Суперечливі версії подій у Киргизстані хвилюють світ. Жертвами міжетнічних сутичок в заколотах, які спалахнули 11 червня на півдні Киргизії, стали до 2000 людей, ще 2000 постраждали, півмільйона біженців.
Такі цифри просочилися в ЗМІ з анонімних джерел однієї зі спецслужб СНД, їх навіть уже не заперечує тимчасовий уряд Киргизстану.
Сумніви щодо офіційних повідомлень про кількість убитих і те, що за заворушеннями стоїть екс-президент країни Курманбек Бакієв, висловлюють експерти, зокрема, експерт із питань Центральної Азії Андре Шмітц в інтерв’ю «Der Spiegel».
Представники узбецької спільноти стверджують, що тимчасовий уряд увів цензуру, щоб приховати правду про етнічні чистки на півдні країни: призупинена робота узбецькомовних телеканалів «ОшТБ», «МезонТБ». Мешканці Оша й Джалал-Абаду скаржаться іноземним ЗМІ, що офіційні телерадіокомпанії не висвітлюють масштабу трагедії. Олії в інформаційний вогонь підлило звернення інформаційно-координаційного центру тимчасового уряду до журналістів – використовувати як джерело інформації лише дані, підтверджені ним самим…
Тимчасова влада волає до світу про допомогу, оголосивши часткову мобілізацію військовозобов’язаних. У Кара-Сууйському та Караванському районах діє комендантська година, російські МНС вивезли частину біженців до Росії – переважно російськомовних; гуманітарну допомогу охопленій конфліктом країні виділили кілька держав-лідерів, зокрема, США. 130 тонн гуманітарної допомоги надала Росія (як відомо, в Киргизстані розміщені стратегічні бази США та Росії, тому саме ці країни ініціюють першочергове надання допомоги).
Миротворців Росія до Киргизстану не відправила, лише батальйон десантників – для захисту своєї бази. Тимчасовий киргизький уряд покладає надії саме на миротворців: власна армія не здатна припинити хаос і насильство, а, за деякими джерелами, її частини навіть брали участь у заворушеннях.
Після тривалих роздумів з’являються заяви, зокрема, заява Миколи Бордюжі – генерального секретаря Організації Договору про колективну безпеку. Йдеться про можливу відправку до Киргизстану замість військових миротворців «фахівців з охорони порядку», які «знають, як планувати і готувати операції з запобігання масових заворушень, виявлення організаторів, локалізації бандгруп».
Одним із шляхів виходу тимчасовий уряд Киргизстану вважає референдум, але експерти скептично ставляться до дієвості такого «виходу». Примітний коментар професора Олександра Лукіна (Росія, Центр досліджень Східної Азії і ШОС) китайському телеканалові ССTV: «Референдум – це спосіб самому урядові легалізуватися».
Експерт вважає, що проблема полягає в міжнаціональних відмінностях між киргизами та узбеками. Узбеки складають до 15% населення Киргизстану, а на півдні цієї країни – 40–50%. Вони недостатньо презентовані в органах управління, навіть місцевих. Тимчасовий уряд може спробувати розв’язати внутрішні проблеми, взявши до уваги інтереси всіх етнічних груп.
І це не мусять бути заходи політичні, як референдум. Експерт Адріана Шмітц вважає, що референдум може виявитися «непрезентативним» і варто б «відкласти референдум та кинути сили на відновлення державності», бо країна – «на межі державного розпаду».
Киргизько-українські паралелі
В Україні зацікавлення киргизькими подіями зростає. Справді, киргизький «досвід» мав би тривожити Україну. Не тільки тому, що Сімферополь і Бішкек – майже на одній географічній паралелі.
З’яви української «Помаранчевої революції» та «Революції тюльпанів» у Киргизстані збіглися в часі: між ними кілька місяців різниці. Тотожними були очікування учасників обох революцій та й розвиток політичних сценаріїв опісля, зі «скидкою» на ментальні тощо відмінності. В обох до влади прийшли колишні прем’єри – Віктор Ющенко в Україні та Курманбек Бакієв у Киргизстані. Обидві країни – вихідці з СРСР, тому за дужки слід винести вплив на розвиток подій у них і цього фактора. Потім в Україні до влади прийшли антагоністи «Помаранчевої революції», а в Киргизстані сталася контрреволюція.
Чи загрожує щось подібне до киргизької катастрофи Україні? Щоб відповісти, слід назвати складові цієї катастрофи. Їх кілька: тотальне зубожіння населення; тотальна корупція, що привела до розвалу і дискредитації державних інституцій; етнічно-цивілізаційний розкол та сегрегація; Киргизстан став однією з арен геополітичної конкуренції.
Отже, виявилося, що люмпенізоване населення надзвичайно сприйнятливе до популістської риторики і схильне до насильства. Відсутність правових механізмів і кумівство у владі перетворили державні органи в персональні феоди того чи іншого можновладця. Ще слід пам’ятати, що Киргизстан поділений не тільки етнічно, – релігійно також. Окрім усього, в Киргизстані зіткнулися інтереси Росії, Китаю і США. А якщо врахувати ще й фактор потужної наркомафії, на який звертають увагу експерти, то киргизької катастрофи можна було очікувати. Паралелі з українською ситуацією зримі: зубожіння населення, тотальна корупція, етнічно-цивілізаційний розкол і сегрегація, зовнішньополітична конкуренція.
Не таємниця, що Росія була незадоволена Бакієвим, який узяв кошти й не виконав обіцянку – закрити базу США «Манас». Не таємниця й те, що частина еліт Росії, особливо силових, охоплена манією організації кольорових контрреволюцій…
Фахівці зауважують, що антибакієвський переворот у Бішкеку був добре підготовлений та організований. На рівному місці посеред столиці навряд чи можуть з’явитися десятки тисяч озброєних людей, яких ще й доставляють з провінцій.
Інша річ, що продовження стало для «організаторів» несподіваним. Дракон зірвався з прив’язі. А безпосереднім детонатором цих подій був інцидент в одному з облуправлінь міністерства внутрішніх справ Киргизстану, де міліціонери вбили місцевого жителя…
Ряд паралелей між Україною і Киргизстаном можна множити. В їхньому сплетінні й шукати «меридіан» відповіді на питання: чи загрожує Україні щось подібне до «киргизької катастрофи»?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Такі цифри просочилися в ЗМІ з анонімних джерел однієї зі спецслужб СНД, їх навіть уже не заперечує тимчасовий уряд Киргизстану.
Сумніви щодо офіційних повідомлень про кількість убитих і те, що за заворушеннями стоїть екс-президент країни Курманбек Бакієв, висловлюють експерти, зокрема, експерт із питань Центральної Азії Андре Шмітц в інтерв’ю «Der Spiegel».
Представники узбецької спільноти стверджують, що тимчасовий уряд увів цензуру, щоб приховати правду про етнічні чистки на півдні країни: призупинена робота узбецькомовних телеканалів «ОшТБ», «МезонТБ». Мешканці Оша й Джалал-Абаду скаржаться іноземним ЗМІ, що офіційні телерадіокомпанії не висвітлюють масштабу трагедії. Олії в інформаційний вогонь підлило звернення інформаційно-координаційного центру тимчасового уряду до журналістів – використовувати як джерело інформації лише дані, підтверджені ним самим…
Тимчасова влада волає до світу про допомогу, оголосивши часткову мобілізацію військовозобов’язаних. У Кара-Сууйському та Караванському районах діє комендантська година, російські МНС вивезли частину біженців до Росії – переважно російськомовних; гуманітарну допомогу охопленій конфліктом країні виділили кілька держав-лідерів, зокрема, США. 130 тонн гуманітарної допомоги надала Росія (як відомо, в Киргизстані розміщені стратегічні бази США та Росії, тому саме ці країни ініціюють першочергове надання допомоги).
Миротворців Росія до Киргизстану не відправила, лише батальйон десантників – для захисту своєї бази. Тимчасовий киргизький уряд покладає надії саме на миротворців: власна армія не здатна припинити хаос і насильство, а, за деякими джерелами, її частини навіть брали участь у заворушеннях.
Після тривалих роздумів з’являються заяви, зокрема, заява Миколи Бордюжі – генерального секретаря Організації Договору про колективну безпеку. Йдеться про можливу відправку до Киргизстану замість військових миротворців «фахівців з охорони порядку», які «знають, як планувати і готувати операції з запобігання масових заворушень, виявлення організаторів, локалізації бандгруп».
Одним із шляхів виходу тимчасовий уряд Киргизстану вважає референдум, але експерти скептично ставляться до дієвості такого «виходу». Примітний коментар професора Олександра Лукіна (Росія, Центр досліджень Східної Азії і ШОС) китайському телеканалові ССTV: «Референдум – це спосіб самому урядові легалізуватися».
Експерт вважає, що проблема полягає в міжнаціональних відмінностях між киргизами та узбеками. Узбеки складають до 15% населення Киргизстану, а на півдні цієї країни – 40–50%. Вони недостатньо презентовані в органах управління, навіть місцевих. Тимчасовий уряд може спробувати розв’язати внутрішні проблеми, взявши до уваги інтереси всіх етнічних груп.
І це не мусять бути заходи політичні, як референдум. Експерт Адріана Шмітц вважає, що референдум може виявитися «непрезентативним» і варто б «відкласти референдум та кинути сили на відновлення державності», бо країна – «на межі державного розпаду».
Киргизько-українські паралелі
В Україні зацікавлення киргизькими подіями зростає. Справді, киргизький «досвід» мав би тривожити Україну. Не тільки тому, що Сімферополь і Бішкек – майже на одній географічній паралелі.
З’яви української «Помаранчевої революції» та «Революції тюльпанів» у Киргизстані збіглися в часі: між ними кілька місяців різниці. Тотожними були очікування учасників обох революцій та й розвиток політичних сценаріїв опісля, зі «скидкою» на ментальні тощо відмінності. В обох до влади прийшли колишні прем’єри – Віктор Ющенко в Україні та Курманбек Бакієв у Киргизстані. Обидві країни – вихідці з СРСР, тому за дужки слід винести вплив на розвиток подій у них і цього фактора. Потім в Україні до влади прийшли антагоністи «Помаранчевої революції», а в Киргизстані сталася контрреволюція.
Чи загрожує щось подібне до киргизької катастрофи Україні? Щоб відповісти, слід назвати складові цієї катастрофи. Їх кілька: тотальне зубожіння населення; тотальна корупція, що привела до розвалу і дискредитації державних інституцій; етнічно-цивілізаційний розкол та сегрегація; Киргизстан став однією з арен геополітичної конкуренції.
Отже, виявилося, що люмпенізоване населення надзвичайно сприйнятливе до популістської риторики і схильне до насильства. Відсутність правових механізмів і кумівство у владі перетворили державні органи в персональні феоди того чи іншого можновладця. Ще слід пам’ятати, що Киргизстан поділений не тільки етнічно, – релігійно також. Окрім усього, в Киргизстані зіткнулися інтереси Росії, Китаю і США. А якщо врахувати ще й фактор потужної наркомафії, на який звертають увагу експерти, то киргизької катастрофи можна було очікувати. Паралелі з українською ситуацією зримі: зубожіння населення, тотальна корупція, етнічно-цивілізаційний розкол і сегрегація, зовнішньополітична конкуренція.
Не таємниця, що Росія була незадоволена Бакієвим, який узяв кошти й не виконав обіцянку – закрити базу США «Манас». Не таємниця й те, що частина еліт Росії, особливо силових, охоплена манією організації кольорових контрреволюцій…
Фахівці зауважують, що антибакієвський переворот у Бішкеку був добре підготовлений та організований. На рівному місці посеред столиці навряд чи можуть з’явитися десятки тисяч озброєних людей, яких ще й доставляють з провінцій.
Інша річ, що продовження стало для «організаторів» несподіваним. Дракон зірвався з прив’язі. А безпосереднім детонатором цих подій був інцидент в одному з облуправлінь міністерства внутрішніх справ Киргизстану, де міліціонери вбили місцевого жителя…
Ряд паралелей між Україною і Киргизстаном можна множити. В їхньому сплетінні й шукати «меридіан» відповіді на питання: чи загрожує Україні щось подібне до «киргизької катастрофи»?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
