Необхідність зміни адреси обласної адміністрації пан Присяжнюк, призначений на Київську область Президентом Віктором Януковичем, пояснює тим, що по-перше мешканцям області важко дістатися до своєї влади, враховуючи перевантаженість Києва всіляким транспортом, по-друге, обласній адміністрації доводиться перебувати в принизливій залежності від київської міської влади.
Перша теза не витримує критики, оскільки до Києва жителям принаймні половини районів Київщини дістатися ближче і зручніше, ніж до Білої Церкви, а бориспільська траса з урахуванням розташування в Борисполі летовища національного значення є дуже інтенсивною з огляду на рух транспортних засобів. Важко уявити, що жителі Києво-Святошинського, Вишгородського, Броварського районів, яким до Києва дуже близько, вельми зрадіють, якщо їм доведеться їздити аж на південь Київщини чи на інший берег Дніпра до Борисполя. Отже, ця теза виглядає доволі штучною.
Та й Київська область називається Київською саме тому, що її центр розташовано у місті Києві. Якщо її центр буде в Борисполі, то це буде вже Бориспільська область, а якщо в Білій Церкві, то Білоцерківська область. Фактично йтиметься про зміну адміністративного устрою України та розрив економічних, адміністративних і культурних зв'язків, що історично склалися між Києвом та областю. Це найбільше вдарить по найближчих до Києва районах, де були сильні настрої щодо адміністративного об'єднання з Києвом й утворення регіону «Великий Київ». З цього приводу в деяких районах навіть відбулися місцеві референдуми з позитивною відповіддю на питання про об'єднання.
Фактично, якщо ідея генерала Присяжнюка реалізується, йтиметься про утворення нової області в складі України, що вже зачіпає Конституцію і створює прецедент. Що ж стосується певного тертя між начальниками міськими і обласними, то воно було, є і буде, й Київщина тут не унікальна. Таке тертя було, скажімо, між головою обласної адміністрації Одещини Боделаном і міським головою Одеси Гурвіцем, між головою обласної адміністрації Харківщини Аваковим і міським головою Харкова Добкіним. Й таких прикладів можна навести багато.
Справді, якщо обласна адміністрація територіально є розташованою на землях головного міста області, вона об'єктивно перебуватиме від його керівництва в певній залежності. Інша річ, що формально всі міста-обласні центри підпорядковуються обласній владі, а Київ, маючи статус окремої адміністративної одиниці, не підпорядковується і тому генералові Присяжнюку навіть символічно покерувати Києвом неможна.
Чия насправді ідея?
Насправді крім того, що генерал Присяжнюк говорить вголос, є ще те, про що він не говорить. Річ у тім, що мегаполіс Київ дуже суттєво впливає на настрій жителів області, що часто працюють в Києві, приїжджають до Києва, мають тут багато родичів і краян, не зрідка навіть односельців, продають свою городину на київських ринках, навчають тут у професійних училищах, технікумах і вузах своїх дітей, лікуються в обласній лікарні тощо. Тому київські настрої стають настроями всіх жителів Київщини. Це дається взнаки під час усіх виборчих кампаній, коли область голосує приблизно так само, як і столиця. Київ – це майже 3 мільйони жителів, область – ще майже 2 мільйони, разом – близько 5 мільйонів. На виборах це дає можливість перекрити своїми голосами Донецьку область, політичну вотчину Партії регіонів.
Якщо ж Київщину відрізати від Києва шляхом перенесення адміністративного центру області з Києва до Білої Церкви, то можна буде методично і цілеспрямовано розпочати формування в населення електоральних орієнтацій, протилежних тим, що поширені в Києві. З'явиться можливість дещо ізолювати майже 2 мільйони людей від «шкідливих» київських впливів. Крім того, діяльність добре контрольованих владою обласних депутатів можна буде успішніше приховувати від цікавих столичних журналістів і громадськості.
То ж осідок подалі від столиці справді відкриває нові можливості для обласної адміністрації, генерала Присяжнюка та Партії регіонів. Тим більше, що з'явилися чутки про підготовку реорганізації міської влади Києва, що покликана зменшити вплив киян на формування влади в столичному місті. Велику Київщину таким чином можна буде позбавити її вагомої, а інколи вирішальної ролі в політичному житті України, змінивши баланс на користь «корінних» електоральних територій Партії регіонів. Тому виникають сумніви, що автором пропозиції пана Присяжнюка є сам пан Присяжнюк, а не ті особи, які призначали його на нинішню посаду. Принаймні, в цій ідеї відчувається залізна логіка і політична доцільність. А що стосується інтересів жителів Київщини, то згадка про них із вуст керівника, призначеного Віктором Януковичем, справляє враження одного з елементів операції «прикриття».
Чого потребують Київ і Київщина?
Ідея роз'єднання цілісних регіонів виникла ще в Радянському Союзі. Саме тоді було ухвалено рішення про вилучення міста Москви зі складу Московської області, а міста Ленінград зі складу Ленінградської області. Це було пов'язано зі специфікою комуністичної партійної держави. В Радянському Союзі навіть утворення нових адміністративних районів залежало від наявності достатньої кількості членів КПРС для того, щоб сформувати на даній території райком КПСС. Звісно, місту Москві було важко в СРСР підпорядковуватися Московській області, московському міськкому КПРС московському обкому КПРС, бо комуністів у місті було набагато більше, ніж в області. Тому до речі вага посади першого секретаря московського міськкому була набагато більшою, ніж посада глави московського обкому. Останній міг претендувати тільки на членство в ЦК, а перший – міг бути кандидатом у члени і навіть членом політбюро ЦК КПРС. Ось чому Москву було виділено в окрему адміністративну одиницю, що зберігається й дотепер. Те ж саме сталося з Ленінградом.
Оскільки в Україні перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький намагався наслідувати «старших братів» навіть у дрібницях, то Київський міськком КПУ було виведено зі складу Київського обкому і підпорядковано безпосередньо ЦК КПУ. Відповідно місто Київ стало самостійною адміністративною одиницею. Цей стан існує дотепер. Проте сьогодні комуністично-тоталітарне «раціо» не повинно грати ніякої ролі у важливих питаннях адміністративного устрою України. Виходити треба з реального стану, з економічних і соціальних потреб жителів Києва і Київщини, з інтересів єдності української держави тощо. Об'єктивно Київ і Київщина дуже тісно пов'язані між собою, це єдиний народно-господарський комплекс, чимало галузей київського міського господарства тримаються на праці людей, котрі приїжджають із Київської області. Якщо раптом ці люди перестануть приїжджати, то київське господарство і комунальне життя зазнає колапсу.
Цього не розумів міський голова Києва Леонід Черновецький, коли намагався запровадити так звані картки киянина, котрі б надавали киянам певні привілеї, водночас дискримінуючи жителів Київщини. Тепер в особі пана Присяжнюка з'явився протилежний, обласний чинник руйнації єдності Києва і Київщини. Насправді, регіон «Великого Києва» потребує не роз'єднання, а нових сучасних форм інтеграції і поєднання зусиль де-факто єдиної території у справі забезпечення економічного і соціального розвитку на добро всіх жителів. Першим кроком до цього могла б стати широка громадська дискусія про подальші шляхи внутрішньорегіональної інтеграції Київщини, невід'ємною частиною якої є місто Київ.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Перша теза не витримує критики, оскільки до Києва жителям принаймні половини районів Київщини дістатися ближче і зручніше, ніж до Білої Церкви, а бориспільська траса з урахуванням розташування в Борисполі летовища національного значення є дуже інтенсивною з огляду на рух транспортних засобів. Важко уявити, що жителі Києво-Святошинського, Вишгородського, Броварського районів, яким до Києва дуже близько, вельми зрадіють, якщо їм доведеться їздити аж на південь Київщини чи на інший берег Дніпра до Борисполя. Отже, ця теза виглядає доволі штучною.
Та й Київська область називається Київською саме тому, що її центр розташовано у місті Києві. Якщо її центр буде в Борисполі, то це буде вже Бориспільська область, а якщо в Білій Церкві, то Білоцерківська область. Фактично йтиметься про зміну адміністративного устрою України та розрив економічних, адміністративних і культурних зв'язків, що історично склалися між Києвом та областю. Це найбільше вдарить по найближчих до Києва районах, де були сильні настрої щодо адміністративного об'єднання з Києвом й утворення регіону «Великий Київ». З цього приводу в деяких районах навіть відбулися місцеві референдуми з позитивною відповіддю на питання про об'єднання.
Фактично, якщо ідея генерала Присяжнюка реалізується, йтиметься про утворення нової області в складі України, що вже зачіпає Конституцію і створює прецедент. Що ж стосується певного тертя між начальниками міськими і обласними, то воно було, є і буде, й Київщина тут не унікальна. Таке тертя було, скажімо, між головою обласної адміністрації Одещини Боделаном і міським головою Одеси Гурвіцем, між головою обласної адміністрації Харківщини Аваковим і міським головою Харкова Добкіним. Й таких прикладів можна навести багато.
Справді, якщо обласна адміністрація територіально є розташованою на землях головного міста області, вона об'єктивно перебуватиме від його керівництва в певній залежності. Інша річ, що формально всі міста-обласні центри підпорядковуються обласній владі, а Київ, маючи статус окремої адміністративної одиниці, не підпорядковується і тому генералові Присяжнюку навіть символічно покерувати Києвом неможна.
Чия насправді ідея?
Насправді крім того, що генерал Присяжнюк говорить вголос, є ще те, про що він не говорить. Річ у тім, що мегаполіс Київ дуже суттєво впливає на настрій жителів області, що часто працюють в Києві, приїжджають до Києва, мають тут багато родичів і краян, не зрідка навіть односельців, продають свою городину на київських ринках, навчають тут у професійних училищах, технікумах і вузах своїх дітей, лікуються в обласній лікарні тощо. Тому київські настрої стають настроями всіх жителів Київщини. Це дається взнаки під час усіх виборчих кампаній, коли область голосує приблизно так само, як і столиця. Київ – це майже 3 мільйони жителів, область – ще майже 2 мільйони, разом – близько 5 мільйонів. На виборах це дає можливість перекрити своїми голосами Донецьку область, політичну вотчину Партії регіонів.
Якщо ж Київщину відрізати від Києва шляхом перенесення адміністративного центру області з Києва до Білої Церкви, то можна буде методично і цілеспрямовано розпочати формування в населення електоральних орієнтацій, протилежних тим, що поширені в Києві. З'явиться можливість дещо ізолювати майже 2 мільйони людей від «шкідливих» київських впливів. Крім того, діяльність добре контрольованих владою обласних депутатів можна буде успішніше приховувати від цікавих столичних журналістів і громадськості.
То ж осідок подалі від столиці справді відкриває нові можливості для обласної адміністрації, генерала Присяжнюка та Партії регіонів. Тим більше, що з'явилися чутки про підготовку реорганізації міської влади Києва, що покликана зменшити вплив киян на формування влади в столичному місті. Велику Київщину таким чином можна буде позбавити її вагомої, а інколи вирішальної ролі в політичному житті України, змінивши баланс на користь «корінних» електоральних територій Партії регіонів. Тому виникають сумніви, що автором пропозиції пана Присяжнюка є сам пан Присяжнюк, а не ті особи, які призначали його на нинішню посаду. Принаймні, в цій ідеї відчувається залізна логіка і політична доцільність. А що стосується інтересів жителів Київщини, то згадка про них із вуст керівника, призначеного Віктором Януковичем, справляє враження одного з елементів операції «прикриття».
Чого потребують Київ і Київщина?
Ідея роз'єднання цілісних регіонів виникла ще в Радянському Союзі. Саме тоді було ухвалено рішення про вилучення міста Москви зі складу Московської області, а міста Ленінград зі складу Ленінградської області. Це було пов'язано зі специфікою комуністичної партійної держави. В Радянському Союзі навіть утворення нових адміністративних районів залежало від наявності достатньої кількості членів КПРС для того, щоб сформувати на даній території райком КПСС. Звісно, місту Москві було важко в СРСР підпорядковуватися Московській області, московському міськкому КПРС московському обкому КПРС, бо комуністів у місті було набагато більше, ніж в області. Тому до речі вага посади першого секретаря московського міськкому була набагато більшою, ніж посада глави московського обкому. Останній міг претендувати тільки на членство в ЦК, а перший – міг бути кандидатом у члени і навіть членом політбюро ЦК КПРС. Ось чому Москву було виділено в окрему адміністративну одиницю, що зберігається й дотепер. Те ж саме сталося з Ленінградом.
Оскільки в Україні перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький намагався наслідувати «старших братів» навіть у дрібницях, то Київський міськком КПУ було виведено зі складу Київського обкому і підпорядковано безпосередньо ЦК КПУ. Відповідно місто Київ стало самостійною адміністративною одиницею. Цей стан існує дотепер. Проте сьогодні комуністично-тоталітарне «раціо» не повинно грати ніякої ролі у важливих питаннях адміністративного устрою України. Виходити треба з реального стану, з економічних і соціальних потреб жителів Києва і Київщини, з інтересів єдності української держави тощо. Об'єктивно Київ і Київщина дуже тісно пов'язані між собою, це єдиний народно-господарський комплекс, чимало галузей київського міського господарства тримаються на праці людей, котрі приїжджають із Київської області. Якщо раптом ці люди перестануть приїжджати, то київське господарство і комунальне життя зазнає колапсу.
Цього не розумів міський голова Києва Леонід Черновецький, коли намагався запровадити так звані картки киянина, котрі б надавали киянам певні привілеї, водночас дискримінуючи жителів Київщини. Тепер в особі пана Присяжнюка з'явився протилежний, обласний чинник руйнації єдності Києва і Київщини. Насправді, регіон «Великого Києва» потребує не роз'єднання, а нових сучасних форм інтеграції і поєднання зусиль де-факто єдиної території у справі забезпечення економічного і соціального розвитку на добро всіх жителів. Першим кроком до цього могла б стати широка громадська дискусія про подальші шляхи внутрішньорегіональної інтеграції Київщини, невід'ємною частиною якої є місто Київ.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
