«Корупцію не можна перемогти. Її можна лише очолити. Звичка давати і брати з’явилася тоді, коли зустрілися Адам і Єва й обмінялися яблуками»
(Cпікер українського парламенту)
Як дістати квитки на спектакль за півгодини до початку, якщо в касі все розкуплено? Цьому мене навчив один британський турист, який за короткий термін перебування в Україні знає принаймні кілька способів, як придбати «extra» квиток.
На вихідних ми з племінницею вирішили відвідати столичний цирк та театр. Розпочали зі звірят. В Національному Цирку України – прем’єра. Натовп людей. Йду до каси – все розкуплено. На виході чую англійську. Питають, чи не маю зайвих квитків. Співчуваю іноземцю, який так і не побуває в нашому головному цирку країни. Під час розмови він особливо не переймається, ділиться досвідом купівлі квитків в Україні і бідкається, що перед прем’єрою не видно афіш чи реклами шоу. Пояснюю, що Україна ще молода, треба час, аби наладився рекламний бізнес у державних установах. З усмішкою турист повертається у коридор цирку у пошуках квитка. Кілька хвилин… У руках цього ж чоловіка з’являються квитки!
– Де ви їх дістали? – питаю.
– Легко, як кусок пирога! Біля каси стоять співробітники цирку, у них з рук завжди можна придбати місце!
– Скільки ви заплатили?
– Ціна така ж, як у касі – 60 гривень за місце.
Він нам пропонує один (місце на останньому ряду). Ура! Ми йдемо в Цирк! Але на вході контролер – жіночка пенсійного віку. Прошу її пропустити нас з дитиною на одне місце. Чую у відповідь: «На руках? Добре! Тільки доплатіть мені 40 гривень». За що?
Виставу вдалось побачити. Племінниця щаслива, незважаючи, що звірят було небагато, у приміщенні – сморід (чи то від недоглянутих тварин, чи від їхніх екскрементів) та низькосортне виконання пісень на шоу. Дитина запитала, а чому дядьо в окулярах і в білому костюмі не співає, а тільки ворушить ротом? Шоу відкривав «Елвіс Преслі». Справді, дороге задоволення.
Далі, навчені досвідом нового друга, ми вирушили до театру ім. Івана Франка (Національний академічний драматичний театр, авторитетний, з великою історією, дотягує першу сотню років). За 20 хвилин до початку стали в чергу за квитком. Відразу до нас підійшла жінка (також пенсійного віку) і запропонувала безквитковий прохід до партеру. Мовляв, «до вас підійдуть», отримаєте квиток на місці. Чесно кажучи, я не планувала партер, це найдорожчі місця, та цікаво, як спрацює «квиткова схема».
Справді, за кілька хвилин до нас підійшла «бабуся» і запропонувала розплатитись за вхід. Побачивши мій гаманець, вона попросила передати їй гроші непомітно: «Ради Бога, чтобы никто не видел». Зрозуміло, ми купуємо місце нелегально.
Старенька назвала ціну: «Сколько вам не жалко» (хмм, цікаво, яка заробітна плата у працівників театру? А пенсія?) Квиток коштував 30 гривень, нас – двоє з дитиною. Вона бере 50 гривень і каже: «Это больше, чем достаточно».
З корупційним квитком ми сиділи у другому ряду, під час вистави нас ніхто не турбував, вільних місць у залі було багато.
Довідка:
– працівники галузі культури в Україні в середньому отримують до 1 000 гривень на місяць;
– мінімальна пенсія складає 630,4 гривні на місяць;
– прожитковий мінімум станом на травень становить 884 гривні на місяць.
