До того ж орендна платня за базування флоту, за підвищення якої неодноразово виступав Віктор Янукович, насправді збільшиться дуже незначно – усього на 3 мільйони доларів за рік. Якщо мова йде про військову базу, це можна назвати символічним підвищенням. А взамін – принаймні так йдеться у поясненнях президентів – Україна отримує знижку за газ, яка дозволятиме їй заощаджувати кілька мільярдів доларів щорічно.
Невже Росії й дійсно так важливо зберігати Чорноморський флот у Севастополі?
Нагадаємо: згідно із існуючими домовленостями, Чорноморський флот не може оновлювати свої кораблі і техніку. Однак уявимо собі, що флотилія мала б таку можливість. Сьогодні значних коштів на військову модернізацію в Москви немає. А якщо б були? Не забуваймо: всі країни Чорноморського басейну, окрім України і Грузії – члени НАТО.
Уявити собі конфлікт Росії з альянсом неможливо: навіть під час акцій НАТО, що викликали неприховане обурення Москви, вона зберігала військовий нейтралітет.
Утримувати флот заради маленької Грузії дивно хоча б тому, що ця країна може за три десятиріччя і до НАТО приєднатися, і з Росією взаємини поліпшити.
Так що прив’язка газу до флоту є, швидше за все, умовною і приховує корпоративний характер домовленостей, досягнутих російським і українським керівництвом. Підкреслю – саме керівництвом. Бо після не дуже вдалих консультацій у Москві міністра палива і енергетики України Юрія Бойка до російської столиці прибув прем’єр Микола Азаров, який і узгоджував головні пункти домовленостей із Володимиром Путіним. І досяг все ж таки домовленості про бажану знижку.
Однак чи є такою важливою для України знижка за газ? Сьогодні, очевидно, так. Адже без цієї знижки Київ не може ухвалити бюджет, прийнятний для одержання грошей МВФ. Проте обчислювання постачання газу відбуватиметься за формулою, розробленою в часи прем’єрства Юлії Тимошенко.
Регіонали завжди виступали проти цієї формули, яка залишала за Україною обов’язок закупати стільки газу, скільки передбачається у контракті і виплачувати штрафи, якщо передбачувана кількість не вибирається. Однак цей принцип в угоді залишився. Стратегічно це важливіше за флот. Бо ставить під сумнів будь-які реформаторські наміри.
Українська економіка й надалі жеврітиме за рахунок металургії і хімії. Не буде серйозної політики з енергозбереження – навіщо, якщо є відносно дешевий газ. Не буде інвестицій у добування власного сланцевого газу – навіщо, якщо є «дешевий» російський?
Україна залишається вічним оптовим покупцем чужої сировини, Росія – її добувачем. І цей союз добувача і споживача знаходитиметься на околиці світових економічних змін.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Невже Росії й дійсно так важливо зберігати Чорноморський флот у Севастополі?
Нагадаємо: згідно із існуючими домовленостями, Чорноморський флот не може оновлювати свої кораблі і техніку. Однак уявимо собі, що флотилія мала б таку можливість. Сьогодні значних коштів на військову модернізацію в Москви немає. А якщо б були? Не забуваймо: всі країни Чорноморського басейну, окрім України і Грузії – члени НАТО.
Уявити собі конфлікт Росії з альянсом неможливо: навіть під час акцій НАТО, що викликали неприховане обурення Москви, вона зберігала військовий нейтралітет.
Утримувати флот заради маленької Грузії дивно хоча б тому, що ця країна може за три десятиріччя і до НАТО приєднатися, і з Росією взаємини поліпшити.
Так що прив’язка газу до флоту є, швидше за все, умовною і приховує корпоративний характер домовленостей, досягнутих російським і українським керівництвом. Підкреслю – саме керівництвом. Бо після не дуже вдалих консультацій у Москві міністра палива і енергетики України Юрія Бойка до російської столиці прибув прем’єр Микола Азаров, який і узгоджував головні пункти домовленостей із Володимиром Путіним. І досяг все ж таки домовленості про бажану знижку.
Однак чи є такою важливою для України знижка за газ? Сьогодні, очевидно, так. Адже без цієї знижки Київ не може ухвалити бюджет, прийнятний для одержання грошей МВФ. Проте обчислювання постачання газу відбуватиметься за формулою, розробленою в часи прем’єрства Юлії Тимошенко.
Регіонали завжди виступали проти цієї формули, яка залишала за Україною обов’язок закупати стільки газу, скільки передбачається у контракті і виплачувати штрафи, якщо передбачувана кількість не вибирається. Однак цей принцип в угоді залишився. Стратегічно це важливіше за флот. Бо ставить під сумнів будь-які реформаторські наміри.
Українська економіка й надалі жеврітиме за рахунок металургії і хімії. Не буде серйозної політики з енергозбереження – навіщо, якщо є відносно дешевий газ. Не буде інвестицій у добування власного сланцевого газу – навіщо, якщо є «дешевий» російський?
Україна залишається вічним оптовим покупцем чужої сировини, Росія – її добувачем. І цей союз добувача і споживача знаходитиметься на околиці світових економічних змін.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
