Віце-президент США Джо Байден тоді заявив, що, мовляв, тепер достатньо лише «натиснути кнопку перезавантаження». Цей заклик Байдена підхопив Сергій Кисляк, новий російський посол у Вашингтоні.
В інтерв’ю «Журналові Асоціації з контролю над озброєннями» він заявив, що всі умови угоди дотримані обома державами і що Москва виступає за її продовження, але у дещо зміненому вигляді.
Спеціалісти очікували, що ось-ось підпишуть нову угоду.
Президент Барак Обама сказав, що хотів би якомога швидше «домовитися з Росією про співпрацю для досягнення глибоких скорочень глобальних ядерних арсеналів і продовжити умови верифікації договору СТАРТ-1 ще до закінчення терміну його дії».
Вашингтонові йшлося про припинення розробки нових ядерних озброєнь, про досягнення домовленості з Росією про зняття з бойового чергування американських і російських балістичних ракет.
Здавалося, ось тепер все буде гаразд...
Москва теж була ніби за скорочення, але з новою угодою чомусь не поспішала, висуваючи щоразу нові поправки, зміни й вимоги. Насамперед, вимагали, щоб Вашингтон відмовився від розташування на Сході Європи системи протиракетної оборони. Система розрахована на перехоплення балістичних ракет Північної Кореї чи Ірану, але Росія вважала це загрозою для себе, хоча навіть у Росії багато хто зі спостерігачів мав сумніви: а чи щирі ці побоювання?..
Так чи інакше, у січні цього року Білий дім скасував плани адміністрації президента Буша щодо розміщення системи ПРО у Польщі та Чехії.
Натомість, Румунія погодилася розташувати на своїй території протибалістичні перехоплювачі.
То був явний крок назустріч бажанню Росії, але вона все одно висловила невдоволення цим рішенням Обами.
Є й інші проблеми, якими нібито стурбована Москва. Йдеться, головно, про систему моніторингу та верифікації дотримання умов нового договору.
Здавалося б, нове скорочення ядерних озброєнь цілком відповідає не лише політичним, а й суто економічним інтересам Росії, адже розбудова, модернізація, підтримання, збереження й охорона ядерного арсеналу вимагає колосальних витрат. І це при тому, що, за підрахунками Джорджа Уїлла, коментатора газети «Вашингтон Пост», валовий внутрішній продукт Росії нині за обсягом менший від каліфорнійського.
Злі язики називають Росію «Верхньою Вольтою з ракетами». Можливо, тому, що її чільні промислові вироби, які користуються попитом на світовому ринку, – це автомати Калашнікова.
Що ж до інших видів озброєння, то, приміром, Алжир щойно повернув Росії партію закуплених в неї винищувачів МІГ-29. Причина – численні дефекти літаків. Виробники запевняють, що російська якість – це крок уперед, а покупець вимагає гроші назад. Решта експорту – це, здебільшого, вміст російських надр: нафта, газ. Що вже казати про військову техніку, яку індустрія виробляє для власних збройних сил: воно часто-густо не тримається купи, згадати бодай трагічну загибель субмарини «Курск». А балістична ракета «Булава»? Її розробка й виготовлення коштували мільярди у доларах, але жодного успішного випробування досі не було. Жодного (!) за останні роки.
Щоразу падає та бісова «Булава». Може, гетьмана треба, щоб її жбурляв?
Жодного «Ілюшина» чи «Туполева» не побачите на аерофлотівських рейсах до західних країн, лише «Боїнги» та «Аеробуси».
Як видно, вітчизнаний продукт годиться лише для вітчизни, хоча в її небі регулярно зазнає катастроф, а щодо моря, то змушені купувати у Франції чотири десантні кораблі класу «Mistral». Чи не для оновлення Чорноморської ескадри їх призначають?
Західні гумористи сміються з приводу суперечок між Києвом і Москвою навколо дислокації Чорноморського флоту у Севастополі.
Коли я брав інтерв’ю в Гарольда Брауна, колишнього міністра оборони у кабінеті президента Картера, то запитав: якби він сидів у Кремлі – що б він зробив з Чорноморським флотом? Браун відповів, що він просто подарував би оті, за його визначенням, «іржаві ночви» Києву, бо з російських кораблів, застарілих морально й фізично, єдиний можливий зиск – від продажу на металевий брухт.
Напрошується запитання: чому, все ж, російські лідери зволікають із підписанням нового договору про скорочення стратегічних ядерних озброєнь?
Велич, яка викликає сумнів
Чи не тому, що сам процес переговорів підносить Росію у власних очах і дозволяє вважати себе великою державою? Одначе, здається мені, якщо залишилася у цієї держави велич, крім величини території, то хіба що завдяки наявності в її арсеналі 3000 стратегічних ядерних боєголовок. Адже у цьому Росія справді, як співав Юрій Візбор, «впереди планеты всей». Навіть у Америки таких боєголовок на 800 менше.
Сергій Лавров, російський міністр закордонних справ, заявив напередодні нового раунду переговорів у Женеві: «Ми прагнемо, аби все було завершено протягом наступних двох чи трьох тижнів. Всі шанси (для цього) є».
Але всі шанси були ще у липні минулого року, коли під час саміту президенти Обама і Медведєв домовилися про скорочення кількості ядерних боєголовок до 1500-1675 одиниць. Також домовилися, що кількість систем доставки, тобто ракет наземного, шахтного та морського базування, обмежать до 500-1100. Відтоді минуло 9 місяців, але угоди й досі нема.
Оптимісти стверджують, що цю гуму розтягати далі нікуди і договір, врешті-решт, укладуть. Від цього виграють усі, хоча в Америці нині вже чути голоси сумніву щодо реальної користі ядерної зброї як стримуючої й запобіжної сили.
Зокрема, Філіпп Таубмен, професор Центру з питань міжнародної безпеки й співробітництва при Стенфордському університеті, сказав в інтерв’ю мережі громадського телебачення C-Span: «Це правда, що американська ядерна зброя все ще вселяє надію запобігти нападові з боку таких країн, як Північна Корея чи Іран, якщо той невдовзі стане ядерним. Але важко собі уявити, як ця зброя може стримати банду терористів без державної приналежності від використання ядерної бомби у Нью-Йорку, Вашингтоні чи Лос-Анджелесі».
Концепцію ядерного стримування критикують навіть четверо видатних діячів періоду «холодної війни», республіканці й демократи – колишні державні секретарі Генрі Кісінджер і Джордж Шульц, Уільям Перрі – колишній міністр оборони, і Сем Нанн, у минулому голова сенатської комісії у справах збройних сил.
Всі вони закликали відмовитися взагалі від ядерної зброї і запропонували серію кроків для запобігання ядерній загрозі і поширенню ядерних матеріалів. Мета – закласти підвалини без‘ядерного світу.
Але чи Росія в такому світі змогла б зберегти за собою статус великої держави?
Втім, це вже інша тема.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
В інтерв’ю «Журналові Асоціації з контролю над озброєннями» він заявив, що всі умови угоди дотримані обома державами і що Москва виступає за її продовження, але у дещо зміненому вигляді.
Спеціалісти очікували, що ось-ось підпишуть нову угоду.
Президент Барак Обама сказав, що хотів би якомога швидше «домовитися з Росією про співпрацю для досягнення глибоких скорочень глобальних ядерних арсеналів і продовжити умови верифікації договору СТАРТ-1 ще до закінчення терміну його дії».
Вашингтонові йшлося про припинення розробки нових ядерних озброєнь, про досягнення домовленості з Росією про зняття з бойового чергування американських і російських балістичних ракет.
Здавалося, ось тепер все буде гаразд...
Москва теж була ніби за скорочення, але з новою угодою чомусь не поспішала, висуваючи щоразу нові поправки, зміни й вимоги. Насамперед, вимагали, щоб Вашингтон відмовився від розташування на Сході Європи системи протиракетної оборони. Система розрахована на перехоплення балістичних ракет Північної Кореї чи Ірану, але Росія вважала це загрозою для себе, хоча навіть у Росії багато хто зі спостерігачів мав сумніви: а чи щирі ці побоювання?..
Так чи інакше, у січні цього року Білий дім скасував плани адміністрації президента Буша щодо розміщення системи ПРО у Польщі та Чехії.
Натомість, Румунія погодилася розташувати на своїй території протибалістичні перехоплювачі.
То був явний крок назустріч бажанню Росії, але вона все одно висловила невдоволення цим рішенням Обами.
Є й інші проблеми, якими нібито стурбована Москва. Йдеться, головно, про систему моніторингу та верифікації дотримання умов нового договору.
Здавалося б, нове скорочення ядерних озброєнь цілком відповідає не лише політичним, а й суто економічним інтересам Росії, адже розбудова, модернізація, підтримання, збереження й охорона ядерного арсеналу вимагає колосальних витрат. І це при тому, що, за підрахунками Джорджа Уїлла, коментатора газети «Вашингтон Пост», валовий внутрішній продукт Росії нині за обсягом менший від каліфорнійського.
Злі язики називають Росію «Верхньою Вольтою з ракетами». Можливо, тому, що її чільні промислові вироби, які користуються попитом на світовому ринку, – це автомати Калашнікова.
Що ж до інших видів озброєння, то, приміром, Алжир щойно повернув Росії партію закуплених в неї винищувачів МІГ-29. Причина – численні дефекти літаків. Виробники запевняють, що російська якість – це крок уперед, а покупець вимагає гроші назад. Решта експорту – це, здебільшого, вміст російських надр: нафта, газ. Що вже казати про військову техніку, яку індустрія виробляє для власних збройних сил: воно часто-густо не тримається купи, згадати бодай трагічну загибель субмарини «Курск». А балістична ракета «Булава»? Її розробка й виготовлення коштували мільярди у доларах, але жодного успішного випробування досі не було. Жодного (!) за останні роки.
Щоразу падає та бісова «Булава». Може, гетьмана треба, щоб її жбурляв?
Жодного «Ілюшина» чи «Туполева» не побачите на аерофлотівських рейсах до західних країн, лише «Боїнги» та «Аеробуси».
Як видно, вітчизнаний продукт годиться лише для вітчизни, хоча в її небі регулярно зазнає катастроф, а щодо моря, то змушені купувати у Франції чотири десантні кораблі класу «Mistral». Чи не для оновлення Чорноморської ескадри їх призначають?
Західні гумористи сміються з приводу суперечок між Києвом і Москвою навколо дислокації Чорноморського флоту у Севастополі.
Коли я брав інтерв’ю в Гарольда Брауна, колишнього міністра оборони у кабінеті президента Картера, то запитав: якби він сидів у Кремлі – що б він зробив з Чорноморським флотом? Браун відповів, що він просто подарував би оті, за його визначенням, «іржаві ночви» Києву, бо з російських кораблів, застарілих морально й фізично, єдиний можливий зиск – від продажу на металевий брухт.
Напрошується запитання: чому, все ж, російські лідери зволікають із підписанням нового договору про скорочення стратегічних ядерних озброєнь?
Велич, яка викликає сумнів
Чи не тому, що сам процес переговорів підносить Росію у власних очах і дозволяє вважати себе великою державою? Одначе, здається мені, якщо залишилася у цієї держави велич, крім величини території, то хіба що завдяки наявності в її арсеналі 3000 стратегічних ядерних боєголовок. Адже у цьому Росія справді, як співав Юрій Візбор, «впереди планеты всей». Навіть у Америки таких боєголовок на 800 менше.
Сергій Лавров, російський міністр закордонних справ, заявив напередодні нового раунду переговорів у Женеві: «Ми прагнемо, аби все було завершено протягом наступних двох чи трьох тижнів. Всі шанси (для цього) є».
Але всі шанси були ще у липні минулого року, коли під час саміту президенти Обама і Медведєв домовилися про скорочення кількості ядерних боєголовок до 1500-1675 одиниць. Також домовилися, що кількість систем доставки, тобто ракет наземного, шахтного та морського базування, обмежать до 500-1100. Відтоді минуло 9 місяців, але угоди й досі нема.
Оптимісти стверджують, що цю гуму розтягати далі нікуди і договір, врешті-решт, укладуть. Від цього виграють усі, хоча в Америці нині вже чути голоси сумніву щодо реальної користі ядерної зброї як стримуючої й запобіжної сили.
Зокрема, Філіпп Таубмен, професор Центру з питань міжнародної безпеки й співробітництва при Стенфордському університеті, сказав в інтерв’ю мережі громадського телебачення C-Span: «Це правда, що американська ядерна зброя все ще вселяє надію запобігти нападові з боку таких країн, як Північна Корея чи Іран, якщо той невдовзі стане ядерним. Але важко собі уявити, як ця зброя може стримати банду терористів без державної приналежності від використання ядерної бомби у Нью-Йорку, Вашингтоні чи Лос-Анджелесі».
Концепцію ядерного стримування критикують навіть четверо видатних діячів періоду «холодної війни», республіканці й демократи – колишні державні секретарі Генрі Кісінджер і Джордж Шульц, Уільям Перрі – колишній міністр оборони, і Сем Нанн, у минулому голова сенатської комісії у справах збройних сил.
Всі вони закликали відмовитися взагалі від ядерної зброї і запропонували серію кроків для запобігання ядерній загрозі і поширенню ядерних матеріалів. Мета – закласти підвалини без‘ядерного світу.
Але чи Росія в такому світі змогла б зберегти за собою статус великої держави?
Втім, це вже інша тема.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
