(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
– Українські політики хотіли зустрічатися з представниками організації «Репортери без кордонів», які були цього тижня в українській столиці, але потім згадали, що треба відпочивати і поїхали собі. «Репортери…» приїхали і ні з ким не зустрічалися з представників влади.
Пане Олександре, чи варто взагалі проводити такі зустрічі, запрошувати таких гостей в ситуації, коли владі вони, ну, не дуже сильно потрібні?
Олександр Мартиненко: Запрошувати треба, безумовно. Я не думаю, що там було велике бажання зустрітися. Це правда. Не впевнений. Але я думаю, що влада повинна розуміти, що зустрічатися потрібно, розмовляти потрібно, хоча б для того, щоб чути цю точку зору.
До неї прислухатися чи ні? Це вже питання інше. Бажано до розумних речей прислухатися, а до нерозумних – ні. Але бачити їх і чути їх, то потрібно, звичайно.
Справа в тому, що хто там домовлявся, хто мав бути у відпустці, хто був у відпустці, то мені зараз важко сказати, тому що підняття переписки з «Репортерами…» - це справа невдячна, з моєї точки зору.
Виходимо з факту, що я думаю, що вони тут, а у вересні, в жовтні вони ще раз приїдуть і таки зустріч з Януковичем буде. Я, правда, знаю наперед, як вона пройде.
– Як?
Олександр Мартиненко: Успішно.
Олександр Михельсон: Для кого?
Олександр Мартиненко: Для обох сторін. Вийдуть абсолютно задоволені «Репортери…» і в принципі задоволений Президент.
– Пане Олександре, Ви погоджуєтеся, що вдасться Президенту переконати «Репортерів…» в тому, що свобода слова в Україні просто квітне буйним квітом?
Олександр Михельсон: Дивлячись, хто до нього приїде?
Ми от бачили, як приїздив один юрист «Репортерів без кордонів» на запрошення пані Герман. Це було подано офіціозними українськими ЗМІ, як, нібито, візит самих «Репортерів…». Потім «Репортери…» це заперечили. І наші опозиційні журналісти заявили, що це насправді певна підробка.
Тепер приїхали вже самі «Репортери…». У свою чергу пані Герман, яка ніяк не може з’ясувати з «Репортерами…», чи вони попереджали в адміністрації «Репортерів…» про свої відпустки, чи не попереджали. Вже тепер вона, тобто представник адміністрації, сумнівається в об’єктивності тих «Репортерів…».
Можна сказати, що скільки репортерів, стільки й думок. А задоволеними всі будуть не за переговорами, а за результатами дій. У цьому сенсі я абсолютно впевнений, як сказав би навіть Віктор Андрійович Ющенко, глибоко переконаний, що, звісно, нашій владі все вдасться.
Не думаю, що в нас тут буде Туркменистан чи ще якийсь жах, не думаю, що журналістів почнуть кидати за грати, або ще якось масово з ними боротися, але те, що інформаційний простір буде владою достатньою мірою зачищено під свої інтереси, в цьому сумнівів немає.
– Мені важко зрозуміти. Останніми роками всі переконували, принаймні мене в цьому ефірі багато разів, я вже не пам’ятаю, скільки, що неможливо собі навіть уявити, щоб Україна просувалася в будь-яких варіантах російським шляхом розвитку. Навіть коли мова йде про ЗМІ.
Тепер раптом виявляється, що це можливо: Україна може «зачистити» ЗМІ, тут може бути повне, так би мовити, порозуміння і одностайність, як це сталося.
Олександр Мартиненко:По-перше, ще ніхто нічого по великому рахунку не «зачищав». Якщо це буде, то буде. То життя покаже. А поки ж це не «зачистка».
А хто міг подумати, що в країні практично припиниться політична боротьба, наприклад? Ми, які 5 років жили в постійних виборах і в боротьбі двох чи, точніше, трьох політичних сил одна з одною, в один момент вона раптом припинилася, тому що всі інші, які програли, взяли і зникли.
Вони зараз ще на два місяці на вересень-жовтень прокинуться, а потім, я думаю, що все повернеться до того ж стану.
Ми ж говоримо про політичні медіа, а не про культурні і про кулінарні. А політичні медіа невід’ємні від політики. Яка політика, такі й медіа. Якщо політики немає, тоді й буде, як у Росії. То тоді й медіа будуть такі ж самі.
Олександр Михельсон:Абсолютно правильно.
Коли говорили про те, що за 5 років ми звикли до свободи слова, та ні, ми звикли до конкуренції політичних позицій, які могли висловлювати через ті чи інші відповідно ЗМІ.
Це, до речі, не означає, що всі ЗМІ були, як зараз модно у нашої влади вважати, куплені чи ангажовані тими чи іншими політичними силами. Дуже багато було ЗМІ, які могли висловлювати позиції різних політичних сил на своїх шпальтах без жодних проблем. Я сам мав щастя в таких працювати.
Але коли, даруйте мені, позицій немає, то що ж ти будеш висвітлювати? Я не маю на увазі, що немає про що написати статтю. Але коли виходить після звіту уряду пана Азарова, який був оформлений у кращих традиціях американських шоу, пан Турчинов, хоча годиною тому анонсувалася пані Тимошенко, дуже коротко, стисло і печально називає кільканадцять цифр, навіть не відповідаючи на запитання, говорить «До побачення!», то що ми тут можемо зробити? Я не знаю.
Олександр Мартиненко: Це ж не силова праця, там когось по захвату і так далі. Медіа – це в принципі відображення того, що відбувається в житті так чи інакше. Тому в житті відбувається зараз це.
Тому на місці взагалі журналістської спільноти я подумав би про інше: що далі робити (якщо після виборів місцевих буде два місяці пожвавлення такого, нібито, боротьба, хоча відомо, чим вона закінчиться) після цього взагалі з цією професією? Я маю на увазі тих, хто займається політичною журналістикою. Чи писати про владу…?
Розумієте, вся історія з журналістськими протестами, на моє глибоке переконання, полягає в тому, що журналісти оскільки шукали-шукали того, хто може відображати, вони знайшли і почали відображати самі, таким чином якось мірою займаючи місце опозиції. Ну, не в тому плані, що опозиція їх купила, а в плані того, що вони просто не знають, хто може щось сказати, тому вони почали говорити самі.
Олександр Михельсон: Тут дозволю собі трішки не погодитися. У нас дуже багато такої журналістики, яка називається «аналітикою», а насправді підмінює політичну оцінку, безумовно. Але водночас є експерти, є можливість для того журналіста, який цим займається професійно, щось розжувати і розтлумачити глядачеві, слухачеві, читачеві.
Насправді в нас тут уже проблема якраз не опозиції, не журналістів. Отут саме є проблема влади, яка сприймає будь-який, хоч трішечки критичний аналіз своїх дій, як зразу результат підкупу опозиції чи взагалі зовнішніх ворогів, як замах на своє ексклюзивне право представляти суспільство.
Олександр Мартиненко: Не завжди.
Олександр Михельсон: Не завжди. Але, на жаль, зараз це поступово входить в систему.
Олександр Мартиненко: Найбільш яскравий приклад останнього часу, просто чудовий, то це історія з автомобілями для уряду. Знайшли тендер, все це написали. Микола Янович, я так розумію, прочитав. Хтось йому пояснив, що це непопулярний крок. І він сказав: все, відмінити всі тендери до такої бабусі, щоб ніхто не купив жодного автомобіля.
До речі, серед яких ВАЗ-2107 для міліції. Це для дільничих всіх. Я думаю, що просто зараз припинять все про всяк випадок, щоб ніхто нічого.
До речі, я не вважаю, що це правильно. Тому що ще раз кажу: не треба купувати машини для міністра, а треба купувати машини для дільничих, для інспекторів і для роботи. Але випадок, коли, може, не так красиво, але все ж таки відреагували...
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
– Українські політики хотіли зустрічатися з представниками організації «Репортери без кордонів», які були цього тижня в українській столиці, але потім згадали, що треба відпочивати і поїхали собі. «Репортери…» приїхали і ні з ким не зустрічалися з представників влади.
Пане Олександре, чи варто взагалі проводити такі зустрічі, запрошувати таких гостей в ситуації, коли владі вони, ну, не дуже сильно потрібні?
Олександр Мартиненко: Запрошувати треба, безумовно. Я не думаю, що там було велике бажання зустрітися. Це правда. Не впевнений. Але я думаю, що влада повинна розуміти, що зустрічатися потрібно, розмовляти потрібно, хоча б для того, щоб чути цю точку зору.
До неї прислухатися чи ні? Це вже питання інше. Бажано до розумних речей прислухатися, а до нерозумних – ні. Але бачити їх і чути їх, то потрібно, звичайно.
Справа в тому, що хто там домовлявся, хто мав бути у відпустці, хто був у відпустці, то мені зараз важко сказати, тому що підняття переписки з «Репортерами…» - це справа невдячна, з моєї точки зору.
Виходимо з факту, що я думаю, що вони тут, а у вересні, в жовтні вони ще раз приїдуть і таки зустріч з Януковичем буде. Я, правда, знаю наперед, як вона пройде.
– Як?
Олександр Мартиненко: Успішно.
Олександр Михельсон: Для кого?
Олександр Мартиненко: Для обох сторін. Вийдуть абсолютно задоволені «Репортери…» і в принципі задоволений Президент.
– Пане Олександре, Ви погоджуєтеся, що вдасться Президенту переконати «Репортерів…» в тому, що свобода слова в Україні просто квітне буйним квітом?
Олександр Михельсон:
Не думаю, що журналістів почнуть кидати за грати, або ще якось масово з ними боротися, але що інформаційний простір буде владою зачищено під свої інтереси, в цьому сумнівів немає.
Ми от бачили, як приїздив один юрист «Репортерів без кордонів» на запрошення пані Герман. Це було подано офіціозними українськими ЗМІ, як, нібито, візит самих «Репортерів…». Потім «Репортери…» це заперечили. І наші опозиційні журналісти заявили, що це насправді певна підробка.
Тепер приїхали вже самі «Репортери…». У свою чергу пані Герман, яка ніяк не може з’ясувати з «Репортерами…», чи вони попереджали в адміністрації «Репортерів…» про свої відпустки, чи не попереджали. Вже тепер вона, тобто представник адміністрації, сумнівається в об’єктивності тих «Репортерів…».
Можна сказати, що скільки репортерів, стільки й думок. А задоволеними всі будуть не за переговорами, а за результатами дій. У цьому сенсі я абсолютно впевнений, як сказав би навіть Віктор Андрійович Ющенко, глибоко переконаний, що, звісно, нашій владі все вдасться.
Не думаю, що в нас тут буде Туркменистан чи ще якийсь жах, не думаю, що журналістів почнуть кидати за грати, або ще якось масово з ними боротися, але те, що інформаційний простір буде владою достатньою мірою зачищено під свої інтереси, в цьому сумнівів немає.
– Мені важко зрозуміти. Останніми роками всі переконували, принаймні мене в цьому ефірі багато разів, я вже не пам’ятаю, скільки, що неможливо собі навіть уявити, щоб Україна просувалася в будь-яких варіантах російським шляхом розвитку. Навіть коли мова йде про ЗМІ.
Тепер раптом виявляється, що це можливо: Україна може «зачистити» ЗМІ, тут може бути повне, так би мовити, порозуміння і одностайність, як це сталося.
Олександр Мартиненко:
А хто міг подумати, що в країні практично припиниться політична боротьба, наприклад? Ми, які 5 років жили в постійних виборах і в боротьбі двох чи, точніше, трьох політичних сил одна з одною, в один момент вона раптом припинилася, тому що всі інші, які програли, взяли і зникли.
Вони зараз ще на два місяці на вересень-жовтень прокинуться, а потім, я думаю, що все повернеться до того ж стану.
Ми ж говоримо про політичні медіа, а не про культурні і про кулінарні. А політичні медіа невід’ємні від політики. Яка політика, такі й медіа. Якщо політики немає, тоді й буде, як у Росії. То тоді й медіа будуть такі ж самі.
Олександр Михельсон:
Коли говорили про те, що за 5 років ми звикли до свободи слова, та ні, ми звикли до конкуренції політичних позицій, які могли висловлювати через ті чи інші відповідно ЗМІ.
Це, до речі, не означає, що всі ЗМІ були, як зараз модно у нашої влади вважати, куплені чи ангажовані тими чи іншими політичними силами. Дуже багато було ЗМІ, які могли висловлювати позиції різних політичних сил на своїх шпальтах без жодних проблем. Я сам мав щастя в таких працювати.
Але коли, даруйте мені, позицій немає, то що ж ти будеш висвітлювати? Я не маю на увазі, що немає про що написати статтю. Але коли виходить після звіту уряду пана Азарова, який був оформлений у кращих традиціях американських шоу, пан Турчинов, хоча годиною тому анонсувалася пані Тимошенко, дуже коротко, стисло і печально називає кільканадцять цифр, навіть не відповідаючи на запитання, говорить «До побачення!», то що ми тут можемо зробити? Я не знаю.
Олександр Мартиненко: Це ж не силова праця, там когось по захвату і так далі. Медіа – це в принципі відображення того, що відбувається в житті так чи інакше. Тому в житті відбувається зараз це.
Тому на місці взагалі журналістської спільноти я подумав би про інше: що далі робити (якщо після виборів місцевих буде два місяці пожвавлення такого, нібито, боротьба, хоча відомо, чим вона закінчиться) після цього взагалі з цією професією? Я маю на увазі тих, хто займається політичною журналістикою. Чи писати про владу…?
Розумієте, вся історія з журналістськими протестами, на моє глибоке переконання, полягає в тому, що журналісти оскільки шукали-шукали того, хто може відображати, вони знайшли і почали відображати самі, таким чином якось мірою займаючи місце опозиції. Ну, не в тому плані, що опозиція їх купила, а в плані того, що вони просто не знають, хто може щось сказати, тому вони почали говорити самі.
Олександр Михельсон: Тут дозволю собі трішки не погодитися. У нас дуже багато такої журналістики, яка називається «аналітикою», а насправді підмінює політичну оцінку, безумовно. Але водночас є експерти, є можливість для того журналіста, який цим займається професійно, щось розжувати і розтлумачити глядачеві, слухачеві, читачеві.
Насправді в нас тут уже проблема якраз не опозиції, не журналістів. Отут саме є проблема влади, яка сприймає будь-який, хоч трішечки критичний аналіз своїх дій, як зразу результат підкупу опозиції чи взагалі зовнішніх ворогів, як замах на своє ексклюзивне право представляти суспільство.
Олександр Мартиненко: Не завжди.
Олександр Михельсон: Не завжди. Але, на жаль, зараз це поступово входить в систему.
Олександр Мартиненко: Найбільш яскравий приклад останнього часу, просто чудовий, то це історія з автомобілями для уряду. Знайшли тендер, все це написали. Микола Янович, я так розумію, прочитав. Хтось йому пояснив, що це непопулярний крок. І він сказав: все, відмінити всі тендери до такої бабусі, щоб ніхто не купив жодного автомобіля.
До речі, серед яких ВАЗ-2107 для міліції. Це для дільничих всіх. Я думаю, що просто зараз припинять все про всяк випадок, щоб ніхто нічого.
До речі, я не вважаю, що це правильно. Тому що ще раз кажу: не треба купувати машини для міністра, а треба купувати машини для дільничих, для інспекторів і для роботи. Але випадок, коли, може, не так красиво, але все ж таки відреагували...
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
