Безумовно, переформатування зовнішньої політики України відбудеться. Очікуваною буде «революція» в стосунках із Росією. Відхід від прямої конфронтації і відкритого протистояння на кожному кроці з Російською Федерацією стане пріоритетом для нового Президента. При цьому, природно, з порядку денного двосторонніх стосунків знімуться «гуманітарні» питання, на кшталт російської мови, Мазепи, Бандери, Голодомору.
Досить нервуюча новина для європейців: газові контракти з Росією будуть переглядатися, як заявляв перед виборами Янукович. Як саме і на чию користь, наразі не зрозуміло. Тому про «перемогу Москви» чи ні можна буде говорити принаймні після підписання нових контрактів із «Газпромом».
Питання Чорноморського флоту, мабуть, буде поки що знято з активного обговорення з обіцянкою розібратися з ним ближче до 2017 року. В усякому разі, доки в парламенті немає 301 голосу за внесення змін до Конституції, які б дозволили Чорноморському флотові Росії залишитися в Україні, правлячій партії це питання обговорювати не цікаво. Тим паче, що до 2017 року будуть ще одні президентські вибори. І, може, кілька парламентських. Тому і тут не можна говорити про беззастережну російську перемогу. Питання російського Чорноморського флоту в Криму ще понервує українських і російських політиків.
Трикутник «Київ – Тбілісі – Москва», СНД…
Слід чекати «перезавантаження» в трикутнику «Київ – Тбілісі – Москва». Це стане прекрасним подарунком Росії і важким ударом по Грузії. Віктор Янукович відразу після війни на Кавказі 2008 року пропонував визнати незалежність Південної Осетії і Абхазії. Якщо він повторить ці слова в ранзі Президента України, це може привести до геополітичного зрушення не лише на «пострадянському» просторі, але й у всій Євразії. Адже за Україною негайно послідує Білорусь, країни Центральної Азії, а, можливо, і Вірменія. А там, дивись, «парад незалежностей» продовжить Придністров'я. І бумеранг, запущений Україною в бік Грузії, повернеться якраз в її «Бесарабське м'яке підбрюшшя». І впритул наблизиться до Євросоюзу. Хоча й тут існують сумніви, що Янукович так легко піде «під крильце» Росії. Якщо навіть Лукашенко досі торгується з Москвою з кавказького питання, то представникові донецьких олігархів сам Бог велів поторгуватися за московські привілеї за державне визнання нових російських сателітів.
Взагалі, нинішня «українська метаморфоза» буде найбільш потужним струсом пострадянського простору після власне розпаду СРСР. Адже формування «проукраїнського» і «проросійського» клубів у СНД розпочалося задовго до приходу Віктора Ющенка до влади. А тепер цей розподіл, ймовірно, зникне, почавши трансформуватися в новий «квазі-Радянський Союз» за беззастережного лідерства Росії. Хоча сумнівним є те, щоб олігархічна українська еліта так просто розпрощалася з перевагами незалежності та амбіціями регіонального лідера. Лакмусовим папірцем тут стане ставлення України до Єдиного економічного простору і Митного союзу. Це, до речі, також покаже і реальні наміри нового керівництва щодо ЄС. Адже не можливо інтегруватися у два економічні союзи одночасно.
Питання вступу до НАТО, який взагалі не фігурував на минулих президентських виборах, буде явно заховано у найдальші закутки українського зовнішнього курсу. Для українських політиків НАТО стало своєрідним табу, оскільки несе в собі винятковий негатив із погляду електоральних процесів. Хоча не виключено, що сама співпраця з НАТО може навіть активізуватися. Особливо в практичній площині – наприклад, в оборонно-промисловому комплексі і проектах типу SALIS. З іншого боку, додає надії обіцянка Януковича зберегти «позаблоковий» статус. Тобто вступ у військовий союз з Росією поки не планується.
Насправді, кому приніс перемогу Янукович – Україні чи Росії, – покаже найближчий час. Оскільки вже перші кроки нового Президента продемонструють, чим він керується – політичними переконаннями, економічними дивідендами або національними інтересами.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Досить нервуюча новина для європейців: газові контракти з Росією будуть переглядатися, як заявляв перед виборами Янукович. Як саме і на чию користь, наразі не зрозуміло. Тому про «перемогу Москви» чи ні можна буде говорити принаймні після підписання нових контрактів із «Газпромом».
Питання Чорноморського флоту, мабуть, буде поки що знято з активного обговорення з обіцянкою розібратися з ним ближче до 2017 року. В усякому разі, доки в парламенті немає 301 голосу за внесення змін до Конституції, які б дозволили Чорноморському флотові Росії залишитися в Україні, правлячій партії це питання обговорювати не цікаво. Тим паче, що до 2017 року будуть ще одні президентські вибори. І, може, кілька парламентських. Тому і тут не можна говорити про беззастережну російську перемогу. Питання російського Чорноморського флоту в Криму ще понервує українських і російських політиків.
Трикутник «Київ – Тбілісі – Москва», СНД…
Слід чекати «перезавантаження» в трикутнику «Київ – Тбілісі – Москва». Це стане прекрасним подарунком Росії і важким ударом по Грузії. Віктор Янукович відразу після війни на Кавказі 2008 року пропонував визнати незалежність Південної Осетії і Абхазії. Якщо він повторить ці слова в ранзі Президента України, це може привести до геополітичного зрушення не лише на «пострадянському» просторі, але й у всій Євразії. Адже за Україною негайно послідує Білорусь, країни Центральної Азії, а, можливо, і Вірменія. А там, дивись, «парад незалежностей» продовжить Придністров'я. І бумеранг, запущений Україною в бік Грузії, повернеться якраз в її «Бесарабське м'яке підбрюшшя». І впритул наблизиться до Євросоюзу. Хоча й тут існують сумніви, що Янукович так легко піде «під крильце» Росії. Якщо навіть Лукашенко досі торгується з Москвою з кавказького питання, то представникові донецьких олігархів сам Бог велів поторгуватися за московські привілеї за державне визнання нових російських сателітів.
Взагалі, нинішня «українська метаморфоза» буде найбільш потужним струсом пострадянського простору після власне розпаду СРСР. Адже формування «проукраїнського» і «проросійського» клубів у СНД розпочалося задовго до приходу Віктора Ющенка до влади. А тепер цей розподіл, ймовірно, зникне, почавши трансформуватися в новий «квазі-Радянський Союз» за беззастережного лідерства Росії. Хоча сумнівним є те, щоб олігархічна українська еліта так просто розпрощалася з перевагами незалежності та амбіціями регіонального лідера. Лакмусовим папірцем тут стане ставлення України до Єдиного економічного простору і Митного союзу. Це, до речі, також покаже і реальні наміри нового керівництва щодо ЄС. Адже не можливо інтегруватися у два економічні союзи одночасно.
Питання вступу до НАТО, який взагалі не фігурував на минулих президентських виборах, буде явно заховано у найдальші закутки українського зовнішнього курсу. Для українських політиків НАТО стало своєрідним табу, оскільки несе в собі винятковий негатив із погляду електоральних процесів. Хоча не виключено, що сама співпраця з НАТО може навіть активізуватися. Особливо в практичній площині – наприклад, в оборонно-промисловому комплексі і проектах типу SALIS. З іншого боку, додає надії обіцянка Януковича зберегти «позаблоковий» статус. Тобто вступ у військовий союз з Росією поки не планується.
Насправді, кому приніс перемогу Янукович – Україні чи Росії, – покаже найближчий час. Оскільки вже перші кроки нового Президента продемонструють, чим він керується – політичними переконаннями, економічними дивідендами або національними інтересами.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
