Після гучного скандалу з обміном десяти російських шпигунів – в російських ЗМІ це слово незмінно пишуть в лапках, ніби підкреслюючи, що ніякі це не шпигуни, а просто звичайнісінькі обивателі, які чомусь вирішили змінити свої російські імена і прізвища на американські або ж латиноамериканські – у Сполучених Штатах знайдено ще одного (й, можливо, навіть не останнього) російського шпигуна. Ним виявився 23-річний Олексій Карєтніков, який тільки нещодавно прибув до США й влаштувався на роботу у знаменитому „Майкрософті”. Зайнятися своїми прямими професійними обов’язками шпигун ще не встиг – як підкреслює джерело компанії CNN, якщо вважати всіх інших у агентурній мережі дрібною рибкою, так новому звинуваченому не знайшлося б місця у цьому акваріумі...
Проте залишається чимало питань щодо самої агентурної мережі. Чим займалися російські шпигуни насправді? Для чого російським спецслужбам була потрібна така величезна мережа, приречена на знищення вже самою кількістю залучених? Що могли затримані дізнатися про справжні американські секрети? Адже вони були далекими від силових й наукових відомств і компаній... І чому російська офіційна пропаганда не робить з них героїв? Адже саме існування такої розгалуженої мережі в Сполучених Штатах – демонстрація ефективності і серйозності намірів російських спецслужб, доказ того, що Росія – знову наддержава... Або для таких узагальнень немає підстав?
Деякі російські спостерігачі вважають, що для цього й дійсно немає підстав. І що не випадково російські ЗМІ пишуть слово „шпигуни” неодмінно у лапках. Мережа обслуговувала не стільки державу, скільки фінансові інтереси таких авторитетних високопосадовців, що прізвища їх побоюються називати навіть у приватних розмовах – тільки піднімають очі вгору а далі вже сам думай... Приватизація держави на пострадянському просторі – справа відома, тільки у випадку із шпигунами цю приватизацію перенесено на міжнародний рівень. Саме тому про те, чим займалися російські шпигуни у Сполучених Штатах і чому їх було так багато, в Росії намагаються не розмірковувати – краще, щоб про цю справу якнайшвидше забули...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Проте залишається чимало питань щодо самої агентурної мережі. Чим займалися російські шпигуни насправді? Для чого російським спецслужбам була потрібна така величезна мережа, приречена на знищення вже самою кількістю залучених? Що могли затримані дізнатися про справжні американські секрети? Адже вони були далекими від силових й наукових відомств і компаній... І чому російська офіційна пропаганда не робить з них героїв? Адже саме існування такої розгалуженої мережі в Сполучених Штатах – демонстрація ефективності і серйозності намірів російських спецслужб, доказ того, що Росія – знову наддержава... Або для таких узагальнень немає підстав?
Деякі російські спостерігачі вважають, що для цього й дійсно немає підстав. І що не випадково російські ЗМІ пишуть слово „шпигуни” неодмінно у лапках. Мережа обслуговувала не стільки державу, скільки фінансові інтереси таких авторитетних високопосадовців, що прізвища їх побоюються називати навіть у приватних розмовах – тільки піднімають очі вгору а далі вже сам думай... Приватизація держави на пострадянському просторі – справа відома, тільки у випадку із шпигунами цю приватизацію перенесено на міжнародний рівень. Саме тому про те, чим займалися російські шпигуни у Сполучених Штатах і чому їх було так багато, в Росії намагаються не розмірковувати – краще, щоб про цю справу якнайшвидше забули...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
