Якщо політичні сили, партії, конкретні особи, на яких суспільство покладало надії щодо побудови в Україні повноцінного, демократичного, відкритого суспільства на основі верховенства права не впоралися з цим завданням, то чи не станеться так, що протягом певного часу відбудеться «відкат» до тієї моделі врядування, яку Україна відкинула у 2004 році?
Ця модель свого часу призвела до страшного розриву між владою і суспільством, між Україною та рештою світу. Саме тому є цілком обґрунтовані побоювання, які висловлюють і правозахисники, і громадські діячі, ну і, звісно, опозиційні політики, які бачать таку загрозу.
Головна ж загроза навіть не у самих рішеннях, до яких вдалася нова влада, а у тому, що ці рішення не обговорюються. У парламенті тепер не дебати, а бійка.
Найбільша загроза для демократії в Україні полягає у тому, що політичний дискурс переводиться в режим бійки. Абсолютне неврахування підходів значної частини політичного спектру, експертної спільноти, громадськості призводить до того, що значна частина українського суспільства почуває себе відторгнутою.
Наростає ворожість, відчуження, а це фактично руйнує сподівання, які багато у кого були ще у лютому, що нова влада не буде робити кроків на розкол українського суспільства. Тепер уже очевидно, що цілісність української громадської спільноти ставиться під сумнів.
Україну ставлять на межу різкого протистояння
Владою обраний дуже конфронтаційний шлях, який полягає у нав’язуванні рішень. Як ми би ми не оцінювали ці рішення з погляду їхньої економічної вигідності чи невигідності, головна проблема у тому, що Україну ставлять на межу різкого громадського і політичного протистояння.
І це є виклик, тому що далі виникне спокуса закручувати гайки, закривати доступ до телеекранів, застосовувати адміністративний ресурс і таке інше.
Чи вправиться влада з цими спокусами? Адже сьогодні дійсно вперше в історії України склалася ситуація фактично однопартійного чи майже однопартійного урядування.
Це нормально, коли якась одна політична сила приходить до влади. Але на сьогоднішній день ми не маємо гарантій того, що за певним однопартійним урядом не прийде однопартійне телебачення, не прийде, так би мовити, одностайна однопартійна громадськість.
Так само у міжнародному вимірі головною проблемою є не стільки сама по собі Росія чи будь-який інший суб’єкт міжнародних відносин, скільки те, яким чином міжнародна проблематика використовується в Україні для політичної боротьби та зміцнення позицій у внутрішній політиці.
Влада має ресурс для реформ, але чи вона їх робитиме?
У нас є великі сумніви, що повернення на певну схему політично вмотивованих знижених цін на енергоносії є правильною ціною за енергетичну безпеку. І взагалі, чи є енергетичною безпекою просто знижена ціна, яка залежить від вольових рішень уряду іншої держави?
На нашу думку, це далеко не оптимальний варіант стратегічного вирішення питань енергетичної безпеки. Але якщо уряд справді пішов на ці кроки, щоб мати можливості провести певні реформи, щоб зробити кризи в цій галузі неможливими, то отриманий ресурс треба використати справді не на проїдання.
Найближчі кілька місяців, а можливо, й тижнів стануть тестовими для уряду. Ми вже зможемо побачити, наскільки розмови чи риторика щодо реформ дійсно співвідносяться з планами уряду здійснити такі реформи. І це стосується як енергетичної безпеки, регуляторних реформ, так і реформ адміністративних, судочинства та боротьби з корупцією.
Адже уряд має на сьогодні всі можливості, щоб ці реформи робити, на відміну від тієї ситуації, у якій була попередня влада, що не мала реальної парламентської більшості і займалася самоїдством.
І ще одне. Багато було в Україні останні місяці сказано про профіль нинішнього уряду, про те, які саме люди прийшли до влади. Ми маємо певну тривогу: в уряді немає нових облич. Прийшли всі ті, хто вже був при владі у 1990-і роки і на початку 2000-х років.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Ця модель свого часу призвела до страшного розриву між владою і суспільством, між Україною та рештою світу. Саме тому є цілком обґрунтовані побоювання, які висловлюють і правозахисники, і громадські діячі, ну і, звісно, опозиційні політики, які бачать таку загрозу.
Головна ж загроза навіть не у самих рішеннях, до яких вдалася нова влада, а у тому, що ці рішення не обговорюються. У парламенті тепер не дебати, а бійка.
Найбільша загроза для демократії в Україні полягає у тому, що політичний дискурс переводиться в режим бійки. Абсолютне неврахування підходів значної частини політичного спектру, експертної спільноти, громадськості призводить до того, що значна частина українського суспільства почуває себе відторгнутою.
Наростає ворожість, відчуження, а це фактично руйнує сподівання, які багато у кого були ще у лютому, що нова влада не буде робити кроків на розкол українського суспільства. Тепер уже очевидно, що цілісність української громадської спільноти ставиться під сумнів.
Україну ставлять на межу різкого протистояння
Владою обраний дуже конфронтаційний шлях, який полягає у нав’язуванні рішень. Як ми би ми не оцінювали ці рішення з погляду їхньої економічної вигідності чи невигідності, головна проблема у тому, що Україну ставлять на межу різкого громадського і політичного протистояння.
І це є виклик, тому що далі виникне спокуса закручувати гайки, закривати доступ до телеекранів, застосовувати адміністративний ресурс і таке інше.
Чи вправиться влада з цими спокусами? Адже сьогодні дійсно вперше в історії України склалася ситуація фактично однопартійного чи майже однопартійного урядування.
Це нормально, коли якась одна політична сила приходить до влади. Але на сьогоднішній день ми не маємо гарантій того, що за певним однопартійним урядом не прийде однопартійне телебачення, не прийде, так би мовити, одностайна однопартійна громадськість.
Так само у міжнародному вимірі головною проблемою є не стільки сама по собі Росія чи будь-який інший суб’єкт міжнародних відносин, скільки те, яким чином міжнародна проблематика використовується в Україні для політичної боротьби та зміцнення позицій у внутрішній політиці.
Влада має ресурс для реформ, але чи вона їх робитиме?
У нас є великі сумніви, що повернення на певну схему політично вмотивованих знижених цін на енергоносії є правильною ціною за енергетичну безпеку. І взагалі, чи є енергетичною безпекою просто знижена ціна, яка залежить від вольових рішень уряду іншої держави?
На нашу думку, це далеко не оптимальний варіант стратегічного вирішення питань енергетичної безпеки. Але якщо уряд справді пішов на ці кроки, щоб мати можливості провести певні реформи, щоб зробити кризи в цій галузі неможливими, то отриманий ресурс треба використати справді не на проїдання.
Найближчі кілька місяців, а можливо, й тижнів стануть тестовими для уряду. Ми вже зможемо побачити, наскільки розмови чи риторика щодо реформ дійсно співвідносяться з планами уряду здійснити такі реформи. І це стосується як енергетичної безпеки, регуляторних реформ, так і реформ адміністративних, судочинства та боротьби з корупцією.
Адже уряд має на сьогодні всі можливості, щоб ці реформи робити, на відміну від тієї ситуації, у якій була попередня влада, що не мала реальної парламентської більшості і займалася самоїдством.
І ще одне. Багато було в Україні останні місяці сказано про профіль нинішнього уряду, про те, які саме люди прийшли до влади. Ми маємо певну тривогу: в уряді немає нових облич. Прийшли всі ті, хто вже був при владі у 1990-і роки і на початку 2000-х років.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
