– Пане міністре, Прем’єр-міністр Микола Азаров звертається до Вас і каже, що необхідно розробити якісь заходи, якусь схему, якусь систему, щоб можна було максимально зберегти продовольче зерно і створити можливості для того, щоб були нормальні державні запаси.
Ці заходи мали б бути, мені здається, вже на цей час.
– Звичайно. По великому рахунку, що стосується зерна, вони в нас є.
А сьогодні ми розглядаємо можливість напрацювання стратегії розвитку АПК нашої країни. Чому? Тому що сьогодні необхідно АПК та виробництво збалансувати, збалансувати відповідно до вимог СОТ, збалансувати й адаптувати до вимог чинного законодавства з країнами європейської спільноти.
– І, головне, світового ринку зерна.
– Так. Все-таки сьогоднішній потенціал країни достатньо великий.
– У Європі багато зараз пишуть про те, що Україна ось-ось і займе головну зернову нішу на світовій арені. Так чи матимемо це якісне зерно, щоб ці сподівання справдилися або побоювання у конкурентів?
–Ми чітко розуміємо, що по певних позиціях, не дивлячись на те, що сьогодні йде шквал критики щодо якості врожаю, по кількості врожаю, ми вже декілька років тримаємо перші місця. Це позиція – виробництво та торгівля соняшниковою олією та насінням соняшника, ячменем, це кукурудза, на другому місці. Та й зернові, пшениця. Ми практично на третьому місці у світі по обсягах реалізації продажу на зовнішні ринки сільськогосподарської продукції.
А ще більше конкуренти побоюються, і так звані трейдери зернового ринку світового, що ми збалансуємося, ми наведемо порядок, щоб цей дикий зерновий ринок, який сьогодні в нас існує, здобув нормальну, цивілізовану форму торгівлі. Тоді це дасть можливість не тільки заробляти трейдерам, а й заробляти зерно виробникам.
І ми зараз в активній фазі проведення перемов з Чикагською біржею зерновою. Я переконаний, що моя поїздка у вересні до Чикаго дасть можливість розпочати роботу з відкриття зернової біржі в нашій країні. І це вже буде перший крок до цивілізованої торгівлі.
– Чи ці переговори допоможуть Україні уникнути таких моментів, як, наприклад, повідомлення про те, що яйця містять діоксин, тому що курей годували українською пшеницею, або що в українській олії знайшли мастила?
– Отакі кроки і цивілізована торгівля, де будуть виступати гарантами виконання контрактів світового рівня біржі. А перед тим, щоб прийти на біржу і укласти угоду, необхідно обов’язково пройти всі вимоги санітарних, фітосанітарних служб. Так що це унеможливить.
Повертаючись до Вашого запитання, я хотів би звернути увагу, що німецькі фірми, які озвучували цю проблематику по діоксину, вибачилися і сказали, що це було приватне повідомлення, яке не відповідало дійсності.
– Всередині, в Україні провели перевірку?
– Звичайно. Ми провели інспектування тих партій залишкової кількості зерна, тобто кукурудзу, яка експортувалася, частково ці партії залишилися, ми провели в себе перевірку – ніяких слідів діоксину не було, ми провели перевірку в Європі – ніяких слідів діоксину не було.
Тобто, я думаю, що це якраз нецивілізована конкурентна боротьба, яку використали навіть завдяки тому, що у нас ланцюжок торгівлі ще не є повністю цивілізованим.
– Пане міністре, але які Ваші прогнози, враховуючи те, що відбувається зараз з погодою, зі спекою і зі зливами, на якість українського зерна?
–Цей рік питання з якістю зерна стоїть загострено. Чому? Певний час у червні йшли зливи по всій території нашої країни, і частина зерна не відповідає тій якості, якої нам би хотілося. Але я хочу запевнити, що перехідні залишки, які в нас були минулого року біля 6 мільйонів тонн і нинішній врожай не викликають у нас хвилювань щодо продовольчої безпеки всередині нашої країни.
До речі, ми готуємося і плануємо в цьому маркетинговому році провести реалізацію зерна на експорт біля 16-17 мільйонів. Тобто, у нас буде можливість залишитися потужним зернотрейдером і зберегти свої позиції.
Адже не одні ми зменшуємо і якісні, і кількісні показники нинішнього врожаю. Сусідні країни, такі як Росія, зменшують на 20% свій і якісний, і кількісний показники. Аргентина, Австралія, Канада, США, навіть Європа зменшує свої показники в обсязі і в якості. Тобто, такий рік на сьогоднішній день на всій планеті для хліборобів.
– Пане міністре, відомо, що аграрний бізнес – це бізнес, який потребує грошей, їх треба спочатку вкласти задля того, щоб потім щось отримати. Ця проблема для України була гострою. Мова йде про кредитування виробників.
– Питання складне. І я хотів би сьогодні поговорити про те, яку кількість потрібно і яку кількість грошей виділяє уряд. Є комерційні банки, які достатньо високі відсотки дають. Але перед міністерством стоїть сьогодні задача в першу чергу знайти такий правильний механізм використання бюджетних коштів, скільки їх не було б, щоб вони були мотивацією для залучення інвестицій. Як говорять, «шара розміру не має».
І якщо ми будемо продовжувати виділяти бюджетні кошти як наслідок, тобто, десь були кліматичні умови несприятливі, десь компенсувати на кілограм вирощеного м’яса – це вже наслідок. Я не думаю, що це буде ефективно.
А якщо ми зробимо таким чином, і ми близькі до того, щоб бюджет 2011 року розпланувати таким чином, щоб кожна бюджетна гривня була мотивацією залучення інвестицій до аграрного сектору в обсязі 10-15 гривень, ми зможемо динамічно розвивати нашу галузь.
– Який цей механізм? Ви його вже придумали?
–Звичайно, адже ми визначили, враховуючи аналітику і можливості нашої країни, три пріоритетні галузі для держави і для АПК. Це рослинництво, тому що основна складова експорту нашої країни – це зерно, соняшникова олія, насіння соняшнику, ріпак, соя.
Друга складова – це виробництво м’яса, свинини, тому що природно ми зобов’язані виробляти, якщо можна так сказати, національно м'ясо свинини, традиційне для українців, і обіг коштів у вирощуванні свинини набагато коротший, ніж яловичини.
І останній пріоритет, третій, достатньо складний – це розвиток молочного скотарства.
– Достатньо включити будь-який телевізійний канал, який реалізовує якийсь соціальний проект, і ми з жахом дізнаємося, що у нашому молоці мало молока, у сметані його зовсім немає, наприклад, або ковбаса не є продуктом, виготовленим з м’яса.
– Це те питання, про яке ми почали з самого початку. Адаптація стандартів і розробка та затвердження стандартів, які сьогодні діють і в Європі, і в наших сусідів в Білорусі (у них набагато вищі стандарти по якості молока), і в наших сусідів у Росії.
Тобто, виглядає таким чином, що ми самі себе поставили в резервацію. Чому? З однієї сторони, стандартами нас піджимає європейська спільнота, з другої сторони, Росія вже піджимає, і з третьої сторони, Білорусь піджимає. Тобто, якщо ми не покращимо і не гармонізуємо стандарти як на молоко, як на м'ясо, на всю сільськогосподарську продукцію…
– Ще є Польща.
– Про Польщу я й не говорю. Я її відношу до європейської спільноти. І вони нас практично зажали. І нам сьогодні необхідно робити прорив. Якщо можна так порівняти, аграрний сектор сьогодні повинен зробити той прорив, який колись був зроблений в період Курської битви. Іншого шляху в нас немає.
– Пане міністре, але чи відчуваєте Ви підтримку в уряді? Оскільки відомо, що Верховна Рада не ухвалила стандарти, коли парламентарії конкретно розглядали, щодо м’ясних продуктів. І це вже кілька разів. Це рішення не проходило і не проходить.
–Ухвалять. Чому я так впевнено говорю? Тому що сьогодні ті ініціативи, які започаткував Президент, який послідовно її контролює, реформи і підписання угоди про зону вільної торгівлі з європейською спільнотою. У нас іншого шляху немає.
Я зовсім недавно був в Європарламенті, спілкувався з єврокомісарами, з парламентаріями. Вони (європарламентарії) готові нам сьогодні надати наукову інформацію, допомогу, науковий потенціал свій, свої стандарти гармонізувати і профінансувати, щоб ми все-таки в короткий, стислий термін провели гармонізацію стандартів.
До речі, тільки по продуктах харчування і по сільськогосподарській продукції необхідно гармонізувати ще біля 10 тисяч стандартів.
– Ось це виробництво свинини, про яке Ви говорили, має базуватися на створенні великих свиноферм, а чи це будуть якісь розкидані по всій території України менші виробництві?
–Сьогодні є прибічники і однієї форми розвитку агропромислового сектору, в тому числі і виробництва м’яса свинини, і іншої.
Але не треба забувати, що в нас є такі національні особливості, які не притаманні іншим країнам. Адже в нас у сільській місцевості проживає біля 32% українського населення, української нації. Для порівняння, у європейській спільноті в сільській місцевості проживає 3%, в США 4%, а в нас 33%.
Про що це говорить? Про те, що якщо ми підемо крупнотоварним виробництвом м’яса свинини, яловичини, молока, ми з вами чітко дамо сигнал 15 мільйонам українського сільського населення, що, дорогенькі наші, ви залишаєтеся в українському селі як у резервації, без роботи, держава за якийсь рахунок соціальних виплат вас потихеньку дотримує, поки ви самі не емігруєте до міст або чисельність ваша як популяції «сільське населення» зменшиться і, я боюся цього слова сказати, зникне.
Другий крок. А як же знайти порозуміння економічного, фінансового чинників і соціального? Тому що українське село, як би там не говорили, це колиска нації. Сьогодні багато хто до цього ставиться скептично, що це є лірика. Ні, це є економіка. І, мабуть, великі досягнення нашої країни.
Тобто, я є прихильник розвитку двох напрямків цієї галузі: крупнотоварна, наприклад, у Криму, на східній частині території. Ми розуміємо, що там населення, навіть проживаючи в селах, більше налаштоване до такого колективного ведення господарства. Ніяк ми не можемо на західній Україні, у північній частині нашої країни і в центральній змусити людей жити по принципу колективізації, тому що там люди споконвіків були господарями, і вони були, і є, і хочуть бути. І ми зобов’язані це, як держава, використати, іншого шляху немає. І отут якраз держава зобов’язана направити ту фінансову допомогу, про яку ми говорили: підтримати дрібного виробника м’яса свинини, ведення цієї галузі тим шляхом, про який ми з Вами говорили.
До речі, ми в міністерстві вже відпрацювали форму. І зараз збираємо сільських голів. Я сподіваюся, восени пройдуть вибори, завершаться вже, і сільські голови будуть мати свій термін – 5 років. І ми беремо на себе завдання провести після виборів навчання сільських голів на базі академій, університетів, аграрного напрямку, навчити і донести їм, що, дорогенькі наші сільські голови, ви є лідерами, хочете, вважайте себе «отаманами української сільської громади», і ви не тільки маєте права, а й несете відповідальність за розвиток, за те, щоб не обібрали громаду.
На минулому Кабінеті Міністрів була прийнята постанова, яка дозволила в бюджетах передбачати МВСу формування добровільних дружин на селі. Для чого? Я вважаю, що громада повинна регулювати і порядок у тій місцевості, де вони живуть, і розвиток тієї місцевості.
Ми будемо ініціювати бюджет 2011 року, щоб частина бюджетних коштів, які нараховуються на зарплату, залишалися в сільській громаді, щоб сільська громада прагнула залучити якомога більше підприємств і виробництв на свою територію. Чим більше підприємств в тебе працює, чим більше юридичних структур у тебе працює, бюджет громади отримує більше коштів.
І таким чином ми з вами, я переконаний, назавжди розірвемо це замкнене коло, коли говорять, що держава не має грошей на соціальний розвиток села, а село не розвивається, тому що держава не дає коштів. Ми зробимо таким чином, щоб громада сама собі заробляла кошти.
– Пане міністре, якщо розвивати свинарство, це означає, що має розвиватися і овочівництво, інакше м'ясо не буде нормальним м’ясом. Але це означатиме, що в українських магазинах буде українська картопля, а не єгипетська, наприклад?
– Що стосується овочів і фруктів, то я вважаю, що тут держава повинна зробити один сміливий крок. До речі, вона взяла на себе зобов’язання при вступі до СОТ цей крок зробити.
Що я маю на увазі? Внутрішня логістика заготівлі і реалізації цих груп товарів - овочів і фруктів. Сьогодні, за статистикою, біля 60% овочів і фруктів, які вирощує приватний сектор українського села, практично використовується не ефективно: частина їх годується худобі, частина гниє, і частину просто виробник не знає, куди діти, він навіть не збирає їх.
– А частина псується і пропадає у непристосованих для цього приміщеннях.
–Так. Так що наше завдання – не треба цуратися, згадати, що є така Укоопспілка, яка сьогодні, до речі, незрозуміло, чим займається, верхівка її проїдає те майно, яке було напрацьоване за 40 років тими ж селянами і мешканцями сільських громад, повернутися до цього питання і відпрацювати разом з державою логістику, заготівельні кооперативи, зберігання і реалізацію.
Ми вже говорили і в цьому році передбачено виділення коштів для будівництва оптових ринків держави. Це практично логістичний розподільний центр сільськогосподарської продукції всередині країни. Перша черга їх буде біля 5 по всій країні. Вивчивши обсяги вирощування, вивчивши шляхи руху можливі і вивчивши споживачів, ми визначили ці оптові ринки. Вони будуть у Львові, Києві, Донецьку, Харкові, Запоріжжі і Одесі. Побудуємо такі розподільчі центри, які дадуть можливість більше 60%, про які ми з Вами говорили, донести до споживача самим коротким шляхом. Це перше.
По-друге, якщо ми інформаційно не забезпечимо сільських голів (я знову спираюся на сільських голів, тому що вони єдині, хто знає проблематику, єдині, хто може розмістити замовлення в приватному секторі, а оптово-розподільчі центри передбачають це), прогнози, скільки треба картоплі на наступний рік, скільки треба часнику... Це ж смішно, що ми сьогодні імпортуємо часник з Китаю.
– Сумно.
– Сумно. Так що цей комплекс заходів дасть можливість без виділення державних коштів, без ні нічого.
Сьогодні селянин що просить у нас? В першу чергу дайте чого, скільки вам, як державі, потрібно. Чому ми це не робимо? Тобто, ми зобов’язані інформаційно забезпечити, скільки держава чого споживає, скільки держава чого імпортує, де і яка ціна всередині країни на ринках реалізації існує. І цей рух почнеться.
Не треба великих якихось робити фінансових вливань. Тільки крім складів зберігання кооперативних, де виробник міг би зберігати за рахунок держави (до речі, і це передбачено умовами СОТ) вирощений свій урожай овочів і фруктів. А вже реалізацію він сам зробить.
Тому що наше завдання, враховуючи те, що ми вступили повністю на 98% в аграрному секторі в ринкові відносини, не тільки навчити селянина вирощувати, що він навіть може без нас, а ще й навчити реалізовувати, тобто бути повноцінним фермером.
– Пане міністре, усі ланки аграрного бізнесу між собою дуже тісно пов’язані, тому і політика аграрна, видається, має виглядати як єдиний бізнес-план для всієї країни. Але всі ті моменти важливі, які Ви перерахували, не дадуть можливості зробити цей прорив, про який Ви казали, якщо не будуть застосовуватися новітні технології.
– Богу дякувати, наш український чорнозем є еталоном чорноземів світових. І не дивлячись на те, що ми не додаємо на сьогоднішній день не те, що хімічні, органічних добрив не дододаємо, ми виснажуємо землю.
Але треба тут обережними бути. Я б не гнався за такими рекордними врожаями, які сьогодні є в інших країнах: у Голландії, Німеччині, тому що йде обмеження обсягів виробництва тієї чи іншої продукції, виводиться частина сільськогосподарських земель з обігу, тому що дають їм відпочивати.
Що, Європа така лояльна? Ні, вони за попередні роки внесенням великої кількості мінеральних добрих і хімічних засобів перенавантажили землю.Сьогодні чекають усі світові аграрії, і світові інвестори чекають ринку української землі. Чому? Тому що вона сьогодні, не дивлячись на те, що ми її останні роки експлуатуємо десь у певній мірі без технологій, потенціал українського чорнозему ще достатньо великий. Без навіть інвестування великих коштів.
Так що тут нам необхідно в першу чергу зробити перші кроки. Це логістика, інформація, забезпечення ринку збуту і відкриття зовнішніх ринків, а технології підійдуть.
– Та ж сама європейська преса пише про те, що Україна може зайняти нішу виробника такого бажаного органічного продукту.
– Звичайно. Я теж на цій позиції стою.
І я скажу так, що хто боїться, хтось поважає нас як аграрну країну, так не маючи ще угоди про зону вільної торгівлю, 30% нашого експорту сільськогосподарської продукції йде на європейський ринок. Європейський ринок достатньо великий за споживанням. І європейський ринок біля 40% продукції сільськогосподарської і продуктів харчування, які споживають, європейці імпортують. Для нас це приваблива ніша. І ми шукаємо будь-якою ціною, проявляючи український національний егоїзм у цьому сенсі, будь-яку шпарину, як попасти на європейський ринок.
– Бажаємо Вам у цьому успіхів. І від Вас завершальне слово.
– Я хотів би запевнити всіх радіослухачів, слухачів «Радіо Свобода», що держава і АПК прикладе максимум зусиль, щоб на селі було працювати комфортно, щоб український продукт був у кожній країні. І нам, я думаю, не буде соромно.
Ці заходи мали б бути, мені здається, вже на цей час.
– Звичайно. По великому рахунку, що стосується зерна, вони в нас є.
А сьогодні ми розглядаємо можливість напрацювання стратегії розвитку АПК нашої країни. Чому? Тому що сьогодні необхідно АПК та виробництво збалансувати, збалансувати відповідно до вимог СОТ, збалансувати й адаптувати до вимог чинного законодавства з країнами європейської спільноти.
– І, головне, світового ринку зерна.
– Так. Все-таки сьогоднішній потенціал країни достатньо великий.
– У Європі багато зараз пишуть про те, що Україна ось-ось і займе головну зернову нішу на світовій арені. Так чи матимемо це якісне зерно, щоб ці сподівання справдилися або побоювання у конкурентів?
–
Моя поїздка у вересні до Чикаго дасть можливість розпочати роботу відкриття зернової біржі в нашій країні. Це вже буде перший крок до цивілізованої торгівлі.
А ще більше конкуренти побоюються, і так звані трейдери зернового ринку світового, що ми збалансуємося, ми наведемо порядок, щоб цей дикий зерновий ринок, який сьогодні в нас існує, здобув нормальну, цивілізовану форму торгівлі. Тоді це дасть можливість не тільки заробляти трейдерам, а й заробляти зерно виробникам.
І ми зараз в активній фазі проведення перемов з Чикагською біржею зерновою. Я переконаний, що моя поїздка у вересні до Чикаго дасть можливість розпочати роботу з відкриття зернової біржі в нашій країні. І це вже буде перший крок до цивілізованої торгівлі.
– Чи ці переговори допоможуть Україні уникнути таких моментів, як, наприклад, повідомлення про те, що яйця містять діоксин, тому що курей годували українською пшеницею, або що в українській олії знайшли мастила?
– Отакі кроки і цивілізована торгівля, де будуть виступати гарантами виконання контрактів світового рівня біржі. А перед тим, щоб прийти на біржу і укласти угоду, необхідно обов’язково пройти всі вимоги санітарних, фітосанітарних служб. Так що це унеможливить.
Повертаючись до Вашого запитання, я хотів би звернути увагу, що німецькі фірми, які озвучували цю проблематику по діоксину, вибачилися і сказали, що це було приватне повідомлення, яке не відповідало дійсності.
– Всередині, в Україні провели перевірку?
– Звичайно. Ми провели інспектування тих партій залишкової кількості зерна, тобто кукурудзу, яка експортувалася, частково ці партії залишилися, ми провели в себе перевірку – ніяких слідів діоксину не було, ми провели перевірку в Європі – ніяких слідів діоксину не було.
Тобто, я думаю, що це якраз нецивілізована конкурентна боротьба, яку використали навіть завдяки тому, що у нас ланцюжок торгівлі ще не є повністю цивілізованим.
– Пане міністре, але які Ваші прогнози, враховуючи те, що відбувається зараз з погодою, зі спекою і зі зливами, на якість українського зерна?
–
До речі, ми готуємося і плануємо в цьому маркетинговому році провести реалізацію зерна на експорт біля 16-17 мільйонів. Тобто, у нас буде можливість залишитися потужним зернотрейдером і зберегти свої позиції.
Адже не одні ми зменшуємо і якісні, і кількісні показники нинішнього врожаю. Сусідні країни, такі як Росія, зменшують на 20% свій і якісний, і кількісний показники. Аргентина, Австралія, Канада, США, навіть Європа зменшує свої показники в обсязі і в якості. Тобто, такий рік на сьогоднішній день на всій планеті для хліборобів.
– Пане міністре, відомо, що аграрний бізнес – це бізнес, який потребує грошей, їх треба спочатку вкласти задля того, щоб потім щось отримати. Ця проблема для України була гострою. Мова йде про кредитування виробників.
– Питання складне. І я хотів би сьогодні поговорити про те, яку кількість потрібно і яку кількість грошей виділяє уряд. Є комерційні банки, які достатньо високі відсотки дають. Але перед міністерством стоїть сьогодні задача в першу чергу знайти такий правильний механізм використання бюджетних коштів, скільки їх не було б, щоб вони були мотивацією для залучення інвестицій. Як говорять, «шара розміру не має».
І якщо ми будемо продовжувати виділяти бюджетні кошти як наслідок, тобто, десь були кліматичні умови несприятливі, десь компенсувати на кілограм вирощеного м’яса – це вже наслідок. Я не думаю, що це буде ефективно.
А якщо ми зробимо таким чином, і ми близькі до того, щоб бюджет 2011 року розпланувати таким чином, щоб кожна бюджетна гривня була мотивацією залучення інвестицій до аграрного сектору в обсязі 10-15 гривень, ми зможемо динамічно розвивати нашу галузь.
– Який цей механізм? Ви його вже придумали?
–
Друга складова – це виробництво м’яса, свинини, тому що природно ми зобов’язані виробляти, якщо можна так сказати, національно м'ясо свинини, традиційне для українців, і обіг коштів у вирощуванні свинини набагато коротший, ніж яловичини.
І останній пріоритет, третій, достатньо складний – це розвиток молочного скотарства.
– Достатньо включити будь-який телевізійний канал, який реалізовує якийсь соціальний проект, і ми з жахом дізнаємося, що у нашому молоці мало молока, у сметані його зовсім немає, наприклад, або ковбаса не є продуктом, виготовленим з м’яса.
– Це те питання, про яке ми почали з самого початку. Адаптація стандартів і розробка та затвердження стандартів, які сьогодні діють і в Європі, і в наших сусідів в Білорусі (у них набагато вищі стандарти по якості молока), і в наших сусідів у Росії.
Тобто, виглядає таким чином, що ми самі себе поставили в резервацію. Чому? З однієї сторони, стандартами нас піджимає європейська спільнота, з другої сторони, Росія вже піджимає, і з третьої сторони, Білорусь піджимає. Тобто, якщо ми не покращимо і не гармонізуємо стандарти як на молоко, як на м'ясо, на всю сільськогосподарську продукцію…
– Ще є Польща.
– Про Польщу я й не говорю. Я її відношу до європейської спільноти. І вони нас практично зажали. І нам сьогодні необхідно робити прорив. Якщо можна так порівняти, аграрний сектор сьогодні повинен зробити той прорив, який колись був зроблений в період Курської битви. Іншого шляху в нас немає.
– Пане міністре, але чи відчуваєте Ви підтримку в уряді? Оскільки відомо, що Верховна Рада не ухвалила стандарти, коли парламентарії конкретно розглядали, щодо м’ясних продуктів. І це вже кілька разів. Це рішення не проходило і не проходить.
–
Я зовсім недавно був в Європарламенті, спілкувався з єврокомісарами, з парламентаріями. Вони (європарламентарії) готові нам сьогодні надати наукову інформацію, допомогу, науковий потенціал свій, свої стандарти гармонізувати і профінансувати, щоб ми все-таки в короткий, стислий термін провели гармонізацію стандартів.
До речі, тільки по продуктах харчування і по сільськогосподарській продукції необхідно гармонізувати ще біля 10 тисяч стандартів.
– Ось це виробництво свинини, про яке Ви говорили, має базуватися на створенні великих свиноферм, а чи це будуть якісь розкидані по всій території України менші виробництві?
–
Але не треба забувати, що в нас є такі національні особливості, які не притаманні іншим країнам. Адже в нас у сільській місцевості проживає біля 32% українського населення, української нації. Для порівняння, у європейській спільноті в сільській місцевості проживає 3%, в США 4%, а в нас 33%.
Про що це говорить? Про те, що якщо ми підемо крупнотоварним виробництвом м’яса свинини, яловичини, молока, ми з вами чітко дамо сигнал 15 мільйонам українського сільського населення, що, дорогенькі наші, ви залишаєтеся в українському селі як у резервації, без роботи, держава за якийсь рахунок соціальних виплат вас потихеньку дотримує, поки ви самі не емігруєте до міст або чисельність ваша як популяції «сільське населення» зменшиться і, я боюся цього слова сказати, зникне.
Другий крок. А як же знайти порозуміння економічного, фінансового чинників і соціального? Тому що українське село, як би там не говорили, це колиска нації. Сьогодні багато хто до цього ставиться скептично, що це є лірика. Ні, це є економіка. І, мабуть, великі досягнення нашої країни.
Тобто, я є прихильник розвитку двох напрямків цієї галузі: крупнотоварна, наприклад, у Криму, на східній частині території. Ми розуміємо, що там населення, навіть проживаючи в селах, більше налаштоване до такого колективного ведення господарства. Ніяк ми не можемо на західній Україні, у північній частині нашої країни і в центральній змусити людей жити по принципу колективізації, тому що там люди споконвіків були господарями, і вони були, і є, і хочуть бути. І ми зобов’язані це, як держава, використати, іншого шляху немає. І отут якраз держава зобов’язана направити ту фінансову допомогу, про яку ми говорили: підтримати дрібного виробника м’яса свинини, ведення цієї галузі тим шляхом, про який ми з Вами говорили.
До речі, ми в міністерстві вже відпрацювали форму. І зараз збираємо сільських голів. Я сподіваюся, восени пройдуть вибори, завершаться вже, і сільські голови будуть мати свій термін – 5 років. І ми беремо на себе завдання провести після виборів навчання сільських голів на базі академій, університетів, аграрного напрямку, навчити і донести їм, що, дорогенькі наші сільські голови, ви є лідерами, хочете, вважайте себе «отаманами української сільської громади», і ви не тільки маєте права, а й несете відповідальність за розвиток, за те, щоб не обібрали громаду.
На минулому Кабінеті Міністрів була прийнята постанова, яка дозволила в бюджетах передбачати МВСу формування добровільних дружин на селі. Для чого? Я вважаю, що громада повинна регулювати і порядок у тій місцевості, де вони живуть, і розвиток тієї місцевості.
Ми будемо ініціювати бюджет 2011 року, щоб частина бюджетних коштів, які нараховуються на зарплату, залишалися в сільській громаді, щоб сільська громада прагнула залучити якомога більше підприємств і виробництв на свою територію. Чим більше підприємств в тебе працює, чим більше юридичних структур у тебе працює, бюджет громади отримує більше коштів.
І таким чином ми з вами, я переконаний, назавжди розірвемо це замкнене коло, коли говорять, що держава не має грошей на соціальний розвиток села, а село не розвивається, тому що держава не дає коштів. Ми зробимо таким чином, щоб громада сама собі заробляла кошти.
– Пане міністре, якщо розвивати свинарство, це означає, що має розвиватися і овочівництво, інакше м'ясо не буде нормальним м’ясом. Але це означатиме, що в українських магазинах буде українська картопля, а не єгипетська, наприклад?
– Що стосується овочів і фруктів, то я вважаю, що тут держава повинна зробити один сміливий крок. До речі, вона взяла на себе зобов’язання при вступі до СОТ цей крок зробити.
Що я маю на увазі? Внутрішня логістика заготівлі і реалізації цих груп товарів - овочів і фруктів. Сьогодні, за статистикою, біля 60% овочів і фруктів, які вирощує приватний сектор українського села, практично використовується не ефективно: частина їх годується худобі, частина гниє, і частину просто виробник не знає, куди діти, він навіть не збирає їх.
– А частина псується і пропадає у непристосованих для цього приміщеннях.
–
Ми вже говорили і в цьому році передбачено виділення коштів для будівництва оптових ринків держави. Це практично логістичний розподільний центр сільськогосподарської продукції всередині країни. Перша черга їх буде біля 5 по всій країні. Вивчивши обсяги вирощування, вивчивши шляхи руху можливі і вивчивши споживачів, ми визначили ці оптові ринки. Вони будуть у Львові, Києві, Донецьку, Харкові, Запоріжжі і Одесі. Побудуємо такі розподільчі центри, які дадуть можливість більше 60%, про які ми з Вами говорили, донести до споживача самим коротким шляхом. Це перше.
По-друге, якщо ми інформаційно не забезпечимо сільських голів (я знову спираюся на сільських голів, тому що вони єдині, хто знає проблематику, єдині, хто може розмістити замовлення в приватному секторі, а оптово-розподільчі центри передбачають це), прогнози, скільки треба картоплі на наступний рік, скільки треба часнику... Це ж смішно, що ми сьогодні імпортуємо часник з Китаю.
– Сумно.
– Сумно. Так що цей комплекс заходів дасть можливість без виділення державних коштів, без ні нічого.
Сьогодні селянин що просить у нас? В першу чергу дайте чого, скільки вам, як державі, потрібно. Чому ми це не робимо? Тобто, ми зобов’язані інформаційно забезпечити, скільки держава чого споживає, скільки держава чого імпортує, де і яка ціна всередині країни на ринках реалізації існує. І цей рух почнеться.
Не треба великих якихось робити фінансових вливань. Тільки крім складів зберігання кооперативних, де виробник міг би зберігати за рахунок держави (до речі, і це передбачено умовами СОТ) вирощений свій урожай овочів і фруктів. А вже реалізацію він сам зробить.
Тому що наше завдання, враховуючи те, що ми вступили повністю на 98% в аграрному секторі в ринкові відносини, не тільки навчити селянина вирощувати, що він навіть може без нас, а ще й навчити реалізовувати, тобто бути повноцінним фермером.
– Пане міністре, усі ланки аграрного бізнесу між собою дуже тісно пов’язані, тому і політика аграрна, видається, має виглядати як єдиний бізнес-план для всієї країни. Але всі ті моменти важливі, які Ви перерахували, не дадуть можливості зробити цей прорив, про який Ви казали, якщо не будуть застосовуватися новітні технології.
– Богу дякувати, наш український чорнозем є еталоном чорноземів світових. І не дивлячись на те, що ми не додаємо на сьогоднішній день не те, що хімічні, органічних добрив не дододаємо, ми виснажуємо землю.
Але треба тут обережними бути. Я б не гнався за такими рекордними врожаями, які сьогодні є в інших країнах: у Голландії, Німеччині, тому що йде обмеження обсягів виробництва тієї чи іншої продукції, виводиться частина сільськогосподарських земель з обігу, тому що дають їм відпочивати.
Що, Європа така лояльна? Ні, вони за попередні роки внесенням великої кількості мінеральних добрих і хімічних засобів перенавантажили землю.Сьогодні чекають усі світові аграрії, і світові інвестори чекають ринку української землі. Чому? Тому що вона сьогодні, не дивлячись на те, що ми її останні роки експлуатуємо десь у певній мірі без технологій, потенціал українського чорнозему ще достатньо великий. Без навіть інвестування великих коштів.
Так що тут нам необхідно в першу чергу зробити перші кроки. Це логістика, інформація, забезпечення ринку збуту і відкриття зовнішніх ринків, а технології підійдуть.
– Та ж сама європейська преса пише про те, що Україна може зайняти нішу виробника такого бажаного органічного продукту.
– Звичайно. Я теж на цій позиції стою.
І я скажу так, що хто боїться, хтось поважає нас як аграрну країну, так не маючи ще угоди про зону вільної торгівлю, 30% нашого експорту сільськогосподарської продукції йде на європейський ринок. Європейський ринок достатньо великий за споживанням. І європейський ринок біля 40% продукції сільськогосподарської і продуктів харчування, які споживають, європейці імпортують. Для нас це приваблива ніша. І ми шукаємо будь-якою ціною, проявляючи український національний егоїзм у цьому сенсі, будь-яку шпарину, як попасти на європейський ринок.
– Бажаємо Вам у цьому успіхів. І від Вас завершальне слово.
– Я хотів би запевнити всіх радіослухачів, слухачів «Радіо Свобода», що держава і АПК прикладе максимум зусиль, щоб на селі було працювати комфортно, щоб український продукт був у кожній країні. І нам, я думаю, не буде соромно.
