Була в празькому Музеї музики на виставці, присвяченій 100-літтю Едуарда Гакена (1910-1996) – волинського чеха, який понад три десятиліття співав на сцені Національного театру в Празі. І ще раз переконалась, з якою шаною ставлять чехи до своєї історії та культури, як пишаються своїми музеями, скільки праці вкладають в те, щоб музей жив: це спеціальні програми для зовсім маленьких, уроки і ворк-шопи для школярів, концерти, лекції й дискусії, дні відкритих дверей, під час яких у музеї можна заглянути до фондосховищ, бібліотек, реставраційних майстерень.
Є ще в Чехії шляхетна традиція маленьких експозицій під відкритим небом – це пам’ятні таблиці чи міні-пам’ятнички в місцях, де полягли чехи – жертви тоталітарних режимів - нацистського і комуністичного. На них обов’язково ім’я полеглого, дата загибелі й малесенький вінок чи квітка.
І кожного разу, як про важливу подію ЗМІ повідомляють, що дослідникам вдалось відкрити ім’я ще однієї, досі не відомої жертви тоталітарного режиму. Цього року Національний музей підготував велику експозицію, яка так і називається – «Невідомі герої». Бо чехи, євреї, поляки, німці, голландці не забувають своєї історії, в ній їхнє майбутнє.
А у Львові в ареалі унікальної історичної й природної пам’ятки - цитаделі на площі 30 га розгортається будівництво великого відпочинкового центру з готелями, ресторанами, концертними залами, підземними гаражами, фестивальним полем. Словом – розваги 24 години на добу на місці, де під час Другої світової війни був табір для військовополонених. У ньому утримувались військовополонені Червоної Армії – українці, росіяни, євреї, італійці, німці, поляки, французи – понад 280 тис. людей, з яких 140 тис. розстріляно там, на цитаделі.
Але ті, в кого влада і гроші відбили совість, ці невігласи без роду і пам’яті, вони хочуть якнайшвидше все знищити. Їхня програма - якнайскоріше ввімкнути на цвинтарі попсу і гупати, топтати ногами по розритих могилах, залити цементом тисячі досі (65 р. після війни!) не похованих людей. Ні, їм не потрібний музей-пам’ятник, достойний Людини, де можна було б згадати убієнних, запалити свічку, на мить зупинитись, куди могли б приїхати нащадки загиблих з усієї України та Європи (розстріли на Цитаделі підтверджені в документах). Ні, краще хильнути чарку в ресторані в історичній «башті смерті», сісти в авто, по людських кістках з’їхати з пагорба, щоб потім похвалитись, як гарно гульнув «На цитаделі».
Одна з найкрасивіших збережених ренесансних синаґоґ Праги – Пінкасова, є філією празького єврейського музею-заповідника. Вона ще відома як «Пам‘ятник 77.297» – стільки чеських і моравських євреїв загинуло в 1939-1945 рр. Імена всіх 77.297-еми осіб виписані на стінах синагоги. Всіх поіменно - знають і згадують.
А експозиції найбільшого чеського музею - Національного відтворюють, наприклад, трагедію чехів, які загинули за комуністичного режиму. Зокрема, в 1968 р. при спробі перетину чесько-німецького кордону було розстріляно 282 особи, імена всіх уже відомі. Скільки ще десятиліть має минути, щоб Україна назвала поіменно всіх своїх громадян, яких убив Голодомор, які загинули в радянських концтаборах на батьківщині у поза нею, яких забрала війна?
За даними архіву СБУ тільки у 1937-38 рр. в Україні було розстріляно 122 тис. осіб, протягом 1944-1953 рр. репресовано ще близько півмільйона осіб, з них 153 тисяч розстріляно. У чехів тисячі жертв названі поіменно, в Україні мільйони героїв – не відомі й забуті, про яких ми не знаємо. Як можна таке забути!
Чи може бути шляхетніша мета в музейників, краєзнавців, просто чесних людей, ніж розшукати і назвати імена всіх. Не потрібні гігантські соцреалістичні пам’ятники, лише, хоча б як у чехів, табличка в шкільному музеї чи в бібліотеці, на вулиці села чи міста. Адже без них, без тих мільйонів українських громадян історія України ніколи не буде встановлена повністю. Скільки серед них було поетів, письменників, митців, співаків, учених, ще треба довідатись.
Надії на те, що нинішній байдужий до української історії уряд у цьому нам допоможе, марні. Ще Галілей зауважив, що немає більшої ненависті, ніж ненависть невігласа до знань.
Вже скасований указ про відродження історичних центрів Черкащини, а на відновлення пам’яток культури уряд на поточний рік виділив смішну суму – всього 8 млн. грн.
Ось і злітаються на могили предків невігласи з мішками грошей, скуповують цитаделі, кургани, каплички, пам‘ятники – нарізно і поодинці. І зводять на них ресторани і танцювальні зали.
Не хочу танцювати на могилах!
Є ще в Чехії шляхетна традиція маленьких експозицій під відкритим небом – це пам’ятні таблиці чи міні-пам’ятнички в місцях, де полягли чехи – жертви тоталітарних режимів - нацистського і комуністичного. На них обов’язково ім’я полеглого, дата загибелі й малесенький вінок чи квітка.
І кожного разу, як про важливу подію ЗМІ повідомляють, що дослідникам вдалось відкрити ім’я ще однієї, досі не відомої жертви тоталітарного режиму. Цього року Національний музей підготував велику експозицію, яка так і називається – «Невідомі герої». Бо чехи, євреї, поляки, німці, голландці не забувають своєї історії, в ній їхнє майбутнє.
А у Львові в ареалі унікальної історичної й природної пам’ятки - цитаделі на площі 30 га розгортається будівництво великого відпочинкового центру з готелями, ресторанами, концертними залами, підземними гаражами, фестивальним полем. Словом – розваги 24 години на добу на місці, де під час Другої світової війни був табір для військовополонених. У ньому утримувались військовополонені Червоної Армії – українці, росіяни, євреї, італійці, німці, поляки, французи – понад 280 тис. людей, з яких 140 тис. розстріляно там, на цитаделі.
Але ті, в кого влада і гроші відбили совість, ці невігласи без роду і пам’яті, вони хочуть якнайшвидше все знищити. Їхня програма - якнайскоріше ввімкнути на цвинтарі попсу і гупати, топтати ногами по розритих могилах, залити цементом тисячі досі (65 р. після війни!) не похованих людей. Ні, їм не потрібний музей-пам’ятник, достойний Людини, де можна було б згадати убієнних, запалити свічку, на мить зупинитись, куди могли б приїхати нащадки загиблих з усієї України та Європи (розстріли на Цитаделі підтверджені в документах). Ні, краще хильнути чарку в ресторані в історичній «башті смерті», сісти в авто, по людських кістках з’їхати з пагорба, щоб потім похвалитись, як гарно гульнув «На цитаделі».
Одна з найкрасивіших збережених ренесансних синаґоґ Праги – Пінкасова, є філією празького єврейського музею-заповідника. Вона ще відома як «Пам‘ятник 77.297» – стільки чеських і моравських євреїв загинуло в 1939-1945 рр. Імена всіх 77.297-еми осіб виписані на стінах синагоги. Всіх поіменно - знають і згадують.
А експозиції найбільшого чеського музею - Національного відтворюють, наприклад, трагедію чехів, які загинули за комуністичного режиму. Зокрема, в 1968 р. при спробі перетину чесько-німецького кордону було розстріляно 282 особи, імена всіх уже відомі. Скільки ще десятиліть має минути, щоб Україна назвала поіменно всіх своїх громадян, яких убив Голодомор, які загинули в радянських концтаборах на батьківщині у поза нею, яких забрала війна?
За даними архіву СБУ тільки у 1937-38 рр. в Україні було розстріляно 122 тис. осіб, протягом 1944-1953 рр. репресовано ще близько півмільйона осіб, з них 153 тисяч розстріляно. У чехів тисячі жертв названі поіменно, в Україні мільйони героїв – не відомі й забуті, про яких ми не знаємо. Як можна таке забути!
Чи може бути шляхетніша мета в музейників, краєзнавців, просто чесних людей, ніж розшукати і назвати імена всіх. Не потрібні гігантські соцреалістичні пам’ятники, лише, хоча б як у чехів, табличка в шкільному музеї чи в бібліотеці, на вулиці села чи міста. Адже без них, без тих мільйонів українських громадян історія України ніколи не буде встановлена повністю. Скільки серед них було поетів, письменників, митців, співаків, учених, ще треба довідатись.
Надії на те, що нинішній байдужий до української історії уряд у цьому нам допоможе, марні. Ще Галілей зауважив, що немає більшої ненависті, ніж ненависть невігласа до знань.
Вже скасований указ про відродження історичних центрів Черкащини, а на відновлення пам’яток культури уряд на поточний рік виділив смішну суму – всього 8 млн. грн.
Ось і злітаються на могили предків невігласи з мішками грошей, скуповують цитаделі, кургани, каплички, пам‘ятники – нарізно і поодинці. І зводять на них ресторани і танцювальні зали.
Не хочу танцювати на могилах!
