Я народився також в Рахнівці. Значно пізніше від Стуса, але ніби й до сьогодні він є моїм поводирем... Лише туманно пам’ятаю, як однієї зими, чи 58-го, чи 59-го, я пізнього вечора відстав від гурту старших хлопчаків біля Казенного лісу і плакав у сутінках, бо не знав, як додому втрапити... Раптом з Уманського шляху виринула постать... Я мало не вмер від страху...
Потім бабуня моя, Настя, розповідала, що привів мене того вечора додому Василь Стус... Сама ж бабуня моя тримала на руках маленького Стуса у дворі його батька Семена... Вже після смерті Стуса бабуня казали, що він був такий твердий і непоступливий, як мій батько... Десь маю аудіо-спогади бабуні про Семена Стуса і його родину і про Василя, бо це були якісь родичі Осадчуків і Миколаєнків, а може й Миронюків... Сьогодні я вже й не пам’ятаю. Десь є й листи родичів Стуса... У 1973 році я зустрічався з його близькими у поїзді з Києва, йшлося тоді й про суди та переслідування...
Більше мені про Стуса розповідали Панас Кононович Миронюк і мій дідунь Дмитро. Дотично я став і своєрідною «жертвою» репресій початку 70-х. Мене вигнали навесні 1972-го з університету, про всяк випадок, як потім казали... Врятувало те, що за порадою Панаса Кононовича дідунь Дмитро написав сердитого листа ветерана війни...
Вже на початку 90-х я дивився на деяких наших «демократів» з Руху й інших партійок під кутом оцінок Василя Стуса і потім не дивувався, куди «завели» національно-визвольний рух в Україні ці «лідери»... Багато з них сьогодні вже «годуються» крихтами зі «столу владного»...
Стус для мене й нині не лише поет і перекладач, а немов би совість України, перед ним мені й до сьогодні соромно не лише за себе, а й за своїх братів українців, за своїх земляків, котрі так і не зрозуміли дотепер, хто ж такий Василь Стус для них, навіть давно після своєї смерті... Хіба ж не про сьогодення сказано ним:
Сидять по шпорах всі мужі хоробрі,
Всі правдолюби, чорт би вас побрав...
Україна на майбутнє можлива лише «за Стусом», лише такі безкомпромісні і несхитні люди, яким був Василь, можуть вивести українців на широкий і вільний світовий шлях...
А коли настане Страшний суд, достеменно, головним свідком від українців буде саме Василь Стус...
Моє ж досьє велике, як майбутнє.
Напевно, пропустив котрийсь із трутнів.
Із тих, що білий світ мені окрали,
Окравши край, окрали спокій мій.
«Народе мiй, до тебе я ще верну»… обіцяв Василь Стус. І настане незабаром час, коли чи не кожний в Україні зрозуміє, ким є для нього цей поет і совість України. Поспішаймо спокутувати свої гріхи перед НИМ, українці!
Потім бабуня моя, Настя, розповідала, що привів мене того вечора додому Василь Стус... Сама ж бабуня моя тримала на руках маленького Стуса у дворі його батька Семена... Вже після смерті Стуса бабуня казали, що він був такий твердий і непоступливий, як мій батько... Десь маю аудіо-спогади бабуні про Семена Стуса і його родину і про Василя, бо це були якісь родичі Осадчуків і Миколаєнків, а може й Миронюків... Сьогодні я вже й не пам’ятаю. Десь є й листи родичів Стуса... У 1973 році я зустрічався з його близькими у поїзді з Києва, йшлося тоді й про суди та переслідування...
Більше мені про Стуса розповідали Панас Кононович Миронюк і мій дідунь Дмитро. Дотично я став і своєрідною «жертвою» репресій початку 70-х. Мене вигнали навесні 1972-го з університету, про всяк випадок, як потім казали... Врятувало те, що за порадою Панаса Кононовича дідунь Дмитро написав сердитого листа ветерана війни...
Вже на початку 90-х я дивився на деяких наших «демократів» з Руху й інших партійок під кутом оцінок Василя Стуса і потім не дивувався, куди «завели» національно-визвольний рух в Україні ці «лідери»... Багато з них сьогодні вже «годуються» крихтами зі «столу владного»...
Стус для мене й нині не лише поет і перекладач, а немов би совість України, перед ним мені й до сьогодні соромно не лише за себе, а й за своїх братів українців, за своїх земляків, котрі так і не зрозуміли дотепер, хто ж такий Василь Стус для них, навіть давно після своєї смерті... Хіба ж не про сьогодення сказано ним:
Сидять по шпорах всі мужі хоробрі,
Всі правдолюби, чорт би вас побрав...
Україна на майбутнє можлива лише «за Стусом», лише такі безкомпромісні і несхитні люди, яким був Василь, можуть вивести українців на широкий і вільний світовий шлях...
А коли настане Страшний суд, достеменно, головним свідком від українців буде саме Василь Стус...
Моє ж досьє велике, як майбутнє.
Напевно, пропустив котрийсь із трутнів.
Із тих, що білий світ мені окрали,
Окравши край, окрали спокій мій.
«Народе мiй, до тебе я ще верну»… обіцяв Василь Стус. І настане незабаром час, коли чи не кожний в Україні зрозуміє, ким є для нього цей поет і совість України. Поспішаймо спокутувати свої гріхи перед НИМ, українці!
