Які це обставини? Економічна криза в світі і в Україні ще не закінчилася: як заявляє голова Міжнародного валютного фонду Домінік Стросс-Кан, треба чекати ще однієї хвилі цієї кризи, – а тим часом економічні резерви популізму в Україні вичерпано, держава перебуває на дні боргової ями.
Це означає, що можливостей для подачок населенню, які традиційно привертали до нього виборців, Президент Віктор Янукович не має. Йому доведеться проводити дуже тверду і непопулярну політику в економічній сфері.
Він просто не має інших варіантів. Це не додасть йому симпатиків на Сході, а на Заході він їх майже позбавлений.
На південному сході України мільйони знедолених людей вірили (а що їм ще залишалось робити?), що влада Януковича підкине їм грошей, полегшить життя шляхом підвищення соціальних стандартів. Замість цього насувається доба суворої, навіть жорстокої економії, на тлі якої триватиме викличне традиційне жирування олігархів та їхньої обслуги.
Отже, в економіці, в промисловості, сільському господарстві, фінансах Янукович може дати лише роботу, піт і сльози. У духовній царині кроки нового Президента нагадуватимуть кроки сапера на замінованому полі.
Легковажно давши гарантії Москві знеславити Степана Бандеру і Романа Шухевича, скасувавши відповідні укази свого попередника Віктора Ющенка, Янукович загнав себе у глухий кут. Адже такий крок зробить його символом антиукраїнської реакції для половини України, політиком, що виконує накази Кремля, очолює промосковську маріонеткову адміністрацію. Це виступить потужним чинником консолідації проти Януковича всіх патріотичних сил країни.
Якщо ж він тепер після обіцянок у Москві цього не зробить, він почне втрачати свій електорат на сході і півдні. У будь-якому випадку він програє. Звісно, йому краще було б у стилі Олександра Лукашенка розігрувати цю карту тривалий час, але нині вже запізно.
Скасування указів Ющенка буде сприйнято як оголошення війни українській Україні. Це дає чудові шанси опозиції для організації масового протестного руху.
Янукович намагається хитрувати в питанні про мову, відчуваючи, що й тут на нього чекає глухий кут. Виступаючи в Каневі 9 березня, він заявив, що єдиною державною мовою в Україні буде українська, але водночас пообіцяв захищати російську мову, спираючись на Європейську хартію мов. Цю хартію за часів Кучми абсолютно шахрайським способом переклали українською, бо насправді її статті аж ніяк не стосуються російської мови.
Можливо, Янукович збирається хитро обійти проблему, залишаючи де-юре державною українську, а де-факто зробивши нею російську? А є ще питання про ГТС, Чорноморський флот, євроінтеграцію, митний союз із Росією і таке інше. Всі ці питання надають чудові можливості опозиції атакувати Януковича.
Але чи зможе опозиція й особисто Юлія Тимошенко не змарнувати ці шанси?
Чи буде робота над помилками?
Дуже багато для опозиції, для її успіхів зробить сам Віктор Янукович. Але дещо, і вельми суттєве дещо, має зробити Юлія Тимошенко.
По-перше, критично переосмислити свою діяльність протягом останніх п’яти років і чесно визнати, що її провал на президентських виборах не був випадковим. Він був цілком закономірним. А от перемога була б щасливим випадком.
І не треба все звалювати на зраду Ющенка – навіть ця абсолютно реальна зрада (особливо помітна перед другим туром виборів) не могла б зашкодити Тимошенко більше, ніж вона сама.
Саме пані Юлія руйнувала свій імідж послідовної патріотки України огидним заграванням із Кремлем.
Підписання нею принизливих і нерівноправних газових угод у Москві (хоча слід було протриматися ще два тижні, і «Газпром» змушений був би піти на поступки, але тоді Юлія Тимошенко повністю зіпсувала б стосунки з Володимиром Путіним) завдало нищівного удару по її патріотичній репутації (хоча, звичайно, не менше половини відповідальності за ці угоди лежить на Вікторові Ющенку, який зірвав переговори з Москвою, але це не виправдовує Тимошенко).
Вона зруйнувала свій імідж економіста дивною політикою тотального популізму за рахунок зовнішніх позик країни.
Не міг зрозуміти патріотичний електорат, особливо на тлі подій у Грузії влітку 2008 року, антиармійську політику уряду, спрямовану на фінансове знищення Збройних Сил України.
Не менш незрозумілим для цього електорату було дивне тривале мовчання Юлії Тимошенко щодо збройної агресії Російської Федерації проти Грузії. Хотіла сподобатися Кремлеві?
І тому, коли Ющенко почав експлуатувати тему, що Тимошенко і Янукович є однаково шкідливими для України, що Тимошенко продалася Кремлеві, мільйони патріотичних українців у це повірили, бо пані Юлія дала надто багато підстав для такої віри. Своїми реверансами у бік Москви вона сама власноруч формувала щодо себе підозри патріотичного електорату. Це якраз у кінцевому підсумку і позбавило її президентського крісла.
Окрема тема – це оточення Юлії Тимошенко. Ніхто не буде вірити її палким антиолігархічним промовам, допоки її саму оточуватимуть олігархи. А заяви пані Юлії, що вона своїх олігархів «перевиховала», розраховані на маленьких діток і можуть викликати лише сміх.
Юлії Володимирівні взагалі не треба вважати свій електорат дурнішим від себе. Вона має такий гріх. Але люди все бачать і все розуміють.
Іще одна окрема тема – кадрова політика пані Тимошенко. Кого тільки немає в її оточенні! Аж до людей, що дозволяють собі гострі конфлікти з законом, як колишній народний депутат від БЮТ Віктор Лозінський. А постійні зрадники у БЮТ, депутати-перевертні вже стали нормою.
Чи не означає це, що пані Юлія хворіє на важку кадрову сліпоту? Може, тому, що кадрова ставка робиться на бізнесюків і продажних бюрократів, а не на чесних і розумних представників середнього класу?
Вражає також низький рівень експертного середовища БЮТ, чим пояснюється ціла низка помилок. Наприклад, висування на виборах міського голови Києва непрохідного Олександра Турчинова, що й забезпечило повторну перемогу Леоніда Черновецького, хоча було ясно: слід домовлятися з Віталієм Кличком.
Можна згадати також бездарну організацію президентських виборів 2010 року, невміння передбачати тактичні кроки Партії регіонів і таке інше.
Чи зможе вона змінитися?
Перший Президент України Леонід Кравчук дав Юлії Тимошенко добру пораду: «Пані Юліє! Якщо Ви хочете мати політичне майбутнє, Ви повинні змінити свою команду і змінитися сама». Їй треба оточити себе справжніми патріотами-інтелектуалами, яскравими особистостями, здатними мислити незалежно і критично, які б не боялися говорити лідерці неприємні речі.
Саме такі соратники мали б заступити місце нинішніх фаворитів, холуїв і підлабузників, кар’єристів і інтриганів. Вона сама має стати справжньою українською патріоткою, а не грати кон’юнктурно роль української патріотки в політичному театрі. Вона повинна запропонувати потужну конкурентну програму економічного порятунку України, адже час популізму минув. Й оскільки чинник зради вже кілька століть тяжіє прокляттям над українською політикою, Юлії Тимошенко треба переконати український народ, що вона його не зрадить.
Це буде дуже важко зробити, але іншого шляху немає. Ніхто не зможе позбавити Юлію Тимошенко чудового шансу на кінцеву перемогу, крім самої Юлії Тимошенко.
Але, виходячи з її останніх виступів і заяв, до роботи над помилками вона ще не ставала. Хотілося б вірити у краще, та сучасні українські політики постійно демонструють феноменальну здатність програвати навіть тоді, коли програти практично неможливо.
Невже Юлія Володимирівна нічого не навчилася? Адже, не змінившись сама, вона ніколи не змінить країну.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Це означає, що можливостей для подачок населенню, які традиційно привертали до нього виборців, Президент Віктор Янукович не має. Йому доведеться проводити дуже тверду і непопулярну політику в економічній сфері.
Він просто не має інших варіантів. Це не додасть йому симпатиків на Сході, а на Заході він їх майже позбавлений.
На південному сході України мільйони знедолених людей вірили (а що їм ще залишалось робити?), що влада Януковича підкине їм грошей, полегшить життя шляхом підвищення соціальних стандартів. Замість цього насувається доба суворої, навіть жорстокої економії, на тлі якої триватиме викличне традиційне жирування олігархів та їхньої обслуги.
Отже, в економіці, в промисловості, сільському господарстві, фінансах Янукович може дати лише роботу, піт і сльози. У духовній царині кроки нового Президента нагадуватимуть кроки сапера на замінованому полі.
Легковажно давши гарантії Москві знеславити Степана Бандеру і Романа Шухевича, скасувавши відповідні укази свого попередника Віктора Ющенка, Янукович загнав себе у глухий кут. Адже такий крок зробить його символом антиукраїнської реакції для половини України, політиком, що виконує накази Кремля, очолює промосковську маріонеткову адміністрацію. Це виступить потужним чинником консолідації проти Януковича всіх патріотичних сил країни.
Якщо ж він тепер після обіцянок у Москві цього не зробить, він почне втрачати свій електорат на сході і півдні. У будь-якому випадку він програє. Звісно, йому краще було б у стилі Олександра Лукашенка розігрувати цю карту тривалий час, але нині вже запізно.
Скасування указів Ющенка буде сприйнято як оголошення війни українській Україні. Це дає чудові шанси опозиції для організації масового протестного руху.
Янукович намагається хитрувати в питанні про мову, відчуваючи, що й тут на нього чекає глухий кут. Виступаючи в Каневі 9 березня, він заявив, що єдиною державною мовою в Україні буде українська, але водночас пообіцяв захищати російську мову, спираючись на Європейську хартію мов. Цю хартію за часів Кучми абсолютно шахрайським способом переклали українською, бо насправді її статті аж ніяк не стосуються російської мови.
Можливо, Янукович збирається хитро обійти проблему, залишаючи де-юре державною українську, а де-факто зробивши нею російську? А є ще питання про ГТС, Чорноморський флот, євроінтеграцію, митний союз із Росією і таке інше. Всі ці питання надають чудові можливості опозиції атакувати Януковича.
Але чи зможе опозиція й особисто Юлія Тимошенко не змарнувати ці шанси?
Чи буде робота над помилками?
Дуже багато для опозиції, для її успіхів зробить сам Віктор Янукович. Але дещо, і вельми суттєве дещо, має зробити Юлія Тимошенко.
По-перше, критично переосмислити свою діяльність протягом останніх п’яти років і чесно визнати, що її провал на президентських виборах не був випадковим. Він був цілком закономірним. А от перемога була б щасливим випадком.
І не треба все звалювати на зраду Ющенка – навіть ця абсолютно реальна зрада (особливо помітна перед другим туром виборів) не могла б зашкодити Тимошенко більше, ніж вона сама.
Саме пані Юлія руйнувала свій імідж послідовної патріотки України огидним заграванням із Кремлем.
Підписання нею принизливих і нерівноправних газових угод у Москві (хоча слід було протриматися ще два тижні, і «Газпром» змушений був би піти на поступки, але тоді Юлія Тимошенко повністю зіпсувала б стосунки з Володимиром Путіним) завдало нищівного удару по її патріотичній репутації (хоча, звичайно, не менше половини відповідальності за ці угоди лежить на Вікторові Ющенку, який зірвав переговори з Москвою, але це не виправдовує Тимошенко).
Вона зруйнувала свій імідж економіста дивною політикою тотального популізму за рахунок зовнішніх позик країни.
Не міг зрозуміти патріотичний електорат, особливо на тлі подій у Грузії влітку 2008 року, антиармійську політику уряду, спрямовану на фінансове знищення Збройних Сил України.
Не менш незрозумілим для цього електорату було дивне тривале мовчання Юлії Тимошенко щодо збройної агресії Російської Федерації проти Грузії. Хотіла сподобатися Кремлеві?
І тому, коли Ющенко почав експлуатувати тему, що Тимошенко і Янукович є однаково шкідливими для України, що Тимошенко продалася Кремлеві, мільйони патріотичних українців у це повірили, бо пані Юлія дала надто багато підстав для такої віри. Своїми реверансами у бік Москви вона сама власноруч формувала щодо себе підозри патріотичного електорату. Це якраз у кінцевому підсумку і позбавило її президентського крісла.
Окрема тема – це оточення Юлії Тимошенко. Ніхто не буде вірити її палким антиолігархічним промовам, допоки її саму оточуватимуть олігархи. А заяви пані Юлії, що вона своїх олігархів «перевиховала», розраховані на маленьких діток і можуть викликати лише сміх.
Юлії Володимирівні взагалі не треба вважати свій електорат дурнішим від себе. Вона має такий гріх. Але люди все бачать і все розуміють.
Іще одна окрема тема – кадрова політика пані Тимошенко. Кого тільки немає в її оточенні! Аж до людей, що дозволяють собі гострі конфлікти з законом, як колишній народний депутат від БЮТ Віктор Лозінський. А постійні зрадники у БЮТ, депутати-перевертні вже стали нормою.
Чи не означає це, що пані Юлія хворіє на важку кадрову сліпоту? Може, тому, що кадрова ставка робиться на бізнесюків і продажних бюрократів, а не на чесних і розумних представників середнього класу?
Вражає також низький рівень експертного середовища БЮТ, чим пояснюється ціла низка помилок. Наприклад, висування на виборах міського голови Києва непрохідного Олександра Турчинова, що й забезпечило повторну перемогу Леоніда Черновецького, хоча було ясно: слід домовлятися з Віталієм Кличком.
Можна згадати також бездарну організацію президентських виборів 2010 року, невміння передбачати тактичні кроки Партії регіонів і таке інше.
Чи зможе вона змінитися?
Перший Президент України Леонід Кравчук дав Юлії Тимошенко добру пораду: «Пані Юліє! Якщо Ви хочете мати політичне майбутнє, Ви повинні змінити свою команду і змінитися сама». Їй треба оточити себе справжніми патріотами-інтелектуалами, яскравими особистостями, здатними мислити незалежно і критично, які б не боялися говорити лідерці неприємні речі.
Саме такі соратники мали б заступити місце нинішніх фаворитів, холуїв і підлабузників, кар’єристів і інтриганів. Вона сама має стати справжньою українською патріоткою, а не грати кон’юнктурно роль української патріотки в політичному театрі. Вона повинна запропонувати потужну конкурентну програму економічного порятунку України, адже час популізму минув. Й оскільки чинник зради вже кілька століть тяжіє прокляттям над українською політикою, Юлії Тимошенко треба переконати український народ, що вона його не зрадить.
Це буде дуже важко зробити, але іншого шляху немає. Ніхто не зможе позбавити Юлію Тимошенко чудового шансу на кінцеву перемогу, крім самої Юлії Тимошенко.
Але, виходячи з її останніх виступів і заяв, до роботи над помилками вона ще не ставала. Хотілося б вірити у краще, та сучасні українські політики постійно демонструють феноменальну здатність програвати навіть тоді, коли програти практично неможливо.
Невже Юлія Володимирівна нічого не навчилася? Адже, не змінившись сама, вона ніколи не змінить країну.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
