Доступність посилання

ТОП новини

Конституція має стати точкою балансу


Київ – Чергова річниця ухвалення української Конституції наводить на думку, що Конституція – це ще не все. Хоча, можливо, вона формально є і однією з найкращих у світі, як каже дехто. Проте до навіть найкращої Конституції потрібна іще й відповідальність. В українському випадку – в першу чергу відповідальність діючої влади.

За українських реалій складається так, що кожен новий Президент намагається підігнати Конституцію під свої потреби. Але якщо «януковичі» і змінять Конституцію під свої чисто меркантильні політичні і економічні потреби, то це навряд чи зробить українців щасливими. Адже, замінивши розбалансовану систему влади часів Віктора Ющенка на чисто ручне управління «донецьких» Віктора Януковича, новій владі так і не вдалося досягти бажаного ефекту балансу. Оскільки політичний баланс передбачає наявність інших центрів і противаг системи реалізації влади. А усі ці противаги «януковичі» просто усунули силовими методами.

Нині стає очевидно, що без точки балансу досягнути стабільного, а не ситуативного порозуміння між владою, її гілками і народом просто нереалістично. Власне, такою «точкою балансу» в Україні давно мала б стати Конституція, якщо ті, хто взяли на себе відповідальність за долю держави хочуть уникнути в майбутньому можливих суспільно-політичних катаклізмів.

Виглядає, що режим Януковича свідомо вибрав найбільш крайню точку, котра є протилежною до недавнього правління команди Віктора Ющенка і на цьому вважає, що досягнуто необхідної управлінської досконалості і стабільної політичної опори. Але мати всій уряд і підім’яти під себе парламент, зробивши його практично ручним, цього, як виявляється замало.

Вже сьогодні в Партії регіонів починають потроху усвідомлювати, що контролювати всі політичні і економічні процеси виключно через слухняний парламент просто нереалістично. А процес масового переходу депутатів і недонецьких еліт на бік переможців був спровокований скоріше інстинктом політичного самозбереження, ніж показником поділяння поглядів регіоналів. Тому нині починає проявлятися зворотній процес – наростання невдоволеності серед регіональних, в тому числі і суто донецьких, еліт.

Закладені амбіції


Усі попередні дії команди «януковичів» дають підстави підозрювати, що в нову Конституцію вони намагатимуться закласти власні політичні амбіції, котрі превалюватимуть, а то й відверто ітимуть урозріз із національними інтересами українців. Вже зараз, навіть поки Основний закон Української держави ще не зазнав змін, режим Януковича негласно вводить цензуру в Україні та розпочав публічно не задекларований наступ на громадянські права українців. І можна собі лише уявити, що відбудеться, якщо ці утиски будуть прописані у януковичівській Конституції.

Таким чином Конституція, котра буде написана під Віктора Януковича, здатна узаконити централізоване планування урізання всіх видів свободи. Крім того, ця Конституція буде формуватися не на основі суспільного діалогу і порозуміння між різними політичними силами, а може виникнути як результат бажання меншості диктувати свої закони і правила. Від початку в її Конструкцію закладатиметься диктатура суспільної меншості, котра підтримала Партію регіонів, відносно переважаючої більшості, яка бачить шлях розвитку України, як демократичної держави.

В ідеалі Конституція має стати в Україні матір'ю законів. У її основу мусить бути закладене верховенство права і захист пересічного громадянина від беззаконня, з боку кого б воно не надходило – державних чиновників чи інших структур, котрі часто люблять ставити себе над будь-якими законами. А головне, необхідно визначитись з тим, щоб все, що прописано в Конституції виконувалося. Адже й сьогодні чинна Конституція України нібито гарантує, що українським громадянам має бути забезпечене зайнятість, житло, освіта, охорона здоров’я і нормальне навколишнє середовище. Але більшість із цих гарантій так і залишилися на папері.

Схоже, що режим Януковича дуже своєрідно розуміє право на свободу слова, зборів і демонстрацій. Не кажучи вже про захист прав особи та права на рівні можливості, оптимальний розвиток, доступ до знань і інформації. Або права на недоторканність приватного життя та свободу висловлення думок.

Цензурні утиски


Проте й у діючій Конституції України ніде не прописано того, що влада в державі має належати лише одній партії, котра об’єднує політичні сили, чітко націлені на минуле. Не кажучи вже про цензурні утиски і одягання «намордника мовчання» на засоби масової інформації. На жаль, ситуація в Україні є такою, що зіткнувшись із цензуруванням ЗМІ «януковичами», суспільство поки що не тільки не спромоглося на організацію повноцінного опору цим явно протиправним діям влади, а й і виявилося неготовим до солідаризації і мобілізації своїх здорових сил.

До України повертається те, що, здавалося, мало бути назавжди забуте після перемоги Помаранчевої революції – утиски журналістів і повернення самоцензури, як можливості втриматися на роботі в державних ЗМІ чи мас-медіа, які знаходяться у власності в українських олігархів.

У цьому сенсі можна сказати, що від введення цензури в ЗМІ залишається один крок до початку політичних репресій. Адже якщо суспільство не чинитиме опору позаправним діям донецької влади, то це стане потужним сигналом до того, що українці вже визріли до наступного спільно запланованого з Москвою етапу – переходу від вибіркової лібералізації, рецидиви якої ще подекуди залишаються від часів Ющенка, до поки що вибіркових політичних репресій. З подальшою реальною перспективою збільшення їхньої дози залежно від реакції мовчання чи немовчання українського соціуму. Аж до закріплення відповідних авторитарних норм у перелицьованій під потреби новопосталої диктатури Конституції.

Громадянські права українців


Усе це в комплексі призведе до тотального порушення громадянських прав українського народу. Адже з перших же днів приходу до влади «януковичів» стало очевидно, що вони нехтують необхідністю балансу між, з одного боку, громадянським і політичними, а з іншого – економічними, соціальними і культурними правами українців. Намагання витіснити і викоренити все українське з України виглядає як бажання «зачистити» територію української держави від автохтонного населення.

Власне, це все дуже нагадує політику керівництва колишнього СРСР щодо корінного неросійського населення, котре з усіх сил намагалися перетворити на радянський народ. Тепер же режим Януковича вперто не бажає визнавати українців автохтонним населенням України і для цього він повсякчас офіційно використовує вигадане ще в часи Кучми визначення «народ України», яке тиражується в підвладних «донецьким» пресі, телебаченні і радіо. Звідки взявся цей міфічний «народ України», мабуть, важко пояснити і самим «януковичам». Але це дає їм змогу повністю відмежуватися від «націоналістичної» спадщини президентства Віктора Ющенка.

Те, що чисельність української нації зменшилася до 45 мільйонів осіб, також можна віднести до порушення прав людини. Адже здоров’я нації великою мірою напряму залежить від повноцінного харчування і можливості доступу до якісного медичного обслуговування. Проте ресурси в України розподілені таким несправедливим і протизаконним чином, що їх переважаюча більшість потрапила до рук кількох десятків сімей і їх приспішників, а народ опинився на грані фізичного виживання.

По суті, українці – це народ, в якого відібрали життєву енергетику і при цьому з усіх сил прагнуть позбавити його національної ідентичності. Таким чином, нова Конституція України за режиму Януковича буде покликана узаконити те становище українців, в якому вони опинилися поза своєю волею. Нині на карту поставлено так багато, що лише трансформація українців із мовчазного населення в народ, котрий готовий відстоювати свої права, здатне не допустити остаточне вирішення «януковичами» українського питання.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • Зображення 16x9

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

XS
SM
MD
LG