Ірина Штогрін: Міністр освіти і науки України Дмитро Табачник підтвердив, що угода про співпрацю до 2012 року між міністерствами освіти України і РФ буде підписана під час візиту в Україну 17-18 травня президента РФ Дмитра Медведєва. І навіть назвав певні положення, про що, власне, буде йтися або що вже намічено у проекті цієї угоди. Це сталося під час телемосту Київ-Москва.
Дмитра Табачник (переклад): Особливий контекст, особливу теплоту нашим зв’язкам з Росією надає і спільна історія, і перебування впродовж століття в складі однієї держави.
-Ця позиція реалізовуватиметься у конкретних кроках.
Так, за словами міністра Табачника, його рішення про надання вишам і студентам права обирати мову навчання збільшить кількість російських студентів-контрактників до 5 тисяч. Це дуже позитивно.
Також буде запроваджуватися активний науковий обмін студентами, викладачами, налагодяться тісні контакти між провідними університетами, університети увійдуть в Євразійську та чорноморську асоціацію університетів, де будуть дуже плідно співпрацювати.
Власне, Україна і РФ до кінця 2010 року підготуються спільний навчальний посібник для вчителів історії. Про це міністр освіти Дмитро Табачник сказав ось так:
Дмитро Табачник (переклад): Ми домовилися про проведення спільного засідання комісії вчених- істориків України і Росії. З російського боку це академік Олександр Ваганович Чубар'ян.
Є цікаві напрацювання про створення спільного навчального посібника для вчителів історії. Тому що різні достатньо програми.
-Думку українського міністра Дмитра Табачника продовжив заступник міністра освіти та науки РФ Ісаак Каліна. Він сказав, що з часом ця робота переросте у взаємоузгоджені підручники з історії для середніх шкіл.
Коротко я оприлюднила позицію влади. Тепер слово опозиції. Що вона думає про цю угоду, яка має бути підписана з понеділка?
Лілія Гриневич: Таке враження, що для нашого Міністерства освіти і науки зараз основною проблемою системи освіти України є зміна ідеології.
Насправді це дуже серйозний процес, який впливає на формування поколінь, тому що ідеологія, яка закладена у навчальний процес, у виховний процес, формує націю. І сьогодні, коли під основними реформами видаються, наприклад, спільні підручники, написані над угоду іншій країні, то це повинно викликати величезну стурбованість.
Сьогодні ситуація є така. Кожна нація повинна мати своє обличчя, вона має право в консультаціях з науковцями сусідніх країн, з досяганням взаємопорозуміння, щоб позбутися приниження, скажімо, якихось народів чи якогось неправильного трактування подій.
Нам абсолютно точно потрібні спільні комісії, які можуть певні неузгодження знімати. Але про спільні підручники або підручники, які, наприклад, подобаються РФ… А чому не підручники, які подобаються Польщі? Абсолютно не правильна позиція з приводу того, що ми повинні узгоджувати свої підручники з іншою країною чи писати спільний підручник.
-Тут навіть не йдеться про узгодження, а про написання спільного підручника.
Лілія ГриневичЛілія Гриневич: Ще одна риса дуже цікава сьогоднішньої влади. Адже сьогодні віце-прем’єр Семиноженко, який є одним з керівників пана Табачника, заявив про те, що спільного підручника бути не може. Тобто, ми бачимо, можливо, цілеспрямовану і зумисну ідеологізацію цих питань для того, щоб поляризувати суспільство, для того, щоб подобати комусь або не подобатися.
А ще третя риса. Абсолютна непрозорість прийняття рішень. Нам оголосили про угоду. Чи можна побачити її проект? Я сьогодні, коли йшла до вас, спеціально переглянула сайт Міністерства освіти і науки на предмет того, чи ми можемо знайти хоч де-небудь проект цієї угоди. 17 травня не за горами.
-Немає.
Можливо, більше знає пан Полохало, можливо, у парламенті більше інформації?
Володимир Полохало:Коли йдеться про реформування освіти, про міждержавні контакти у цьому сенсі, тоді є чинна Конституція, яка визначає разом з законом про освіту, що політику у сфері освіти, виховання визначає ВРУ. Це означає, що реформування освіти, ключові напрямки освіти, входження в Болонський процес і багато чого іншого, те, що торкається цієї найважливішої сфери суспільного життя, то це прерогатива українського парламенту.
І тому в нас у комітеті, де представники різних політичних партій, я, як голова комітету. завжди орієнтував виконавчу владу і попередній уряд, і нинішній уряд у тому числі, що є повноваження виконавчої влади, вони не мають виходити за межі цих повноважень і мають діяти в конституційному полі.
На мій погляд, деякі заяви і деякі дії свідчать про те, що ці положення (Конституції) порушуються. Комітет ВРУ буде слідкувати і ставити на місце, якщо хочете, якщо ті чи інші чиновники виходять за межі Конституції, базового закону про освіту.
-Як голова комітету, можливо, Ви бачили чи знали попередньо зміст цієї угоди?
Володимир ПолохалоВолодимир Полохало: Це перше. Це дуже важливо, тому що не можна пов’язувати з високопоставленим чиновником ті чи інші реформування, ті чи інші зміни. У нас є парламент, який називається ВРУ, її профільний комітет, у функції якого входить якраз підготовка основних законодавчих актів, що визначають парадигми реформування вітчизняної освіти.
Що торкається самих угод, то коли доповідав про них за наполяганням опозиції, фракції БЮТ, перший віце-прем’єр пан Клюєв у парламенті позавчора, то я поставив йому питання стосовно цієї угоди.
У мене було два питання.Сьогодні науковці, в тому числі гуманітарії, схвильовані різким скороченням бюджетних видатків на науку. Це вперше у нас за 10 років найменші видатки в Європі і найменші видатки в Україні (це рекорд такий сумний) на потреби науки.
Поставив йому друге питання ( а він не відповів на перше питання – чому таке ставлення до науки негативне нинішнього уряду, але відповів на друге питання, яке торкається так званого спільного українсько-російського підручника). Перший віце-прем’єр чітко відповів, що українську історію України мають писати, мають готувати українські фахівці, українські історики. Ну, хто не бачив, то з протоколу, в регламенті це дуже легко підняти.
Це саме й пан Семиноженко, який був одним із авторів ідеї . Хоча авторство це належить російським політтехнологам у 2002 році чи в 2003 році. Тоді історична спільнота, фахові історики просто делікатно розповіли нинішньому віце-прем’єру, що це ідея не тільки недоречна, вона не коректна з наукової точки зору, тому що справді в основі історичної освіти лежить принцип ідентичності нації, історична свідомість формується в межах певної нації, існують різні концепції і підходи до історичного пізнання, тому це узгодження може бути тільки за рахунок того, що історія перестане бути історією. Тобто, це антинауковий підхід, коли готується різними школами і різними істориками якийсь спільний підручник.
Досвід такий був. Це німецько-французький підручник. Він викликав хвилю критики. Причому і німецьких, і французьких гуманітаріїв. Такого досвіду більше немає.
Пані Гриневич, багато хто каже, що Ви насправді є такою «мамою», яка привела тестову систему у наш світ. Наші випускники, їхні батьки вже звикли певною мірою до неї. І от з приходом нової влади і це питання потрапило певною мірою під сумнів. Ми не знаємо, що буде через рік.
Що Ви думаєте з цього приводу? Чи зміниться ця ситуація? Якщо ж тестування буде відмінене в загальному, то наскільки це вдарить по освіті, а чи, можливо, покращить ситуацію?
Лілія Гриневич: Цілий колектив створював цю систему на основі кращого вітчизняного, зарубіжного досвіду. Я була першим директором Центру оцінювання якості освіти і дуже добре розумію, які ще ця система має недоліки.
Масове тестування навіть ті країни, які користуються ним сотню років, можуть теж сказати, які там є недоліки. Але коли ми вводили цю систему, то суспільство тотально вже було незадоволене рівнем і корупції, і незрозумілим станом щодо якості освіти в країні. Тому що тільки така система, коли ви міряєте навчальні досягнення всіх дітей однією лінійкою, може вам показати, яка насправді якість освіти є у школах, і забезпечити механізм для прозорого вступу до вузів.
Як діє сьогоднішня влада? По-перше, непрофесійний підхід полягає у тому, що сьогодні, наприклад, на цю вступну кампанію поставлений критерій, який був закладений до умов прийому, а саме: середній бал по атестату для того, щоб навчальні досягнення у школі також враховувалися, раптом абсолютизується і запропоновано максимальну оцінку 12 балів перевести в 200-бальну шкалу. При чому це було зроблено за два місяці до закінчення навчального року. Це спровокувало у школах величезний ажіотаж щодо піднесення середнього балу по атестату.
При цьому страждають діти, які навчаються в ліцеях, у престижних закладах, де є серйозніший підхід до самого оцінювання, де вчителі ставляться прискіпливіше.
За нашими підрахунками, якщо подивитися за результатами минулого року, скажімо, хлопчик з ліцею може мати середній бал атестату на півтора бала нижчий. Уявіть собі, якщо це помножити на 16, то це дуже великий розрив у тестових балах, які при вступі будуть зараховуватися. Таким чином абсолютно непрофесійні рішення призводять до того, що діти ставляться в нерівні умови.
Я бачу, що ті анонси, які сьогодні є, фактично спрямовані на те, щоб применшити роль зовнішнього оцінювання. Таке невиправдане підвищення балу по атестату, обіцянка про вступні іспити, а ще давайте залишимо зовнішнє оцінювання, то цей бідний випускник, звичайно, не буде знати, до чого йому насправді готуватися.
- Зменшуємо об’єктивний і збільшуємо відразу суб’єктивний.
Пане Полохало, яка Ваша думка?
Володимир Полохало:Я перепрошую, я хотів би завершити попереднє питання, бо ми не поставили крапку.
У зв’язку з тим, що політики втручаються в історичне пізнання, в історичний процес, і ми, Комітет ВРУ з питань науки і освіти, проводимо 19 травня круглий стіл, де запрошуємо найбільш знаних, авторитетних істориків, які будуть обговорювати проблему, яким має бути сучасний підручник з історії України. Це будуть найбільш знані, авторитетні історики, автори підручників.
Ми хочемо почути фахову точку зору і все ж таки сформувати шляхи забезпечення єдиної державної політики в галузі історичної освіти, а саме української вітчизняної освіти, проаналізувати роль підручників з історії України, розвитку історичної свідомості української нації, як забезпечити експертний, громадський контроль за підручникотворенням з навчальної дисципліни «Історія України».
Цей круглий стіл викликав великий резонанс. Вже дуже багато охочих. Ми не можемо усіх запросити. Але результатом цього круглого столу будуть певні рекомендації.
Я думаю, що саме така дискусія якраз нам дасть можливість відійти від політичних, ангажованих тем і від бачення історії очима зарубіжних політиків.
А щодо незалежного зовнішнього оцінювання, то я дуже радий, що суспільство все ж таки зреагувало на спробу Віктора Януковича, який у своїй виборчій програмі обіцяв скасувати незалежне зовнішнє оцінювання, саме тому з перших днів робилася така спроба. Саме суспільство, самі батьки, студенти, діти виступили.
Основна причина, що це не просто перевірка якості освіти, а це дає можливість забезпечувати більш-менш рівний доступ до вищої освіти. Інакше кажучи, всі знають в Україні про те, що талановитій дитині ще кілька років тому дуже важко було вступити на престижні спеціальності у престижні вищі навчальні заклади. Я прихильник законодавчого унормування саме незалежного зовнішнього оцінювання. Тому попередньому міністру на комітеті ми говорили про це, а він, на жаль, дійшов цього висновку запізно, бо ми вже рік могли б мати цей закон…
-А тепер через парламент його можливо провести чи ні?
Володимир Полохало: Цей закон пройшов перше читання, а через те, що Партія регіонів блокувала його, він не пройшов друге читання. Але ми знову його зареєстрували.
Я ще раз наголошую: ми втратили час, можна було б зробити це рік тому, то ми зняли б усі проблеми в незалежному зовнішньому оцінюванні. Але зараз є закон про вищу освіту (я є одним із авторів закону), де унормовується якраз незалежне зовнішнє оцінювання. Хоча позавчора він не був включений до порядку денного через відсутність депутатів, я переконаний, що ми з цим законом унормуємо це правило, яке називається «незалежне зовнішнє оцінювання».
Я хочу сказати, що це перемога суспільства, перемога батьків, перемога дітей, що воно збереглося, хай там і є деякі нюанси.
-Так. Оскільки й міжнародні експерти, які вивчали цей процес напряму, казали, що єдиний поступ України, реальний, у боротьбі з корупцією - це запровадження незалежного оцінювання.
Чому я згадала про оцінювання, хоча це напряму не стосується угод? Напряму лише, але це, можливо, стосується духу того, що має бути в цій угоді між міністерствами освіти Росії і України.
Тому що, що таке освіта? Це як учити, тобто програми, чому вчити, тобто зміст, і як оцінювати ці отримані знання. Якщо ці три фактори будуть змінені, якщо зміст буде змінений, якщо буде змінена форма оцінювання, і, можливо, буде мінятися й форма навчання, або просто з іншою формою змісту, з іншими посібниками, з іншими програмами прийде й інший стиль навчання, то це буде означати, що буде формуватися зовсім інший тип людини.
Панове, чи вдалося Україні за ці роки незалежності сформувати у молодій людині, яка є однолітком незалежної України, новий тип мислення завдяки зміні змісту і системі оцінювання в системі освіти?
Лілія Гриневич: На превеликий жаль, ще ні. Перед нами в системі освіти стоять дуже серйозні завдання. Відверто кажучи, у нас і немає на сьогодні серйозного стратегічного підходу до того, як міняти систему освіти.
Ми зараз рухаємося до 12-річної освіти, ми пробуємо змінювати зміст, але ми рухаємося, незважаючи на консервативність системи освіти, все рівно повільніше, ніж розвивається суспільство. І сьогодні навчальний процес, і той зміст, який сьогодні є, методи, якими він здійснюється, вже застаріли, він не готує дітей до тих викликів, які вони потім отримують у житті, коли завершують школу.
Тому, очевидно, тут ще дуже багато простору для роботи. Це саме стосується й виховної системи. Сьогодні, якщо ми будемо говорити про систему виховання у наших школах, то це ще одне поле, на якому ще дуже багато треба зробити.
-Якби Ви були міністром освіти у новому уряді, то з чого Ви почали б ці зміни?
Лілія Гриневич: Очевидно, з оновлення змісту, зі зміни системи управління освітою, з підготовки вчителя, тому що вчитель – це є першочергова основа школи.
-Пане Полохало, якщо Ви будете міністром освіти України в майбутньому, з чого Ви почнете, щоб кардинально покращити ситуацію?
Володимир Полохало: Мені достатньо високої посади голови профільного комітету ВРУ, який саме й займається розробкою засадничих принципів реформування освіти, включаючи і середню, і дошкільну, і післядипломну, і віщу освіту.
Я ще раз хочу сказати, що якщо звернути увагу на ту тезу, що політику у сфері освіти визначає ВРУ, то мені вистачає сьогодні роботи у самій ВРУ хоча б з тим, щоб переконувати багатьох депутатів згадувати про освіту не тільки під час виборчих кампаній, а й в повсякденній, рутинній праці з тим, щоб наша освіта не опинилася на манівцях суспільного розвитку, щоб освіта була поєднана з наукою, інноваціями, щоб ми формували суспільство знань.
Тому що дуже багато кажуть президенти – або такі, як Янукович, який хотів скасувати незалежне зовнішнє оцінювання, а сьогодні ухвалив бюджет, який спрямований проти освіти і науки, або пан Арсеній Яценюк, який не вніс жодного законопроекту про освіту і взагалі на погоджувальній раді не допускав того, щоб ці закони розглядалися в залі ВРУ...
-Зате Арсеній Яценюк направив свій запит у ГПУ щодо законності виклику Юлії Тимошенко...
Дмитра Табачник (переклад): Особливий контекст, особливу теплоту нашим зв’язкам з Росією надає і спільна історія, і перебування впродовж століття в складі однієї держави.
-Ця позиція реалізовуватиметься у конкретних кроках.
Так, за словами міністра Табачника, його рішення про надання вишам і студентам права обирати мову навчання збільшить кількість російських студентів-контрактників до 5 тисяч. Це дуже позитивно.
Також буде запроваджуватися активний науковий обмін студентами, викладачами, налагодяться тісні контакти між провідними університетами, університети увійдуть в Євразійську та чорноморську асоціацію університетів, де будуть дуже плідно співпрацювати.
Власне, Україна і РФ до кінця 2010 року підготуються спільний навчальний посібник для вчителів історії. Про це міністр освіти Дмитро Табачник сказав ось так:
Дмитро Табачник (переклад): Ми домовилися про проведення спільного засідання комісії вчених- істориків України і Росії. З російського боку це академік Олександр Ваганович Чубар'ян.
Є цікаві напрацювання про створення спільного навчального посібника для вчителів історії. Тому що різні достатньо програми.
-Думку українського міністра Дмитра Табачника продовжив заступник міністра освіти та науки РФ Ісаак Каліна. Він сказав, що з часом ця робота переросте у взаємоузгоджені підручники з історії для середніх шкіл.
Коротко я оприлюднила позицію влади. Тепер слово опозиції. Що вона думає про цю угоду, яка має бути підписана з понеділка?
Лілія Гриневич: Таке враження, що для нашого Міністерства освіти і науки зараз основною проблемою системи освіти України є зміна ідеології.
Насправді це дуже серйозний процес, який впливає на формування поколінь, тому що ідеологія, яка закладена у навчальний процес, у виховний процес, формує націю. І сьогодні, коли під основними реформами видаються, наприклад, спільні підручники, написані над угоду іншій країні, то це повинно викликати величезну стурбованість.
Сьогодні ситуація є така. Кожна нація повинна мати своє обличчя, вона має право в консультаціях з науковцями сусідніх країн, з досяганням взаємопорозуміння, щоб позбутися приниження, скажімо, якихось народів чи якогось неправильного трактування подій.
Нам абсолютно точно потрібні спільні комісії, які можуть певні неузгодження знімати. Але про спільні підручники або підручники, які, наприклад, подобаються РФ… А чому не підручники, які подобаються Польщі? Абсолютно не правильна позиція з приводу того, що ми повинні узгоджувати свої підручники з іншою країною чи писати спільний підручник.
-Тут навіть не йдеться про узгодження, а про написання спільного підручника.
Ми бачимо цілеспрямовану і зумисну ідеологізацію цих питань для того, щоб поляризувати суспільство.
А ще третя риса. Абсолютна непрозорість прийняття рішень. Нам оголосили про угоду. Чи можна побачити її проект? Я сьогодні, коли йшла до вас, спеціально переглянула сайт Міністерства освіти і науки на предмет того, чи ми можемо знайти хоч де-небудь проект цієї угоди. 17 травня не за горами.
-Немає.
Можливо, більше знає пан Полохало, можливо, у парламенті більше інформації?
Володимир Полохало:
І тому в нас у комітеті, де представники різних політичних партій, я, як голова комітету. завжди орієнтував виконавчу владу і попередній уряд, і нинішній уряд у тому числі, що є повноваження виконавчої влади, вони не мають виходити за межі цих повноважень і мають діяти в конституційному полі.
На мій погляд, деякі заяви і деякі дії свідчать про те, що ці положення (Конституції) порушуються. Комітет ВРУ буде слідкувати і ставити на місце, якщо хочете, якщо ті чи інші чиновники виходять за межі Конституції, базового закону про освіту.
-Як голова комітету, можливо, Ви бачили чи знали попередньо зміст цієї угоди?
Що торкається самих угод, то коли доповідав про них за наполяганням опозиції, фракції БЮТ, перший віце-прем’єр пан Клюєв у парламенті позавчора, то я поставив йому питання стосовно цієї угоди.
У мене було два питання.Сьогодні науковці, в тому числі гуманітарії, схвильовані різким скороченням бюджетних видатків на науку. Це вперше у нас за 10 років найменші видатки в Європі і найменші видатки в Україні (це рекорд такий сумний) на потреби науки.
Поставив йому друге питання ( а він не відповів на перше питання – чому таке ставлення до науки негативне нинішнього уряду, але відповів на друге питання, яке торкається так званого спільного українсько-російського підручника). Перший віце-прем’єр чітко відповів, що українську історію України мають писати, мають готувати українські фахівці, українські історики. Ну, хто не бачив, то з протоколу, в регламенті це дуже легко підняти.
Це саме й пан Семиноженко, який був одним із авторів ідеї . Хоча авторство це належить російським політтехнологам у 2002 році чи в 2003 році. Тоді історична спільнота, фахові історики просто делікатно розповіли нинішньому віце-прем’єру, що це ідея не тільки недоречна, вона не коректна з наукової точки зору, тому що справді в основі історичної освіти лежить принцип ідентичності нації, історична свідомість формується в межах певної нації, існують різні концепції і підходи до історичного пізнання, тому це узгодження може бути тільки за рахунок того, що історія перестане бути історією. Тобто, це антинауковий підхід, коли готується різними школами і різними істориками якийсь спільний підручник.
Досвід такий був. Це німецько-французький підручник. Він викликав хвилю критики. Причому і німецьких, і французьких гуманітаріїв. Такого досвіду більше немає.
Пані Гриневич, багато хто каже, що Ви насправді є такою «мамою», яка привела тестову систему у наш світ. Наші випускники, їхні батьки вже звикли певною мірою до неї. І от з приходом нової влади і це питання потрапило певною мірою під сумнів. Ми не знаємо, що буде через рік.
Що Ви думаєте з цього приводу? Чи зміниться ця ситуація? Якщо ж тестування буде відмінене в загальному, то наскільки це вдарить по освіті, а чи, можливо, покращить ситуацію?
Лілія Гриневич: Цілий колектив створював цю систему на основі кращого вітчизняного, зарубіжного досвіду. Я була першим директором Центру оцінювання якості освіти і дуже добре розумію, які ще ця система має недоліки.
Масове тестування навіть ті країни, які користуються ним сотню років, можуть теж сказати, які там є недоліки. Але коли ми вводили цю систему, то суспільство тотально вже було незадоволене рівнем і корупції, і незрозумілим станом щодо якості освіти в країні. Тому що тільки така система, коли ви міряєте навчальні досягнення всіх дітей однією лінійкою, може вам показати, яка насправді якість освіти є у школах, і забезпечити механізм для прозорого вступу до вузів.
Як діє сьогоднішня влада? По-перше, непрофесійний підхід полягає у тому, що сьогодні, наприклад, на цю вступну кампанію поставлений критерій, який був закладений до умов прийому, а саме: середній бал по атестату для того, щоб навчальні досягнення у школі також враховувалися, раптом абсолютизується і запропоновано максимальну оцінку 12 балів перевести в 200-бальну шкалу. При чому це було зроблено за два місяці до закінчення навчального року. Це спровокувало у школах величезний ажіотаж щодо піднесення середнього балу по атестату.
При цьому страждають діти, які навчаються в ліцеях, у престижних закладах, де є серйозніший підхід до самого оцінювання, де вчителі ставляться прискіпливіше.
За нашими підрахунками, якщо подивитися за результатами минулого року, скажімо, хлопчик з ліцею може мати середній бал атестату на півтора бала нижчий. Уявіть собі, якщо це помножити на 16, то це дуже великий розрив у тестових балах, які при вступі будуть зараховуватися. Таким чином абсолютно непрофесійні рішення призводять до того, що діти ставляться в нерівні умови.
Я бачу, що ті анонси, які сьогодні є, фактично спрямовані на те, щоб применшити роль зовнішнього оцінювання. Таке невиправдане підвищення балу по атестату, обіцянка про вступні іспити, а ще давайте залишимо зовнішнє оцінювання, то цей бідний випускник, звичайно, не буде знати, до чого йому насправді готуватися.
- Зменшуємо об’єктивний і збільшуємо відразу суб’єктивний.
Пане Полохало, яка Ваша думка?
Володимир Полохало:
У зв’язку з тим, що політики втручаються в історичне пізнання, в історичний процес, і ми, Комітет ВРУ з питань науки і освіти, проводимо 19 травня круглий стіл, де запрошуємо найбільш знаних, авторитетних істориків, які будуть обговорювати проблему, яким має бути сучасний підручник з історії України. Це будуть найбільш знані, авторитетні історики, автори підручників.
Ми хочемо почути фахову точку зору і все ж таки сформувати шляхи забезпечення єдиної державної політики в галузі історичної освіти, а саме української вітчизняної освіти, проаналізувати роль підручників з історії України, розвитку історичної свідомості української нації, як забезпечити експертний, громадський контроль за підручникотворенням з навчальної дисципліни «Історія України».
Цей круглий стіл викликав великий резонанс. Вже дуже багато охочих. Ми не можемо усіх запросити. Але результатом цього круглого столу будуть певні рекомендації.
Я думаю, що саме така дискусія якраз нам дасть можливість відійти від політичних, ангажованих тем і від бачення історії очима зарубіжних політиків.
А щодо незалежного зовнішнього оцінювання, то я дуже радий, що суспільство все ж таки зреагувало на спробу Віктора Януковича, який у своїй виборчій програмі обіцяв скасувати незалежне зовнішнє оцінювання, саме тому з перших днів робилася така спроба. Саме суспільство, самі батьки, студенти, діти виступили.
Основна причина, що це не просто перевірка якості освіти, а це дає можливість забезпечувати більш-менш рівний доступ до вищої освіти. Інакше кажучи, всі знають в Україні про те, що талановитій дитині ще кілька років тому дуже важко було вступити на престижні спеціальності у престижні вищі навчальні заклади. Я прихильник законодавчого унормування саме незалежного зовнішнього оцінювання. Тому попередньому міністру на комітеті ми говорили про це, а він, на жаль, дійшов цього висновку запізно, бо ми вже рік могли б мати цей закон…
-А тепер через парламент його можливо провести чи ні?
Володимир Полохало: Цей закон пройшов перше читання, а через те, що Партія регіонів блокувала його, він не пройшов друге читання. Але ми знову його зареєстрували.
Я ще раз наголошую: ми втратили час, можна було б зробити це рік тому, то ми зняли б усі проблеми в незалежному зовнішньому оцінюванні. Але зараз є закон про вищу освіту (я є одним із авторів закону), де унормовується якраз незалежне зовнішнє оцінювання. Хоча позавчора він не був включений до порядку денного через відсутність депутатів, я переконаний, що ми з цим законом унормуємо це правило, яке називається «незалежне зовнішнє оцінювання».
Я хочу сказати, що це перемога суспільства, перемога батьків, перемога дітей, що воно збереглося, хай там і є деякі нюанси.
-Так. Оскільки й міжнародні експерти, які вивчали цей процес напряму, казали, що єдиний поступ України, реальний, у боротьбі з корупцією - це запровадження незалежного оцінювання.
Чому я згадала про оцінювання, хоча це напряму не стосується угод? Напряму лише, але це, можливо, стосується духу того, що має бути в цій угоді між міністерствами освіти Росії і України.
Тому що, що таке освіта? Це як учити, тобто програми, чому вчити, тобто зміст, і як оцінювати ці отримані знання. Якщо ці три фактори будуть змінені, якщо зміст буде змінений, якщо буде змінена форма оцінювання, і, можливо, буде мінятися й форма навчання, або просто з іншою формою змісту, з іншими посібниками, з іншими програмами прийде й інший стиль навчання, то це буде означати, що буде формуватися зовсім інший тип людини.
Панове, чи вдалося Україні за ці роки незалежності сформувати у молодій людині, яка є однолітком незалежної України, новий тип мислення завдяки зміні змісту і системі оцінювання в системі освіти?
Лілія Гриневич: На превеликий жаль, ще ні. Перед нами в системі освіти стоять дуже серйозні завдання. Відверто кажучи, у нас і немає на сьогодні серйозного стратегічного підходу до того, як міняти систему освіти.
Ми зараз рухаємося до 12-річної освіти, ми пробуємо змінювати зміст, але ми рухаємося, незважаючи на консервативність системи освіти, все рівно повільніше, ніж розвивається суспільство. І сьогодні навчальний процес, і той зміст, який сьогодні є, методи, якими він здійснюється, вже застаріли, він не готує дітей до тих викликів, які вони потім отримують у житті, коли завершують школу.
Тому, очевидно, тут ще дуже багато простору для роботи. Це саме стосується й виховної системи. Сьогодні, якщо ми будемо говорити про систему виховання у наших школах, то це ще одне поле, на якому ще дуже багато треба зробити.
-Якби Ви були міністром освіти у новому уряді, то з чого Ви почали б ці зміни?
Лілія Гриневич: Очевидно, з оновлення змісту, зі зміни системи управління освітою, з підготовки вчителя, тому що вчитель – це є першочергова основа школи.
-Пане Полохало, якщо Ви будете міністром освіти України в майбутньому, з чого Ви почнете, щоб кардинально покращити ситуацію?
Володимир Полохало: Мені достатньо високої посади голови профільного комітету ВРУ, який саме й займається розробкою засадничих принципів реформування освіти, включаючи і середню, і дошкільну, і післядипломну, і віщу освіту.
Я ще раз хочу сказати, що якщо звернути увагу на ту тезу, що політику у сфері освіти визначає ВРУ, то мені вистачає сьогодні роботи у самій ВРУ хоча б з тим, щоб переконувати багатьох депутатів згадувати про освіту не тільки під час виборчих кампаній, а й в повсякденній, рутинній праці з тим, щоб наша освіта не опинилася на манівцях суспільного розвитку, щоб освіта була поєднана з наукою, інноваціями, щоб ми формували суспільство знань.
Тому що дуже багато кажуть президенти – або такі, як Янукович, який хотів скасувати незалежне зовнішнє оцінювання, а сьогодні ухвалив бюджет, який спрямований проти освіти і науки, або пан Арсеній Яценюк, який не вніс жодного законопроекту про освіту і взагалі на погоджувальній раді не допускав того, щоб ці закони розглядалися в залі ВРУ...
-Зате Арсеній Яценюк направив свій запит у ГПУ щодо законності виклику Юлії Тимошенко...
