Українська політична історія – це майже суцільна боротьба за перерозподіл повноважень: між князем та боярами, гетьманом та старшиною, президентом та парламентом. В різні часи боротьба ця тривала з перемінним успіхом, але завжди сторони конфлікту знаходили адекватні для своєї епохи аргументи.
І немає нічого дивного в тому, що політики, які одностайно продавлювали конституційну реформу в 2004-му, тепер не менш одностайно виступили проти неї.
Адже відносно нещодавно те саме робив Леонід Кучма.
Попервах він багато зусиль доклав для розширення президентських повноважень, а потім – так само затято боровся за парламентсько-президентську модель. Зрозуміло, в 1994-му і в 2003-му в Кучми були діаметрально протилежні аргументи, але в обох випадках – переконливі.
В Україні дуже люблять змінювати правила політичної гри. Щоправда, остерігаються надто оригінальних ходів). Два роки тому на замовлення одного інтернет-видання я підготував матеріал про вітчизняну історію боротьби за повноваження (перша частина і друга). Можна не сумніватися, що цей процес триватиме і надалі.
І немає нічого дивного в тому, що політики, які одностайно продавлювали конституційну реформу в 2004-му, тепер не менш одностайно виступили проти неї.
Адже відносно нещодавно те саме робив Леонід Кучма.
Попервах він багато зусиль доклав для розширення президентських повноважень, а потім – так само затято боровся за парламентсько-президентську модель. Зрозуміло, в 1994-му і в 2003-му в Кучми були діаметрально протилежні аргументи, але в обох випадках – переконливі.
В Україні дуже люблять змінювати правила політичної гри. Щоправда, остерігаються надто оригінальних ходів). Два роки тому на замовлення одного інтернет-видання я підготував матеріал про вітчизняну історію боротьби за повноваження (перша частина і друга). Можна не сумніватися, що цей процес триватиме і надалі.
