«Вітаємо Росію з перемогами!» – таке гасло можна було помітити на під'їзді до одного з терміналів аеропорту Шереметьєво наприкінці путінської епохи. Якими саме перемогами, зрозуміло ж, визначено не було. Росія встала з колін і повинна була перемагати усюди – на «Євробаченні», Олімпіаді, у різних спортивних змаганнях. Перемоги як природний наслідок нафтодоларового дощу – такою була офіційна ідеологія, сприйнята населенням. І, звичайно ж, дивно було думати, що із закінченням дощу закінчаться і перемоги. Тому що причинно-наслідкового зв'язку між вкиданням грошей і зростанням перемог просто не хотіли помічати. І ось тепер, мабуть, думають: Олімпіаду в Сочі ми отримали. А в навантаження – ганьба поразки на ній???
Не тільки російським елітам, а й самому населенню важко зрозуміти, що будь-які перемоги – наслідок довгої копіткої роботи та громадського ентузіазму. Великий спорт на Заході функціонує зовсім не так, як у Радянському Союзі і сучасній Росії. Їм дійсно цікавляться ентузіасти. І до перемог їх приводить складання особистісної зацікавленості всіх учасників процесу.
Не та система, і не лише у спорті
У Росії ж звикли до того, що за спортивні та інші перемоги відповідає його величність чиновник. Спортсмен – лише інструмент в його руках. Вся система спортивної підготовки вибудована під забезпечення результату – в той час, як в спортивних школах на Заході думають насамперед про розвиток дитини. Звичайно, така система може працювати. Коли є жорсткий тоталітарний режим, як в СРСР. І коли є шалені гроші, як в Росії Путіна.
А в Росії Медведєва немає ні того, ні іншого. А є лише образа: чому ми не переможці? Не впоралися? Не ті чиновники? Не ті спортсмени? Міжнародна змова? Якщо подивитися на коментарі російських ЗМІ щодо того, що відбувалося на зимовій Олімпіаді у Ванкувері, можна засумніватися в адекватності цілого прошарку людей, покликаних тверезо аналізувати те, що відбувається. Тільки окремі журналісти насмілюються нагадати, що фігурист, шоумен і політик Євген Плющенко – звичайно, великий спортсмен, але і він має право на поразку. А сам Плющенко, який вважає, що якщо в його програші винні правила, то потрібно змінювати правила...
Ні, потрібно міняти не чужі правила, а свої. Просто не та система. І аж ніяк не тільки у спорті. Але замість того, щоб подумати про ту саму модернізацію, якою так любить хизуватися президент Дмитро Медведєв на нарадах, знову проведуть розбір польотів, покарають «винних» і знайдуть «ворогів». І так – до наступного провалу або до наступного нафтового дощу...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Не тільки російським елітам, а й самому населенню важко зрозуміти, що будь-які перемоги – наслідок довгої копіткої роботи та громадського ентузіазму. Великий спорт на Заході функціонує зовсім не так, як у Радянському Союзі і сучасній Росії. Їм дійсно цікавляться ентузіасти. І до перемог їх приводить складання особистісної зацікавленості всіх учасників процесу.
Не та система, і не лише у спорті
У Росії ж звикли до того, що за спортивні та інші перемоги відповідає його величність чиновник. Спортсмен – лише інструмент в його руках. Вся система спортивної підготовки вибудована під забезпечення результату – в той час, як в спортивних школах на Заході думають насамперед про розвиток дитини. Звичайно, така система може працювати. Коли є жорсткий тоталітарний режим, як в СРСР. І коли є шалені гроші, як в Росії Путіна.
А в Росії Медведєва немає ні того, ні іншого. А є лише образа: чому ми не переможці? Не впоралися? Не ті чиновники? Не ті спортсмени? Міжнародна змова? Якщо подивитися на коментарі російських ЗМІ щодо того, що відбувалося на зимовій Олімпіаді у Ванкувері, можна засумніватися в адекватності цілого прошарку людей, покликаних тверезо аналізувати те, що відбувається. Тільки окремі журналісти насмілюються нагадати, що фігурист, шоумен і політик Євген Плющенко – звичайно, великий спортсмен, але і він має право на поразку. А сам Плющенко, який вважає, що якщо в його програші винні правила, то потрібно змінювати правила...
Ні, потрібно міняти не чужі правила, а свої. Просто не та система. І аж ніяк не тільки у спорті. Але замість того, щоб подумати про ту саму модернізацію, якою так любить хизуватися президент Дмитро Медведєв на нарадах, знову проведуть розбір польотів, покарають «винних» і знайдуть «ворогів». І так – до наступного провалу або до наступного нафтового дощу...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
