Можна припустити, що аналогічна ситуація була 2004 року, коли вперше в метрополітені російської столиці пролунав вибух, який забрав життя 41 особи. Тоді москвичі, мабуть, теж трохи побоялися, а потім повернулися до звичного способу пересування.
Я поспілкувався з десятком москвичів, які приносили квіти на місце трагедії – на станцію «Парк культури». Їх усіх об’єднала не лише скорбота за загиблими, але й, м’яко кажучи, нелюбов до чеченців. Приміром, 25-річна студентка медичного університету Оксана Чорна, яка назвала себе віруючою людиною, висловила незадоволення, що в її університеті навчаються вихідці з північного Кавказу, які, за її словами, доладу російську мову не знають. Вона твердить, що у дорогущих авто їздять особи чеченської національності, тоді як прості росіяни не можуть собі такого дозволити.
З одного боку, подібну неприязнь можна зрозуміти. Адже навряд чи хтось сприйме спокійно той факт, що чеченські терористки раптом відправили на той світ кілька десятків ні в чому не винних співвітчизників. Але, з іншого боку, правозахисники звертають увагу, що громадяни Росії відвернулися від подій у Чечні. Їх не хвилює, що федеральні війська діють на Північному Кавказі тими ж методами, що і терористи. Російські військовики давно вже беруть у заручники мирних людей, вони викрадають тих, кого підозрюють у зв’язках із бойовиками. Викрадених катують і принижують і не доводять справи до суду.
Війна уже не тільки чеченська
Власне, чеченською боротьбу на північному Кавказі можна назвати лише умовно. Антиросійське підпілля вже поширилося на весь регіон, і в нього входять представники всіх народів, які там проживають. Рух опору не лише збільшився, але й радикалізувався – на нього почали впливати ісламські фундаменталісти. Аналітики відзначають той сумний для росіян факт, що у бойовиків відбувається зміна поколінь. Якщо раніше вони мали політичну програму, на основі якої з ними можна було домовлятися, то тепер там здійснюється боротьба заради боротьби.
Неодноразово бувало, що федерали у звільнених від бойовиків населених пунктах вбивали мирних людей більше, ніж їх загинуло у терористичних актах. Крім того, убитих ще й грабують. Коли таких мародерів намагаються притягти до відповідальності, то на їхній захист встає чи не вся російська громадськість.
Один із небагатьох випадків, коли терориста від держави вдалося засудити – це історія Сергія Лапіна. Після того журналістка Анна Політковська, правозахисниця Наталя Естемірова, адвокат Станіслав Маркелов, які домагалися засудження, були вбиті.
Лише наївна людина може вірити, що після такої політики народи Північного Кавказу не будуть давати належну відповідь. Отож, москвичам, як і всім росіянам, слід усвідомити: в країні відбувається не просто боротьба з терористичним підпіллям. Там іде війна. І можна спрогнозувати, що бойові дії у вигляді терактів у столиці Росії та інших її містах триватимуть. А значить, і далі гинутимуть люди.
Юрій Луканов, спеціальний кореспондент газети «День» для Радіо Свобода.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Я поспілкувався з десятком москвичів, які приносили квіти на місце трагедії – на станцію «Парк культури». Їх усіх об’єднала не лише скорбота за загиблими, але й, м’яко кажучи, нелюбов до чеченців. Приміром, 25-річна студентка медичного університету Оксана Чорна, яка назвала себе віруючою людиною, висловила незадоволення, що в її університеті навчаються вихідці з північного Кавказу, які, за її словами, доладу російську мову не знають. Вона твердить, що у дорогущих авто їздять особи чеченської національності, тоді як прості росіяни не можуть собі такого дозволити.
З одного боку, подібну неприязнь можна зрозуміти. Адже навряд чи хтось сприйме спокійно той факт, що чеченські терористки раптом відправили на той світ кілька десятків ні в чому не винних співвітчизників. Але, з іншого боку, правозахисники звертають увагу, що громадяни Росії відвернулися від подій у Чечні. Їх не хвилює, що федеральні війська діють на Північному Кавказі тими ж методами, що і терористи. Російські військовики давно вже беруть у заручники мирних людей, вони викрадають тих, кого підозрюють у зв’язках із бойовиками. Викрадених катують і принижують і не доводять справи до суду.
Війна уже не тільки чеченська
Власне, чеченською боротьбу на північному Кавказі можна назвати лише умовно. Антиросійське підпілля вже поширилося на весь регіон, і в нього входять представники всіх народів, які там проживають. Рух опору не лише збільшився, але й радикалізувався – на нього почали впливати ісламські фундаменталісти. Аналітики відзначають той сумний для росіян факт, що у бойовиків відбувається зміна поколінь. Якщо раніше вони мали політичну програму, на основі якої з ними можна було домовлятися, то тепер там здійснюється боротьба заради боротьби.
Неодноразово бувало, що федерали у звільнених від бойовиків населених пунктах вбивали мирних людей більше, ніж їх загинуло у терористичних актах. Крім того, убитих ще й грабують. Коли таких мародерів намагаються притягти до відповідальності, то на їхній захист встає чи не вся російська громадськість.
Один із небагатьох випадків, коли терориста від держави вдалося засудити – це історія Сергія Лапіна. Після того журналістка Анна Політковська, правозахисниця Наталя Естемірова, адвокат Станіслав Маркелов, які домагалися засудження, були вбиті.
Лише наївна людина може вірити, що після такої політики народи Північного Кавказу не будуть давати належну відповідь. Отож, москвичам, як і всім росіянам, слід усвідомити: в країні відбувається не просто боротьба з терористичним підпіллям. Там іде війна. І можна спрогнозувати, що бойові дії у вигляді терактів у столиці Росії та інших її містах триватимуть. А значить, і далі гинутимуть люди.
Юрій Луканов, спеціальний кореспондент газети «День» для Радіо Свобода.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
