємо в нашій електронній освіті, для нас є дуже важкою.
Тетяна Ярошенко:Так. Але є таке прислів’я: «Хто вийшов останнім, той може прийти першим». Комп’ютерні технології так швидко розвиваються, а наші студенти є здібними, вони дуже легко адаптуються і дуже легко навчаються. Кожен другий приходить на лекції, на заняття зі своїм власним ноутбуком або нетбуком. Вони дешевшають. Якщо університет подбав про забезпеченням Інтернетом, якщо університет подбав про забезпечення доступом до баз даних, то це все дуже легко і швидко за якісь кілька років може змінитися.
– Це Київ. А в Чернівцях як?
Олег Шилюк: Не лише на заняття, в бібліотеку приходять з ноутбуками, з нетбуком з проханням підключити до мережі чи локальної по бібліотеці, чи до Wi-Fi. Я не хочу сказати, що це традиція, але такі студенти є. Звичайно, пропорція не на користь цих студентів. Але ці студенти, їхнє ставлення до науки, до освіти є, напевне, отим показником чи направляючим для всіх інших студентів, які бачать, які можливості є в цих студентів, як вони можуть користуватися.
Необов’язково мати свою техніку, бібліотека має свої комп’ютерні зали, ми маємо доступ до інформаційних ресурсів не в бібліотеці, ми говоримо за весь університет. Це всі 15 корпусів, це все студмістечко. За концепцією університету, локальна мережа нашого університету буде… Зараз проводяться роботи щодо частини гуртожитків, у кожній кімнаті, щодо під'єднання.
Тобто, ти маєш техніку, ти під'єднуєшся до локальної мережі університету, ти маєш доступ до тих всіх ресурсів, які є в університеті, в бібліотеці, які передплачені чи за рахунок гранта, чи за кошти університету, ти маєш доступ до цього всього. І студенти цим усім користуються.
– Це Чернівецький університет. Казав один малюк, подивившись «Гаррі Поттера»: «Я це все бачив у Чернівцях! Ось подивіться, це наш університет»…
Тетяна Ярошенко:Звичайно, є прямі кореляції між рівнем освіти, розвитком науки і рівнем розвитку країни, тому ми сприяємо цьому.
Єдине, що б ми хотіли, що у нас 7 університетів сьогодні в нашому проекті, а ми плануємо, що нас буде 85 в найближчі кілька років. Це дуже амбітна цифра. Ми свідомі того, що ми не можемо зробити чуда, але в Україні понад 360 університетів. І навіть наші 10 поки що не на користь того, щоб усе студентство України мало доступ до цих ресурсів. І навіть 85 – це амбітна цифра, але ми впевнені, що це успішний проект, він мусить розвиватися. Але ми говоримо не про все студентство і не про всі університети.
– Щодо цих 85 вишів, то ви вже отримали якісь певні гарантії від уряду? Чим завершилися перемови про те, щоб уряд взяв на себе чи все фінансування, чи частину?
Тетяна Ярошенко: Перший рік нашого проекту фактично доступ до світових ресурсів і розвиток проекту фінансували платники податків США. Мабуть, нам не вдалося два роки тому переконати уряд про те, що держава має подбати про ці речі. Але наразі маємо лист підтримки від Кабінету Міністрів. Є сподівання того, що в 2011 році в бюджеті України буде закладена певна сума для доступу до світових ресурсів для 85 університетів України.
Це на рівні країни не дуже велика сума, але вона дасть змогу під'єднати, отримати національну ліцензію до 14 баз даних EBSCO. А це майже 12 тисяч назв повнотекстових журналів колекції: наука, техніка, медицина, гуманітарні науки, соціальні науки. Це журнали, які покривають досить велику кількість наукової інформації світової.
Є дуже багато досліджень (в Україні, на жаль, не проводилися) світових, які свідчать про абсолютно прямі кореляції: доступ до інформації наукової - розвиток науки і освіти в країні.
Нас часто запитують: от сьогодні студенти почитали статтю, а завтра відбулося якесь відкриття, або нобелівські лауреати з’явилися. Для цього потрібний, очевидно, певний час, але такі дослідження абсолютно є. Ми маємо дослідження на рівні наших університетів: доступ до світової інформації і зростання кількості інформації в міжнародних наукових журналах від наших викладачів, від наших дослідників.
– Пане Шилюк, якщо приїде хлопець чи дівчина з іншого обласного центру, з іншого вишу або навіть з технікуму і скаже: я хочу, дайте мені можливість попрацювати. Це можливо?
Олег Шилюк: Другий аспект цього проекту – це те, що послуги надаються, інформаційні ресурси в бібліотеці для читачів бібліотеки. Бібліотека Чернівецького університету є відкритою для всіх охочих. У нас орієнтовно до 10% - це люди, які не мають ніякого стосунку до університету, тобто не студенти і не викладачі університету.
Бібліотека Чернівецького університету достатньо потужна. До нас приїжджають працювати з інших областей, у нас дуже багато є читачів наших. У цьому році це Росія, Польща, Чехія, Австрія, які приїжджають просто працювати в університет. Відповідно маючи читацький квиток, вони мають доступ до всього того, що пропонується в бібліотеці для студентів і викладачів. Немає ніяких обмежень у плані тих чи інших ресурсів, що це лише для студентів чи викладачів університету.
– Однією з бібліотек електронних, до якої можна приєднатися, то це Оксфордська бібліотека в цій мережі.
Насамкінець коротка ремарка, що таке університет взагалі для громади конкретного міста чи всієї країни?
У триста якомусь році студенти посварилися з тими, хто давав напої – їм не подобалося те, що вони пили. Це переросло у бійку. Ця бійка мала криваві наслідки. Тоді суд зобов’язав мерію міста Оксфорда просити щороку вибачення в університету.
470 років – мер уже зовсім інший, якого обирали, на чолі з усією мерією йшов містом цього дня, підходив до воріт університету, звідти виходили керівники університету, і мер привселюдно просив вибачення.
Тільки через 470 років новий мер сказав: ми вже так дружимо з нашим університетом, що ми вже не мусимо у них просити пробачення, може, вони нам уже вибачили. Університет сказав: ми вам вибачаємо. З тих пір, а можливо, й не з тих пір Оксфорд і Кембридж, і ще університети є світочами науки.
І хочу нагадати, що там, де є наука, є прогрес, а розумні люди є завжди і є скрізь.
Тетяна Ярошенко: Ми запрошуємо приєднуватися до нашого проекту, користуватися ресурсами не тільки в наших 7 університетах, а й через наш портал, який можна знайти, через лінки з Києво-Могилянською академією, але з будь-якого, приєднуватися до відкритих електронних ресурсів, приєднуватися до наших тренінгів і взагалі розвивати таким чином освіту і науку в Україні.
Олег Шилюк: Я хочу привітати працівників бібліотек зі Всеукраїнським днем бібліотек, який закінчився. Побажати всіх гараздів і натхнення, звичайно, працювати з керівництвом університету і з їхніми читачами.
І вкотре експерти зауважують, що навіть те, які люди були виділені Нобелівським комітетом, вказує на те, що світ тепер сприймається людство як цілісне явище. І насправді відкриття, які можуть здійснюватися, корисні для людства, здійснюються на стиках багатьох наук.
Тобто, сучасна людина, сучасний науковець чи сучасний дослідник – це людина, яка може користуватися усім, що створено людством. І для цього існує така річ, як Інтернет.
Давайте уявимо собі ситуацію, що сидить студент за комп’ютером, якщо він, по-перше, вміє цим комп’ютером користуватися, по-друге, знає англійську мову, по-третє, цей комп’ютер поєднаний до мережі, яка дозволяє йому мати доступ до світових електронних бібліотек, провідних наукових центрів, то це означає, що цей студент може стати нобелівським лауреатом.
Чи не так?
Науковий журнал взагалі (ще ніхто не відміняв) є першоджерелом для опублікування наукових ідей. У світі наразі нараховується 45 тисяч назв наукових журналів. Дуже важливо дістатися до цієї інформації для кожного вченого, для кожного студента, для кожного аспіранта, для кожного докторанта, який в майбутньому може стати нобелівським лауреатом.
– Вже рік здійснюється проект під'єднання університетів українських до електронних бібліотек, провідних наукових центрів за сприяння Агенції США з міжнародного розвитку. Києво-Могилянська академія, я так розумію, стала основною базою для цього.
Що ми маємо за цей рік?
Тетяна Ярошенко: Від початку 2009 року, трошки більше року, діє проект «Електронна бібліотека України»: створення центрів знань в університетах України. Проект започаткований Києво-Могилянською Фундацією в Америці у співпраці з першими трьома університетами України, провідними науковими університетами: Чернівецький національний університет імені Федьковича, «Могилянка» і Харківський національний університет імені Каразіна.
За ці 1,5 року до проекту приєдналося ще кілька університетів. Вже наразі 7 університетів України забезпечують доступ для своїх вчених, для своїх студентів до світової наукової інформації.
39 баз даних. Це провідна світова інформація від відомих провайдерів. Це видавництво «Шпрінгер», це провідні журнали з економіки, з бізнесу, природничих наук, техніки, медицини.
Майже 200 тисяч студентів скористалися за цей час доступом до цих ресурсів. Майже 9 тисяч викладачів, дослідників скористалися доступом до цих ресурсів.
– Ці виші платять за те, що користуються?
Тетяна Ярошенко: Ні, звичайно. Проект підтриманий фінансово в ці перші 1,5 року з боку USAID. Але ми маємо надію, що в майбутньому уряд підтримає цей проект також, і держава буде співфінансувати цей доступ до інформації.
Олег Шилюк: Ситуація не є однозначною, щоб її можна було сформулювати якимсь певним лише реченням.
Бібліотеки завжди були тією інституцією, яка давала інструмент, являючись водночас тим самим інструментом для оволодіння знаннями. Тобто, не завжди та інформація, яка є в бібліотеці чи в мережі Інтернет, наукова інформація є однозначно використованою студентами.
У той же час наші студенти, в першу чергу студенти Чернівецького університету, інших, звичайно, університетів, бували так само, як і викладачі, на навчанні, на стажуванні в університетах Європи, в США. Вони бачать весь потенціал, який надається і бібліотекою, і університетом по доступу до інформаційних ресурсів.
Тому в певній мірі після тієї інформації, що бібліотека нашого університету пропонує викладачам і студентам унікальні інформаційні ресурси світового характеру, звичайно, було і здивування, тому що ці студенти користувалися лише в західних бібліотеках університетів, відповідно вони не думали, що це можливо в Україні.
Ці самі студенти і ці самі молоді викладачі, які вже знайомі з цим процесом, є в певній мірі каталізатором для подальшого розвитку, вони самі нас спонукають до того, щоб ми проводили цю роботу із залучення всіх інформаційних ресурсів до наукового процесу в університеті, до освітнього процесу в університеті.
– Ви якийсь обмін знаннями проводите всередині університету?
Олег Шилюк: Навіть крім того, бібліотека зацікавлена в проведенні спеціалізованих семінарів, спеціалізованих навчань. Буває, що навіть самі викладачі пропонують нам прийти на ту чи іншу лекцію, буває, що цілу лекцію віддають для інформування саме про ці ресурси.
Прикладом є економічний факультет, студенти зі спеціалізації «міжнародна економіка»… У нас були бази даних по економічній інформації. Це ті речі, ті цифри, ті факти, які просто неможливо знайти в друкованих джерелах на російській чи українській мовах. Тобто, це унікальна інформація. Звичайно, після того семінару були і звертання до бібліотеки, якісь уточнення, пояснення.
– Пані Ярошенко, чи технологічно це важко? Чи я, наприклад, як звичайний користувач Інтернету і комп’ютера, можу поставити якесь питання англійською мовою в пошуковій системі «Google», і вона мені скаже, що ця інформація є, наприклад, в Оксфордській електронній бібліотеці, то якщо я є студентом того вишу, який під'єднаний до цієї мережі і має цей доступ, в принципі можу її отримати, базуючись на моєму звичайному вмінні користуватися…?
Тетяна Ярошенко:
На жаль, поки що світ наукової інформації на 80% є комерційним. Ельзевірські журнали коштують десятки тисяч доларів (річна передплата). Електронні ресурси дешевші і забезпечують необмежений доступ на території університету
Але, на жаль, поки що світ наукової інформації на 80% все ще є комерційним. Тобто, мова йде про доступ до тих ресурсів, які коштують, які ліцензовані, доступ можливий лише тоді, коли ми сплачуємо провайдеру цієї наукової інформації. Журнали наукові закордонних видавництв дуже дорогі. Наприклад, ельзевірські журнали коштують десятки тисяч доларів (річна передплата). Університети не можуть собі дозволити передплатити друковані джерела. Електронні ресурси дешевші, фінансово вигідніші для університетів і забезпечують необмежений доступ на території університету.
Наприклад, ми передплачуємо річний доступ, і 1,5 тисячі комп’ютерів на території «Могилянки», то хоч з кожного можна доступитися. Тобто, є окремі переваги роботи якраз із електронними ресурсами.
Отже, на жаль, подобається нам чи не подобається, але більшість наукових ресурсів поки що є в платному, комерційному доступі. За це потрібно платити, на це потрібно виділяти гроші, планувати гроші.
– Для цього треба мати аргументи, щоб переконати. Для цього треба побачити, як змінилося щось всередині чи саме студентство.
Скажімо, викладач, який приходить в нову групу чи на новий курс, дає чіткі завдання: ви мусите піти і знайти в електронній бібліотеці ось такі відповіді і за ними скласти реферат чи написати курсову. Ніколи не питають, чи знають вони англійську мову, чи не англійську, чи іншу.
Робиться таке в університеті, пане Шилюк?
Олег Шилюк: Буквально у вересні в мене було два заняття спеціалізованих для студентів історичного факультету по спеціалізації «міжнародні відносини». Там була навіть рекомендація безпосередньо викладача у моїй присутності, коли я закінчував презентацію, що саме за тією тематикою найкраще будуть висвітлені саме ось ці інформаційні ресурси. Тобто, не всі, які має змогу надати бібліотека, а окремі тематичні, зі спеціалізації «міжнародна інформація» саме найкраще будуть висвітлювати ту чи іншу тему.
Тому, звичайно, студенти вже в тому чи в іншому плані, я не хотів би сказати, що це примусово, але все-таки підсовується з боку викладачів, що потрібно використовувати не лише книжку, яка є в бібліотеці, чи якийсь підручник, який написаний 10 років тому, який ходить постійно, чи якісь статті в українських чи в російських джерелах інформації, а й світові ресурси.
– Певний тиск на студента, який не хоче вчитися, завжди був корисний. Мені так здається.
Тетяна Ярошенко:
Звичайно, це навіть не тиск, а це вимога. Якщо ти не читаєш наукових журналів, ти не можеш слідкувати за розвитком науки. Я навіть на своїх семінарах пропоную студентам. Адже електронний світ живе попереду друкованого. Зараз вже у базах даних присутні статті, які тільки схвалені редакційною радою. Ще не вироблено паперу для того друкованого журналу, який пізніше вийде. Наприклад, ми зараз там можемо знайти за березень 2011 року, за липень 2011 року.
Наші студенти інколи роблять такі реферати, наприклад, огляд якоїсь наукової проблеми у статтях, які з’являться через півроку. Вони завжди радіють, коли я кажу: можливо, ваш професор ще не слідкує за цими публікаціями, можливо, він ще не знає про них, а ви будете знати, ви будете свою студію готувати на найостанніших досягненнях.
А це сьогодні дуже важливо, тому що наука інтернаціональна, глобальна і розвивається одночасно в багатьох країнах. Необхідно мати весь світогляд, абсолютно всі джерела для огляду проблематики якоїсь.
– Зараз в Україні якраз тривають дні європейської освіти. І уряди України, Великобританії, Німеччини, Польщі, Естонії обговорюють тему обміну науковими знаннями і студентами.
За даними Міністерства освіти і науки, найбільше українських студентів навчаються у Великій Британії, Польщі, Німеччині, Франції. Цього року ще збільшиться кількість українців, які поїдуть вчитися до Естонії, Швеції, Нідерландів. Оцей обмін весь час триває, розширюється.
Але буквально цими днями мені колега розповідала, як один із фахівців розказував про таку ситуацію. Приїхали до Києва студенти з одного обласного центру, хороші, розумні хлопці, але коли він їм запропонував попрацювати в спеціалізованій програмі, яка стосується медицини (це були студенти-медики), то вони сказали, що бояться, щоб чогось не зіпсувати.
Ця проблема, що ми ще все відстаємо в нашій електронній освіті, для нас є дуже важкою.
Тетяна Ярошенко:
– Це Київ. А в Чернівцях як?
Олег Шилюк: Не лише на заняття, в бібліотеку приходять з ноутбуками, з нетбуком з проханням підключити до мережі чи локальної по бібліотеці, чи до Wi-Fi. Я не хочу сказати, що це традиція, але такі студенти є. Звичайно, пропорція не на користь цих студентів. Але ці студенти, їхнє ставлення до науки, до освіти є, напевне, отим показником чи направляючим для всіх інших студентів, які бачать, які можливості є в цих студентів, як вони можуть користуватися.
Необов’язково мати свою техніку, бібліотека має свої комп’ютерні зали, ми маємо доступ до інформаційних ресурсів не в бібліотеці, ми говоримо за весь університет. Це всі 15 корпусів, це все студмістечко. За концепцією університету, локальна мережа нашого університету буде… Зараз проводяться роботи щодо частини гуртожитків, у кожній кімнаті, щодо під'єднання.
Тобто, ти маєш техніку, ти під'єднуєшся до локальної мережі університету, ти маєш доступ до тих всіх ресурсів, які є в університеті, в бібліотеці, які передплачені чи за рахунок гранта, чи за кошти університету, ти маєш доступ до цього всього. І студенти цим усім користуються.
– Це Чернівецький університет. Казав один малюк, подивившись «Гаррі Поттера»: «Я це все бачив у Чернівцях! Ось подивіться, це наш університет»…
Тетяна Ярошенко:
Єдине, що б ми хотіли, що у нас 7 університетів сьогодні в нашому проекті, а ми плануємо, що нас буде 85 в найближчі кілька років. Це дуже амбітна цифра. Ми свідомі того, що ми не можемо зробити чуда, але в Україні понад 360 університетів. І навіть наші 10 поки що не на користь того, щоб усе студентство України мало доступ до цих ресурсів. І навіть 85 – це амбітна цифра, але ми впевнені, що це успішний проект, він мусить розвиватися. Але ми говоримо не про все студентство і не про всі університети.
– Щодо цих 85 вишів, то ви вже отримали якісь певні гарантії від уряду? Чим завершилися перемови про те, щоб уряд взяв на себе чи все фінансування, чи частину?
Тетяна Ярошенко:
Це на рівні країни не дуже велика сума, але вона дасть змогу під'єднати, отримати національну ліцензію до 14 баз даних EBSCO. А це майже 12 тисяч назв повнотекстових журналів колекції: наука, техніка, медицина, гуманітарні науки, соціальні науки. Це журнали, які покривають досить велику кількість наукової інформації світової.
Є дуже багато досліджень (в Україні, на жаль, не проводилися) світових, які свідчать про абсолютно прямі кореляції: доступ до інформації наукової - розвиток науки і освіти в країні.
Нас часто запитують: от сьогодні студенти почитали статтю, а завтра відбулося якесь відкриття, або нобелівські лауреати з’явилися. Для цього потрібний, очевидно, певний час, але такі дослідження абсолютно є. Ми маємо дослідження на рівні наших університетів: доступ до світової інформації і зростання кількості інформації в міжнародних наукових журналах від наших викладачів, від наших дослідників.
– Пане Шилюк, якщо приїде хлопець чи дівчина з іншого обласного центру, з іншого вишу або навіть з технікуму і скаже: я хочу, дайте мені можливість попрацювати. Це можливо?
Олег Шилюк: Другий аспект цього проекту – це те, що послуги надаються, інформаційні ресурси в бібліотеці для читачів бібліотеки. Бібліотека Чернівецького університету є відкритою для всіх охочих. У нас орієнтовно до 10% - це люди, які не мають ніякого стосунку до університету, тобто не студенти і не викладачі університету.
Бібліотека Чернівецького університету достатньо потужна. До нас приїжджають працювати з інших областей, у нас дуже багато є читачів наших. У цьому році це Росія, Польща, Чехія, Австрія, які приїжджають просто працювати в університет. Відповідно маючи читацький квиток, вони мають доступ до всього того, що пропонується в бібліотеці для студентів і викладачів. Немає ніяких обмежень у плані тих чи інших ресурсів, що це лише для студентів чи викладачів університету.
– Однією з бібліотек електронних, до якої можна приєднатися, то це Оксфордська бібліотека в цій мережі.
Насамкінець коротка ремарка, що таке університет взагалі для громади конкретного міста чи всієї країни?
У триста якомусь році студенти посварилися з тими, хто давав напої – їм не подобалося те, що вони пили. Це переросло у бійку. Ця бійка мала криваві наслідки. Тоді суд зобов’язав мерію міста Оксфорда просити щороку вибачення в університету.
470 років – мер уже зовсім інший, якого обирали, на чолі з усією мерією йшов містом цього дня, підходив до воріт університету, звідти виходили керівники університету, і мер привселюдно просив вибачення.
Тільки через 470 років новий мер сказав: ми вже так дружимо з нашим університетом, що ми вже не мусимо у них просити пробачення, може, вони нам уже вибачили. Університет сказав: ми вам вибачаємо. З тих пір, а можливо, й не з тих пір Оксфорд і Кембридж, і ще університети є світочами науки.
І хочу нагадати, що там, де є наука, є прогрес, а розумні люди є завжди і є скрізь.
Тетяна Ярошенко: Ми запрошуємо приєднуватися до нашого проекту, користуватися ресурсами не тільки в наших 7 університетах, а й через наш портал, який можна знайти, через лінки з Києво-Могилянською академією, але з будь-якого, приєднуватися до відкритих електронних ресурсів, приєднуватися до наших тренінгів і взагалі розвивати таким чином освіту і науку в Україні.
Олег Шилюк: Я хочу привітати працівників бібліотек зі Всеукраїнським днем бібліотек, який закінчився. Побажати всіх гараздів і натхнення, звичайно, працювати з керівництвом університету і з їхніми читачами.
