У п’ятницю, 19 лютого, прямуючи до Вищого адміністративного суду, зупинився аби зробити пару фотографій пікету регіоналів. Майже одразу ж до мене підійшов якийсь «синій кульок» (так у Києві прозвали учасників мітингів на підтримку Віктора Януковича – за відповідне вбрання) і доволі грубо запитав:
– Журналіст? Посвідчення покажи!
В абсолютній більшості випадків не роблю жодної проблеми з прохання пред’явити документи. Але це було не прохання, а радше наказ. До того ж людина, не наділена жодним писаним чи неписаним правом вимагати документ, робила це абсолютно безцеремонно і по-хамськи. Тож, у відповідь автор цих рядків і собі поцікавився: а хто і на якій підставі тут командує?
Прихильники Партії регіонів біля будівлі Вищого Адміністративного суду України. Київ, 19 лютого 2010 року.Із відповіді стало зрозуміло, що він відповідає за порядок у наметовому містечку.
Назвати рядок синіх наметів і кабінки туалетів за ними містечком було явним перебільшенням. До того ж, впритул до партійних наметів (чи до туалетів) я не підходив. І вже точно не порушував громадський порядок та спокій. Тож, відповів пильному активісту, що знаходжуся на вулиці Московській, а не в містечку, а йому варто було би бути коректнішим.
– Іди звідси! – вже загрозливим тоном наказав «синій кульок».
Попервах попросив його не командувати. Аж тут до мого співрозмовника приєдналося ще двоє так само недружньо налаштованих «синіх кульків» – тож, я направду вирішив йти до Вищого адмінсуду замість продовжувати явно безперспективну дискусію.
Повертаючись до редакції, згадав, що про схожий випадок написав колега-журналіст: охорона головного офісу Партії регіонів зажадала, аби він стер щойно зроблені біля штаб квартири фотографії. Хоча нічого екстраординарного колега ніби й не сфотографував. Справді, ну що тут такого – один депутат-«регіонал» прибув до штаб-квартири своєї ж таки партії.
Вірогідно, охорона «регіоналів» так невмотивовано пильно поводить себе не з власної ініціативи, а хтось їх так проінструктував діяти. Схоже, що партія-переможець вважає журналістів та й просто громадян, які виявляють цікавість до їхніх дій, потенційно ворожим елементом, якому неодмінно треба перешкоджати. Зрештою, тон у цій кампанії задав сам Віктор Янукович. Наприкінці минулого року, тоді ще кандидат на Президента, він у відповідь на незручне запитання порадив журналістові «не бовтати язиком».
Пригадую, що такими самими – до всього і до всіх підозріло-вороже налаштованими – прихильники Вікторка Януковича були в 2004-му. Але тоді це було зрозуміло і, можливо, навіть виправдано – охоплені помаранчевим ентузіазмом люди дивилися на них здебільшого вороже. Не дивно, що в Києві вони почували себе як на ворожій території.
Але тепер, здавалося б, зовсім інша ситуація. Віктор Янукович переміг. І колись всуціль помаранчевий Київ дав йому, хоч і не більшість, але цілком пристойну кількість голосів. Місто хоча й не ваше, але вже й не вороже. Тож, тіштеся – посміхайтеся і будьте привітними до співгромадян!.. Дивно, але натомість вони досі поводять себе як на ворожій території – ну, наче поліцаї в партизанському селі!
Все це дуже дивно, бо «регіонали» мали би пам’ятати історію свого колеги – тепер вже екс-депутата Олега Калашникова. Він так прискіпливо поставився до того, в якому ракурсі працівники одного з телеканалів знімають їхню акцію, що напав на журналістів. Для пильного «регіонала» все це скінчилося сумно: на перевиборах його не включили до виборчого списку. Тоді на витівку свого колеги «регіонали» відреагували біль-менш адекватно. Проте, схоже, що в журналісті (чи просто людині з фотокамерою) вони – свідомо чи підсвідомо – досі бачать когось потенційно ворожого.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
– Журналіст? Посвідчення покажи!
В абсолютній більшості випадків не роблю жодної проблеми з прохання пред’явити документи. Але це було не прохання, а радше наказ. До того ж людина, не наділена жодним писаним чи неписаним правом вимагати документ, робила це абсолютно безцеремонно і по-хамськи. Тож, у відповідь автор цих рядків і собі поцікавився: а хто і на якій підставі тут командує?
Назвати рядок синіх наметів і кабінки туалетів за ними містечком було явним перебільшенням. До того ж, впритул до партійних наметів (чи до туалетів) я не підходив. І вже точно не порушував громадський порядок та спокій. Тож, відповів пильному активісту, що знаходжуся на вулиці Московській, а не в містечку, а йому варто було би бути коректнішим.
– Іди звідси! – вже загрозливим тоном наказав «синій кульок».
Попервах попросив його не командувати. Аж тут до мого співрозмовника приєдналося ще двоє так само недружньо налаштованих «синіх кульків» – тож, я направду вирішив йти до Вищого адмінсуду замість продовжувати явно безперспективну дискусію.
Повертаючись до редакції, згадав, що про схожий випадок написав колега-журналіст: охорона головного офісу Партії регіонів зажадала, аби він стер щойно зроблені біля штаб квартири фотографії. Хоча нічого екстраординарного колега ніби й не сфотографував. Справді, ну що тут такого – один депутат-«регіонал» прибув до штаб-квартири своєї ж таки партії.
Вірогідно, охорона «регіоналів» так невмотивовано пильно поводить себе не з власної ініціативи, а хтось їх так проінструктував діяти. Схоже, що партія-переможець вважає журналістів та й просто громадян, які виявляють цікавість до їхніх дій, потенційно ворожим елементом, якому неодмінно треба перешкоджати. Зрештою, тон у цій кампанії задав сам Віктор Янукович. Наприкінці минулого року, тоді ще кандидат на Президента, він у відповідь на незручне запитання порадив журналістові «не бовтати язиком».
Пригадую, що такими самими – до всього і до всіх підозріло-вороже налаштованими – прихильники Вікторка Януковича були в 2004-му. Але тоді це було зрозуміло і, можливо, навіть виправдано – охоплені помаранчевим ентузіазмом люди дивилися на них здебільшого вороже. Не дивно, що в Києві вони почували себе як на ворожій території.
Але тепер, здавалося б, зовсім інша ситуація. Віктор Янукович переміг. І колись всуціль помаранчевий Київ дав йому, хоч і не більшість, але цілком пристойну кількість голосів. Місто хоча й не ваше, але вже й не вороже. Тож, тіштеся – посміхайтеся і будьте привітними до співгромадян!.. Дивно, але натомість вони досі поводять себе як на ворожій території – ну, наче поліцаї в партизанському селі!
Все це дуже дивно, бо «регіонали» мали би пам’ятати історію свого колеги – тепер вже екс-депутата Олега Калашникова. Він так прискіпливо поставився до того, в якому ракурсі працівники одного з телеканалів знімають їхню акцію, що напав на журналістів. Для пильного «регіонала» все це скінчилося сумно: на перевиборах його не включили до виборчого списку. Тоді на витівку свого колеги «регіонали» відреагували біль-менш адекватно. Проте, схоже, що в журналісті (чи просто людині з фотокамерою) вони – свідомо чи підсвідомо – досі бачать когось потенційно ворожого.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
