Лондон – Українська влада майже ніколи не здатна діяти на випередження. Задумав позмагатися Ющенко з усією пропагандистською машинерією Росії, обстоюючи голод як геноцид українського народу. Йому у відповідь легко парували на кожному розі простим фактом того, що крім українських жертв від голоду 1932–33 років полягло чимало людей і в Росії, і в Білорусі. А в Казахстані, за деякими джерелами, загинула від голоду ледве не половина казахського етносу.
Ющенко не сперечався з цим фактом. Лише гнув своє. Не сперечався і Янукович, знайшовши простий вихід відмовою від геноциду.
Але, з огляду на трагедію, чому б не заявити, що це була спроба геноциду усіх чотирьох народів? Це як приклад на випередження.
По суті, політики у Києві готові вперто обстоювати символи, а не жертв.
Нема на кого рівнятися
Власне кажучи, сьогоднішня влада (як і вчорашня?) не здатна викласти перед своїми горе-партнерами якісь несподівані рішення та пропозиції і перехопити ініціативу.
Вона, як заворожена, очікує цієї ініціативи від Москви. У цьому політичному замішанні перебуває увесь пострадянський регіон.
Конфліктна з Москвою ніша України ніким не зайнята. На очах у всіх пострадянських гравців Олександр Лукашенко лише кілька днів демонстрував свій норов перед Москвою стосовно митного союзу, але вже скоро погодився припинити своє фрондерство і увійти в союз разом із Росією і Казахстаном.
Центральна Азія очікує, як поведеться Кремль щодо розвитку подій у Киргизстані. Москва не подає особливих сигналів. Це спричинило місцевий конфлікт між узбеками і киргизами.
Спостерігачі вбачають у цьому стару звичку влади ще з часів царату – використовувати розбіжності і місцеві сутички на користь центру.
Вже скоро скажуть, куди йти
Можна не сумніватися, що Росія готує цілу низку ініціатив і щодо України і супроти усіх інших республік колишнього союзу.
При цьому, як завжди, ці ініціативи будуть лежати у площині відродження реального впливу в традиційній зоні інтересів Москви.
І не треба думати, що всі задуми Кремля так чи інакше пов’язані з намаганням повернути Союз.
Таке повернення нереальне, оскільки комунізм як структура припинив існування. Таке повернення суперечить самому розвиткові, тому що ідеологія набирає нині іншого присмаку.
Москва вкидає свої ініціативи на випередження. І на тест.
Так було вкинуто пропозицію щодо поєднання «Нафтогазу України» з російським «Газпромом».
У цій пропозиції є певний ключ до майбутнього. У Росії добре розуміють, що ідеї єднання нема жодної вагомої альтернативи. Тому всі задуми тамтешніх інтелектуальних сил будуть кружляти навколо тієї чи іншої злуки.
А вінцем усіх можливих майбутніх сполучень і приєднань як логічне завершення цілого може стати пропозиція про спільну регіональну валюту.
Не дадуть спочити перед новою ходою
А далі виникне необхідність у спільному валютному фонді і такому ж спільному Центральному банку. Увесь простір колишньої однієї шостої суші можна зцементувати не ідеологією, а спільною економічною практикою.
Тоді проблеми мов або національні символи, або мандрівки в свої етноглибини – усе це буде відсунутим на другий, або третій, або й навіть десятий план.
Крок за кроком почне згасати значення державності як такої. На зміну їй прийде загальний монетарний устрій, як іще один світовий конкурент і ринок.
Російський посол Михайло Зурабов днями спрямував свій коментар саме в такому напрямку. Дипломат пожалкував, що в Україні нема сильної влади. На його думку, тільки сильна влада може проводити реформи, а Україна не здатна навіть збирати податки.
Можна припускати, що якщо б податки в Україні збирала російська влада, то в цьому і був би справжній толк, про який зі сподіванням зазначив російський посол.
Це така своєрідно прихована форма пропозиції на випередження. Так далі і буде: Росія пропонуватиме, а її регіональні партнери розгрібатимуть. Епоха замішань і очікувань триває.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Ющенко не сперечався з цим фактом. Лише гнув своє. Не сперечався і Янукович, знайшовши простий вихід відмовою від геноциду.
Але, з огляду на трагедію, чому б не заявити, що це була спроба геноциду усіх чотирьох народів? Це як приклад на випередження.
По суті, політики у Києві готові вперто обстоювати символи, а не жертв.
Нема на кого рівнятися
Власне кажучи, сьогоднішня влада (як і вчорашня?) не здатна викласти перед своїми горе-партнерами якісь несподівані рішення та пропозиції і перехопити ініціативу.
Вона, як заворожена, очікує цієї ініціативи від Москви. У цьому політичному замішанні перебуває увесь пострадянський регіон.
Конфліктна з Москвою ніша України ніким не зайнята. На очах у всіх пострадянських гравців Олександр Лукашенко лише кілька днів демонстрував свій норов перед Москвою стосовно митного союзу, але вже скоро погодився припинити своє фрондерство і увійти в союз разом із Росією і Казахстаном.
Центральна Азія очікує, як поведеться Кремль щодо розвитку подій у Киргизстані. Москва не подає особливих сигналів. Це спричинило місцевий конфлікт між узбеками і киргизами.
Спостерігачі вбачають у цьому стару звичку влади ще з часів царату – використовувати розбіжності і місцеві сутички на користь центру.
Вже скоро скажуть, куди йти
Можна не сумніватися, що Росія готує цілу низку ініціатив і щодо України і супроти усіх інших республік колишнього союзу.
При цьому, як завжди, ці ініціативи будуть лежати у площині відродження реального впливу в традиційній зоні інтересів Москви.
І не треба думати, що всі задуми Кремля так чи інакше пов’язані з намаганням повернути Союз.
Таке повернення нереальне, оскільки комунізм як структура припинив існування. Таке повернення суперечить самому розвиткові, тому що ідеологія набирає нині іншого присмаку.
Москва вкидає свої ініціативи на випередження. І на тест.
Так було вкинуто пропозицію щодо поєднання «Нафтогазу України» з російським «Газпромом».
У цій пропозиції є певний ключ до майбутнього. У Росії добре розуміють, що ідеї єднання нема жодної вагомої альтернативи. Тому всі задуми тамтешніх інтелектуальних сил будуть кружляти навколо тієї чи іншої злуки.
А вінцем усіх можливих майбутніх сполучень і приєднань як логічне завершення цілого може стати пропозиція про спільну регіональну валюту.
Не дадуть спочити перед новою ходою
А далі виникне необхідність у спільному валютному фонді і такому ж спільному Центральному банку. Увесь простір колишньої однієї шостої суші можна зцементувати не ідеологією, а спільною економічною практикою.
Тоді проблеми мов або національні символи, або мандрівки в свої етноглибини – усе це буде відсунутим на другий, або третій, або й навіть десятий план.
Крок за кроком почне згасати значення державності як такої. На зміну їй прийде загальний монетарний устрій, як іще один світовий конкурент і ринок.
Російський посол Михайло Зурабов днями спрямував свій коментар саме в такому напрямку. Дипломат пожалкував, що в Україні нема сильної влади. На його думку, тільки сильна влада може проводити реформи, а Україна не здатна навіть збирати податки.
Можна припускати, що якщо б податки в Україні збирала російська влада, то в цьому і був би справжній толк, про який зі сподіванням зазначив російський посол.
Це така своєрідно прихована форма пропозиції на випередження. Так далі і буде: Росія пропонуватиме, а її регіональні партнери розгрібатимуть. Епоха замішань і очікувань триває.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
