Львів – Уже десять років, як в Україні на державному рівні, у другу неділю травня, святкують День матері. Це свято встановив Конгрес США 8 травня 1914 року, і дуже швидко цю традицію започаткували у світі і свято стало міжнародним.
Уперше День матері відзначав Союз українок Канади у 1928-му, через рік воно прийшло у Львів, але перед війною зникло і так і не повернулось, коли Західну Україну визволили совіти. А на Великій Україні ніколи і не відзначалось.
Саме американка Анна Джарвіс домоглась встановлення Дня матері на державному рівні. Жінка у ранньому віці втратила свою маму і запропонувала 8 травня вшановувати рідну маму, матір-землю і Богородицю.
Це свято, яке нагадує, якою важливою і дорогою є для кожної людини мама, як потрібно її шанувати і пам’ятати щодня, не шкодувати для неї добрих слів любові.
Та попри те, що в Україні День матері є офіційним святом, воно не стало всеукраїнським, а є радше показухою.
Нікому з влади і політики Леся Гонгадзе уже не вірить
Відколи на офіційному рівні з 2000 року відзначають в Україні День матері, стільки ж часу минуло, як майже десять років тому 16 вересня зник журналіст Георгій Гонгадзе, коли у лісі під Києвом знайшли обезголовлений труп.
Десять років його мама Леся Гонгадзе живе у постійному стресі і сумі. Мама, до якої не мають співчуття ані політики, ані влада, ані усе суспільство.
Був і минув Президент Леонід Кучма, багатообіцяючий Президент Віктор Ющенко, який не один раз спілкувався з мамою Гії і клявся їй, мамі, що доведе справу вбивства її сина до кінця. Прийшов Віктор Янукович, дуже наближена людина до якого, буцімто зі співчуття, навіть запросила Лесю Гонгадзе додому, а згодом «вбила», як каже пані Леся, «останній цвях у її домовину».
А скільки політиків телефонували і бували у Лесі Гонгадзе вдома, смакували її знамениті росоли, фасольки і пляцки – і обіцяли і обіцяли. Були й такі, які насмілювались запропонувати десятизначні суми лише за те, щоб використати ім’я чи за те, щоб мама Гії постояла поруч на передвиборчому мітингу. Але мама Гії не піддається на жодні їхні провокації і пропозиції, бо нікому з них не вірить і не поважає.
Леся Гонгадзе десять років не знає, що насправді трапилось із її сином, вона не впевнена, що в моргу зберігаються його останки. Це мама, яка навіть позбавлена права помолитись на могилі сина і прийти до нього з квітами. Як вислід усіх її поїздок у Київ у пошуках правди у справі сина залишилась повна течка з сотнями квитків (Львів – Київ, Київ – Львів), куплених за мізерну пенсію… Мама Гії уже майже десять років не бачила своїх онучок.
Якось кілька років тому у розмові Леся Гонгадзе зауважила, що невдовзі усе суспільство просто забуде про справу її сина, і саме це вигідно українській владі, яка б не прийшла, бо вона однаково брутальна. Мама Гїї була далекоглядною.
На очах у мільйонів людей відбувається, по суті, знущання над мамою, маніпулювання нею. Її використали усі, хто тільки міг, від перших осіб у державі і до міжнародних організацій, які нібито мали захищати права людини. Але десять років у справі сина так і не поставлена крапка правди.
Людська пам’ять коротка
Пригадую, як у час розголосу справи Гії Гонгадзе, ідучи з його мамою львівськими вулицями, бачила й чула: за нею всі оглядались, хтось пошепки вимовляв її ім’я, хтось тикав безпардонно пальцем, а хтось підходив і співчував.
«Як Ви це витримуєте, паню Лесю? – поцікавилась я. – Це ж неможливо ходити під таким спогляданням…» Її відповідь була лаконічною: «То скоро минеться – людська пам’ять коротка».
Якось у взуттєвій майстерні у неї запитали прізвище (чоловік не впізнав Лесю Гонгадзе), і вона, щоб не привертати уваги до імені, попросила записати: просто Леся – і так робить уже роками.
Мама Гії навчилась жити, як тільки може, зі своїми думками і трагедією, у брехні і лицемірстві вдається їй залишатись при твердому розумі і з власною позицією, бути собою. Вона намагається давати собі раду, при цьому нікому не заважаючи і не обтяжуючи своїми проблемами.
Та хіба може заспокоїтись серце мами?..
Троє доньок гірко оплакували несподівану смерть 62-річної мами. Їхній біль годі було витримати.
Поруч сиділа старша жінка і теж гірко оплакувала свою втрату. Вона тихенько промовляла: «Але це нормально, коли діти ховають маму. Не можна матерям ховати своїх дітей. Це несправедливо. Мій син не дотримав обіцянки опікуватись мною після смерті чоловіка і відійшов у вічний світ у 40 років. Чому? Як я маю жити?»
Мене наскрізь пронизали ці гіркі слова матері. І Мама Гії, як ніхто, їх розуміє.
Українське суспільство виявилось байдужим спостерігачем материнської долі, нездатним домогтись від влади правди. А яким може бути майбутнє країни, де ображено Маму?..
У 2008 році троє колишніх співробітників Департаменту зовнішнього спостереження і кримінальної розвідки МВС України – полковники Валерій Костенко і Микола Протасов, майор Олександр Попович – визнані винними у скоєнні вбивства журналіста і засуджені до 12 (Костенко і Попович) та 13 років (Протасов) позбавлення волі.Верховний Суд залишив без змін цей вирок.
Колишній начальник Департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексій Пукач тривалий час перебував у розшуку і був затриманий у Житомирській області спільними зусиллями Генпрокуратури і СБУ. Генеральна прокуратура України висунула генералові Пукачу обвинувачення у причетності до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.
Досі немає 100% результатів віднайдених у 2000 році у лісі останків і фрагментів черепа, віднайдених у Білій Церкві у 2009 році.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Уперше День матері відзначав Союз українок Канади у 1928-му, через рік воно прийшло у Львів, але перед війною зникло і так і не повернулось, коли Західну Україну визволили совіти. А на Великій Україні ніколи і не відзначалось.
Саме американка Анна Джарвіс домоглась встановлення Дня матері на державному рівні. Жінка у ранньому віці втратила свою маму і запропонувала 8 травня вшановувати рідну маму, матір-землю і Богородицю.
Це свято, яке нагадує, якою важливою і дорогою є для кожної людини мама, як потрібно її шанувати і пам’ятати щодня, не шкодувати для неї добрих слів любові.
Та попри те, що в Україні День матері є офіційним святом, воно не стало всеукраїнським, а є радше показухою.
Нікому з влади і політики Леся Гонгадзе уже не вірить
Відколи на офіційному рівні з 2000 року відзначають в Україні День матері, стільки ж часу минуло, як майже десять років тому 16 вересня зник журналіст Георгій Гонгадзе, коли у лісі під Києвом знайшли обезголовлений труп.
Десять років його мама Леся Гонгадзе живе у постійному стресі і сумі. Мама, до якої не мають співчуття ані політики, ані влада, ані усе суспільство.
Був і минув Президент Леонід Кучма, багатообіцяючий Президент Віктор Ющенко, який не один раз спілкувався з мамою Гії і клявся їй, мамі, що доведе справу вбивства її сина до кінця. Прийшов Віктор Янукович, дуже наближена людина до якого, буцімто зі співчуття, навіть запросила Лесю Гонгадзе додому, а згодом «вбила», як каже пані Леся, «останній цвях у її домовину».
А скільки політиків телефонували і бували у Лесі Гонгадзе вдома, смакували її знамениті росоли, фасольки і пляцки – і обіцяли і обіцяли. Були й такі, які насмілювались запропонувати десятизначні суми лише за те, щоб використати ім’я чи за те, щоб мама Гії постояла поруч на передвиборчому мітингу. Але мама Гії не піддається на жодні їхні провокації і пропозиції, бо нікому з них не вірить і не поважає.
Леся Гонгадзе десять років не знає, що насправді трапилось із її сином, вона не впевнена, що в моргу зберігаються його останки. Це мама, яка навіть позбавлена права помолитись на могилі сина і прийти до нього з квітами. Як вислід усіх її поїздок у Київ у пошуках правди у справі сина залишилась повна течка з сотнями квитків (Львів – Київ, Київ – Львів), куплених за мізерну пенсію… Мама Гії уже майже десять років не бачила своїх онучок.
Якось кілька років тому у розмові Леся Гонгадзе зауважила, що невдовзі усе суспільство просто забуде про справу її сина, і саме це вигідно українській владі, яка б не прийшла, бо вона однаково брутальна. Мама Гїї була далекоглядною.
На очах у мільйонів людей відбувається, по суті, знущання над мамою, маніпулювання нею. Її використали усі, хто тільки міг, від перших осіб у державі і до міжнародних організацій, які нібито мали захищати права людини. Але десять років у справі сина так і не поставлена крапка правди.
Людська пам’ять коротка
Пригадую, як у час розголосу справи Гії Гонгадзе, ідучи з його мамою львівськими вулицями, бачила й чула: за нею всі оглядались, хтось пошепки вимовляв її ім’я, хтось тикав безпардонно пальцем, а хтось підходив і співчував.
«Як Ви це витримуєте, паню Лесю? – поцікавилась я. – Це ж неможливо ходити під таким спогляданням…» Її відповідь була лаконічною: «То скоро минеться – людська пам’ять коротка».
Якось у взуттєвій майстерні у неї запитали прізвище (чоловік не впізнав Лесю Гонгадзе), і вона, щоб не привертати уваги до імені, попросила записати: просто Леся – і так робить уже роками.
Мама Гії навчилась жити, як тільки може, зі своїми думками і трагедією, у брехні і лицемірстві вдається їй залишатись при твердому розумі і з власною позицією, бути собою. Вона намагається давати собі раду, при цьому нікому не заважаючи і не обтяжуючи своїми проблемами.
Та хіба може заспокоїтись серце мами?..
Троє доньок гірко оплакували несподівану смерть 62-річної мами. Їхній біль годі було витримати.
Поруч сиділа старша жінка і теж гірко оплакувала свою втрату. Вона тихенько промовляла: «Але це нормально, коли діти ховають маму. Не можна матерям ховати своїх дітей. Це несправедливо. Мій син не дотримав обіцянки опікуватись мною після смерті чоловіка і відійшов у вічний світ у 40 років. Чому? Як я маю жити?»
Мене наскрізь пронизали ці гіркі слова матері. І Мама Гії, як ніхто, їх розуміє.
Українське суспільство виявилось байдужим спостерігачем материнської долі, нездатним домогтись від влади правди. А яким може бути майбутнє країни, де ображено Маму?..
У 2008 році троє колишніх співробітників Департаменту зовнішнього спостереження і кримінальної розвідки МВС України – полковники Валерій Костенко і Микола Протасов, майор Олександр Попович – визнані винними у скоєнні вбивства журналіста і засуджені до 12 (Костенко і Попович) та 13 років (Протасов) позбавлення волі.Верховний Суд залишив без змін цей вирок.
Колишній начальник Департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексій Пукач тривалий час перебував у розшуку і був затриманий у Житомирській області спільними зусиллями Генпрокуратури і СБУ. Генеральна прокуратура України висунула генералові Пукачу обвинувачення у причетності до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.
Досі немає 100% результатів віднайдених у 2000 році у лісі останків і фрагментів черепа, віднайдених у Білій Церкві у 2009 році.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
