Київ – Коли я тільки почав мешкати у Москві, я й уявити собі не міг, що в цьому місті можуть бути урагани, що доведеться ховатися десь у під’їзді від нищівного вітру, який буде руйнувати автомобілі й рекламні тумби. Тепер я знаю, що це можливо.
Політичного землетрусу у російській столиці я також не можу пригадати. Два десятиріччя на чолі міста одна й та ж людина – Юрій Лужков. Він починав як фактичний керівник московського уряду після обрання першої у тодішньому Радянському Союзі демократичної Ради, був заступником тодішнього героя перебудови професора Гаврила Попова. А після несподіваної дострокової відставки Попова й сам став мером – від того часу незмінно вигравав усі вибори, а після скасування виборів призначався мером за пропозицією президента. За цей час Лужков став самостійним гравцем – що українцям відомо не гірше, ніж росіянам – кожна «кримська» заява мера незмінно викликала нечуваний резонанс.
У самій Росії Лужков теж не боявся суперечливих заяв і нестандартних вчинків. Він підтримав Єльцина 1993 року, коли більшість федеральних міністрів-силовиків стали на бік депутатів бунтівного парламенту. І він виступив проти Єльцина 1999 року, сподіваючись на вищі посади в країні. Обидва рази йому вдалося втриматися у кріслі. Однак останній конфлікт Лужкова із президентом Медведєвим закінчився відставкою мера – справжнім московським політичним землетрусом. І цей землетрус тільки починається.
Не вірте тим, хто стверджує що з відставкою Юрія Лужкова битва за Москву завершена повною перемогою Кремля, що тепер залишилося тільки поділити московську власність – і справа з кінцем. Не вірте хоча б тому, що так у 1999 році вважав сам Юрій Лужков. Мер Москви, який мріяв про посаду прем'єр-міністра країни, мав на увазі не тільки виконавчу владу, але і власність єльцинського клану і афільованих із ним олігархів. Але на ділі виявилося, що питання власності для його опонентів куди важливіше, ніж посади. Коли мова йшла просто про посади, вони ще могли відступати, капітулювати, шукати компромісу. Коли мова зайшла про власність, усі ці люди об'єдналися в загальному пориві захистити отримане і зароблене. Так з'явився Путін.
Той, хто отримає Москву, отримає й Росію
У клану Лужкова зараз схожа ситуація. За роки його правління Москва стала неконституційною монархією з мером на чолі. Саме мер – і ніхто інший – забезпечував своїм людям збереження власності не тільки в самій столиці, але і в багатьох інших регіонах Росії і за її межами. Саме мер – і ніхто інший – був гарантом майбутніх заробітків. Відставка мера – рішення політичного характеру. Але далі почнеться найцікавіше.
Перше – це пошук кандидата на посаду нового московського голови. Вже сам цей пошук може призвести до запеклого міжкланового протистояння. У російському керівництві занадто багато груп, зацікавлених у доступі до бюджету і можливостей Москви. Таких можливостей ні в кого не було протягом цілих двох десятиліть, тобто, простіше кажучи, ніколи. Кожен розуміє, що той, хто отримає Москву, в кінцевому рахунку отримає Росію. Тому це не комунальна сварка, не імітація конкуренції по телевізору. Це справжня боротьба за владу, про яку в Росії вже встигли забути.
Друге – це те, наскільки новий мер буде здатний знайти спільну мову з московськими угрупованнями. Або, простіше кажучи, чи захоче він шукати спільну мову. Меру може здаватися що він легко розкидає в сторони повалених лужковських. Але їм є що захищати. Мільярди Батуріної. Мільярди Євтушенкова. Це тільки те, що на світлі, в московській «сім'ї» – а про яку кількість десятків, сотень мільярдів ми не знаємо і ніколи не дізнаємося? Але чинити опір меру будуть не бізнесмени – йому буде чинити опір вся московська інфраструктура, вибудувана під Лужкова. Якщо хтось не розуміє, що таке непрацююча інфраструктура – ласкаво просимо в зимовий Київ на початку цього року! І невипадково кияни – саме тому, що зіткнулися з паралічем міста – байдуже дивилися, як їхній улюблений мер Леонід Черновецький просто зник під поглядом нової влади. Але в Москві непрацююча інфраструктура буде асоціюватися з Кремлем: ось мовляв, коли був Лужков, все ще так-сяк працювало. А тепер нічого не працює! Так влада ризикує втратити Москву – напередодні майбутніх парламентських і президентських виборів столиця знову стане тим, чим вона була завжди і чим перестала бути багато в чому завдяки популярності Лужкова – центром опозиційного руху, бульйоном для зародження нової влади.
Але уявімо собі, що новий мер піде назустріч «лужковським», просто стане їх новим «дахом»? Тоді він стане чужим для тих, хто зробив його мером – тільки більш молодим і готовим до боротьби. Тоді з учорашнього соратника з'явиться новий опонент, підтримуваний впливовими бізнесменами і величезним містом. Якщо хтось не вірить, що це можливо – нехай згадає історії горбачовського соратника Бориса Єльцина чи єльцинського союзника Юрія Лужкова. Такі можливості для перевтілення надає тільки Москва...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Політичного землетрусу у російській столиці я також не можу пригадати. Два десятиріччя на чолі міста одна й та ж людина – Юрій Лужков. Він починав як фактичний керівник московського уряду після обрання першої у тодішньому Радянському Союзі демократичної Ради, був заступником тодішнього героя перебудови професора Гаврила Попова. А після несподіваної дострокової відставки Попова й сам став мером – від того часу незмінно вигравав усі вибори, а після скасування виборів призначався мером за пропозицією президента. За цей час Лужков став самостійним гравцем – що українцям відомо не гірше, ніж росіянам – кожна «кримська» заява мера незмінно викликала нечуваний резонанс.
У самій Росії Лужков теж не боявся суперечливих заяв і нестандартних вчинків. Він підтримав Єльцина 1993 року, коли більшість федеральних міністрів-силовиків стали на бік депутатів бунтівного парламенту. І він виступив проти Єльцина 1999 року, сподіваючись на вищі посади в країні. Обидва рази йому вдалося втриматися у кріслі. Однак останній конфлікт Лужкова із президентом Медведєвим закінчився відставкою мера – справжнім московським політичним землетрусом. І цей землетрус тільки починається.
Не вірте тим, хто стверджує що з відставкою Юрія Лужкова битва за Москву завершена повною перемогою Кремля, що тепер залишилося тільки поділити московську власність – і справа з кінцем. Не вірте хоча б тому, що так у 1999 році вважав сам Юрій Лужков. Мер Москви, який мріяв про посаду прем'єр-міністра країни, мав на увазі не тільки виконавчу владу, але і власність єльцинського клану і афільованих із ним олігархів. Але на ділі виявилося, що питання власності для його опонентів куди важливіше, ніж посади. Коли мова йшла просто про посади, вони ще могли відступати, капітулювати, шукати компромісу. Коли мова зайшла про власність, усі ці люди об'єдналися в загальному пориві захистити отримане і зароблене. Так з'явився Путін.
Той, хто отримає Москву, отримає й Росію
У клану Лужкова зараз схожа ситуація. За роки його правління Москва стала неконституційною монархією з мером на чолі. Саме мер – і ніхто інший – забезпечував своїм людям збереження власності не тільки в самій столиці, але і в багатьох інших регіонах Росії і за її межами. Саме мер – і ніхто інший – був гарантом майбутніх заробітків. Відставка мера – рішення політичного характеру. Але далі почнеться найцікавіше.
Перше – це пошук кандидата на посаду нового московського голови. Вже сам цей пошук може призвести до запеклого міжкланового протистояння. У російському керівництві занадто багато груп, зацікавлених у доступі до бюджету і можливостей Москви. Таких можливостей ні в кого не було протягом цілих двох десятиліть, тобто, простіше кажучи, ніколи. Кожен розуміє, що той, хто отримає Москву, в кінцевому рахунку отримає Росію. Тому це не комунальна сварка, не імітація конкуренції по телевізору. Це справжня боротьба за владу, про яку в Росії вже встигли забути.
Друге – це те, наскільки новий мер буде здатний знайти спільну мову з московськими угрупованнями. Або, простіше кажучи, чи захоче він шукати спільну мову. Меру може здаватися що він легко розкидає в сторони повалених лужковських. Але їм є що захищати. Мільярди Батуріної. Мільярди Євтушенкова. Це тільки те, що на світлі, в московській «сім'ї» – а про яку кількість десятків, сотень мільярдів ми не знаємо і ніколи не дізнаємося? Але чинити опір меру будуть не бізнесмени – йому буде чинити опір вся московська інфраструктура, вибудувана під Лужкова. Якщо хтось не розуміє, що таке непрацююча інфраструктура – ласкаво просимо в зимовий Київ на початку цього року! І невипадково кияни – саме тому, що зіткнулися з паралічем міста – байдуже дивилися, як їхній улюблений мер Леонід Черновецький просто зник під поглядом нової влади. Але в Москві непрацююча інфраструктура буде асоціюватися з Кремлем: ось мовляв, коли був Лужков, все ще так-сяк працювало. А тепер нічого не працює! Так влада ризикує втратити Москву – напередодні майбутніх парламентських і президентських виборів столиця знову стане тим, чим вона була завжди і чим перестала бути багато в чому завдяки популярності Лужкова – центром опозиційного руху, бульйоном для зародження нової влади.
Але уявімо собі, що новий мер піде назустріч «лужковським», просто стане їх новим «дахом»? Тоді він стане чужим для тих, хто зробив його мером – тільки більш молодим і готовим до боротьби. Тоді з учорашнього соратника з'явиться новий опонент, підтримуваний впливовими бізнесменами і величезним містом. Якщо хтось не вірить, що це можливо – нехай згадає історії горбачовського соратника Бориса Єльцина чи єльцинського союзника Юрія Лужкова. Такі можливості для перевтілення надає тільки Москва...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
