Новообраний Президент кілька разів устиг обмовитись, що планує затриматись на цій посаді довше, ніж на п’ять років.
А його головна опонентка Юлія Тимошенко мріє про те, що десь у перспективі існує такий суд, який доведе, що ніякий Янукович не Президент і що лаври перемоги так чи інакше перейдуть до неї.
Тим часом Президент на відході Віктор Ющенко не втомлювався повторювати, що народ допустився очевидної помилки, обираючи Президента з двох вищезгаданих. Він немовби залишає за собою право колись усе-таки публічно заявити: «Я ж вам казав, що повернуся».
Зміни не передбачені
Зони можливих конфліктів і суперечок, інтриг і сварок відомі уже навіть учням шостих класів. Газова труба, російська мова, Чорноморський флот, а за ними найголовніший зовнішній фактор – Росія.
На внутрішньому ринку залишається один і той же ворог – корупція, а по-простому – хто у кого і скільки вкрав. Отака вона – нескінченна президентська кампанія.
Україна немовби перетворилася на заручницю низки незмінних факторів. І залишається поки що нерозгаданим дивом те, що країні щастить не опинитися в ряду більшості колишніх побратимів радянської доби.
Як вирішена доля Узбекистану чи Білорусі, Таджикистану або Азербайджану? За одним і тим же сценарієм: на зміну ідеологічній монополії прийшла автократична.
Цю тенденцію підтримує і провокує перш за все Москва. Так легше домовлятися, так простіше намовляти.
Росія далеко і близько
Саме тому не слід очікувати, що Росія, маючи опіки від попередніх кампаній, буде цього разу утримувати дистанцію від подій в Україні.
Це частково вже продемонстрував Дмитро Медведєв, який за останні два тижні уже щонайменше тричі сам виходив на контакт із Віктором Януковичем, не враховуючи усіх своїх посланників, які теж передавали привіти від російського керівника.
Отже, ще зовсім не відомо, хто буде активнішим у підготовці України до наступних президентських виборів – внутрішні конкуренти чи зовнішній північний арбітр.
Звісно, що табір Януковича буде докладати всіх можливих зусиль, щоб нейтралізувати тимошенківців як основного супротивника.
Не сидітимуть, склавши руки, й активісти бригади Юлії Тимошенко. Народ матиме змогу ще одну каденцію спостерігати за розвитком компроматів, провокацій і комунальних інтриг.
Росії ж ідеться не про ці свари. Вони її мало цікавлять. Навпаки, нестабільність певною мірою грає на руку Москви.
Понад усе російське керівництво хоче позбутися головної зарази в регіоні – того, що поки що домінує в Україні: реальних спроб демократичним шляхом будувати своє майбутнє.
Втрата України в цьому сенсі виявляється для Росії просто непоправною. І поки що не виглядає так, що Москва зможе колись взагалі загоїти рани від цієї втрати.
Час для реваншу
Тому передвиборна кампанія 2015 року буде відбуватися за активної участі всієї можливої Росії в Україні.
Москва заради цього проведе тотальну мобілізацію своїх резервів. Це буде відчутним щодня і щомиті.
І зовсім не факт, що від «регіоналів» очікують перемоги в питанні статусу російської мови як другої чи першої державної мови в Україні.
Зміцнення позицій російської мови можна домагатися іншим шляхом. Це вже стане ясно, коли на місцях опиняться нові «губернатори» і мери від Януковича.
Місцеві бюджети почнуть переорієнтовувати, і в російську мову піде істотна фінансова підтримка. Росія почне співпрацювати не так через центр, як через регіони.
Виникне хвиля побратимств між російськими і українськими містами, обласними радами, школами, вишами, дитячими садками.
Не лише у Києві, а і в регіонах хвилями і потоками почне заполоняти усі сцени і майданчики магістральна російська естрада.
Це давній перевірений прийом іще радянських часів – поширення впливу через проникнення в усі сфери життя. І це усе відбуватиметься на хвилі традиційних політичних свар у центрі.
Хтось скаже – маячня, а хтось подумає, що це лише ягідки порівняно з реальними задумами, які народжуються нині в кабінетах Кремля.
Багато хто боїться заяв Януковича про те, що російський Чорноморський флот може залишитися в Криму після 2017 року. І це також зовсім не факт.
А, можливо, це просто провокаційна пастка, за якою нічого нема, окрім пропаганди, і за вивід російського флоту Україна буде розплачуватися якимись іншими прихованими речами на користь Росії.
Одна обставина ні у кого не повинна викликати сумнів: у Росії є серйозний шанс, і вона ним скористається по повній історичній програмі.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
А його головна опонентка Юлія Тимошенко мріє про те, що десь у перспективі існує такий суд, який доведе, що ніякий Янукович не Президент і що лаври перемоги так чи інакше перейдуть до неї.
Тим часом Президент на відході Віктор Ющенко не втомлювався повторювати, що народ допустився очевидної помилки, обираючи Президента з двох вищезгаданих. Він немовби залишає за собою право колись усе-таки публічно заявити: «Я ж вам казав, що повернуся».
Зміни не передбачені
Зони можливих конфліктів і суперечок, інтриг і сварок відомі уже навіть учням шостих класів. Газова труба, російська мова, Чорноморський флот, а за ними найголовніший зовнішній фактор – Росія.
На внутрішньому ринку залишається один і той же ворог – корупція, а по-простому – хто у кого і скільки вкрав. Отака вона – нескінченна президентська кампанія.
Україна немовби перетворилася на заручницю низки незмінних факторів. І залишається поки що нерозгаданим дивом те, що країні щастить не опинитися в ряду більшості колишніх побратимів радянської доби.
Як вирішена доля Узбекистану чи Білорусі, Таджикистану або Азербайджану? За одним і тим же сценарієм: на зміну ідеологічній монополії прийшла автократична.
Цю тенденцію підтримує і провокує перш за все Москва. Так легше домовлятися, так простіше намовляти.
Росія далеко і близько
Саме тому не слід очікувати, що Росія, маючи опіки від попередніх кампаній, буде цього разу утримувати дистанцію від подій в Україні.
Це частково вже продемонстрував Дмитро Медведєв, який за останні два тижні уже щонайменше тричі сам виходив на контакт із Віктором Януковичем, не враховуючи усіх своїх посланників, які теж передавали привіти від російського керівника.
Отже, ще зовсім не відомо, хто буде активнішим у підготовці України до наступних президентських виборів – внутрішні конкуренти чи зовнішній північний арбітр.
Звісно, що табір Януковича буде докладати всіх можливих зусиль, щоб нейтралізувати тимошенківців як основного супротивника.
Не сидітимуть, склавши руки, й активісти бригади Юлії Тимошенко. Народ матиме змогу ще одну каденцію спостерігати за розвитком компроматів, провокацій і комунальних інтриг.
Росії ж ідеться не про ці свари. Вони її мало цікавлять. Навпаки, нестабільність певною мірою грає на руку Москви.
Понад усе російське керівництво хоче позбутися головної зарази в регіоні – того, що поки що домінує в Україні: реальних спроб демократичним шляхом будувати своє майбутнє.
Втрата України в цьому сенсі виявляється для Росії просто непоправною. І поки що не виглядає так, що Москва зможе колись взагалі загоїти рани від цієї втрати.
Час для реваншу
Тому передвиборна кампанія 2015 року буде відбуватися за активної участі всієї можливої Росії в Україні.
Москва заради цього проведе тотальну мобілізацію своїх резервів. Це буде відчутним щодня і щомиті.
І зовсім не факт, що від «регіоналів» очікують перемоги в питанні статусу російської мови як другої чи першої державної мови в Україні.
Зміцнення позицій російської мови можна домагатися іншим шляхом. Це вже стане ясно, коли на місцях опиняться нові «губернатори» і мери від Януковича.
Місцеві бюджети почнуть переорієнтовувати, і в російську мову піде істотна фінансова підтримка. Росія почне співпрацювати не так через центр, як через регіони.
Виникне хвиля побратимств між російськими і українськими містами, обласними радами, школами, вишами, дитячими садками.
Не лише у Києві, а і в регіонах хвилями і потоками почне заполоняти усі сцени і майданчики магістральна російська естрада.
Це давній перевірений прийом іще радянських часів – поширення впливу через проникнення в усі сфери життя. І це усе відбуватиметься на хвилі традиційних політичних свар у центрі.
Хтось скаже – маячня, а хтось подумає, що це лише ягідки порівняно з реальними задумами, які народжуються нині в кабінетах Кремля.
Багато хто боїться заяв Януковича про те, що російський Чорноморський флот може залишитися в Криму після 2017 року. І це також зовсім не факт.
А, можливо, це просто провокаційна пастка, за якою нічого нема, окрім пропаганди, і за вивід російського флоту Україна буде розплачуватися якимись іншими прихованими речами на користь Росії.
Одна обставина ні у кого не повинна викликати сумнів: у Росії є серйозний шанс, і вона ним скористається по повній історичній програмі.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
