Не буду торкатися загальних оцінок цієї події. Їх вже висловили достатньо. Зараз трохи про іншу сторону питання, більш приземлену.
Із міжнародно-правової точки зору, нова угода лише продовжує дію попередніх базових домовленостей щодо ЧФ Росії. І якраз просте продовження старих домовленостей на наступні 25 років автоматично зберігає і помножує цілу купу проблем, які існують із травня 1997 року, коли Україна і Росія вперше юридично визначились із питанням Чорноморського флоту. Нагадаю про деякі з них.
Безкінечна маячня
До останнього часу Російська Федерація не бажала передавати Україні об’єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства, а простіше – маяки, які знаходяться на українському узбережжі Чорного моря. Незважаючи на повну ясність цього питання з правової точки зору і чисельні рішення українських судів, Росія вперто блокувала процес передачі української власності законному власнику.
Склалась до маразму парадоксальна ситуація. Україна, як суверенна держава несе повну міжнародну відповідальність за безпеку мореплавства у своїх територіальних та внутрішніх водах. Але переважна частина системи навігаційно-гідрографічного забезпечення на території України досі утримується підрозділами ЧФ Росії. І Україна просто не може виконати свої міжнародні зобов’язання.
Інше питання, довкола якого було зламано величезну кількість списів – проведення повної інвентаризації об’єктів ЧФ Росії на території України і оформлення реальної оренди цих об’єктів, відповідно до українського законодавства. Насправді, цей аспект може стати «останньою» соломинкою, за яку можуть схопитися противники «Харківської угоди». Адже в «Перехідних положеннях» Конституції України, чітко вказано, що «Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах ОРЕНДИ в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України». Але до цих пір, ніяких договорів ОРЕНДИ між відповідними українськими та російськими сторонами щодо конкретних об’єктів для перебування там підрозділів ЧФ Росії укладено не було.
Більш того, часто-густо самі російські моряки заключають договори на передачу в оренду (а фактично, в суборенду) ласих шматків кримської землі з простою людською ціллю – підзаробити трохи грошей. Розумію, що коли мова йде про мільярдні ціни на газ, то питання якогось там юридичного оформлення «орендних братніх відносин» не є вже й таким важливим. Але, вибачте, проблема залишається. І, здається, аж на 30 років.
Севастополь не буде позаблоковим
Ще одна цікава деталь, яка може стати одкровенням для Києва, коли потрібно буде довести, що Україна дійсно проводить позаблокову політику, а не служить базою для збройних формувань явно «блокової» Росії. Від самого 1997 року українці просять Росію визначитися з порядком використання угруповання ЧФ Росії, дислокованого на території України, щодо перебігу можливих збройних конфліктів. До серпня 2008 року росіяни просто щиро посміхались і казали: «Чи ви у своєму розумі? Ну, з ким ми можемо воювати у спокійному Чорному морі». Після війни в Грузії, де без будь-якого попередження та узгодження з Україною брали участь кораблі ЧФ Росії, посмішки зникли. Але від підписання окремої угоди щодо визначення порядку участі російських кораблів, дислокованих у Криму, в бойових діях проти третіх країн, росіяни відмовляються.
У зв’язку з цим виникає питання. Коли російські кораблі з бази на території України будуть грати мускулами поблизу берегів Румунії, щоб «протидіяти» розгортанню американської системи ПРО, чи буде це якось схоже на нашу позаблоковість? Сумніваюсь. Тут вже як у старому анекдоті: або хрест зніми, або труси одягни.
Якщо хтось сумнівається, що Чорноморський флот втягне Україну в непотрібне протистояння з сусідньою Румунією (і не тільки), то можу навести заяву адмірала Віктора Кравченка, який у свій час був командувачем ЧФ Росії і начальником Головного штабу ВМФ Російської Федерації, проголошену в лютому 2010 року. «Ситуація, коли американські ракети-перехоплювачі SM-3 стануть на бойове чергування в Румунії та акваторії Чорного моря може привести до того, що існуючий баланс сил у регіоні корінним чином зміниться не на користь Росії. У цій обстановці слід не тільки зупинити скорочення військової інфраструктури Чорноморського флоту, але і переглянути його завдання, зміцнити бойовий потенціал, посилити корабельний склад».
«Містраль» на підході
А ось інший дискусійний аспект, який вже більше цікавить російську сторону. В домовленостях 1997 року, які були на 30 років продовжені у Харкові, відсутній механізм оновлення бойового складу ЧФ Росії. Виходить, що на території України можуть знаходитись лише ті кораблі, які були отримані Росією в перебігу розподілу радянського Чорноморського флоту. Ніяких нових кораблів, літаків, вертольотів. Росія, звичайно, намагалась вискочити з цього незручного капкану. Але, через постійну відсутність фінансування для будівництва нових кораблів, а ще більше через невизначеність майбутнього після 2017 року, великого ентузіазму росіяни на цьому напрямку не проявляли. Їм вдалось лише раз вмовити Леоніда Кучму дозволити замінити літаки Су-17 на Су-24 на кримському аеродромі у Гвардійському.
Інша справа зараз. Якщо ЧФ Росії буде стояти в Севастополі ще мінімум 30 років, значить Росії потрібно мати можливості без обмежень замінювати свої озброєння. Очевидно, це питання дуже скоро випливе на поверхню.
Адже корабельний склад ЧФ Росії дійсно нагадує музей під відкритим небом. Дуже непогана експозиція для парадів і туристів. За останніми повідомленнями російських ЗМІ, які посилаються на «джерела у штабі ЧФ Росії», з бойового складу флоту вже найближчим часом виведуть кілька кораблів. Зокрема, мова йде про великий протичовновий корабель «Очаков», великий протичовновий корабель «Керчь», дизельний підводний човен Б-380 «Святой князь Георгий» та кілька суден забезпечення. У результаті, у складі ЧФ Росії залишиться лише один (!) корабель першого рангу – ракетний крейсер «Москва», один (!) підводний човен і кілька менших кораблів, вік яких, в основному, далеко перевищує 30 років.
Але скоро посилити ЧФ Росії в Севастополі буде чим. Французький десантний вертольотоносець «Містраль», який Медведєв збирається купити у Саркозі, здається, буде чудовим аргументом для румунів і грузинів. І стане ще одним символом «військово-морської слави» для росіян.
Питання риторичне: чи будуть цікавитись у «позаблокової України» про дозвіл на базування «Містраля» в Севастополі? Чи газ все спише?
Михайло Самусь, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Із міжнародно-правової точки зору, нова угода лише продовжує дію попередніх базових домовленостей щодо ЧФ Росії. І якраз просте продовження старих домовленостей на наступні 25 років автоматично зберігає і помножує цілу купу проблем, які існують із травня 1997 року, коли Україна і Росія вперше юридично визначились із питанням Чорноморського флоту. Нагадаю про деякі з них.
Безкінечна маячня
До останнього часу Російська Федерація не бажала передавати Україні об’єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства, а простіше – маяки, які знаходяться на українському узбережжі Чорного моря. Незважаючи на повну ясність цього питання з правової точки зору і чисельні рішення українських судів, Росія вперто блокувала процес передачі української власності законному власнику.
Склалась до маразму парадоксальна ситуація. Україна, як суверенна держава несе повну міжнародну відповідальність за безпеку мореплавства у своїх територіальних та внутрішніх водах. Але переважна частина системи навігаційно-гідрографічного забезпечення на території України досі утримується підрозділами ЧФ Росії. І Україна просто не може виконати свої міжнародні зобов’язання.
Інше питання, довкола якого було зламано величезну кількість списів – проведення повної інвентаризації об’єктів ЧФ Росії на території України і оформлення реальної оренди цих об’єктів, відповідно до українського законодавства. Насправді, цей аспект може стати «останньою» соломинкою, за яку можуть схопитися противники «Харківської угоди». Адже в «Перехідних положеннях» Конституції України, чітко вказано, що «Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах ОРЕНДИ в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України». Але до цих пір, ніяких договорів ОРЕНДИ між відповідними українськими та російськими сторонами щодо конкретних об’єктів для перебування там підрозділів ЧФ Росії укладено не було.
Більш того, часто-густо самі російські моряки заключають договори на передачу в оренду (а фактично, в суборенду) ласих шматків кримської землі з простою людською ціллю – підзаробити трохи грошей. Розумію, що коли мова йде про мільярдні ціни на газ, то питання якогось там юридичного оформлення «орендних братніх відносин» не є вже й таким важливим. Але, вибачте, проблема залишається. І, здається, аж на 30 років.
Севастополь не буде позаблоковим
Ще одна цікава деталь, яка може стати одкровенням для Києва, коли потрібно буде довести, що Україна дійсно проводить позаблокову політику, а не служить базою для збройних формувань явно «блокової» Росії. Від самого 1997 року українці просять Росію визначитися з порядком використання угруповання ЧФ Росії, дислокованого на території України, щодо перебігу можливих збройних конфліктів. До серпня 2008 року росіяни просто щиро посміхались і казали: «Чи ви у своєму розумі? Ну, з ким ми можемо воювати у спокійному Чорному морі». Після війни в Грузії, де без будь-якого попередження та узгодження з Україною брали участь кораблі ЧФ Росії, посмішки зникли. Але від підписання окремої угоди щодо визначення порядку участі російських кораблів, дислокованих у Криму, в бойових діях проти третіх країн, росіяни відмовляються.
У зв’язку з цим виникає питання. Коли російські кораблі з бази на території України будуть грати мускулами поблизу берегів Румунії, щоб «протидіяти» розгортанню американської системи ПРО, чи буде це якось схоже на нашу позаблоковість? Сумніваюсь. Тут вже як у старому анекдоті: або хрест зніми, або труси одягни.
Якщо хтось сумнівається, що Чорноморський флот втягне Україну в непотрібне протистояння з сусідньою Румунією (і не тільки), то можу навести заяву адмірала Віктора Кравченка, який у свій час був командувачем ЧФ Росії і начальником Головного штабу ВМФ Російської Федерації, проголошену в лютому 2010 року. «Ситуація, коли американські ракети-перехоплювачі SM-3 стануть на бойове чергування в Румунії та акваторії Чорного моря може привести до того, що існуючий баланс сил у регіоні корінним чином зміниться не на користь Росії. У цій обстановці слід не тільки зупинити скорочення військової інфраструктури Чорноморського флоту, але і переглянути його завдання, зміцнити бойовий потенціал, посилити корабельний склад».
«Містраль» на підході
А ось інший дискусійний аспект, який вже більше цікавить російську сторону. В домовленостях 1997 року, які були на 30 років продовжені у Харкові, відсутній механізм оновлення бойового складу ЧФ Росії. Виходить, що на території України можуть знаходитись лише ті кораблі, які були отримані Росією в перебігу розподілу радянського Чорноморського флоту. Ніяких нових кораблів, літаків, вертольотів. Росія, звичайно, намагалась вискочити з цього незручного капкану. Але, через постійну відсутність фінансування для будівництва нових кораблів, а ще більше через невизначеність майбутнього після 2017 року, великого ентузіазму росіяни на цьому напрямку не проявляли. Їм вдалось лише раз вмовити Леоніда Кучму дозволити замінити літаки Су-17 на Су-24 на кримському аеродромі у Гвардійському.
Інша справа зараз. Якщо ЧФ Росії буде стояти в Севастополі ще мінімум 30 років, значить Росії потрібно мати можливості без обмежень замінювати свої озброєння. Очевидно, це питання дуже скоро випливе на поверхню.
Адже корабельний склад ЧФ Росії дійсно нагадує музей під відкритим небом. Дуже непогана експозиція для парадів і туристів. За останніми повідомленнями російських ЗМІ, які посилаються на «джерела у штабі ЧФ Росії», з бойового складу флоту вже найближчим часом виведуть кілька кораблів. Зокрема, мова йде про великий протичовновий корабель «Очаков», великий протичовновий корабель «Керчь», дизельний підводний човен Б-380 «Святой князь Георгий» та кілька суден забезпечення. У результаті, у складі ЧФ Росії залишиться лише один (!) корабель першого рангу – ракетний крейсер «Москва», один (!) підводний човен і кілька менших кораблів, вік яких, в основному, далеко перевищує 30 років.
Але скоро посилити ЧФ Росії в Севастополі буде чим. Французький десантний вертольотоносець «Містраль», який Медведєв збирається купити у Саркозі, здається, буде чудовим аргументом для румунів і грузинів. І стане ще одним символом «військово-морської слави» для росіян.
Питання риторичне: чи будуть цікавитись у «позаблокової України» про дозвіл на базування «Містраля» в Севастополі? Чи газ все спише?
Михайло Самусь, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
