Київ – Масові протести ідуть один за одним і наростають, наче снігова куля. Днями протестували проти вбивства у Шевченківському райвідділі міліції Києва студента Ігоря Індила, про якого міліція стверджує, що він нібито сам упав і вбився. Протестували проти вирубки дерев у харківському парку імені Горького. Через цей парк має пройти важлива дорога. Трохи раніше утворили протестний журналістський рух «Стоп цензурі», який виступає не лише проти, власне, цензури, але і проти сваволі стосовно журналістів із боку чиновників і міліції. Виглядає так, наче прийшов новий Президент Віктор Янукович і дав команду чинити сваволю. А народ негайно відреагував і почав боротися проти злочинної влади.
Але насправді все трішечки не так, як здається на перший погляд. Ще в середині дев’яностих років вийшла книжка науковця і бізнесмена Андрія Кудіна «Як вижити у в’язниці». Автор розповів, що до нього серед ночі прийшли менти і без пред’явлення належно оформлених документів забрали з собою. Автор описує, як з нього знущалися в міліції, вимагаючи, щоб він визнав себе винним у вбивстві.
Андрій Кудін, попри всі катування, залишився незламним і не написав про себе жодного слова компромату. Власне, ймовірно, завдяки цьому і вийшов.
Тим часом багато народу не витримує катувань так званих правоохоронців і підписує явку з повинною й відправляється за ґрати за злочини, яких вони не коїли. При цьому і прокуратура, і суд заплющують очі на те, що справа шита білими нитками, і спокійнісінько відправляють людину у не такі віддалені місця.
Із усіх областей України долинають волання родичів несправедливо засуджених з проханням по допомогу. Лише окремі випадки дістають належний розголос.
Чиновники і міліція виявляли сваволю щодо журналістів і після вбивства Георгія Гонгадзе. Згадати бодай знаменитого колишнього народного депутата Олега Калашникова, який відлупцював знімальну групу телеканалу «СТБ» – журналістку Маргариту Ситник і оператора Володимира Новосада. Проти нього була порушена кримінальна справа, але її швиденько закрили. А наприкінці минулого року нинішній заступник керівника Секретаріату Президента Ганна Герман висловилася за те, щоб повернути Калашникова до списків партії, бо він, мовляв, спокутував свою провину.
Іще один випадок. 2008 року в жовтні міліція спокійнісінько спостерігала, як працівники охоронної фірми на вулиці Леоніда Первомайського в Києві лупцювали трьох журналістів під час їхньої роботи. Кореспондентові газети «Комерсант» Олександрові Течинському зламали руку. Не втручаючись у конфлікт, правоохоронці порушили закон, але відбулися якимось ефемерним покаранням у вигляді попереджень.
Боротися постійно
Таких прикладів можна навести безліч. І в жодному випадку прокуратура не покарала винних. Недарма Генерального прокурора Олександра Медведька було визнано ворогом преси номер один.
Громадський рух «Збережемо старий Київ» неодноразово виступав проти вирубки скверів у Києві і проти незаконної забудови міста. Цих небайдужих людей лупцювали, натравлювали на них всіляких кримінальників і міліцію.
Отож сваволя, проти якої активно протестують сьогодні маси народу, почалася не зараз. Просто попередні влади переважно мовчки спостерігали за порушенням закону, а нинішня влада почала діяти, ламаючи громадськість через коліно. І виглядає так, наче свавільна поведінка є їй близькою і зрозумілою. Виглядає, наче вона схвалює її. Така позиція і спричинила масовість протестів.
Це добре, що народ прокидається. Але справа не лише в Президентові, прем’єрові й інших найвищих начальниках як таких. Не виключено, що під тиском невдоволених вони муситимуть піти у відставку. Тоді прийде хтось інший.
І що? Народ знову заспокоїться? Але це значить, що сваволя чинитиметься і далі. Лише постійна і безперервна боротьба проти хамства з боку влади і її сатрапів спроможна привчити бюрократичний люд поважати наші права. Інакше нас зневажатимуть знову і знову.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Але насправді все трішечки не так, як здається на перший погляд. Ще в середині дев’яностих років вийшла книжка науковця і бізнесмена Андрія Кудіна «Як вижити у в’язниці». Автор розповів, що до нього серед ночі прийшли менти і без пред’явлення належно оформлених документів забрали з собою. Автор описує, як з нього знущалися в міліції, вимагаючи, щоб він визнав себе винним у вбивстві.
Андрій Кудін, попри всі катування, залишився незламним і не написав про себе жодного слова компромату. Власне, ймовірно, завдяки цьому і вийшов.
Тим часом багато народу не витримує катувань так званих правоохоронців і підписує явку з повинною й відправляється за ґрати за злочини, яких вони не коїли. При цьому і прокуратура, і суд заплющують очі на те, що справа шита білими нитками, і спокійнісінько відправляють людину у не такі віддалені місця.
Із усіх областей України долинають волання родичів несправедливо засуджених з проханням по допомогу. Лише окремі випадки дістають належний розголос.
Чиновники і міліція виявляли сваволю щодо журналістів і після вбивства Георгія Гонгадзе. Згадати бодай знаменитого колишнього народного депутата Олега Калашникова, який відлупцював знімальну групу телеканалу «СТБ» – журналістку Маргариту Ситник і оператора Володимира Новосада. Проти нього була порушена кримінальна справа, але її швиденько закрили. А наприкінці минулого року нинішній заступник керівника Секретаріату Президента Ганна Герман висловилася за те, щоб повернути Калашникова до списків партії, бо він, мовляв, спокутував свою провину.
Іще один випадок. 2008 року в жовтні міліція спокійнісінько спостерігала, як працівники охоронної фірми на вулиці Леоніда Первомайського в Києві лупцювали трьох журналістів під час їхньої роботи. Кореспондентові газети «Комерсант» Олександрові Течинському зламали руку. Не втручаючись у конфлікт, правоохоронці порушили закон, але відбулися якимось ефемерним покаранням у вигляді попереджень.
Боротися постійно
Таких прикладів можна навести безліч. І в жодному випадку прокуратура не покарала винних. Недарма Генерального прокурора Олександра Медведька було визнано ворогом преси номер один.
Громадський рух «Збережемо старий Київ» неодноразово виступав проти вирубки скверів у Києві і проти незаконної забудови міста. Цих небайдужих людей лупцювали, натравлювали на них всіляких кримінальників і міліцію.
Отож сваволя, проти якої активно протестують сьогодні маси народу, почалася не зараз. Просто попередні влади переважно мовчки спостерігали за порушенням закону, а нинішня влада почала діяти, ламаючи громадськість через коліно. І виглядає так, наче свавільна поведінка є їй близькою і зрозумілою. Виглядає, наче вона схвалює її. Така позиція і спричинила масовість протестів.
Це добре, що народ прокидається. Але справа не лише в Президентові, прем’єрові й інших найвищих начальниках як таких. Не виключено, що під тиском невдоволених вони муситимуть піти у відставку. Тоді прийде хтось інший.
І що? Народ знову заспокоїться? Але це значить, що сваволя чинитиметься і далі. Лише постійна і безперервна боротьба проти хамства з боку влади і її сатрапів спроможна привчити бюрократичний люд поважати наші права. Інакше нас зневажатимуть знову і знову.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
