Київ – Візит президента Росії Дмитра Медведєва до української столиці закінчився без очікуваних сенсацій. Жодних серйозних документів, що дозволили б говорити про якийсь новий етап двостороннього співробітництва. Жодних дискусій на тему, яку вважали головною перед приїздом російського гостя – щодо можливого об’єднання «Газпрому» та «Нафтогазу України».
Мимоволі пригадуєш інший візит, який відбувався за схожих обставин: перший візит російського президента після перемоги на виборах кандидата, який декларував дружбу з сусідньою країною як свій головний зовнішньополітичний пріоритет. Маю на увазі приїзд до Києва першого президента Росії Бориса Єльцина після перемоги Леоніда Кучми.
Кучма, як потім Янукович, різко критикував свого опонента, першого Президента України Леоніда Кравчука за те, що той, мовляв, погіршив стосунки з Росією. Приїзд Єльцина мав стати схваленням нового зовнішньополітичного курсу Києва. До підписання готувався так званий «великий договір» між двома країнами – він і досі діє.
Проте Єльцин не поспішав. Своїм головним питанням російський президент вважав не договір, а легалізацію перебування у Криму російського флоту. Єльцинська команда вирішила пов’язати цю проблему і з підписанням нової угоди з Україною, і з самим візитом.
У Кремлі розуміли, що Кучмі потрібний цей приїзд. Опоненти нового президента обов’язково запитали б у нього, де ж обіцяна дружба з Росією.
Бути царем – навіть і республіканським – зовсім не одне й те ж, що вважати себе монархом. Для того, щоб бути царем, треба бути ще й вправним політиком.
Єльцин правильно все розрахував. Він знав, що потрібно Кучмі. У результаті приїзд російського президента виглядав не як протокольні відвідини Києва, а як справжній подарунок. І це при тому, що до Кравчука Єльцин також приїздив.
Не можна собі уявити, щоб із царем зустрічалися за короткий час аж сім разів, як Медведєв із Януковичем. Щоб цар сентиментально розповідав, як він скучив за цим спілкуванням…
Може, це тому, що Медведєв – не справжній цар? Справжній – Путін? Але ж і Путін уже приїздив до Києва…
Ні, вони все ж таки не царі. Чиновники. Вони поспішають, вони вигадали собі якесь там «вікно можливостей», що його обов’язково треба використати саме зараз…
Просто вони не стратеги. Таким можна й відмовити. Що й почав робити Віктор Янукович…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Мимоволі пригадуєш інший візит, який відбувався за схожих обставин: перший візит російського президента після перемоги на виборах кандидата, який декларував дружбу з сусідньою країною як свій головний зовнішньополітичний пріоритет. Маю на увазі приїзд до Києва першого президента Росії Бориса Єльцина після перемоги Леоніда Кучми.
Кучма, як потім Янукович, різко критикував свого опонента, першого Президента України Леоніда Кравчука за те, що той, мовляв, погіршив стосунки з Росією. Приїзд Єльцина мав стати схваленням нового зовнішньополітичного курсу Києва. До підписання готувався так званий «великий договір» між двома країнами – він і досі діє.
Проте Єльцин не поспішав. Своїм головним питанням російський президент вважав не договір, а легалізацію перебування у Криму російського флоту. Єльцинська команда вирішила пов’язати цю проблему і з підписанням нової угоди з Україною, і з самим візитом.
У Кремлі розуміли, що Кучмі потрібний цей приїзд. Опоненти нового президента обов’язково запитали б у нього, де ж обіцяна дружба з Росією.
Бути царем – навіть і республіканським – зовсім не одне й те ж, що вважати себе монархом. Для того, щоб бути царем, треба бути ще й вправним політиком.
Єльцин правильно все розрахував. Він знав, що потрібно Кучмі. У результаті приїзд російського президента виглядав не як протокольні відвідини Києва, а як справжній подарунок. І це при тому, що до Кравчука Єльцин також приїздив.
Не можна собі уявити, щоб із царем зустрічалися за короткий час аж сім разів, як Медведєв із Януковичем. Щоб цар сентиментально розповідав, як він скучив за цим спілкуванням…
Може, це тому, що Медведєв – не справжній цар? Справжній – Путін? Але ж і Путін уже приїздив до Києва…
Ні, вони все ж таки не царі. Чиновники. Вони поспішають, вони вигадали собі якесь там «вікно можливостей», що його обов’язково треба використати саме зараз…
Просто вони не стратеги. Таким можна й відмовити. Що й почав робити Віктор Янукович…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
