Нині «януковичі», як і у 2004-му, перебувають в довгожданому передчутті – ще трохи, і вся Україна перетвориться на суцільний «Донбас», повсюди встановиться той соціально-політичний лад, який уже існує в Південно-східному регіоні.
Але регіонали впритул не хочуть бачити один дуже важливий фактор: попри усю неоднозначність президентства Віктора Ющенка, український народ зовсім не такий, яким він був до Помаранчевої революції.
Очевидно, що, маючи у своєму арсеналі різноманітність методів тиску, можна когось із українців залякати, когось підкупити чи нейтралізувати. Але в цілому українській народ зовсім не прагне до перетворення України знову на одну із провінцій Москви.
Адже потрібно бути повністю божевільним аби добровільно пересісти з рятувальної шлюпки під назвою Україна, котра повільно, але все ж дрейфує і наближається до берегів об’єднаної Європи, на величезний, проте повністю прогнилий корабель Росія – перефарбований, нашвидкуруч підлатаний і перейменований з СРСР.
Путінська імперія сьогодні перебуває на черговій стадії свого розпаду і, за різними оцінками фахівців, до її завершальної стадії залишається не більше 20-50 років. І якщо частина українського електорату купилася на облудні обіцянки зближення з Росією, то їй би було варто нагадати, що лише завдяки агресії Росії щодо України в ХХ столітті, котра Кремлем видавалася як «дружба братерських радянських народів», український народ недораховує сьогодні як мінімум 40 мільйонів своїх співвітчизників.
Джин із «донецької пляшки»
Якщо лідер Партії регіонів дійсно спроможеться сісти на президентський стілець, то він для Віктора Януковича може виявитися, образно кажучи, електричним.
Адже лише одне питання законодавчого введення другої державної мови – російської, здатне викликати в українському суспільстві супротив, котрого аж ніяк «януковичі» не очікують. Адже як мінімум пів-України жорстко протистоятиме курсу на офіційну русифікацію під виглядом дотримання прав росіян і російськомовних українців в Україні.
Власне, сьогодні ми пожинаємо плоди намагання Кучми вибороти свій президентський третій термін. Адже тоді, в 2004 році, Янукович спочатку розглядався Леонідом Кучмою як свого роду таран, який мусив разом із Віктором Ющенком дестабілізувати країну, а тоді весь у білому з’явився б новий-старий рятівник нації. Проте ситуація докорінно змінилася, і вже тоді випущений з «донецької пляшки» джин почав претендувати вже на всю Україну.
Удруге Віктор Янукович цілком добровільно замірився на президентський електричний стілець, який, за певного розкладу політичних умов, здатен спалити його як перспективного українського політика. Бо якщо уважно проаналізувати передвиборчу програму лідера регіоналів, то це зовсім не програма лідера нації, це суцільний соціальний популізм, нереальний за нинішніх обставин (з 101 передвиборної обіцянки цієї програми 70 нездійсненні, вважають експерти).
Президент Янукович не зможе (а Азаров не вміє) управляти економікою, а Конституцію не змінити – в «донецьких» на сьогодні немає 300 необхідних для цього голосів.
І тому знову Україна зможе побачити слабкого Президента, але його прізвище у цьому випадку буде не Ющенко. А через пару років українці вповні відчують на собі усі принади і привабливості азаровщини: заморожені зарплати й потужний податковий прес. І тоді, на парламентських виборах 2012 року, Партія регіонів навряд чи буде здатна перейти «поріг» у сотню депутатів. По суті, спасіння Януковича в негайних, на хвилі перемоги, перевиборах парламенту і популярному та дієвому прем'єрі-реформаторові, при якому він виконуватиме тільки представницькі функції, бундючно надуваючи щоки.
Але навряд чи Віктор Янукович це спроможний реалізувати. Адже «комсомолець» Тигіпко лише вміє правильно говорити та керувати банком (так само, як колись Віктор Ющенко). Та й фактор перебування в опозиції Юлії Тимошенко «януковичі» також мали б враховувати. Вона не дасть їм жодного дня спочивати на лаврах здобуття влади над всією Україною.
Сценарії пишуться ззовні
Можливо, в «другому пришесті» Януковича головний урок такий: українці мусять «насититися» Януковичем і Кучмою до кінця. В цьому і полягає найголовніший сенс політичного сезону 2009-2010. Потрібно нарешті вистояти в чергах за хлібом, милом і сіллю, на своїй шкурі відчути рекет у 90% та знамениті азаровські зміни у податковій системі.
Але тут найстрашніше, що в Україні організований так званий прогнозований хаос. А сценарії реалізації пишуться ззовні, з Москви.
Сьогоднішні події – це пряме продовження революції 2004 року, і це далеко не кінець. І якщо Віктор Ющенко ввійде в історію України кількома абзацами: подавав надії, зрадив Майдан, то з Януковичем тут усе значно складніше. Адже опанування вищої в країні вершини влади з такою, м’яко кажучи, біографією – це абсолютно унікальне явище у історії світової політики. Хотілось б подивитися на тих учителів, котрі закликатимуть своїх учнів брати приклад з Януковича чи батьків, які будуть заохочувати своїх дітей в усьому наслідувати його. Оскільки перемога антигероя-2004 на президентських виборах-2010 – це явище повністю потойбічне і сюрреалістичне.
По суті, український неосвічений пролетаріат Сходу і Півдня проголосував за висуванця тих, хто його нещадно і безсоромно визискує та експлуатує. І це, великою мірою, є прикладом глибинного психічного нездоров’я української нації. Адже олігархи і ті, кого вони експлуатують, завжди за своєю природою є антагоністами. Тому годі чекати на жодні позитивні економічні зрушення, які дадуть результат не для окремих осіб, а для всіх громадян. А у гуманітарній сфері пресинг на українську мову, культуру і пресу неважко передбачити.
В намаганні реваншу
Творці «колективного Януковича» разом з Кучмою намагатимуться отримати реванш за свою поразку в 2004 році, пішовши при цьому найбанальнішим шляхом знищення в Україні будь-яких паростків демократії.
Киваючи на спадщину Юлії Тимошенко, вони легко здатні «нагнати» невиплату заробітної плати працівникам бюджетної сфери за 8-10 місяців, як це вже було при Кучмі, відключати електроенергію, спровокувати різкий стрибок цін на енергоносії. Й все це відбуватиметься під гаслом: ми все це робимо для того, щоб «вичистити» наслідки її білосердечного прем’єрства. Тому терпіть і заряджайтеся ненавистю до неї, у всьому винна теперішня опозиція!
Усе робитиметься для того, аби відвернути увагу населення від того, що немає обіцяних Януковичем пенсій в 2000 гривень, дешевого молока, хліба і сиру. Навпаки, ситуація в економіці може виникнути настільки критична, що цілком ймовірне введення продуктових карток, повернення до рекету в бізнесі зразка середини 1990-их років та знищення малого і середнього бізнесу, інкорпорація його кланами.
Хоча «донецькі» дуже помиляються в тому, що всі свої недоліки правління і економічні недолугості їм вдасться списати на минулу владу.
Та виглядає так, що ті, хто підсадили Януковича на електричний стілець президентства, просто переплутали його з президентським кріслом. Адже дуже мало ймовірно, що український народ так просто погодиться на знищення демократичних свобод і економічних прав, котрі набуті за всі ці дуже непрості роки української незалежності. Тому, можливо, і варто побачити те, що насправді команда Януковича несе Україні під виглядом реформ і змін…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Але регіонали впритул не хочуть бачити один дуже важливий фактор: попри усю неоднозначність президентства Віктора Ющенка, український народ зовсім не такий, яким він був до Помаранчевої революції.
Очевидно, що, маючи у своєму арсеналі різноманітність методів тиску, можна когось із українців залякати, когось підкупити чи нейтралізувати. Але в цілому українській народ зовсім не прагне до перетворення України знову на одну із провінцій Москви.
Адже потрібно бути повністю божевільним аби добровільно пересісти з рятувальної шлюпки під назвою Україна, котра повільно, але все ж дрейфує і наближається до берегів об’єднаної Європи, на величезний, проте повністю прогнилий корабель Росія – перефарбований, нашвидкуруч підлатаний і перейменований з СРСР.
Путінська імперія сьогодні перебуває на черговій стадії свого розпаду і, за різними оцінками фахівців, до її завершальної стадії залишається не більше 20-50 років. І якщо частина українського електорату купилася на облудні обіцянки зближення з Росією, то їй би було варто нагадати, що лише завдяки агресії Росії щодо України в ХХ столітті, котра Кремлем видавалася як «дружба братерських радянських народів», український народ недораховує сьогодні як мінімум 40 мільйонів своїх співвітчизників.
Джин із «донецької пляшки»
Якщо лідер Партії регіонів дійсно спроможеться сісти на президентський стілець, то він для Віктора Януковича може виявитися, образно кажучи, електричним.
Адже лише одне питання законодавчого введення другої державної мови – російської, здатне викликати в українському суспільстві супротив, котрого аж ніяк «януковичі» не очікують. Адже як мінімум пів-України жорстко протистоятиме курсу на офіційну русифікацію під виглядом дотримання прав росіян і російськомовних українців в Україні.
Власне, сьогодні ми пожинаємо плоди намагання Кучми вибороти свій президентський третій термін. Адже тоді, в 2004 році, Янукович спочатку розглядався Леонідом Кучмою як свого роду таран, який мусив разом із Віктором Ющенком дестабілізувати країну, а тоді весь у білому з’явився б новий-старий рятівник нації. Проте ситуація докорінно змінилася, і вже тоді випущений з «донецької пляшки» джин почав претендувати вже на всю Україну.
Удруге Віктор Янукович цілком добровільно замірився на президентський електричний стілець, який, за певного розкладу політичних умов, здатен спалити його як перспективного українського політика. Бо якщо уважно проаналізувати передвиборчу програму лідера регіоналів, то це зовсім не програма лідера нації, це суцільний соціальний популізм, нереальний за нинішніх обставин (з 101 передвиборної обіцянки цієї програми 70 нездійсненні, вважають експерти).
Президент Янукович не зможе (а Азаров не вміє) управляти економікою, а Конституцію не змінити – в «донецьких» на сьогодні немає 300 необхідних для цього голосів.
І тому знову Україна зможе побачити слабкого Президента, але його прізвище у цьому випадку буде не Ющенко. А через пару років українці вповні відчують на собі усі принади і привабливості азаровщини: заморожені зарплати й потужний податковий прес. І тоді, на парламентських виборах 2012 року, Партія регіонів навряд чи буде здатна перейти «поріг» у сотню депутатів. По суті, спасіння Януковича в негайних, на хвилі перемоги, перевиборах парламенту і популярному та дієвому прем'єрі-реформаторові, при якому він виконуватиме тільки представницькі функції, бундючно надуваючи щоки.
Але навряд чи Віктор Янукович це спроможний реалізувати. Адже «комсомолець» Тигіпко лише вміє правильно говорити та керувати банком (так само, як колись Віктор Ющенко). Та й фактор перебування в опозиції Юлії Тимошенко «януковичі» також мали б враховувати. Вона не дасть їм жодного дня спочивати на лаврах здобуття влади над всією Україною.
Сценарії пишуться ззовні
Можливо, в «другому пришесті» Януковича головний урок такий: українці мусять «насититися» Януковичем і Кучмою до кінця. В цьому і полягає найголовніший сенс політичного сезону 2009-2010. Потрібно нарешті вистояти в чергах за хлібом, милом і сіллю, на своїй шкурі відчути рекет у 90% та знамениті азаровські зміни у податковій системі.
Але тут найстрашніше, що в Україні організований так званий прогнозований хаос. А сценарії реалізації пишуться ззовні, з Москви.
Сьогоднішні події – це пряме продовження революції 2004 року, і це далеко не кінець. І якщо Віктор Ющенко ввійде в історію України кількома абзацами: подавав надії, зрадив Майдан, то з Януковичем тут усе значно складніше. Адже опанування вищої в країні вершини влади з такою, м’яко кажучи, біографією – це абсолютно унікальне явище у історії світової політики. Хотілось б подивитися на тих учителів, котрі закликатимуть своїх учнів брати приклад з Януковича чи батьків, які будуть заохочувати своїх дітей в усьому наслідувати його. Оскільки перемога антигероя-2004 на президентських виборах-2010 – це явище повністю потойбічне і сюрреалістичне.
По суті, український неосвічений пролетаріат Сходу і Півдня проголосував за висуванця тих, хто його нещадно і безсоромно визискує та експлуатує. І це, великою мірою, є прикладом глибинного психічного нездоров’я української нації. Адже олігархи і ті, кого вони експлуатують, завжди за своєю природою є антагоністами. Тому годі чекати на жодні позитивні економічні зрушення, які дадуть результат не для окремих осіб, а для всіх громадян. А у гуманітарній сфері пресинг на українську мову, культуру і пресу неважко передбачити.
В намаганні реваншу
Творці «колективного Януковича» разом з Кучмою намагатимуться отримати реванш за свою поразку в 2004 році, пішовши при цьому найбанальнішим шляхом знищення в Україні будь-яких паростків демократії.
Киваючи на спадщину Юлії Тимошенко, вони легко здатні «нагнати» невиплату заробітної плати працівникам бюджетної сфери за 8-10 місяців, як це вже було при Кучмі, відключати електроенергію, спровокувати різкий стрибок цін на енергоносії. Й все це відбуватиметься під гаслом: ми все це робимо для того, щоб «вичистити» наслідки її білосердечного прем’єрства. Тому терпіть і заряджайтеся ненавистю до неї, у всьому винна теперішня опозиція!
Усе робитиметься для того, аби відвернути увагу населення від того, що немає обіцяних Януковичем пенсій в 2000 гривень, дешевого молока, хліба і сиру. Навпаки, ситуація в економіці може виникнути настільки критична, що цілком ймовірне введення продуктових карток, повернення до рекету в бізнесі зразка середини 1990-их років та знищення малого і середнього бізнесу, інкорпорація його кланами.
Хоча «донецькі» дуже помиляються в тому, що всі свої недоліки правління і економічні недолугості їм вдасться списати на минулу владу.
Та виглядає так, що ті, хто підсадили Януковича на електричний стілець президентства, просто переплутали його з президентським кріслом. Адже дуже мало ймовірно, що український народ так просто погодиться на знищення демократичних свобод і економічних прав, котрі набуті за всі ці дуже непрості роки української незалежності. Тому, можливо, і варто побачити те, що насправді команда Януковича несе Україні під виглядом реформ і змін…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
