Київ – Коли у московській «Правді» 20 червня 1950 року була надрукована стаття Йосифа Сталіна «Марксизм і питання мовознавства», філологи схопилися за голови: там було чорним по білим написано, що російська літературна мова виникла на основі «курсько-орловського діалекту». Особливо дерли на собі рештки волосся професори Виноградов та Чикобава, які консультували «корифея всіх наук»: вони-бо чітко відзначили, що в основі російської мови лежить курсько-московський діалект. Але... Під час війни використовувалося поняття «курсько-орловська дуга», на якій 1943 року точилися тяжкі бої. От генералісимусу і врізалось у пам’ять те поняття, відтак він переніс його у дещо зміненому вигляді до статті з мовознавства, – і кілька років усі вчені, в тому числі й професори Виноградов та Чикобава, змушені були відтворювати цю абсолютну нісенітницю.
На щастя, сьогодні часи не сталінські (хоча декому й хочеться повернути колесо історії назад). А відтак вчені-славісти України та світу не повинні керуватися мовознавчими відкриттями професора Януковича. Ба більше: вони не тільки мають право, а й зобов’язані поправити Віктора Федоровича у разі, якщо він (вкотре вже) зробить таке «відкриття», яке потім слід негайно закривати. Щоби не було потому тяжких наслідків від практичного упровадження «найпередовішої у світі науки» в життя.
Один абзац – і повний... «абзац»
24 вересня у Нью-Йорку, відповідаючи на запитання членів Атлантичної Ради США, Віктор Янукович, зокрема, зазначив: «Якщо казати, як можуть поруч жити люди, які розмовляють українською і російською мовами, я скажу так: по-перше, вони не дуже відрізняються одна від одної. Тому, незважаючи на те, якою б мовою люди не розмовляли, вони хочуть всі нормально жити. Я вважаю, що це питання співіснування існує не тільки у нашій державі. Воно існує у багатьох країнах світу. Але в країнах із розвиненою демократією ці питання вже давно вирішено. Існує Європейська мовна хартія. Україна є членом Парламентської асамблеї Ради Європи, і виконання цієї Хартії створює умови для співіснування будь-яких народів, які розмовляють будь-якими іншими мовами. В Україні розмовляють не тільки українською і російською мовами. Розмовляють угорською, румунською, болгарською, грецькою, єврейською тощо. В Україні живе близько 120 національностей. Україна дуже інтернаціональна держава, і сьогодні мова йде про те, щоб створити рівні умови для проживання в цій країні всіх людей, хто тут живе і має українське громадянство. Розмаїття культур робить Україну ще більш цікавою, і пригнічення тієї чи іншої культури в сучасному суспільстві неможливе. Ми усвідомлюємо це і врахуємо у державній політиці. Тобто імплементація Європейської мовної хартії в Україні – це питання порядку денного. Зараз ми цим і займаємося».
Не відповідь на запитання, а потік справжніх відкриттів! По-перше, ніякої «Європейської мовної хартії» не існує і не існувало. Є Європейська хартія регіональних та міноритарних мов або, в іншому перекладі, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. Ця Хартія розв’язує зовсім не питання співіснування мов; її поява зумовлена тим, що «охорона історичних регіональних мов або мов меншин Європи, деякі з яких знаходяться під загрозою відмирання, сприяє збереженню та розвитку культурного багатства і традицій Європи». По-друге, чи ж російська мова підпадає під ці ознаки? Зовсім ні. Щоб читач міг чіткіше уявити, про які саме мови йдеться у Хартії, наведу її статтю 11:
«Засоби масової інформації
1. Сторони зобов’язуються, для осіб, які вживають регіональні мови або мови меншин, в межах територій, на яких ці мови використовуються, відповідно до стану кожної мови, якщо органи державної влади, безпосередньо чи опосередковано, мають компетенцію, повноваження або відіграють певну роль у цій сфері, та із поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації:
a) якщо радіо і телебачення здійснюють функції громадських засобів масової інформації:
i) забезпечити створення якнайменш однієї радіостанції і одного телевізійного каналу, які здійснюватимуть мовлення регіональними мовами або мовами меншин; або
ii) заохочувати створення якнайменш однієї радіостанції і одного телевізійного каналу, які здійснюватимуть мовлення регіональними мовами або мовами меншин, і/або сприяти такому створенню; або
iii) вжити належних заходів для того, щоб радіо- і телеорганізації транслювали програми регіональними мовами або мовами меншин...»
Ну, а далі фактично ті самі варіанти стосовно заохочення створення певного числа комерційних радіо- і телеканалів, які б вели мовлення регіональними мовами або мовами меншин, те саме щодо газет, аудіо- та відеопродукції.
А тепер запитання: чи існує в Україні проблема створення «якнайменш однієї радіостанції і одного телевізійного каналу», що вели б свої передачі російською мовою? Чи випуску бодай однієї російськомовної газети?
Висновок дуже простий: Європейська хартія регіональних та міноритарних мов має відношення до кримськотатарської, гагаузької, караїмської та інших мов, але не до російської. Що ж стосується проекту Закону про мови, про який я писав у статті «Закон про мови чи закон про нищення України?», то його положення прямо суперечать букві офіційного перекладу Хартії, ратифікованої Верховною Радою України 2003 року, де сказано: «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх». Адже цим законопроектом передбачено, що можна буде пройти всі освітні ланки знизу догори, навчаючись російською мовою, володіючи державною (чи, що те саме у європейському праві, офіційною) «зі словником». Ба більше: у цивілізованому світі, на норми якого так любить посилатися під час перебування на Заході Янукович, не можна набути громадянство тієї чи іншої держави, не володіючи відповідною державною мовою. В Україні – можна, і не тільки набути громадянство, а й стати державним чиновником високого рангу. Приклад у всіх перед очима, на екранах телевізорів, – Валід Арфуш, заступник голови Національної телекомпанії України.
«Повний абзац», – як люблять говорити журналісти, і не лише вони, у тих випадках, коли щось переходить усі мислимі й немислимі межі...
Україна та Ірландія: знайдіть відмінності
А тепер стосовно складу населення України та близькості української і російської мов. В Україні живе не «близько 120 національностей», а, за даними перепису 2001 року, представники понад 130 національностей і народностей. Ну, а твердження, що Україна «дуже інтернаціональна держава», може потягнути за собою вагомі практичні наслідки. Адже це означає, що в Україні наявні кулька націй, крім української. А кожна нація, як відомо, має право на самовизначення... Ну, добре, кримські татари – це справді нація, але вони вже визначилися: автономія у складі Української держави. А хто ще є нацією? Кому щедрий Віктор Янукович дарує право на самовизначення?
І що це за лінгвістичне відкриття – «єврейська мова»? Яку саме із мов, уживаних євреями, мав на увазі Янукович: іврит, ідиш, ладіно, спаньоль, бухарсько-єврейську, гірсько-єврейську, сефардську, арамейську, кайла?
Що ж стосується того, що українська і російська мови не дуже відрізняються одна від одної, то це питання щонайменше дискусійне. З точки зору фонетики, лексики та граматики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики). З точки зору лексики близькими до української є також польська (70% спільної лексики), словацька (68% спільної лексики) та меншою мірою російська мова (62% спільної лексики). А от в італійській і французькій мовах 70%, в російській і болгарській 74%, в іспанській і португальській 75% спільної лексики, і нічого, французи, скажімо, вчать італійську, а італійці – французьку, і вважають, що це їх не обтяжує.
На закінчення – ще одне зауваження. Є така острівна європейська держава – Ейре або ж Ірландія. Наслідком кількох сотень років англійського панування стало майже повне зникнення з побуту ірландської мови, яка залишилася вживаною тільки на заході країни. Тому влада змушена була оголосити офіційними дві мови: ірландську та англійську. Проте в Ірландії всебічно плекають та підтримують саме ірландську мову, хоча англійською володіє абсолютна більшість населення (ірландською може розмовляти близько 43% жителів держави, повсякденно користується нею ще менше). Уряд вживає відверто протекціоністські заходи для підтримки ірландської мови: так, з 2005 року на західному узбережжі всі англомовні вивіски були замінені ірландськими без дубляжу англійською. І не тільки там: у тих районах і містах держави, де ірландською вже володіє більшість населення, англійську мову крок за кроком витісняють з побуту. А дублінські театри добровільно бодай раз на тиждень обов’язково грають п’єсу ірландською мовою.
До речі, в Ірландії живе не менше, ніж в Україні, представників тих чи інших націй, етносів й етнічних груп, навіть понад три тисячі українських громадян. Але ніхто тим не хвалиться: живуть, і добре, нормальна держава сучасного глобалізованого світу. Живуть – і вивчають, якщо не знають, й англійську, й – обов’язково! – ірландську мови.
А от політик, котрий сьогодні обіймає посаду глави Української держави (де мовна проблема, на щастя, поки що не така складна, як в Ейре), захищає що завгодно, крім століттями знищуваної імператорами й генсеками української мови. І гордо демонструє свою настанову перед цивілізованим світом.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
На щастя, сьогодні часи не сталінські (хоча декому й хочеться повернути колесо історії назад). А відтак вчені-славісти України та світу не повинні керуватися мовознавчими відкриттями професора Януковича. Ба більше: вони не тільки мають право, а й зобов’язані поправити Віктора Федоровича у разі, якщо він (вкотре вже) зробить таке «відкриття», яке потім слід негайно закривати. Щоби не було потому тяжких наслідків від практичного упровадження «найпередовішої у світі науки» в життя.
Один абзац – і повний... «абзац»
24 вересня у Нью-Йорку, відповідаючи на запитання членів Атлантичної Ради США, Віктор Янукович, зокрема, зазначив: «Якщо казати, як можуть поруч жити люди, які розмовляють українською і російською мовами, я скажу так: по-перше, вони не дуже відрізняються одна від одної. Тому, незважаючи на те, якою б мовою люди не розмовляли, вони хочуть всі нормально жити. Я вважаю, що це питання співіснування існує не тільки у нашій державі. Воно існує у багатьох країнах світу. Але в країнах із розвиненою демократією ці питання вже давно вирішено. Існує Європейська мовна хартія. Україна є членом Парламентської асамблеї Ради Європи, і виконання цієї Хартії створює умови для співіснування будь-яких народів, які розмовляють будь-якими іншими мовами. В Україні розмовляють не тільки українською і російською мовами. Розмовляють угорською, румунською, болгарською, грецькою, єврейською тощо. В Україні живе близько 120 національностей. Україна дуже інтернаціональна держава, і сьогодні мова йде про те, щоб створити рівні умови для проживання в цій країні всіх людей, хто тут живе і має українське громадянство. Розмаїття культур робить Україну ще більш цікавою, і пригнічення тієї чи іншої культури в сучасному суспільстві неможливе. Ми усвідомлюємо це і врахуємо у державній політиці. Тобто імплементація Європейської мовної хартії в Україні – це питання порядку денного. Зараз ми цим і займаємося».
Не відповідь на запитання, а потік справжніх відкриттів! По-перше, ніякої «Європейської мовної хартії» не існує і не існувало. Є Європейська хартія регіональних та міноритарних мов або, в іншому перекладі, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. Ця Хартія розв’язує зовсім не питання співіснування мов; її поява зумовлена тим, що «охорона історичних регіональних мов або мов меншин Європи, деякі з яких знаходяться під загрозою відмирання, сприяє збереженню та розвитку культурного багатства і традицій Європи». По-друге, чи ж російська мова підпадає під ці ознаки? Зовсім ні. Щоб читач міг чіткіше уявити, про які саме мови йдеться у Хартії, наведу її статтю 11:
«Засоби масової інформації
1. Сторони зобов’язуються, для осіб, які вживають регіональні мови або мови меншин, в межах територій, на яких ці мови використовуються, відповідно до стану кожної мови, якщо органи державної влади, безпосередньо чи опосередковано, мають компетенцію, повноваження або відіграють певну роль у цій сфері, та із поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації:
a) якщо радіо і телебачення здійснюють функції громадських засобів масової інформації:
i) забезпечити створення якнайменш однієї радіостанції і одного телевізійного каналу, які здійснюватимуть мовлення регіональними мовами або мовами меншин; або
ii) заохочувати створення якнайменш однієї радіостанції і одного телевізійного каналу, які здійснюватимуть мовлення регіональними мовами або мовами меншин, і/або сприяти такому створенню; або
iii) вжити належних заходів для того, щоб радіо- і телеорганізації транслювали програми регіональними мовами або мовами меншин...»
Ну, а далі фактично ті самі варіанти стосовно заохочення створення певного числа комерційних радіо- і телеканалів, які б вели мовлення регіональними мовами або мовами меншин, те саме щодо газет, аудіо- та відеопродукції.
А тепер запитання: чи існує в Україні проблема створення «якнайменш однієї радіостанції і одного телевізійного каналу», що вели б свої передачі російською мовою? Чи випуску бодай однієї російськомовної газети?
Висновок дуже простий: Європейська хартія регіональних та міноритарних мов має відношення до кримськотатарської, гагаузької, караїмської та інших мов, але не до російської. Що ж стосується проекту Закону про мови, про який я писав у статті «Закон про мови чи закон про нищення України?», то його положення прямо суперечать букві офіційного перекладу Хартії, ратифікованої Верховною Радою України 2003 року, де сказано: «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх». Адже цим законопроектом передбачено, що можна буде пройти всі освітні ланки знизу догори, навчаючись російською мовою, володіючи державною (чи, що те саме у європейському праві, офіційною) «зі словником». Ба більше: у цивілізованому світі, на норми якого так любить посилатися під час перебування на Заході Янукович, не можна набути громадянство тієї чи іншої держави, не володіючи відповідною державною мовою. В Україні – можна, і не тільки набути громадянство, а й стати державним чиновником високого рангу. Приклад у всіх перед очима, на екранах телевізорів, – Валід Арфуш, заступник голови Національної телекомпанії України.
«Повний абзац», – як люблять говорити журналісти, і не лише вони, у тих випадках, коли щось переходить усі мислимі й немислимі межі...
Україна та Ірландія: знайдіть відмінності
А тепер стосовно складу населення України та близькості української і російської мов. В Україні живе не «близько 120 національностей», а, за даними перепису 2001 року, представники понад 130 національностей і народностей. Ну, а твердження, що Україна «дуже інтернаціональна держава», може потягнути за собою вагомі практичні наслідки. Адже це означає, що в Україні наявні кулька націй, крім української. А кожна нація, як відомо, має право на самовизначення... Ну, добре, кримські татари – це справді нація, але вони вже визначилися: автономія у складі Української держави. А хто ще є нацією? Кому щедрий Віктор Янукович дарує право на самовизначення?
І що це за лінгвістичне відкриття – «єврейська мова»? Яку саме із мов, уживаних євреями, мав на увазі Янукович: іврит, ідиш, ладіно, спаньоль, бухарсько-єврейську, гірсько-єврейську, сефардську, арамейську, кайла?
Що ж стосується того, що українська і російська мови не дуже відрізняються одна від одної, то це питання щонайменше дискусійне. З точки зору фонетики, лексики та граматики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики). З точки зору лексики близькими до української є також польська (70% спільної лексики), словацька (68% спільної лексики) та меншою мірою російська мова (62% спільної лексики). А от в італійській і французькій мовах 70%, в російській і болгарській 74%, в іспанській і португальській 75% спільної лексики, і нічого, французи, скажімо, вчать італійську, а італійці – французьку, і вважають, що це їх не обтяжує.
На закінчення – ще одне зауваження. Є така острівна європейська держава – Ейре або ж Ірландія. Наслідком кількох сотень років англійського панування стало майже повне зникнення з побуту ірландської мови, яка залишилася вживаною тільки на заході країни. Тому влада змушена була оголосити офіційними дві мови: ірландську та англійську. Проте в Ірландії всебічно плекають та підтримують саме ірландську мову, хоча англійською володіє абсолютна більшість населення (ірландською може розмовляти близько 43% жителів держави, повсякденно користується нею ще менше). Уряд вживає відверто протекціоністські заходи для підтримки ірландської мови: так, з 2005 року на західному узбережжі всі англомовні вивіски були замінені ірландськими без дубляжу англійською. І не тільки там: у тих районах і містах держави, де ірландською вже володіє більшість населення, англійську мову крок за кроком витісняють з побуту. А дублінські театри добровільно бодай раз на тиждень обов’язково грають п’єсу ірландською мовою.
До речі, в Ірландії живе не менше, ніж в Україні, представників тих чи інших націй, етносів й етнічних груп, навіть понад три тисячі українських громадян. Але ніхто тим не хвалиться: живуть, і добре, нормальна держава сучасного глобалізованого світу. Живуть – і вивчають, якщо не знають, й англійську, й – обов’язково! – ірландську мови.
А от політик, котрий сьогодні обіймає посаду глави Української держави (де мовна проблема, на щастя, поки що не така складна, як в Ейре), захищає що завгодно, крім століттями знищуваної імператорами й генсеками української мови. І гордо демонструє свою настанову перед цивілізованим світом.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
